Упродовж усього тижня увага суспільства прикута до протестів чорнобильців, які наприкінці тижня докотилися до Києва. Увечері 30 листопада наш автор зустрілася з чорнобильцями, щоб поговорити з ними про їхні настрої і погляди на ситуацію. Чиновники неодноразово називали акцію під Пенсійним фондом у Донецьку політичною провокацією. При цьому самі чорнобильці не робили заяв у ЗМІ і не давали спростувань. Їхні мотиви були сформульовані на початку акції, але невдовзі забуті. Саме тому, на наш погляд, варто дати слово тим, хто на даний момент перебуває за адресою «Університетська, 91, великий військовий намет». З нами поспілкувалися чорнобильці Леонід та Іван із Волновахи і Віктор із Слов’янського району.
Віктор: Нас звела спільна несправедливість. Відчуття образи — об нас витерли ноги. Адже зараз проблема для влади одна. І вона полягає в тому, що ми ще є. Ми не хочемо більше, ніж нам належить... Герої країні потрібні, однак лише мертві — так простіше з ними спілкуватися. Поставив один пам’ятник на всіх — і проблем немає. І нібито вони є, але їх уже немає. А возитися з нами вони не хочуть. Адже ми вимагаємо лише дотримання Конституції України і нашого закону... Для нашого захисту ми звертатимемося до європейських судів, щоб усе робилось у рамках закону... Нами ніщо інше не керує і не рухає, окрім наших інтересів як громадян цієї країни...
Кожен, хто прийшов під обласну державну адміністрацію міста Донецька, прийшов сюди не тому, що йому захотілося прийти з вилами, не тому, що йому сказали туди прийти, а тому, що він обстоює свої права. Під облраду прийшло те населення, яке держава почала обкрадати, ті, хто чув, що тут зносять намети і вбили (офіційний діагноз — інфаркт) людину.
Адже ми 1986 року йшли за покликом серця, ніхто тоді не думав про пільги і не думав про пенсії. Ми йшли захищати Батьківщину, а Батьківщина — це не назва держави і не обсяги її території. Це та місцевість, де ти живеш. Це на вигляд усі ми можемо бути сильними і великими, але всередині ми трухляві.
Мені було 25, коли я прийшов із Чорнобиля, у мене народилася донька. А я світився, як пічка. Праска на лобі трималась.
Іван: Коли я пішов на реактор, мені було 22 роки. Так от, 17 травня у мене було весілля, а 25 червня мене забрали на реактор. Дехто проводить медовий місяць на островах, а я обнімав реактор у Чорнобилі.
В.: Нам дуже приємно, що нас підтримують з інших міст і країн. У нас тут є хлопці з Луганська, Запоріжжя, Дніпропетровська, приїздили хлопці зі Львова, приїздили представники з Красного Луча. Ми вдячні їм за підтримку. Нам телефонують друзі з Німеччини, Аргентини і Польщі, підтримують у телефонному режимі.
Леонід: Крім того, нам допомагають місцеві жителі, підтримують ті, хто співчуває нам і хто відчуває на собі знущання з боку держави. Проходять і ті, хто звинувачує нас у продажності. Але ми не продавалися. Ми відстояли свої права в місцевих судах. Зараз — інший суд... Спочатку говорили про те, що пільги недодали 16 соціальним категоріям, тепер — 32. Виходить, що соціальні виплати недодали не лише нам, але й студентам, медикам тощо. Моя дружина працює медсестрою. Цього місяця вона отримала 500 гривень замість 2 тисяч, а де її 1,5 тисячі. Де поділися гроші?
В.: Інвалідність я отримав у 30 років. Ті гроші, які встиг заробити, я витратив на те, щоб стати на ноги. Все, що я міг витратити на свою сім’ю, дітей, аби стати повноцінним громадянином України, всі ці гроші пішли на раз. Тобто після того, як я став на ноги, став ніким. Так, може, я непоганий фахівець, але мені на рік треба лягати в лікарню шість-сім разів.
Ми зібралися тут тому, що держава перестала виконувати той закон, який вона підписала. Тобто вони написали, але написали не для себе і не для нас. Ми захищаємо легітимність свого закону — тільки й усього.
Чи поділяють тези, озвучені протестувальниками, можновладці? Прокоментувати висловлювання чорнобильців «День» попросив депутатів.
КОМЕНТАРІ
«У ПИТАННЯХ ПРИЗНАЧЕННЯ ПІЛЬГ СТАЛАСЯ ВАКХАНАЛІЯ»
Володимир ОЛІЙНИК, народний депутат від Партії регіонів, перший заступник голови парламентського Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності:
— Моя позиція наступна: ці люди врятували Україну та світ від катастрофи. І вони, безперечно, заслуговують на підтримку держави. Є закон. Його треба виконувати. Але сталася вакханалія у питаннях призначення пільг. Питання ж стосується не тільки чорнобильців. Настільки бездумно приймалися рішення щодо пільгових категорій громадян, в тому числі й дітей війни, що фінансового забезпечення під це не було. Пільговий популізм. Догралися.
В питанні чорнобильців існує кілька проблем. Перша — наявність так званих «лжечорнобильців», які в Чорнобилі не були або приїхали на півдня, виконали певну місію (вручили нагороди чи похвальні грамоти) — і назад. А є люди-ліквідатори, які втратили там своє здоров’я, і сьогодні їх потрібно підтримати. Тому, на мій погляд, зрештою, треба розібратися з тим, хто справжні чорнобильці, щоб серед них не було людей, які залазять у чужу кишеню. Те, що такі лжечорнобильці є, підтверджують рішення судів, які викликають сумніви, бо містять «ліві» печатки, підроблені документи (нещодавно таких рішень виявлено більше 200 у Білій Церкві) — і з цим треба розібратися та притягнути до кримінальної відповідальності всіх тих, хто заліз у кишеню чорнобильців. Треба віддати належне чорнобильцям, але вдарити по тих, хто на цій темі починає спекулювати чи розкрадати їхні кошти.
Державі треба подумати й про те, де додатково знайти фінансовий ресурс. На мій погляд, для цього потрібно бути максимально економними в бюджетних видатках та негайно вдарити по тих, хто розкрадає бюджетні кошти. Крім того, треба вибороти справедливу ціну на газ для України, адже газова угода 2009 року, яка не відповідає національним інтересам, змушує державу, за оцінками експертів, переплачувати Росії в рік 50 мільярдів гривень.
«ЧОРНОБИЛЬЦІ ТА АФГАНЦІ МАЮТЬ ПОЧАТИ ЦИВІЛІЗОВАНО ПРАЦЮВАТИ З ДЕРЖАВОЮ ЧЕРЕЗ ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ»
Володимир ЗУБАНОВ, заступник голови фракції Партії регіонів у Верховній Раді України:
— Чорнобильців та афганців поважають у суспільстві, бо вони захищали населення в мирний час, часто йдучи на свідому смерть. І цілком зрозуміло, що вони повинні мати пільги, забезпечуватися краще. Але, з іншого боку, в держави немає коштів, щоб забезпечити всі виплати пільговикам. Тому треба виходити з наявності бюджетних коштів і дивитися, хто з пільговиків повинен отримувати більше, а хто — менше. Моя позиція полягає в тому, що афганці та чорнобильці повинні мати привілейоване становище порівняно з іншими пільговиками. Я завжди говорив і зараз повторю, що в чорнобильців та афганців сьогодні дуже великий авторитет у суспільстві. Але якщо вони зв’яжуться з політиками, то втратять його. Це зараз і відбувається. Деякі політики нахабно хочуть скористатися болем людей і використати ситуацію в своїх цілях. Тому я не бачу іншого шляху для чорнобильців та афганців, як почати цивілізовано працювати з державою через свої громадські організації. Якщо їх не задовольняє робота керівництва цих організацій, то нехай змінюють його.
