Газеті «День» дуже добре знайома студентська аудиторія. Звичайно, бувають зустрічі, куди студенти самі приходять, а бувають зустрічі, куди їх «зганяють». І навіть тому, що інакше буде порожня аудиторія, а тому, що треба поставити «правильне» запитання. Добре, що нам доводиться частіше зустрічатися з першими, на які приходять за власним бажанням: як правило, такі зустрічі, де кожен студент вільний в своїх запитаннях та поведінці, проходять на ура. З другим варіантом набагато складніше: студенти або діють за схемою, або їм просто байдуже. І вина тут не студентів, а викладачів, які вважають, що так буде краще для їхнього університету. Вони помиляються!
Отож, цікаво, як проходила зустріч з першою особою Росії в першому (за рейтингами) університеті України. Чи був відбір студентів? Якщо так, то, як проходив цей відбір? Чи готувалися запитання?
Неофіційно в розмові з «Днем» деякі студенти (бояться представлятися), які були присутні на лекції президента Росії, розповіли, що списки учасників готували заздалегідь. Студентська профспілка пропонувала перелік студентів деканам факультетів, які вирішували, хто «прийнятний» для участі в лекції, а хто «неприйнятний». Критерієм були погляди молодої людини. За «дивним» збігом до переліку не потрапляли деякі студенти, особливо думаючі. Чому — їм не пояснили. Запитання до Дмитра Медведєва були складені викладачами і роздані конкретним студентам. Ставити можна було тільки ці, заздалегідь визначені, запитання — і не інакше. Перед лекцією з молоддю провели чіткий інструктаж. Наприклад, на філософському факультеті його проводив заступник декана.
На початку лекції пан Медведєв згадав старі часи, коли наприкінці 1980-х — на початку 1990-х він уперше побував у Київському університеті на юридичній конференції. За словами російського президента, тоді він «відчув атмосферу повалення авторитетів і відсвяткував завершення конференції в парткомі, чого раніше не можна було собі уявити». А далі лекція продовжилася тим, що прозвучали «правильні» запитання студентів і «правильні» відповіді Дмитра Медведєва. В кінці — оплески.
Російський вчений Ігор Чубайс, прогнозуючи напередодні виступ російського президента, припустив, що було б цікаво послухати відповідь Дмитра Медведєва на запитання «Чому громадянам Росії недоступна інформація про власну країну, чому у нас напівзакриті архіви, чому немає даних про стан економіки?»: «Я, наприклад, абсолютно заплутаний і дезорієнтований щодо того, яка ж офіційна лінія в державі. Тому що на вищому рівні одночасно йдуть антисталінські заяви і просталінська інформаційна пропаганда. Усі засоби інформації фактично державні. Тому не зовсім зрозуміло, чого ж насправді хоче Медведєв. Ми відчуваємо, що 20 років триває безперервна деградація, але з цифрами в руках довести це не так просто, тому що цифри не публікуються. Чому існує обмеження доступу на телебачення, чому Кисельов веде ток-шоу в Києві, а не в Москві? Чому всупереч російській конституції відбувається цензурування інформації? Чому наші вибори не відповідають європейським стандартам і до 75 відсотків населення у них участі не беруть? Я цілком і повністю за те, щоб Україна і Росія діяли спільно і узгоджено — але в інтересах утвердження і зміцнення демократії і правової держави, в інтересах боротьби з корупцією, в інтересах поширення прав людини».
Але на подібні запитання президент Росії на лекції не відповів. Їх і не ставили. За словами студентів, було відчуття спланованої, добре поставленої вистави. Кому вона потрібна? Точно не прогресівній молоді. Але не секрет, що подібна практика не поодинока, застосовується вона і в інших університетах. Тобто, це проблема не тільки Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка, який вважається найкращим, а всієї системи освіти. Не потрібно повертати в аудиторії затхлу атмосферу, де немає здорової конкуренції. Треба більше довіряти молоді та не боятися, що вона щось скаже або зробить не так, адже тільки здорова конкуренція — гарантією якісної освіти. Прогресивна молодь до цього готова.
Перелік деяких запитань від студентів (відмовилися називати свої прізвища), які не потрапили до списку учасників зустрічі з російським президентом:
1. Пане президенте, коли Росія як правонаступниця СРСР вибачиться перед Україною за злочини сталінського режиму?
2. Свічка пам’яті, яку президент Росії запалив біля пам’ятника жертвам Голодомору, є свідченням чого, адже офіційна Москва не визнає Голодомор геноцидом проти українського народу?
3. Якою є сьогодні підтримка російською владою культурного і суспільного життя української діаспори в Росії? В чому вона полягає (українські школи, ЗМІ)? Чи є конкретний план розвитку?
4. Коли буде розсекречено документи КДБ, зокрема ті, які стосуються України та українців? Якщо це станеться, то чи матимуть доступ до них громадяни України?
5. Яка саме історія підпадає під розгляд комісії при президентові Російської Федерації з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії?
6. Якщо в Україні буде прийнята друга державна російська мова, чи запровадить братній російський народ в Росії другу державну українську?
КОМЕНТАР
Володимир ПОЛОХАЛО, колишній секретар парткому Київського університету (наприкінці 1980-х — на початку 1990-х), політолог, народний депутат, професор КНУ ім. Т. Г. Шевченка:
— Свого часу я був одним з організаторів Демократичної платформи — опозиції Комуністичної партії України (КПУ). 1990 року партком Київського університету став оплотом опозиції в КПУ, адже саме в цьому університеті починалися імпульси демократизації. Тоді було не модно бути ортодоксом, якщо ти науковець чи викладач. Коли стало зрозуміло, що перемогла ортодоксальна лінія КПРС, партком Київського університету вийшов з КПУ. Звичайно, партком Київського університету активно підтримував зв’язки з представниками Росії, зокрема Санкт-Петербурга, Москви, які входили в Демократичну платформу КПРС (Єльцин, Собчак, Лисенко та інші). Дуже часто разом ми проводили різні акції із демократично орієнтованими колегами з Московського, Санкт-Петербургського університетів. Вони приїжджали до нас, наші представники їхали до них — це була схема демократичних перетворень. Делегацій було дуже багато, у демократизації партії нам також допомагали і юристи, серед яких, напевно, був і пан Медведєв, але я особисто не пам’ятаю його серед російських делегацій.
Звичайно, як голова комітету з питань науки і освіти Верховної Ради, як професор Київського університету я міг бути офіційним учасником цієї лекції, але... Наскільки мені відомо, настрої студентів КНУ демократичні, можливо, немає бурхливої активності, але цей дух присутній нинішній молоді. Сьогоднішнє покоління зовсім інше. Московський і Санкт-Петербургський університети — це дуже сильні навчальні заклади, але більшість (близько 90%) магістрів Київського університету, які прагнуть продовжити навчання за кордоном, обирають західноєвропейські університети. Стосовно організації лекції Дмитра Медведєва — я думаю, що це була вимога російської сторони. Росіяни давно відпрацювали формат спілкування з журналістами, студентами. Ясно, що Медведєву треба було сподобатися, адже він формує собі імідж демократа-ліберала. Саме тому він і згадав 1990-ті роки. Він, як і Путін, дуже ретельно готується до публічних виступів, де не повинно бути гострих, незручних запитань.
Чому погодився на це Київський університет? Я хочу сказати, що виступи світових лідерів в КНУ — це вже усталена практика. Свого часу в університеті виступали Індіра Ганді, Білл Клінтон. До речі, аспіранти можуть порівняти виступ Медведєва з виступом Клінтона. Я пам’ятаю, що виступ останнього тоді дуже сподобався студентам і викладачам.
