Позавчора відбулося чергове, але перше після ухвалення Верховною Радою (7 липня) закону про судоустрій і статус суддів засідання Вищої ради юстиції. Як і на попередньому, розглядалися рутинні питання про внесення подання Президентові кандидатів на посади суддів і на звільнення з цих посад. На засідання прийшло 11 членів ВРЮ, а ще один — заступник глави Адміністрації Президента Андрій Портнов — затримався, але незабаром з’явився. Ще до його появи голова ВРЮ Володимир Колесніченко констатував: кворум є. І тут слід нагадати, що нормальна результативна робота ВРЮ — це наслідок судової реформи, що ведеться в країні, і ухвалених дещо раніше парламентом змін до закону про ВРЮ, таких, що, по суті, розблокували діяльність цього державного органу. Мета, яку має реформа судоустрою в Україні, — створення справедливого суду, що користується довірою народу, як виглядає, все ближче й ближче.
Утім, цей процес йде мовби ривками. Зараз м’яч на полі Президента країни, якому належить підписати згаданий закон. Один із його авторів, Андрій Портнов, хоч і запізнився, але виглядав задоволено. Якщо судити з його настрою, то вето Президента не буде. Проте говорити про це з повною впевненістю ще зарано. Президент, швидше за все, чекатиме остаточних виводів Венеціанської комісії, на відгук якої офіційно відісланий згаданий закон.
Річ у тім, що у цього документа в країні серйозна опозиція. Накласти на нього вето просить Президента глава Верховного суду Василь Онопенко. Він вважає, що закон «створює передумови й несе загрозу зазіхань на незалежність судової влади, а також гарантоване Конституцією України право громадян на судовий захист», а ще може призвести до руйнування вітчизняного правосуддя та зниження рівня судового захисту.
Не може не тішити те, що судова реформа в Україні має підтримку в Європі. Наприклад, представник однієї зі старих демократій посол Великої Британії в Україні Лі Тернер заявив, що ця реформа є фундаментом для інтеграції України до Європейського Союзу. Під час зустрічі з міністром юстиції України Олександром Лавріновичем він підкреслив, що Велика Британія висловлює задоволення тим, що під час роботи над проектом судової реформи Україна врахувала рекомендації Венеціанської комісії. «Це дуже добрий крок уперед. Велика Британія вітає інтенсивний діалог між Україною та Венеціанською комісією», — заявив дипломат.
Проте й до аргументів критиків слід прислухатися. Наприклад, заступник голови Центру політико-правових реформ Роман Куйбіда, виступаючи перед журналістами, сказав, що новий закон дає можливість акумулювати справи в одному суді, причому, на його думку, «контролювати невелику кількість суддів завжди легше, ніж суддів усіх судів в Україні». Але нинішня ситуація в судовій системі, для якої характерний досить високий рівень корупції, саме тим і породжена, що деякі судді були впевнені в тому, що їх ніхто не зможе проконтролювати.
Тепер цьому покладено край. І не можна не відзначити, що ВРЮ дотримується по-справжньому демократичної процедури при розгляді справ. На вчорашньому засіданні розглядалася внесена ще 27 вересня 2007 року пропозиція Колесніченка про звільнення за порушення присяги одного із суддів районного суду в м. Львові. Але водночас на порядку денному був і розгляд матеріалів перевірки, проведеної членом ВРЮ Сергієм Сафульком. Її висновки свідчать про відсутність підстав для звільнення. Хто буде переконливішим і представить відповідні докази, за пропозицію того й проголосує ВРЮ.
Перші кроки судової реформи в Україні досить жорстко оцінює доктор юридичних наук, заступник глави Верховної Ради другого скликання Віктор Мусіяка. На його думку, Президент не може до тонкощів знати ті чи інші громадські відносини, але в нього багато радників. «Якщо Президента переконали, що ця система буде під реальним контролем глави держави, то я знаю, мине трохи часу, й він у цьому розчарується». «Ініціатори документа впевнені, — пояснює Мусіяка, — що... Президент зможе впливати на суди лише через них. Але вони зможуть впливати й без Президента, оскільки створюється та ситуація, коли суди взагалі можуть вийти з-під контролю...»
То чи потрібен усе-таки контроль над суддями, чи ні? Як виглядає, цього питання критики реформи судочинства для себе ще остаточно не вирішили. Багато хто з них, зокрема й Мусіяка, вимагають, щоб судова реформа проводилася шляхом внесення змін до Конституції, хоча й розуміють, що відкладати її далі неможливо й треба якнайшвидше вносити ті зміни, які не суперечать Основному Закону. Відповідаючи на запитання «Дня», Мусіяка навіть зазначив, що країна підходить до такої ситуації, що «можна було б допустити якийсь рівень авторитаризму для наведення реального конституційного правового ладу».
КОМЕНТАР
Марина ШАРАПА, партнер юридичної контори «Підгайний Барабаш Шарапа»:
— Безумовно, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не вирішує всіх наявних проблем судової системи, хоч і містить низку ідей, належна реалізація яких може дати позитивні результати. Однією з найпрогресивніших видається нагода створити кардинально іншу систему формування суддівського корпусу. Так, проект закону передбачає довготривалу і складну процедуру призначення на посаду судді, що включає два іспити, теоретична частина яких проводитиметься анонімно, і спеціальну підготовку, що полягає в шестимісячному навчанні. Такий підхід спрямований на підвищення професійного рівня суддів, проте, при його практичній реалізації може виникнути багато трудностей, пов’язаних, насамперед, із тривалістю цієї процедури.
До позитивних змін, передбачених проектом, можна віднести й мінімізацію ролі голів судів, упровадження в усіх судах автоматизованої системи документообігу і розподілу справ та запровадження обов’язкової процедури подання суддями декларацій про майновий стан, включаючи як доходи, так і витрати.
Водночас підвищення ролі Вищої ради юстиції, яка фактично стає ключовою фігурою як у процесі призначення суддів, так і при їх звільненні, дещо нівелює досягнення щодо системи їх призначення. Це пояснюється тим, що, незважаючи на всі пройдені перевірки і здані Вищій кваліфікаційній комісії суддів іспити, остаточне рішення прийматиме Вища рада юстиції.
