Коротше кажучи, коли прозвучав виступ В.Куратченка, не можна було сумніватися в тому, що сценарій неминучої зміни Кабміну, який для Президента є занадто компрометуючим баластом, нарешті запущено в дію. Що ж стало на заваді? Перешкодили тези «лівого ухильництва», що начебто містилися в заяві першого віце- прем'єра? Навряд чи. Пропрезидентські «олігархи» ніколи й не мали наміру міняти склад уряду під право-ліберальними лозунгами, навпаки, всім добре відомий план, коли на місце нинішнього прем'єра з НДП міг би прийти такий «рожевого відтінку» в.о., як В.Білоблоцкий, — щоб передвиборний тимчасовий уряд міг узяти на себе весь вантаж відповідальності за крах економіки і зняти цей вантаж із президента. В.Куратченко, здавалося, сам готувався підмінити фігуру на той момент уже одіозного голови АП, надто відверто замішаного в регіональній передвиборній політиці Кучми. І варто було В.Куратченку почекати днів зо два зо три, поки з України виїде місія МВФ... Адже й засідання Кабміну, де можна було виступити з «опозиційною» промовою, проводяться мало не щодня у зв'язку з кризою... Але Куратченко поспішив. Чи — його «поспішили»...
А тим часом корекція курсу реформ, запропонована колишнім першим віце-прем'єром В.Куратченком, не була його власним винаходом. Цю штуку іще, здається, року так 1995-го, вигадав радник Президента А.Гальчинський. Сам же Президент Л.Кучма, пам'ятається, десь у той самий період, іще при прем'єр-міністрові Є.Марчуку, з трибуни Верховної Ради, яка тоді ще відвідувалась ним, заявляв, що 1996—97 роки стануть останніми, коли Україна користується кредитами МВФ. Проте зберігачі архівів виправлять автора, якщо є помилка в датах... Однак сама собою назва — корекція курсу — відома саме з тих часів, коли слово «реформи» не звучало лайливо, коли навіть іноземні радники готові були погодитися з таким поняттям, як «утома від реформ» широких верств населення, і коли показники економічного падіння були дуже далекими від теперішніх... На жаль, самого автора і причетних до поняття «корекція курсу» згодом спіткало чимало різних неприємностей, і вплинули вони на них зовсім по-різному. Так, прем'єр Марчук, пройшовши принизливу відставку, став жорстким опозиціонером; АП із причин «морального клімату» покинув О.Разумков, який курирував Гальчинського, і в той час був набагато ближчим до Президента, ніж тепер... Сам радник Президента, який втратив місце, пізніше його таки собі повернув завдяки тому, що перемежовував макроекономічні консультації для глави держави із пропагандою президентського правління і конституційного реваншу... Однак саме тоді було вперше випробувано й технологію усунення прем'єра руками «уряду, що збунтувався», і тим прем'єром був Марчук, а тим першим віце — Лазаренко...
Зізнатися, де в той час перебував В.Куратченко, мало хто згадає, і хто його напоумив нині реанімувати той сумний для країни та дійових осіб сюжет, — не так важливо. Доля запорізького екс-губернатора внаслідок зробленого ним «ходу» не повинна скластися набагато гірше, ніж у В.Пинзеника, який неодноразово застосовував подібний прийом: врешті-решт, навички покидання потопаючого корабля є неодмінною умовою формування сучасних управлінських кадрів. Ну, якщо раніше в особі В.Пинзеника президент «колекціонував» десь у «резерві» правореформаторських економістів, то перекидання в запас такого «ліво- номенклатурного» чиновника, як В.Куратченко (якому самим прем'єром не дано вказівки залишати команду Президента), — анітрохи не гірше. Адже річ тепер зовсім не в президентських резервах. Справа в тому, що прем'єр Пустовойтенко миттєво розгледів ознаки тієї давньої відставки Марчука у поведінці свого соратника по партії, ну й не зумів запорізький новобранець у дніпропетровських нетрях повторити «подвиг» Лазаренка.
На цьому з інтригою — все, або майже все. Призначення нового першого віце-прем'єра А.Кінаха — вже майже не інтрига, оскільки вся задумана схема підміни слідом за В.Куратченком основного складу Кабміну на групу «молодих реформаторів», починаючи з Ю.Тимошенко і закінчуючи В.Пінчуком і А.Кучеренком, виявилася проваленою з напівоберта. Проте знавці колопрезидентських інтриг можуть і посперечатися: пауза між підготовленою відставкою та призначенням була достатньою, щоб зацікавлені в просуванні «проволковського» блоку парламентських фракцій «природжених енергетиків» засвітили свої інтереси прямо через пресу. Буквально перед цим «засвіченням» нинішній перший віце-прем'єр А.Кінах встиг зазначити на засіданні політради НДП: мовляв, він дуже сподівається, що «ініціатива» пана Куратченка є його власною, читай — не узгодженою з «ворогами». Дуже точно побудував свою фразу пан Кінах: ніхто навіть подумати не посмів, що дії Куратченка були узгоджені з самим Президентом, якому, на думку злостивців, кримське узбережжя навіває і зовсім доісторичні сни про Горбачова, його роль у ДКНС тощо.
По суті ж — призначенню А.Кінаха можна тільки дивуватися. Все-таки відключення парламентської радіотрансляції насамперед ударило по президентських структурах. Немає адекватного сприйняття того, що відбувається у багатопартійному та багатоплановому політикумі у стратегів з АП. Ну, не слухав Л.Кучма слів депутатів на останньому розбиранні в уряді. Інакше він би знав, що пану Кінаху цілком відверто робив недвозначні пропозиції очолити Кабмін... О.Мороз, одночасно повертаючись до необхідності формування коаліційного уряду. Проте не варто кидати тінь зв'язків із опозицією на президента УСПП. Можна подивуватися і з іншого: саме УСПП свого часу виступив активним опонентом указу Президента Кучми про непрямі методи контролю, якими уряд Пустовойтенка мав намір поповнити казну. Можливо тепер, у ролі високого чиновника, президент УСПП стане прихильником податкового пресу і всіх цих поліцейських заходів? Тоді чим він кращий за Куратченка з його «плановою» корекцією? Але така заміна одного першого заступника на іншого, — суті проблеми не міняє: у Кабміні не було, немає і вже ніколи не буде єдності, незважаючи на будь-які заяви в дусі забутого українцями демократичного централізму. В уряді немає і розколу. Тут є перманентна криза, волею Президента і прем'єра загнана глибоко всередину структури, оскільки всі варіанти розв'язання кризи цивілізованим шляхом залишилися не затребуваними.
Історія з черговим невдалим поваленням або перетасовуванням Кабміну повчальна. Вона свідчить про існування багатьох уже непереборних для Президента бар'єрів, які ще дуже сильно зашкодять йому в президентській кампанії. Так, абсолютно очевидно, що Л.Кучма рухається чітко обмеженим для нього опозицією «коридором»: будучи по передвиборній ролі борцем із «червоним реваншем», Л.Кучма абсолютно адекватно реагує на «червону ганчірку». Адже слова Куратченка про «плановість» у роботі уряду тощо, — не означали нічого, крім цієї самої «червоної ганчірки». Що в результаті? Поховано один із варіантів українського «болгарського» сценарію: коли прямо перед виборами можна-таки нав'язати парламенту помірно- червоного прем'єра, і вже на нього, сердешного, списати потім усі гріхи. Однак саме проти цього сценарію так по-ієзуїтському й боролася ліва опозиція, постійно «нав'язуючи» президентові відставку нинішнього Кабміну — з тим розрахунком, що він ніколи не зробить того, чого домагається опозиція. Проста, але ідеальна для керування діями Л.Кучми схема...
Тепер Президент вимушений визнати: він виконав установку опозиції, і теперішня паливна, і майбутня електроенергетична кризи, і всі інші негаразди, які чекають нас восени — залишаться на плечах того, що опозиція називає «нинішнім антинародним режимом». Чим гірше — тим краще для опозиції, так, така вже залізна логіка будь-якої передвиборної боротьби. Але де аргументи, щоб розвінчати саме опозицію? У заяві Куратченка, члена пропрезидентської НДП? Чи в думці Н.Вітренко про те, що енергетичними кланами, які влаштовують паливні диверсії, керують Мороз, Марчук і Ткаченко? Це після того, як по офіційних каналах народу вперше в житті продемонстровано, як весь склад пропрезидентського Кабміну намагається захистити навіть від догани пропрезидентського ж міністра енергетики? Чи може координатора найбільш паливної фракції ВР — «Вiдродження регiонiв» — О.Волкова шляхом публічного викриття таки «прив'яжуть» до О.Ткаченка? Але хто «відв'яже» його від посади офіційного представника кандидата Кучми в передвиборній кампанії? Невже ставку тепер зроблено на те, що ім'я О.Волкова поступово почнуть плутати з його повним тезком-баскетболістом, призначеним головою спортивного комітету?
До речі, про баскетбол. Ось знову серед гамірливих сенсацій навколо уряду якось тихо згасла ініціатива пропрезидентського блоку політичних партій про необхідність скликання Ради нацбезпеки та оборони з приводу паливно- енергетичної кризи. Але інформацію про це було передано тільки по УТН... Голова РНБО Президент Кучма міг і не помітити, а секретар Ради В.Горбулін, можливо, саме в той момент займався Волковими — «двійниками». А може, і не займався, а це з-за кордону до нас сюди простяглася рука якогось незнайомого олігарха, у якого теж щось там і з паливом, і з баскетболом, і зi ЗМІ...
А може, саме з РНБО все ще тільки починається. Діяти цей загадковий, але конституційний орган, буде, звичайно, аж ніяк не за закликом якихось там політичних партій, хоч би вони триста разів називалися пропрезидентськими. Діяти буде за обставинами. Коли вони остаточно визріють. А вони — зріють із кожним днем, протягом яких природні процеси — передвиборний переділ влади (відповідно до Конституції) між Президентом і нинішніми пропрезидентськими силами в парламенті шляхом зміни уряду на коаліційній основі — блокуються, консервуються і стагнуються. Як не парадоксально, а саме про це ще напередодні нинішньої «урядової кризи» заявляв у газеті «Сегодня» колишній прихильник суто президентського правління Д.Табачник, вказуючи, що рано чи пізно президентові тепер доведеться ділитися владою. Не сталося... Значить, залишається тільки один шлях — через соцзабез ?
Зрозуміло, цей третій варіант «корекції курсу» теж давно перебуває у розробці на Банківській, і на фоні «викреслювання» всіх альтернативних сценаріїв, імовірність його застосування з кожним днем збільшується. У цьому плані, як можна передбачити, є все для збереження влади Президента, але немає нічого щодо економічного «курсу», «реформ» і навіть «планового регулювання». Немає тих самих «червоних ганчірок», на які так хворобливо реагує Президент. Може тому «корекція» через соцзабез виявиться найбільш реалістичною для нашого Президента.
