Хоч як це прикро, але доводиться констатувати, що з наближенням в Україні будь-яких виборів — парламентських чи президентських — деякі політичні сили постійно намагаються ввести в оману українців. Із енергією, достойною іншого застосування, лідери деяких політичних партій переконують громадян нашої країни у вигодах нейтралітету і запровадження двомовності. І при цьому агітатори зазвичай приводять для зразка такі країни, як Австрія, Швейцарія, Фінляндія та Канада.
Але чомусь при цьому не йдеться про умови, за яких був запроваджений, скажімо, нейтралітет в Австрії, Швейцарії та Фінляндії чи двомовність у тій же Швейцарії, Фінляндії та Канаді і як вони реалізуються на практиці. Більше того, ніхто з так званих пропагандистів нейтралітету не розповідає, чим у минулому столітті закінчився нейтралітет для деяких європейських країн.
Нагадаймо, що протягом останніх двох століть у Європі нейтралітет проголосили десятки держав. Під час Другої світової війни його встановлювали щонайменше десять держав. Лише половина з них зберегла хоча б часткову незалежність (Іспанія, Португалія, Швеція, Швейцарія і Туреччина), тоді як Данія, Норвегія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург стали жертвами німецької агресії. Гітлерові їхній нейтралітет не створював великих перешкод для втілення своїх рішень, він для нього просто не мав значення. Цікавим прикладом нейтральної держави була Ірландія, яка вперто відмовлялася надати свою територію для переходу військ союзників, навіть маючи можливість переконатися в тому, що чекало б на неї у разі перемоги німців.
На даний момент у Європі лише Австрія, Ірландія, Швейцарія, Швеція та Фінляндія дотримуються принципу нейтралітету. Хоча юридичне оформлення цього статуту у них відрізняється. Зокрема, Швейцарія дотримується цього принципу з 1815 року. Швеція пішла на такий крок, не бажаючи, щоб її східна сусідка Фінляндія стала частиною Росії. Австрія змушена була прийняти нейтралітет, що її забезпечило виведення радянських окупаційних військ із країни в 1955 році. Після Другої світової війни Радянський Союз нав’язав Фінляндії нейтральний статус і фактично контролював зовнішню політику цієї країни. Таку модель відносин згодом стали називати фінляндизацією.
Не говорять прихильники нейтрального статусу України і про те, що цей статус дедалі більше розмивається. До слова, названі вище нейтральні країни є членами ООН, ОБСЄ, а також співпрацюють із НАТО в рамках програми «Партнерство заради миру». До того ж за винятком Швейцарії вони є членами Європейського Союзу і беруть участь у формуванні Корпусу швидкого реагування ЄС і разом із тим жодна з них не має іноземних баз на своїй території.
Також чомусь опоненти приєднання України до єдиної існуючої системи колективної безпеки — Організації Північноатлантичного договору — не згадують про умови, необхідні для постійного нейтралітету держави. Йдеться про три обмеження на дії нейтральної країни на час війни між іншими державами: не надавати власні озброєні сили воюючим сторонам; не надавати свою територію для використання воюючим сторонам (базування, транзит, переліт тощо); не дискримінувати жодну із сторін у постачаннях зброї і товарів військового призначення (тобто обмеження або однакові, або взагалі відсутні).
А без дотримання цього критерію нейтралітет є фікцією, адже самопроголошення нейтралітету країни, де розташовані іноземні війська, лише послаблює її позиції перед обличчям тієї країни, що має на її території військові бази, невиправдано звужує набір потенційних інструментів захисту національних інтересів.
У цьому сенсі красномовним є досвід Молдови, яка проголосила нейтралітет ще у Конституції 1994 року, але так і не спромоглася досягти цілей, які цим переслідувала, а саме — відновити суверенітет над Лівобережжям Дністра (Придністров’я) та домогтися виведення російських військ. Більше того, нейтралітет Молдови так і не був визнаний ООН (на відміну, скажімо, від Туркменістану, який із самого початку чітко дотримувався формальних критеріїв постійного нейтралітету), а відновлення територіальної цілісності країни все ще залишається нездійсненною мрією.
Те ж саме можна сказати про так званні «аргументи» на користь запровадження в Україні двомовності. При цьому не враховуються ні історичні умови запровадження двомовності чи багатомовності в інших країнах, ні умови України, а просто наголошується, що це європейський підхід і все. Який стан із нейтральним статусом, двомовністю чи багатомовністю в країнах, які вважаються зразком для наслідування в нашій країні, читайте в коментарях послів, що працюють чи працювали в цих країнах.
Євген ЧОРНОБРИВКО, посол України в Республіці Австрія:
— Нейтралітет Австрії закладено в державний договір від 1955 року в результаті тиску Радянського Союзу. Це фактично було умовою виведення окупаційних радянських військ з Австрії. Можна сказати, що нейтралітет закладався на перспективу. Але наскільки зараз Австрія нейтральна? Про це говорять за себе такі факти. Австрія бере участь у Програмі партнерства заради миру з НАТО, надсилає своїх військових у гарячі точки і готова надати своїх військових для створення Єврокорпусу — Збройних сил Євросоюзу. Австрія активно бере участь у всіх акціях під егідою Європейського Союзу, ООН, а також НАТО відповідно до угоди ПЗМ.
У політичних висловлюваннях Австрія, як правило, займає нейтральну позицію. Лише в крайніх випадках вона стає на чийсь бік. Зазвичай вона залишає при собі свою думку, або утримується від коментарів. Наприклад, як це було під час нашого конфлікту з Росією по поставках газу в ЄС у 2006 році, коли Австрія стала головуючою в ЄС.
Нейтралітет став дискусійною темою серед п’яти провідних партій. Багато хто в країні заявляє, що нейтральним можна бути лише в душі. Але насправді в час, коли є виклики, залишатися нейтральним дуже важко.
Андрій ДЕЩИЦЯ, посол України у Фінляндській Республіці:
— Нейтралітет Фінляндії — це кліше, яке поширено у світі. Насправді самі фіни і політичне керівництво підкреслює, що нейтралітет Фінляндії закінчився зі вступом країни до Європейського Союзу в 1995 році. Зокрема, торік про це заявив Міністр закордонних справ Фінляндії Алєксандер Стубб. Країна не може бути нейтральною, якщо вона є членом ЄС. Фінляндія є учасником Єдиної безпекової і зовнішньої політики ЄС і відповідно бере участь у всіх заходах, які стосуються безпекової політики, виробленні та ухваленні рішень, а також участь у військових місіях під егідою ЄС. Питання чистого нейтралітету зараз не є актуальним. Фіни беруть участь в операціях НАТО, зокрема в операції в Афганістані. Дуже тісно Фінляндія співпрацює з НАТО. Дискусії щодо членства в НАТО є актуальними на рівні як громадськості, так і політичних партій. Але всі політичні партії погоджуються з тим, що питання щодо членства в НАТО може стояти на порядку денному парламенту лише наступного скликання, оскільки воно ще не обговорювалось громадськістю під час передвиборчої кампанії попереднього скликання до парламенту.
— У Фінляндії є дві офіційні мови: фінська і шведська. Це притому, що шведи приблизно складають 5 % населення і компактно проживають у декількох регіонах на заході Фінляндії. У країні існують окремі шведські та фінські телерадіопрограми, друковані видання. Хочу підкреслити, фінськомовний телерадіоканал веде трансляцію лише фінською мовою, а шведськомовний веде трансляцію лише шведською мовою. Тут немає каналів, на яких ведеться мовлення змішаною фінсько-шведською мовою.
Згідно з конституцію, всі державні службовці зобов’язані використовувати і фінську, і шведську мови. Але в реальності, 95 % державних службовців використовують фінську мову. І лише в компактних місцях проживання шведів домінує шведська мова. Але загалом усюди, в будь-яких державних чи громадських установах чи сфері обслуговування, на телебаченні, у транспорті на першому місці фінська мова і в разі потреби також може бути використана шведська для тих, хто не знає фінської.
Разом із тим, державні службовці та громадяни добре знають англійську мову і користуються нею в разі потреби, коли хтось не знає фінської чи шведської.
Характерним для Фінляндії є те, що тут не має вільних шведськомовних телеканалів зі Швеції. Такі канали можна дивитися за окрему плату в окремих пакетах, які демонструються по кабельних мережах. Внутрішні канали підтримуються державою і є доступними для всіх.
Що стосується запозичення фінської двомовності, то якщо в Україні будуть спілкуватися українською мовою, так як у Фінляндії фінською мовою, тоді без проблем можна було б упроваджувати російську мову як державну. Якщо в нас є телебачення змішане, українсько-російське і значно домінує російська, а не українська мова, тоді це не можна назвати запозиченням російською досвіду.
Якщо в Україні будуть розмовляти українською мовою 90 чи 95% населення, при цьому всі державні службовці, все діловодство буде вестися українською мовою, тоді для обслуговування російської меншини, яка проживає в Україні, можна було б також впроваджувати фінську модель, як це зроблено в Фінляндії щодо шведської меншини.
Юрій ДІР, посол України в Швейцарії:
— Поки в Швейцарії не збираються ставити на порядку денному питання нейтралітету, чи, точніше, зміни статусу. Разом з тим, у цій країні розуміють необхідність інтеграції у світову спільноту, і це роблять через економічний напрям, розвиваючи відносини з ЄС. Вони розуміють, що в цьому світі сьогодні не можна жити, з одного боку, нейтрально, а з іншого боку,— незалежно, зважаючи на процеси глобалізації та інтеграції. Тому Швейцарія достатньо серйозно співпрацює з ЄС, маючи з євроспільнотою понад двісті угод. Швейцарія вже не позиціонує себе жорстко щодо іншого світу. Свідченням цього є вступ до ООН і Шенгенського простору, розвиток економічних відносин не лише з ЄС, а також зі всім світом.
Що стосується багатомовності, то вона тут вирішена класично. Мови спілкування тут є державними мовами. Усе листування та бюрократичне спілкування на території Швейцарії передбачає використання французької, німецької та італійської мови. Більшість громадян цієї держави цими мовами володіють. Всі ці три мови вивчаються в школах. Крім цього, в одному регіоні Швейцарії вільно використовується ретороманська мова.
Можу сказати з власного досвіду, що в Швейцарії немає внутрішніх кордонів, зате є мовні. Тобто в кантонах, які розташовані ближче до Італії, всі в першу чергу розмовляють італійською мовою. Якщо кантон межує з Францією, то там усі розмовляють французькою мовою. Але якщо ви почнете з ними говорити німецькою або італійською, то більшість з вами говоритимуть цією мовою. Вони її вчили в школі. Така сама ситуація в німецькомовних кантонах.
Тому багатомовність у Швейцарії є лише плюсом, оскільки вона працює на імідж країни. Слід відзначити, що в Швейцарії з’явилась інтернаціональна мова — англійська, якою володіє дуже багато швейцарців. Англійська мова стала з’являтися в сфері послуг, магазинах, ресторанах. Там завжди можна знайти людину, яка розмовляє англійською мовою.
Швейцарські чиновники, бюрократи на місцях володіють усіма державними мовами. Тут немає такого питання, володіти чи не володіти державною мовою. Адже листування та спілкування, особливо державної людини, має відбуватися на будь-якій державній мові.
Що стосується порівнянь Швейцарії з Україною. Три основні мови історично склалися на 1291 рік, коли була заснована Швейцарія. Ці мови історично виникли на цій території. Ніхто їх не намагався прибрати чи нав’язати якусь іншу мову. Ці мови були історично виплекані й зараз є надбанням держави.
У нас ситуація трішки інша. У нас є державна мова, але є громадяни, які з різних причин не володіють цією державною мовою.
Щодо пропозиції, які лунають в Україні щодо запровадження двомовності, можу сказати, що ми відстаємо від Швейцарії. Адже там живуть цими мовами. А нам треба, щоб українська мова зайняла таке місце, як наприклад, у Швейцарії французька.
Ми не маємо в Україні дискутувати — говорити чи не говорити українською мовою — вона ж державна. На цій мові має розмовляти вся держава, незалежно від того, що існують інші мови.
Юрій ЩЕРБАК, екс-посол України в Канаді:
— Стосовно канадської двомовності можу відзначити таке. У Канаді мені високопосадовці казали, не дай вам Боже двомовност, бо це буде трагедією. Адже це академічне питання, яке нічого не дає. Лише під тиском французьких сепаратистів у Канаді прийняли відповідний закон. Але там було інше. Там зіткнулися цивілізації, далекі одна від одної. Адже у франкомовних і англомовних навіть ментальність інша. Франкофонний світ відрізняється від англофонного давнішими традиціями. Та й мова у них давня. Фактично в Канаду приїжджають вивчати середньовічну французьку мову.
На державній службі в Канаді вимагається досконале знання французької та англійської мови. Тому високопосадовці повинні досконало володіти двома мовами. Що стосується посадовців середньої ланки, то вони починають виступи звертанням на французькій мові: мадам і месьє. А потім переходять на англійську мову, і на завершення кажуть: мерсі. Те ж саме буде в нас. Будуть казати: шановні пані та панове, колеги і чесатимуть російською мовою, а наприкінці скажуть: дякуємо за увагу. Це буде знущання над двомовністю.
Якщо в Канаді закон спрямований на захист французької мови, то в нас немає ніякого упослідження російської мови. Вона має своє достойне місце, велику культурну інфраструктуру. Театри, кіно працюють на цій мові.
Тим часом треба розуміти, що франкомовні програми не йдуть в Торонто, хіба що спеціально їх можна включити в пакет по кабельній мережі. Там ідуть англомовні програми. А тут при державності української мови ми весь час маємо страшенний тиск російської мови по всіх каналах і всіх газетах. Ми ж повинні про це думати.
