Апеляційний суд Києва залишив чинним рішення Печерського суду, який підтвердив законність порушення кримінальної справи проти екс-майора держохорони Миколи Мельниченка. Нагадаємо, 26 грудня минулого року Печерський райсуд визнав законним порушення Генпрокуратурою в 2001 році справи проти Мельниченка. Захист Мельниченка оскаржив це рішення суду. Коментує ситуацію адвокат Миколи Мельниченка Микола НЕДІЛЬКО:
— У складі судової колегії Апеляційного суду було два судді, які брали участь у розгляді апеляційних скарг — нашої, Валентини Теличенко, Олексія Подольського до Генпрокуратури у справі Кучми. Це — головуючий суддя Лук’янець і суддя Рибак. Ми одразу заявили відведення цим двом суддям. Його не задовольнили. Підставою для відведення ми зазначили те, що вони вже брали участь у розгляді апеляційних скарг у справі Кучми, в якій досліджувалися дії майора Мельниченка щодо їхньої законності чи незаконності, а також здобування ним плівки. З цього приводу в них уже склалася власна думка, яка полягає в тому, що майор Мельниченко діяв незаконно, що здобуті ним плівки не можуть бути належними доказами, на підставі яких можна звинуватити Кучму. Тому ми вважаємо, що вони й при розгляді даної апеляції дотримуватимуться такої ж думки й, як наслідок, апеляційну скаргу не задовольнять. Якби вони задовольнили нашу апеляційну скаргу в справі Мельниченка, це означало б, що їхні висновки суперечать висновкам, яких вони дійшли, коли розглядали апеляційні скарги у справі Кучми.
Під час засідання ми також звернули увагу на грубі порушення норм Кримінально-процесуального, Кримінального права, а також на те, що в матеріалах кримінальної справи відсутні плівки, за здобування яких Мельниченка засуджують. Окрім того, ми звернули увагу суду на той факт, що рішення Конституційного суду щодо тлумачення ч. 2 ст. 62 Конституції України, а саме тлумачення терміна «докази, які здобуті незаконним шляхом», було застосовано в кримінальній справі проти Кучми судом першої інстанції, тобто Печерським судом, і застосування його було визнано апеляційною інстанцією правомірним. У цій же справі також підставою для порушення проти Мельниченка кримінальної справи були здобуті ним плівки, яких, на жаль, у матеріалах кримінальної справи не виявилося. Ці диски відсутні. Замість них є нібито протоколи, розшифровки (й то, не всі) фрагменту, що стосується безпосередньо справи Гонгадзе. Ми звернули увагу суду, що якщо проти Кучми застосували рішення Конституційного суду, то потрібно застосувати це саме рішення й проти Мельниченка, тобто не можуть бути плівки Мельниченка підставою для порушення проти нього кримінальної справи, й ті ж самі плівки суд визнає такими, що не можуть бути підставою для порушення кримінальної справи проти Кучми. Я прямо сказав, що це подвійні стандарти Печерського районного суду, і просив, щоб Апеляційний суд також не створював подвійних стандартів із цього приводу. На це ніхто не звернув уваги, тобто рішення Конституційного суду в справі Мельниченка не застосували.
Тому рішення Апеляційного суду суто політичне. Воно не має практично нічого спільного з судовим рішенням. Формально — це судове рішення, але в цьому судовому процесі, як і в суді першої інстанції, були порушені конституційні принципи судочинства, а саме: принцип законності, принцип об’єктивності й принцип незалежності суддів. Коли ми доводили свої аргументи, по обличчях суддів було видно, що ці аргументи переконливі. Судді все ж таки люди, й по їхній реакції можна бачити, як ми на них впливаємо своїми аргументами. Дійсно, вони розуміли те, що відбувається. Але в мене склалося враження, що вони чітко виконували замовлення. Це говорить про те, що у справі Гонгадзе, Кучми, Мельниченка належного досудового слідства, судового розгляду провести не дадуть. Адже якщо провести один нормальний судовий прецедент, який намагалися зробити у справі Кучми, то суспільство підніме питання про створення інших судових прецедентів щодо «касетного скандалу». Тому зараз намагаються зробити так, щоб не було жодного судового прецеденту, щоб не відкривати цю скриньку Пандори.
Сьогодні влада з головного свідка зробила Мельниченка практично ворога держави. За інформацією, яку ми отримуємо постійно, щодо Мельниченка прийнято рішення: знайти, екстрадувати, відправити в СІЗО. А там або щонайменше засудити, або, якщо він не замовчить, фізично знищити. Окрім того, нам натякали (я не хочу називати прізвища), що, можливо, буде проводитися «зачистка», щоб не було подальшого витоку інформації й узагалі справа Гонгадзе і справа «касетного скандалу» не набувала більших обертів, не роздмухувалася. Тобто у справі «касетного скандалу» можуть з’явитися нові жертви.
У справі Мельниченка рішення Апеляційного суду в конституційному порядку не оскаржується (так передбачено Кримінально-процесуальним кодексом). Це означає, що кримінальна справа відкрита. Через те, що він у розшуку, досудове слідство зупинено — до того моменту, поки його не знайдуть. Екстрадувати Мельниченка з Європи в Україну для української сторони — проблема. Тому що в Європі погляд на справу Гонгадзе і «касетний скандал» кардинально інший, ніж в Україні. Досить згадати рішення, які приймалися по справі Гонгадзе ПАРЄ, які, до речі, Україна станом на сьогодні так і не виконала. Ситуація насправді складна, й вона не вирішується.
Дивує також і те, що ми запрошували дуже багато журналістів, але прийшов лише один. Можливо, в когось не вийшло («День» постійно відслідковує цю тему), але ж не у всіх. Постає питання: ця тема нецікава чи просто відбуваються події, коли зацікавлені особи працюють на випередження? Якби журналісти нормально висвітлювали цю тему, формувалася б об’єктивна думка в суспільстві, й справа Гонгадзе в український свідомості не згасала б.
