Уже сьогодні можна прогнозувати: осінній політичний сезон в Україні буде не менш спекотним, аніж нинішнє літо. У представників найвищих ешелонів влади, які незабаром повернуться з кримських резиденцій до столиці, що знемагає від спеки, роботи накопичилося багато. По-перше, стартує регіональна виборча кампанія, по-друге — апріорі складний бюджетний процес, по-третє — підготовка до опалювального сезону і традиційно пишний «букет» проблем, що з цим пов’язані. Водночас влада в особі Президента, прем’єра та представників парламентської коаліції демонструє впевненість у власних силах і заявляє, що впорається з політичними, економічними, соціальними проблемами. І, більше того, в оточенні гаранта, як, утім, і в уряді, кажуть, що, незважаючи на безліч серйозних викликів, влада не відмовиться від проголошеної політики реформ.
Проте поки що вітер реформаторських змін минає Україну десятою дорогою. І, скоріше за все, обходитиме й далі. У будь-якому разі, такий прогноз озвучив в інтерв’ю «Дню» перший президент Леонід Кравчук. А ще Леонід Макарович розповів про неминучі проблеми, з якими зіткнеться Віктор Янукович, прогресуючу деградаційну хворобу Верховної Ради, потужний ідеологічний натиск Росії на українську владу та історичне покарання для тих, хто сьогодні свідомо виходить за межі законодавчого поля.
— Леоніде Макаровичу, останнім часом дедалі почастішали внутрішні конфлікти (корпоративні, особистісні) всередині різношерстої Партії регіонів. Раніше в ПР була мета — влада. Її досягнуто. Як ви вважаєте, «синьо-білі» пройдуть випробування владою на єдність чи...
— Випробування владою можливе лише тоді, коли є справжня, організована влада з єдиною метою, єдиною програмою. Така влада завжди проходить випробування реальними справами. А в нас у владі й комуністичні, й народно-демократичні сили, й тушки. Словом, усе змішалося в єдине ціле, і це називається владою. І от запитання: чи впорається ця влада з тими завданнями, які вона собі поставила?
На сьогодні, відверто кажучи, вона впоралася більш-менш з одним лише завданням — організувалася у владу. Проте не слід забувати, що ця організація відбулася з надзвичайно великими порушеннями Конституції. Люди на це заплющили очі, бо їм набридла боротьба всередині влади, конфлікти між Тимошенко та Ющенком. Причому набридла до такої міри, що вони сказали: «Нехай влада буде організована не зовсім чисто, але все-таки організована». І, до речі, аналогічну позицію висловив Захід.
Тепер же виникає інше питання: а чи може створена таким чином влада впоратися зі своїми завданнями? А завдання, до слова, визначені амбітні. Коли Регіони йшли на вибори, вони казали: ось, мовляв, у нас є законопроекти реформаторського штибу, та все-все є. Залишилося лише трохи — прийти в кабінети й одразу все піде, як належить. Та, як наслідок, виявилося, що нічого в них немає. І навіть ті законопроекти, які вони подали на розгляд Верховної Ради (наприклад, закон про податкову систему), виявилися, м’яко кажучи, непрофесійними.
Я був у Палаці спорту, коли Янукович після 100 днів президентства презентував свої досягнення і представляв програму. Одразу ж скажу: програма чудова. Але чи є в нього сьогодні команда, здатна реалізувати цю програму? Відповідаю: такої команди в нього немає. Це — окрошка людей, які розуміють і діють кожен по-своєму. Ось приклад. Щойно сказали про підвищення ціни на газ, не одна опозиція, а й коаліція в особі комуністів заявила, що не має наміру підтримувати це рішення.
А загалом, відповідально заявляю: і досі Президент Янукович не відчув тих проблем, які виникнуть згодом. Він неминуче зіткнеться з духовними проблемами, політичними, економічними, соціальними, бо українське суспільство — дуже різношерсте. Подолати ж ці проблеми самим лише рішенням Конституційного Суду, який можна купити, перекупити, налякати (а хлопці вміють це робити), неможливо. І Віктору Федоровичу доведеться з цим зіткнутися. Я, наприклад, як людина з досвідом, бажав би йому лише добра в цьому напрямку. Та лише коли не почнеться ситуація, що ось у нас є коаліція, є опозиція, є боротьба одна з одною. А в разі, якщо розглядатимуться проблеми, які ми повинні вирішити спільно, треба припинити ходити один за одним і шукати ворогів.
Що може зробити Янукович? Зупинити боротьбу між коаліцією та опозицією, між заходом і сходом, між конфесіями тощо. Він мусить стати над цим усім і сказати: «Нам 20 років боротьби так глибоко в печінку зайшли, що жодна вода її звідти не вимиє. Досить годувати мене калачами, давайте сядемо й працюватимемо». Боротьба, що ведеться всі ці роки, знекровила країну. Янукович, зважаючи на те, що в нього є сила, воля й солідна організація, на яку він спирається, міг би це зробити. На відміну, до речі, від Ющенка, який сам із собою, схоже, розібратися не міг.
Наразі є прогнозована та презентована програма, але ніхто її виконувати, схоже, не збирається. В усякому разі, в них немає для цього сил.
— А суспільство сьогодні бачить цю нездатність чи не хоче бачити, задовольняючись ілюзіями?
— По-перше, треба мати суспільство, по-друге — націю. А вони що зробили? Ви ж подивіться: всі 20 років регіонали та інші східні політики будували для себе своє суспільство, свого виборця, свою підтримку. На заході — аналогічно: будувалося своє суспільство, свій виборець, своя підтримка. У центрі — та сама картина. Таким чином, кожна регіональна еліта будувала виборця для себе: обманювала його (що, втім, спостерігається й сьогодні). У принципі, вони не можуть не обманювати виборця, позаяк щойно це припиниться, виборець негайно займе спільну для всієї України позицію.
— Що собою являє спільна позиція?
— Являє демократію, гідне життя, цивілізацію, нормальні відносини з Росією та іншими державами. Наголошую, відносини, а не підпорядкування. Адже все в такому разі стане на свої місця. Але ж ні! Їм потрібна мова, церква, культура, Бозна-що ще. Одним — на сході, іншим — на заході, третім — у центрі. Як наслідок, коли до Верховної Ради в’їжджають три розрізнені між собою України, вони ні на що, крім боротьби одна проти одної, нездатні. Так і сьогодні: у нової влади на першому плані не економічні реформи, а чистісінька політика. Тут ще Патріарх Кирило приїжджає, збунтує всіх і вся...
— До речі, багато спостерігачів назвали візит патріарха РПЦ МП політичним.
— Я проїздив нещодавно через Почаїв. І знаєте, розповідають, що там дуже цікаві речі відбуваються на проповідях у Почаївській лаврі. Якщо коротко — повним ходом іде агітпроп.
Патріарх Кирило — людина освічена, має високу культуру — церковну, духовну, наукову. Проте в багатьох його проповідях також міститься агітпроп.
— Ви раніше сказали про те, що Україна мусить з усіма державами, зокрема РФ, вибудовувати дружні відносини, без домінування когось. Як би ви охарактеризували нинішній етап українсько-російських відносин?
— Дружні відносини — це добре, але ж вони сюди приїжджають, аби заявляти про те, що ми повинні думати про єдиний духовний простір, про святу Київську Русь. Що це означає? Те, що в цьому духовному просторі провідними будуть Росія та Російська Православна церква. А я хочу, щоб у цьому духовному просторі (а він є) були незалежні нації, незалежні народи, незалежні держави. Аби не було так: п’ять пишемо, шість у голові.
Коли ми відзначали 1020-річчя хрещення Київської Русі, то весь Київ був заповнений людьми, а що зараз? На Володимирській гірці зібралися дві тисячі людей і три тисячі поліцаїв. Це означає, що люди розуміють: не можна щорік приїжджати сюди, проводити синод з висновком: «Прийдіть і покайтеся». Можливо, це горе, можливо — трагедія, зокрема духовна, проте факт залишається фактом: у нас три православні церкви. І якби, припустимо, приїхав патріарх Московський, людина з високою місією, і сказав, що прибув, аби розпочати в Україні діалог, питань не виникало б. Але ж про діалог і не йдеться! Ідеться про те, що «розкольники» на чолі з Філаретом повинні прийти і покаятися.
Приїжджає Патріарх? Нехай приїжджає, це його право. Він говорить про об’єднання, але постає запитання: чи буде це об’єднання рівних?
Давайте створимо в Україні Помісну православну церкву, в Росії — (а вона вже є) теж, і дружитимемо. Але ж ні, таке їм не підходить.
Висновок такий. Вони приїжджають, аби створити в Україні повнокровну, повноцінну московську митрополію. Я не можу висунути звинувачення Володимиру (Сабодану. — Авт.), що він проводить антиукраїнську політику. У жодному разі! Я не про це говорю, а про те, що коли ми хочемо в духовному просторі держави навести православний лад — давайте спробуємо. Московський патріархат так переживає за українського православного вірянина, щоб він мав можливість спілкуватися зі світовим православ’ям, з МП РФ? То давайте зробимо цього вірянина православним. А вони ж говорять про те, хто праведний, хто — ні. Було б дуже добре, якби православний вірянин, незалежно від того, де він живе — у Львові чи Криму, міг поїхати до Москви, помолитися в Загор’ї, скажімо. Католики їздять з однієї країни до іншої, відвідують найважливіший духовний осередок католицького світу, моляться, і це нормально. Вони моляться, слухають, вони, врешті-решт, усі рівні серед рівних. У них немає такого: це — віруючі, а це — невіруючі, це — хрещені, а це — нехрещені. Якщо Московський патріархат хоче допомогти Україні створити церкву, давайте відкриємо справжній рівноправний діалог.
Сьогодні ж позиція Московського патріархату робить заручниками вірян, а їх — мільйони. Вони не просто карають Філарета. Є така церква, є! І в історії (зокрема й у нашій, православній) було багато прикладів, коли церкви народжувалися, а потім ставали головними. Чому ж тоді не можна надати можливість, щоб українські віряни, незалежно від того, до якої православної церкви вони ходять, молилися Богові й були рівними серед рівних?
— А якщо говорити загалом про нинішні відносини офіційного Києва та Москви?
— Загалом аналогічні підходи в Путіна й Медведєва. Вони приїжджають і кажуть: мовляв, так, нам слід налагоджувати зв’язок між Україною та Росією. Я — лише за те, що між Україною та РФ мають бути прозорі відносини. Справді, не треба нам боротися, необхідно жити в мирі та спокої. Проте й тут виникає питання: хто буде папою, а хто — мамою? Люди, які добре знають історію, знають, як важко ми жили, як боролися, гинули, як переживали Голодомор, репресії. Усе це ще живе, а ми ж не хочемо, щоб це повторилося, хіба ні?
Нещодавно був у Москві, брав участь у передачі, де йшлося, серед іншого, про Біловезьку Пущу. Так от, 52% залу говорять про те, що коли ми не об’єднаємося в будь-якій формі, то ми приречені. А я запитую: «Хто керуватиме в об’єднанні?» Адже зрозуміло, хто... Тому слід розуміти, що за таких умов і нашій владі важко працювати. Я не хочу думати, що Янукович або хтось іще нас свідомо кудись тягне. Вони просто безпорадні в умовах колосального ідеологічного пресингу.
— До речі, про безпорадність і пресинг. Не можу тут не пригадати вашого нещодавнього виступу у Верховній Раді, що був приурочений до 20-ї річниці затвердження державного суверенітету. Ви, як то кажуть, «без купюр» із трибуни парламенту заявили, що ВР перетворилася на філію президентської адміністрації або орган «що забажаєте, те й натиснемо». Ви бачили сесійну залу і, мабуть, помітили реакцію депутатів Ради колишніх скликань і теперішнього. Якими є ваші висновки?
— Депутати парламенту колишніх скликань аплодували мені. Причому я йшов до свого місця, а вони ще аплодували. Нинішні ж депутати вдавали, що не чують, про що йдеться. Але я й зараз з усією відповідальністю хочу заявити, подобається це комусь чи ні: сьогодні ВР настільки принижена, настільки обкрадена (конституційно, законно, духовно), що це дуже складно осмислити. Наголошую, таки дуже складно.
Переконаний, що ВР має захистити себе сама. Керівники парламенту і фракцій повинні зрештою сказати: «Досить диміти!». А вони зараз не горять — димлять. Утім, від цього диму часто йде такий сморід, що дихати неможливо. Ніхто, крім Верховної Ради, не може протистояти наявній ситуації. І не треба боротися, не треба принижувати Президента, уряд. Треба все поставити в межі закону і сказати одну фразу: «Це — Верховна Рада, й вона сьогодні працюватиме за тією Конституцією, яка є». А зараз? Не вийшло повернути повноваження на референдумі? Повернемо через Конституційний Суд. Але де, скажіть, записано таке, що КС може скасувати реформу? А в нас може, бо йому так скажуть. Хоча що там казати, коли суд говорив, що Кучма працював не два терміни, а один, коли суд каже, що регламент ВР у процесі створення коаліції вищий за Конституцію. При цьому ніхто в КС не червоніє, не соромиться, виходячи до громадськості. Я в таких випадках завжди кажу: є одна неперевершена в історії людства філософія — діти ніколи не пробачають батькам свого приниження в майбутньому, якому піддали їх батьки. Ніколи! І цей факт абсолютно зважений і визначений. Якщо батьки не хочуть діяти по совісті, честі, гідності, толерантності, на дітях це все одно позначиться. Діти почуватимуться приниженими, на них показуватимуть пальцем — ось твій батько жирував у Верховній Раді.
— Судячи з усього, про це сьогодні мало хто думає.
— Згоден, але, як то кажуть, кара наздожене завжди...
