Численні київські, втім як і кримські, коментарі з приводу призначення головного міліціонера України на посаду прем’єра автономії були вельми банальними. У наївно-провінційному розумінні автора, для того, щоб з експертним апломбом або полемічним запалом міркувати про мотиви Президента щодо цього призначення, треба або мати джерела, дуже близькі до головного кабінету, або настільки «вжитися в образ» Віктора Федоровича, щоб вгадувати...
У випадку з призначенням до Криму пана Могильова — повірте інформованості «літньої столиці України» — витоку інформації з головного кабінету «осінньо-зимової столиці» не було. Версії про найекзотичніших кандидатів з’являлися або внаслідок витівок політиків і політтехнологів, або просто через депутатсько-журналістську нудьгу. Тому адекватний висновок може бути лише один — рішення щодо кримського прем’єра Президент приймав сам. Без радників. І свідчить це теж лише про одне — наскільки важливим є особисто для Януковича успіх його «кримського проекту», якщо за наявності в Криму команди, дібраної близьким соратником, який пішов з життя, він усе ж таки вдруге відправляє керувати півостровом людину в ранзі міністра зі свого найближчого кола. У чому полягає «кримський проект» Президента? Сьогодні це зовні виглядає як щось на кшталт показових виступів, спроби створення позитивного прикладу, території успіху в регіональній політиці.
Звідси головний виклик для генерал-полковника Могильова — виправдати чи не виправдати, відповідати чи не відповідати. До речі, той самий, що був і у його попередника Джарти.
Цей виклик, звісно, не єдиний, і розмова про виклики у зв’язку з появою в Криму нового прем’єра — справа очевидніша, ніж домисли про мотиви. Тим паче що найпоширеніший з них — що «донецькі» занепокоєні лише переділом і захватом землі й власності в Криму, з погляду економіста аж ніяк не факт, оскільки після кризи 2008 року земля, нерухомість і туризм у Криму — це на багато років уже не стільки бізнес, скільки головний біль...
Отже, кілька тез про виклики, що постають перед кримським прем’єром.
«ГЕОЕКОНОМІЧНИЙ ВИКЛИК»
«Кримська стратегія — 2020», згадка якої стала в уряді Джарти своєрідною мантрою, була розроблена Національним інститутом стратегічних досліджень за дорученням Януковича й прийнята рік тому Радміном і Верховною Радою Криму. Вона вирізняється безсторонньою оцінкою конкурентоспроможності Криму в Чорноморському регіоні та жорсткими негативними прогнозами — як у разі збереження інерційного сценарію, так і в разі авторитарної модернізації.
Уперше на державному рівні було констатовано, що Крим — це не «орден на грудях планети», а територія, яка небезпечно відстала в розвитку від конкурентів у Чорноморському регіоні, й це відставання в сучасному світі легко може стати фатальним. Це визнання того, що в суспільній свідомості десятиліттями формувалося прикрашене, завищене уявлення про нібито апріорі високий потенціал Криму.
Тому в «Кримській стратегії — 2020» уперше заявлено, що: а) розвиток Криму треба розглядати в багатокутній рамці геоекономічної конкурентоспроможності Чорноморського регіону, а не в звичному трикутнику Крим — Київ — Москва; б) Крим мусить мати за амбітну мету стати з аутсайдера лідером цього регіону; в) при цьому місія Криму — ще й у тому, щоб представляти в цьому регіоні геополітичні та геоекономічні інтереси України.
Таким чином, пану Могильову належить стати з міліціонера не просто рядовим губернатором однієї з областей України, а очолити «регіон стратегічного прориву».
«ГЕНЕРАЛЬСЬКИЙ ВИКЛИК»
Автор, певна річ, невипадково кілька разів згадав звання теперішнього кримського прем’єра — генерали Кримом іще не керували. І хоча початок його біографії — шкільний вчитель фізики, але майже 30 років роботи в міліції та погони з великими зірками — цей background (по-модному) або anamnesis vitae (як кажуть лікарі) не може не даватися взнаки. Будь-яка довга професійна діяльність формує звички, стереотипи й рефлекси. Частково корисні для «мирного» політичного й управлінського життя, частково — не дуже.
«ВИКЛИК ДЖАРТИ»
Звісно, Могильова — й уголос, і мовчки — порівнюватимуть з попередником, який усе ж таки показав, що навіть у тотально корумпованому острівному співтоваристві, яке всі 20 років кримської автономії лише підраховує нездійснені мрії, можна працювати на створення, розрубуючи старі міцно зав’язані вузли.
Новий прем’єр прийшов в уряд, у якому всі п’ятеро віце-прем’єрів — випадок у кримській політиці унікальний — досить грамотні й креативні люди. А очолювати команду, ключові фігури якої у своєму секторі відповідальності досвідченіші й компетентніші за тебе — виклик, що вимагає не лише мудрості, а й здатності вчитися, довіряти, підтримувати й прикривати — від постійних інтриг ображених серед горезвісної «старої кримської еліти»...
«КРИМСЬКОТАТАРСЬКИЙ ВИКЛИК»
Автор переконаний на 1000%, що дуже багато вельми впливового люду в Криму спить і бачить (а багато хто потирає руки в передчутті) — як би зіштовхнути Могильова з кримськими татарами, зважаючи на минулу не дуже гарну історію. Таку технологію — інстинктивно чи свідомо — вже намагалися застосувати півтора року тому. Не лише не вийшло, а вийшло навпаки. Символічна підтримка кримським урядом будівництва Соборної мечеті та початок розв’язання проблеми самозахоплень позначили новий етап відносин з кримськотатарським народом. А це один з наріжних каменів у кримській політиці та інвестиційній привабливості.
Кримська екзотика ще й у тому, що на півострові де-факто «двопартійна система» — 2010 року традиційна й звична кримська багатопартійність фактично припинила своє існування. Головними, хоча й різними за потужністю, силами, що повністю визначають ситуацію на півострові, є Партія регіонів (має 74,9% усіх мандатів депутатів, зокрема 80% у Верховній Раді АР Крим, 79,6% мандатів міського й 68,9% районного рівня) і Меджліс кримськотатарського народу (має 7,5% усіх мандатів депутатів, зокрема 5% у Верховній Раді АР Крим, 13,1% депутатів районного й 2,5% міського рівня).
На це може не дуже зважати керівник силової структури, але на це зобов’язаний зважати цивільний політик.
«ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ВИКЛИК»
Для вирішення кримських стратегічних завдань, поставлених Президентом перед його призначенцями, потрібна неймовірна кількість інвестиційних ресурсів. У держави — за всієї безпрецедентної для України державної підтримки Криму в 2010—2011 роках — таких ресурсів немає й не буде. Бюджетний мільярд гривень на рік не йде в порівняння з багатомільярдними траншами в євро з фондів ЄС на інфраструктуру Болгарії та Румунії й такими ж мільярдними газпромівськими інвестиціями в Сочі. А щоб залучити інвестиції іноземні — немає іншого виходу, крім продемонструвати безпрецедентну відкритість і відсутність корупції. Інакше «кримський проект» Януковича панові Могильову не виконати — а для східноукраїнської або «донецької» політичної ментальності це найстрашніший провал.
«СТАРІ ДРУЗІ»
Як відомо, Могильову, щоправда ще в званні полковника та генерал-майора, довелося трохи попрацювати в Криму 2007 року. Це був не найкращий час для Криму — апогей «золотої земельно-будівельної лихоманки».
Кримський «політичний клас» того часу вже відчув смак великих сум і пожинав плоди багаторазового збільшення корупційних доходів. Тоді були створені, апробовані, поставлені на потік легальні, напівлегальні та тіньові технології й схеми приватизації й продажу землі, нерухомості, торгівлі «підписами». У той же період відбулася «зрада кримської еліти» — масове переродження людей, які не витримали випробування доларом і наплювали на ідеї «кримського регіоналізму» та стратегічного розвитку автономії (після чого лапки в слові еліта стають обов’язковими).
Не треба бути великим провидцем — у нового кримського прем’єра найближчими днями раптом звідкись з’явиться безліч неабияк ображених «старих кримських друзів», які в будь-який спосіб прагнутимуть нагадати про себе...
А в ширшому контексті панові Могильову доведеться, що називається, «на повний зріст» зіткнутися з серйозним завданням — формуванням нової кримської еліти, здатної стати рушійною силою в одужанні хронічно хворої автономії.
Його попередникові Джарти довелося не лише визнати, що кримські однопартійці загнали Крим у безвихідь, а й «ударити по своїх», оскільки їхня жадоба до наживи створила непереборні перешкоди в розвитку приморських міст.
Виклики, з якими неминуче зіткнеться новий прем’єр-міністр Кримської автономії, можна перераховувати й далі. Чи вдасться панові Могильову з ними впоратися — побачимо вже незабаром. Знаючи традиційний український песимізм і передбачаючи зрозумілий скепсис читачів щодо героя цієї публікації, спричинений його вельми складним міліційним іміджем, зауважимо, що історія дає тисячі прикладів, як одні й ті самі люди — залежно від життєвих обставин — можуть бути героями, й боягузами, гуманістами й варварами, втіленням прогресу й оплотом консерватизму. Колись покійний російський генерал Лебедь виголосив один зі своїх незабутніх афоризмів: «Генерал-демократ — усе одно, що єврей-оленяр»... Сьогоднішні кримські обставини вимагають від генерал-полковника Могильова стати прогресивним цивільним політиком-реформатором. Для Криму краще, щоб у нього це вийшло. Тому не будемо по-більшовицьки бажати поразки своїй країні...
ДО РЕЧІ
Як повідомило Головне управління інформаційної політики Ради міністрів АРК, 9 листопада відбулася робоча зустріч Голови Ради міністрів Криму Анатолія Могильова та голови Меджлісу кримськотатарського народу Мустафи Джемільова. Також у зустрічі брали участь народний депутат, голова Тимчасової комісії Верховної Ради України у питаннях Автономної Республіки Криму Борис Дейч і перший заступник голови Меджлісу Рефат Чубаров. Сторони обговорили низку актуальних для Криму питань, у вирішенні яких потрібні скоординовані дії.
Голова Ради міністрів автономії Анатолій Могильов зазначив важливість постійного діалогу органів влади з усіма суб’єктами громадсько-політичного життя півострова. «Крим багатонаціональний, і стабільність на півострові багато в чому залежить від міжнаціональної згоди. Наше завдання її зміцнити, а зробити це можна у відкритому й конструктивному діалозі», — зазначив Анатолій Могильов.
При цьому Мустафа Джемільов виклав позицію Меджлісу щодо низки актуальних кримських проблем, зокрема й питання міжконфесійних відносин і справедливого надання жителям Криму земельних ділянок. Також він акцентував увагу на законодавчих питаннях, що вимагають вирішення на державному рівні. Зокрема, на проекті Державного бюджету на 2012 рік у частині обсягу коштів, які планується спрямувати на повернення й облаштування репатріантів.
Крім того, були обговорені питання міжнаціональних відносин у автономії.
Наприкінці зустрічі сторони підтримали продовження діалогу влади з представниками всіх політичних сил і громадських організацій, що дозволить оптимізувати розв’язання актуальних проблем кримчан і забезпечить громадянську згоду в автономії.
