Про те, потрібно чи не потрібно знижувати податки, про відповідальність чиновництва перед підприємцями, «шкоду» інструкцій тощо в інтерв’ю «Дневі» роздумує народний депутат України, член парламентської фракції СДПУ(О) та комітету Верховної Ради з питань бюджету Олександр ГРАНОВСЬКИЙ.
— Виступаючи на парламентських слуханнях з питань розвитку підприємництва, які відбулися нещодавно, ви говорили, що для нормалізації ситуації навколо бізнесу не треба знижувати податки, але, в той же час, позитивно відгукнулися про закон на підтримку книговидання, основою якого є зниження податкового пресу. Так потрібно чи не потрібно знижувати податки?
— Податковий тиск зменшувати потрібно, але, за великим рахунком, це не обов’язкова умова. Адже сучасне економічне зростання забезпечене без зниження податків. Що стосується української книги, то це особлива сфера, щодо якої прийнято заходи, нереальні для інших галузей. Адже йдеться не лише про економіку, але й про духовну сферу. Тому для нас важливим є не лише прибуток видавця, але й інтереси читача.
Взагалі, тему розмірів і виправданість тих чи інших податків і пільг можна обговорювати довго. Зрозуміло, що кожен бізнесмен прагнутиме до зниження податків у своїй сфері. Важливіше, щоб не було пільг — джерела корупції.
— Але це, мабуть, не єдина проблема?
— Не лише не єдина, але, власне, й не найбільш актуальна. Значно більші можливості для вимагання хабарів дають численні дозволи, узгодження і подiбне. У нас так і виходить, що офіційні витрати на забезпечення діяльності малого підприємства становлять 300 гривень, а реально доводиться затратити 10 тисяч і навіть більше. Та й витрачається на метушню в інстанціях не один тиждень робочого часу.
— Де ж вихід?
— Вихід простий — треба гранично спростити процедуру збирання підписів, а заодно й позбутися непотрібних узгоджень. Тому я й говорив про єдині реєстраційні офіси і єдиний реєстр дозволів та узгоджень. До речі, робота в цьому напрямкові вже ведеться Держкомпідприємництвом, його потрібно лише в цьому підтримати.
— Тобто ви пропонуєте підтримати ті ж чиновницькі ігри? І не боїтеся, що в єдиних офісах будуть «єдині хабарі»?
— А я хіба сказав, що ми покинемо цю справу на чиновницьке свавілля? Та й взагалі, не треба вважати все зроблене урядовцем за зло. У нас зараз усі говорять про політичну реформу, про відповідальність влади. Ось і в цій сфері має бути відповідальність. А забезпечити її можна за допомогою контролю з боку об’єднань підприємців. Адже це робиться на Заході. У Європі такі об’єднання беруть участь у реєстрації підприємств, у ліцензуванні деяких видів діяльності, зрештою, у регулюванні цін. Гадаю, що і в нас можна зробити щось у цьому дусі. Як мінімум, підприємці завжди можуть підказати, де в законі «дірка», яку якась там держслужба може прикрити відомчою інструкцією. Ну й збити якийсь «бакшиш» за «відповідність» документів цій інструкції...
— Виходить, у всьому винна інструкція…
— Не в усьому, звичайно. Гадаю, що монголи Київ без інструкцій палили. Але зараз це дійсно головна проблема: відносини між державою і підприємцем регулюються в основному самою державою. Складуть інструкцію, яку й виконати не можна, а потім і виявляється: «не підмастиш — не поїдеш». Так ось, потрібно, щоб відносини регулювалися законом, а не інструкцією.
Ось придивишся — часто ці інструкції нікому, окрім самих бюрократів, і не потрібні. Вони часто є лише приводом для хабарів. Хтось вигадав хороше слово — «хабароємність». Ось і потрібно у державного апарату ці «хабароємні» функції відібрати. Коли є закон і чітко прописано, що для чого робиться, важко вигадати, за що хабара брати.
