Чи справді Основний Закон країни настільки «безнадійний», що влада апріорі не може працювати за його буквою та духом? Звісно, важко не погодитися з тим, що поправки до Конституції зразка 2004 року розбалансували повноваження гілок української влади, вони містять відверто суперечливі норми, чим вносять чимало плутанини у політичну «кухню». З тим, що Конституцію варто змінювати, згодні ледь не всі ключові політичні гравці. Проте традиційно у кожної політичної сили своє бачення як змісту та форми, так і власне процедури прийняття оновленого Основного Закону країни. Президент Віктор Ющенко не виключає, що Конституція може бути ухвалена в обхід Верховної Ради шляхом всенародного референдуму. «Конституцію, як правило, на референдум виносять ті, хто використовує народ як інструмент задля задоволення своїх особистих політичних амбіцій», — каже фахівець із конституційного права Сергій ГОЛОВАТИЙ. Про минуле, теперішнє і майбутнє української Конституції — в інтерв’ю «Дню».
— Сергію Петровичу, на вашу думку, наскільки сьогодні нагальним є питання внесення змін до Конституції?
— Мені видається, що нинішня «конституційна лихоманка», або нав’язування суспільству ідеї необхідності нової Конституції, — це маневр, що відволікає людей від найсуттєвішого, коли злидні залишаються злиднями, а ті, хто жирував, жируватимуть і надалі. Недалеких часів радянська історія нагадує: була в СРСР Конституція Сталіна (1936р.), була Конституція Брежнєва (1977р.). Аналогічно й нині, мовляв, із прийняттям «нової» Конституції Ющенка в Україні настане благодать. Це великою мірою неправда. Той текст Конституції, який був прийнятий у 1996 році та який, даруйте, був спаскуджений у 2004-му за участю того ж самого Ющенка та його політичних соратників, за всіх недоліків все- таки дає можливість нормального функціонування інститутів влади, якщо на те є бажання самих політиків і якщо вони на таке здатні. У 2004 році саме не без участі Ющенка у тодішньому конституційному процесі стався відступ від ста ндартів Ради Європи. На цьому, до речі, постійно наголошували в Раді Європи — й Парламентська асамблея, й Венеціанська комісія. Але при всьому цьому цей текст, підкреслюю, є достатнім для того, щоб Україна розвивалася як повноцінна демократія, як суспільство з надійно гарантованими цією Конституцією на рівні найкращих європейських стандартів прав людини і основоположних свобод. Тому моє переконання — проблема не в тому, що текст чинної Конституції негожий. Проблема в тому, що, н ехтуючи ним, головні політики країни його постійно намагаються краяти під свій апетит.
— Тобто суть конституційних бід — у відсутності політичної культури високопосадовців?
— Коли Ющенко увійшов у Верховну Раду, щоб оперетково скласти присягу в напівпорожньому залі після другого туру — це було першою демонстрацією того, що він не поважає українську Конституцію 1996 року. Це було свідченням того, що він не є патріотом української Конституції, бо це відбувалося на порушення Конституції. Це не відбувалося на засіданні Верховної Ради у присутності голови Конституційного Суду, як цього вимагає Конституція. А потім і закрутилося... А далі — це всі чотири укази про дострокове припинення повноважень Верховної Ради. Ще далі — його систематичні доручення прокуратурі, на що глава держави за Конституцією не має права, оскільки прокуратура є незалежним органом, який непідконтрольний і непідзвітний йому. Далі — приміром, його доручення меру міста. Це також є порушенням Конституції, оскільки повноваження Президента не поширюються на місцеве самоврядування, воно (грубо кажучи, — як Церква) є автономним від держави. Розумієте, перелік порушень Конституції 1996 року з боку Президента Ющенка дуже довгий. Він незрівнянно довший від того, що було за Кучми чи Кравчука. Ющенко каже: спроби окремих політичних суб’єктів стати вище Конституції спричиняють прийняття нової Конституції. Хіба це не абсурдне твердження? Хай дав би краще відповідь на те, що заважало й заважає йому самому не ставати вище Конституції? Чому він це постійно робить?
— У вас на столі стаття Президента, в якій він досить детально розповідає про своє бачення місії Конституційної ради зокрема і конституційного процесу загалом. Ваші враження?
— Про враження тут можна говорити дуже довго... Президент каже про необхідність «поглиблення» прав і свобод громадянина. Вибачте, що означає «поглиблення» прав? Не знаю, хто готував йому цю статтю. Зрозуміло, що сам він не є фахівцем із конституційного права. Але той «фахівець», який писав за нього про «поглиблення» прав і свобод людини, якраз і доводить своє невігластво в цій справі. Думаю, ніхто у світі не розшифрує цієї формули. Далі Президент Ющенко говорить про «посилення» конституційних гарантій прав людини. Але ж ті гарантії, що існують в чинній Конституції, є цілком достатніми! Венеціанська комісія свого часу сказала, що ці гарантії тотожні тим гарантіям, які є в Європейській конвенції з прав людини. А от інструментальні механізми цих гарантій — це вже не питання Конституції. Хоча і система адміністративних органів, і система судової влади, і система інших державних та юридичних інститутів, які мають забезпечувати ці гарантії в повсякденному житті, також добре виписані (хоча й не без недоліків) в чиннiй Конституції. Але це не є питанням чи завданням Конституції. А от чого «найверховніший» гарант цих гарантій не зробив, так це того, щоб права людини були захищені на практиці, а не просто задекларовані на письмі. Він за свій термін президентства і пальцем об палець не вдарив, щоб щось зрушити в цій справі. Отож куди вже «глибше» та «сильніше»?.. Я навіть не відаю, як можна коротко пояснити читачам, що це все (показує статтю Президента. — Авт. ) демагогія. Очевидно, що нова Конституція потрібна Ющенку так само, як це свого часу було потрібно Єльцину, коли він її отримав, використавши народ на референдумі, як це потрібно було Лукашенкові чи Назарбаєву, які вдалися до такого самого кроку, як це хотів зробити Кучма для того, щоб шляхом референдуму вдовольнити особисті інтереси. Нічого іншого у тому процесі, що його запустив Ющенко, я не бачу. На 95% проблема конституційного розвитку України полягає у недотриманні Конституції. І лише п’ять відсотків полягає у застарілості, недосконалості чи суперечливості окремих положень, на чому Венеціанська комісія наголошувала неодноразово у своїх висновках, починаючи від 1997 року. То що ж заважало Ющенку, перебуваючи на посаді Президента понад три роки і маючи право законодавчої ініціативи, дослухатися до порад Венеціанської комісії та внести відповідний законопроект (чи законопроекти) з метою удосконалення тексту нашого основоположного акта?..
— Втiм, представники всіх парламентських фракцій увійшли до складу Конституційної ради.
— Знаєте, це є політичним питанням. Президент Ющенко створив орган, який за своєю природою, з огляду на відповідний указ, є дорадчим або допоміжним. Отже, тут постає питання: а що, Секретаріат Президента і його юридичне управління як допоміжний орган не здатний запропонувати Президентові у тих частинах, де він вважає, що потрібно щось змінити, відповідні формули? До речі, у Президента є ще один допоміжний або дорадчий орган, який на початку його діяльності очолював я, — Національна комісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права в Україні. Ми починали цю роботу, коли я був міністром юстиції останній раз. Тоді в порядку денному комісії було питання про напрацювання пропозицій Президентові на удосконалення чинної редакції Конституції. Чому Президентові стало замало цієї комісії? Чому він створює якусь абсолютно незрозумілу Конституційну раду як іще один допоміжний орган? Як на мене, то Конституційна рада — це «фіговий листок», яким Президент намагається прикрити «свій срам», виносячи у неконституційний спосіб проект «своєї Конституції» на референдум.
— А склад Конституційної ради?
— Що стосується складу. Ось погляньте: жовтим кольором я позначив тих людей (демонструє повний список членів Конституційної ради. — Авт. ), які мають лише деякий стосунок до науки та практики у сфері конституційного права. Це аж 15 чоловік, себто 15% зі ста. Це ті, хто не є фахівцем з конституційного права. Бо до числа високопрофесійних майстрів з цього списку я можу зарахувати хіба що аж трьох колишніх суддів Конституційного Суду — професорів Козюбру, Шаповала і Мартиненка. Зеленим я позначив тих членів комісії, хто має юридичну освіту. Таких набирається десь близько 30%. То що ж виходить?.. Ви можете собі уявити, щоб серед членів лікарського консиліуму, куди входять доктори наук та академіки, опинився сантехнік, який ремонтує унітази? Але ж у нашому випадку так і є! У складі «конституційного консиліуму» Ющенка є не один десяток таких собі «сантехніків», до яких я відношу передовсім вибіркових голів обласних рад або ж вибіркових ректорів університетів...
— Ви також входите до складу Конституційної ради...
— Так, я там як член парламенту, хоча як науковець спеціалізуюся на питаннях теорії та практики конституційного права. А наявність депутатів у складі цього органу логічна, оскільки лише народні депутати України уповноважені голосувати за внесення змін до Конституції, оскільки вони є членами того органу, виключно якому належить функція внесення змін до Конституції. А створювати цей «фіговий листок», щоб потім усі вони вкупі із «сантехніками» дружно проголосували, це, вибачте...
— Тобто 15 % із ста у Конституційній раді будуть працювати?
— Проблема не в 15%. Проблема в тому, що проект або вже є, або його будуть робити ті, хто писав Президентові статтю, про яку ми говорили вище.
— Іншими словами, Конституційна рада — декорація?
— Абсолютно!
— Як гадаєте, проект Основного Закону, який запропонує Конституційна рада, пройде?
— Розумієте, останні роки показують, що суспільство та політичні сили виявилися дуже слабкими в обстоюванні принципів, що їх закладено в Конституції загалом, і найголовнішого принципу — дотримання Конституції — зокрема. Ті принципи або та боротьба, яка була направлена проти можливих порушень Конституції Кучмою, була набагато ефективнішою. Тоді був сильніший супротив, і тоді не дозволили Кучмі порушити Конституцію. Пам’ятаєте референдум 2000 року? Тоді одним із шести питань було питання можливості ухвалення нової Конституції шляхом усенародного референдуму. Депутати тоді звернулися до Конституційного суду з поданням, вважаючи це неконституційним. І Конституційний суд прийняв рішення про те, що питання прийняття нової Конституції не може відбуватися шляхом референдуму. Більше того, із цього питання висловилася і Рада Європи — Моніторинговий комітет, Асамблея в цілому. А Венеціанська комісія 31 березня 2000 року ухвалила висновок, в якому йдеться про те, що референдумом не можна напряму приймати нову Конституцію. А сьогодні Президент Ющенко говорить про можливий конституційний референдум «за народною ініціативою». Що таке референдум «за народною ініціативою» — дуже добре показав кучмівський референдум 2000 року. Згадайте лишень списки отих його «ініціаторів», де замість людських прізвищ були справжні матюки... Отже, Венеціанська комісія настійливо рекомендувала Україні уникнути можливості змінювати Конституцію шляхом референдуму. І на підставі цього Парламентська асамблея записала в резолюції, що якщо Конституцію буде змінено неконституційним шляхом, то за таких обставин Асамблея рекомендуватиме зупинити членство України в Раді Європи. Тобто є чітка позиція з цього питання. Маніпулювати референдумом заради задоволення своїх політичних амбіцій — це не є європейський досвід, це не є європейський стандарт. Навіщо ж говорити про українську європейськість і, водночас, іти шляхом деспотичних або азіатських режимів?
— Сергію Петровичу, ви щойно повернулися з Європи. Що в тамтешніх кулуарах нині кажуть про ситуацію в Україні?
— Навіщо нам кулуари? Давайте подивимось, про що говорять публічно й офіційно. Була інформація про те, що голова Європарламенту під час зустрічі з Яценюком зауважив, що українські політики мають думати про країну, а не про свої особисті справи. Я думаю, це виняткова, унікальна ситуація, коли Європа говорить такі речі на європейському рівні спікерові парламенту. Я переконаний, що за останні десять років нікому іншому, окрім українських політичних лідерів, не адресувалися такі слова. Це принизливо, коли керівникам держави кажуть: люди добрі, зупиніться, схаменіться, на вас відповідальність за суспільство, народ, країну, державу, а ви вже стільки років потопаєте в бруді особистих чвар, задовольняєте особисті інтереси, дбаєте про власний кендюх... Це говорить про те, що Європа розуміє, наскільки ще є малокультурним український політичний істеблішмент на найвищому рівні, включаючи Президента, прем’єр-міністра й голову Верховної Ради. Ось — це імідж України! І я можу сказати вам відверто, що, особливо за останній рік, імідж України в Європі суттєво погіршився й Україна не наблизилася до Європи, а в деяких сферах — відійшла дуже далеко назад від неї. Скажу відвертіше: за Кучми не було такого сорому для України. Бо тоді то був персональний сором Кучми. А нині ж те, що робить (а більше — не робить!) Ющенко, — це сором України. Буваючи у європейських інституціях, мені настільки прикро за Україну ніколи ще не було, як зараз.
— Дуже прикро чути таке. Що робити, з чого починати?
— Знаєте, насправді від нас мало що залежить. Справа в тому, що Ющенко започаткував шкідливу традицію домовлятися, нехтуючи Конституцією, і його, на жаль, підтримали в цьому політичні гравці, які домовилися між собою про дострокові вибори. Замість Конституції — інститут торгів і кулуарних домовленостей. Отже — політична біржа. Тим, хто не сповідує ідеалів верховенства права, — це доступніше і зручніше. В особистому плані.
— Сергію Петровичу, думаю, суспільству цікаво було б почути вашу відповідь, насамперед, як фахівця з конституційного права, на таке запитання: в якій країні сьогодні живе Україна? У парламентській, коли парламент, по суті, не працює вже понад рік, а країною керує Секретаріат Президента?
— Відповім вам так. Період президентства Кравчука й період президентства Кучми (від 1991-го по 1996 роки) — це періоди будівництва державних інститутів і запровадження механізмів їхнього функціонування. З президентством Ющенка настав період практично демонтажу багатьох інститутів влади. За його президентства демонтовано інститут парламенту, демонтовано інститут Конституційного Суду, демонтовано принцип розподілу влади, ще більше втратила свою незалежність судова гілка влади, Вища рада юстиції. У СБУ не має голови більше як рік. Президент прагне заволодіти внутрішніми військами! Очевидним є те, що він хотів би мати у своєму розпорядженні бронетранспортери... Це найбільше зло, яке робиться Україні як державі, яка нібито прямує курсом євроінтеграції. Розумієте, вдягати вряди-годи вишиванку, садити калину, молитися напоказ у церквах — це не значить бути справжнім державним будівничим. Ось у чому справа. З почуттям глибокої прикрості мушу зазначити: інститути державності європейського зразка і Ющенко — це антиподи. Більше того, Ющенко і законність — це ще сильніші антиподи. За багатьма справами я не можу сприймати Ющенка інакше, ніж руйнівника цивілізованої країни. А найгірше те, що він зруйнував надію людей на краще. Якщо раніше «помаранчеве» сприймалося як щось краще за те, що було за Кравчука і Кучми, то на сьогоднішній день воно виявилося таким самим, що й попереднє. З ким люди можуть пов’язувати свою надію на краще зараз? З ким Європа може пов’язувати свою стратегію на те, що в Україні будуть дійсно утверджуватися зразки європейської (а не пострадянської) демократії і що дійсно йтиме процес зміцнення інститутів, напрацюваних європейським досвідом?
Як на мене, то сьогодні головне — протистояти Президентові Ющенку в його намірах прийняти нову Конституцію в позаконституційний спосіб — тобто шляхом маніпулятивного референдуму. Я вважаю, що в цьому питанні повинні об’єднатися геть усі. Особливо всі ті політичні лідери, хто був причетний до українського державотворення упродовж першого десятиліття існування незалежної України. Саме вони! Бо як показав досвід (зокрема, травневі минулого року домовленості про дострокові парламентські вибори), нинішня опозиція внаслідок численних проблем усередині самої себе та під впливом певних зовнішніх чинників учергове може виявитися неспроможною на таке. Отож, усі мають консолідуватися і не дозволити Ющенкові того, чого свого часу не дозволили Кучмі. А заради дотримання істини слід нагадати, що Кучма у 2000 році не виносив «свого» тексту на референдум. Він лише наважився запитати народ, чи сам народ хотів би ухвалити нову Конституцію безпосередньо на референдумі. І тоді Кучмі сказали юридичне «зась!». Тоді було кому. А сьогодні?..
P.S. Коли інтерв’ю готувалося до друку, стало відомо про те, що Партія регіонів виходить зі складу Конституційної ради. У заяві регіоналів, оприлюдненій на офіційному сайті ПР, зокрема, зазначається: «Створена в рамках цієї ради робоча група розпочала роботу щодо перегляду всього тексту української Конституції, починаючи з преамбули, загальних положень і за всіма розділами, й у зв’язку з цим, Партія регіонів надалі не братиме участі в роботі цієї ради». Разом із тим, Президент, перебуваючи учора з робочим візитом у Казахстані, заявив, що вихід ПР iз Національної конституційної ради не завадить роботі над новою редакцією Конституції. Відповідаючи на запитання журналістів, як далі піде конституційний процес, Віктор Ющенко зазначив: «Нормально піде процес, бо тут не питання тієї чи іншої партії». З огляду на те, що Сергій Головатий — не лише представник фракції ПР у Констраді, а й експерт-конституціоналіст, ми вважаємо, що його думка з приводу конституційного процесу буде цікава нашим читачам.
