Для «Демократичних ініціатив» настали явно не найкращі часи. Минулого тижня групу залишили відразу три депутати. Степан Гавриш стверджує, що група, яка складається переважно з мажоритарників, стала першою жертвою «пропорціоналки», і не виключає подальших виходів вчорашніх однодумців. Що стало справжньою причиною ротацій в «ДІ», «День» дізнався в Михайла Добкіна, депутата-одномандатника, який першим залишив групу. Заодно ми перевірили чутки про становлення «харківського» клану та політичної сили, над створенням якої працює Степан Гавриш.
— Чому ви вийшли зі складу «Демініціатив»?
— Причин було багато, але наша головна помилка в тому, що ми допустили суміщення посад лідера групи та координатора парламентської більшості. Інтереси Гавриша-лідера «Демініцiатив» та інтереси Гавриша-ватажка більшості часто були суперечливими, і перший, як правило, поступався другому. Група перетворилася на заручника розбіжності цих інтересів. Миритися з цим я не хотів, неодноразово порушував питання, але, очевидно, мене не почули, тому й ухвалив рішення про вихід.
— Тобто однією з причин став усе-таки ваш особистий конфлікт із Гавришем?
— Не зовсім так. У нас збереглися прекрасні особисті відносини, просто були службові непорозуміння.
— Ви консультувалися з колегами перед тим, як залишити фракцію?
— Із багатьма членами «ДІ» у мене склалися дружні відносини, причому ще до виборів. Там багато харків’ян. Я, не нав’язуючи власну думку, ділився роздумами, намагався донести до них свою позицію. Тобто мій вихід ні для кого не був несподіванкою.
— Але Дмитро Святаш, коментуючи ваш вихід, чомусь назвав це саме несподіванкою.
— Для нього несподіванкою став не факт мого виходу з «ДІ», а те, що ми з Гавришем так і не змогли порозумітися.
— В один день із вами групу залишили Олег Каратуманов і Людмила Давидова. Це також випадковість?
— Так, випадковість. Не хотілося б говорити за своїх колег, але, думаю, причини в нас були подібні.
— Які настрої панують сьогодні в групі? Степан Гавриш говорив, що не виключає подальшого «відтоку» депутатів.
— Ні, не думаю, що потрібно чекати масового виходу. Всі, хто хотів залишити «ДІ», вже це зробили. Проте якщо позиція керівництва не зміниться, то така ймовірність не виключена.
— Можливо, швидше зміниться керівництво «Демініціатив»?
— Колись таке питання стояло, і ми були до цього близькі, але через низку причин зміни керівництва так і не сталося. Можливо, тому, що важко знайти людину, яка була б настільки розкручена політично, як Степан Гавриш, навіть до того, як він став координатором більшості. Можливо, на його тлі будь-який інший керівник фракції мав би менш презентабельний вигляд.
— Як ви оцінюєте власні політичні перспективи?
— У політиці я вже два роки й ухвалив рішення займатися цим і надалі відчуваю, що це моє. Про конкретний сценарій говорити ще передчасно: одна справа, якщо це буде пов’язане з депутатством, зовсім інша — якщо з виконавчою владою.
— Наскільки я знаю, ви є членом НДП.
— Це спірне запитання, нині моє членство в НДП тимчасово припинене. Я влився до партійних лав ще в 1998 році, але в парламенті до складу фракції не ввійшов. Мені відомо, що нещодавно було рішення політбюро про виключення мене, Святаша та ще кількох депутатів-членів партії, які не входять до складу фракції. Тому на одній конференції, яка відбувалася в Харкові, я сказав, що більше не вважаю себе членом НДП, оскільки є відповідне рішення політради. Сьогодні я відчуваю себе безпартійним. Але відразу після виходу з «ДІ» мої колишні однопартійці підходили до мене в кулуарах і говорили, що насправді такого рішення не було і що я можу приєднатися до фракції НДП.
— І довго ви маєте намір бути позафракційним?
— Ні, якщо людина і надалі бачить себе в політиці, то довго бути позафракційним не можна. Не поспішаю робити необачних кроків. Я хочу зробити такий вибір, щоб більше ніколи не довелося змінювати фракцію. Повірте, це дуже важкий крок, тому що, крім політичної співпраці, є ще й особисті відносини. Вихід із фракції схожий на процес розлучення.
— Які політичні сили вам ближчі?
— Я однозначно не поповню лави КПУ, БЮТ, СПУ. До Руху також не піду — не поділяю їхню ідеологію та методи, хоча багато партійців мені просто по-людському симпатичні. Мій вихід із «ДІ» не означає вихід із більшості. Я був і залишаюся членом парламентської більшості. Думаю, моє місце — в лавах центристів.
— Ні для кого не є таємницею, що Гавриш активно працює над створенням власної політичної сили до 2006 року. Вас він рекомендував як свого найближчого однодумця та соратника. Чи означає ваш вихід із фракції автоматичне припинення участі в проекті?
— Я думаю, ви правильно зрозумієте, якщо скажу, що про свою участь у створенні цієї сили я дізнався зі ЗМІ.
— Прогнозуючи напрямок майбутньої сили, ці самі ЗМІ характеризують її як «харківську». Чи правильні подібні оцінки?
— Свого часу я дуже пишався тим, що вперше в історії українського парламентаризму з’явилася депутатська група, яка асоціюється з харківським лобі. Донедавна до складу «Демініціатив» входили десятеро народних депутатів-харків’ян. Але, на жаль, за ці два роки єдиною акцією, яку сміливо можна назвати «харківським лобізмом», була постанова ВР про святкування 350-річчя нашого міста. Тоді майже 400 парламентаріїв підтримали виділення на ці цілі досить великої суми. Але це був єдиний «харківський» прецедент!
Одного разу ми намагалися укладати договори про співпрацю депгрупи та мерії Харкова, але далі розмов справа не зайшла. І проблема тут, знов таки, в керівництві «ДІ». Степан Гавриш, ставши координатором ПБ, був вимушений перекваліфікуватися з політика масштабу регіонального в політика масштабу всеукраїнського. Ми, фактичне уособлення Харкова в ВР, стали різко дрейфувати у бік центру. Я не проти Києва, інших міст, але обирався в Харкові і, насамперед, відстоюю інтереси своїх виборців. Відхід групи від регіону нічого, крім негатива, викликати в мене не міг.
Крім того, ми стали заручниками конфлікту, який перманентно виникає між розділом ВР та координатором ПБ. Моя особиста думка з того або іншого питання часто перекликалася з позицією Литвина, а не Гавриша. Але оскільки я працював під керівництвом Гавриша, то вимушений був приставати на його сторону.
— «Харківське лобі» асоціюють iз іншим членом «Демініціатив» — Олександром Ярославським. Наскільки великий його вплив на групу?
— Вплив є хоч би тому, що він стояв біля витоків її створення. У нього завжди є своя позиція, але він готовий нею поступитися заради спільного інтересу. Так, кілька разів, у дуже складних ситуаціях, якщо було таке рішення групи, він ішов усупереч цій позиції, часом знаючи, які негативні наслідки можуть виникнути для нього самого. Я поважаю такі вчинки.
— Чи слушні характеристики ЗМІ його як неформального голови «харківського клану»?
— Олександр Ярославський — один із керівників «Демініціатив», тому, в принципі, його можна назвати і формальним, і неформальним лідером.
— Давайте продовжимо розмову про створення політичної сили Степана Гавриша.
— Політична сила має спиратися на підтримку певної частини суспільства. На сьогодні стабільний електорат є тільки в комуністів. А ті фрагменти електорального поля, які ще залишилися, центристи буквально на шматки розривають. Так, наскільки мені відомо, Богдан Губський нині також працює над створенням своєї партії. Тому успіх заходу, затіяного керівництвом «ДІ», вельми сумнівний.
— Ваш вихід пов’язаний із прийняттям «пропорційного» закону, спробою знайти місце в списках?
— Свою «лебедину пісню» мажоритарники ще не заспівали, вони скажуть останнє слово на виборах-2006. Навіть за всієї заангажованості горезвісних «закритих» партійних списків під час їх формування перевагу однаково віддадуть мажоритарникам. Вони прийдуть до партії не самі, а зі своїми виборцями, які довіряли їм увесь цей час.
— Чи дестабілізується ситуація в парламенті після остаточного прийняття «пропорціоналки»?
— Я не голосував у першому читанні, не проголосую й у другому. Я двома руками за конституційну реформу, але проти «пропорціоналки»!
— Списковики викривають одномандатників у фарсі, коли останні кажуть, що вони за реформу, але проти «пропорціоналки». Мовляв, ці поняття нероздільні.
— У нас пропорційну систему виборів нерозривно зв’язують із конституційною реформою не тому, що це справді одне ціле, а тому, що це декому вигідне. Пропорційний закон — фактично шантаж, розмінна монета, яку вимагають дві в минулому опозиційні сили за свої голоси із політреформи.
— Володимир Литвин говорив, що остаточне прийняття «пропорціоналки» сприятиме відриву мажоритарників від своїх округів. Мовляв, вони не на округах працюватимуть, а підшуковуватимуть собі місце в партійних списках. Ви з цим згодні?
— Досвід показує, що багато висловлювань Литвина стають пророчими. Хотілося б, щоб цей прогноз став винятком.
