Роз’єднаність України на Схід і Захід, на два соціально-історичнi «сегменти», один iз яких традиційно тяжіє до Західної Європи з її цінностями громадянського суспільства, а другий — ностальгійно тягнеться до російської «державності» євразійського штибу — ось, можливо, найсерйозніша проблема, що стоїть перед нашою державою. Як можна консолідувати (і політично, і духовно, і соціально) українську націю? Про це розмірковує видатний український філософ, постійний автор «Дня», доктор філософських наук, професор Сергій Борисович КРИМСЬКИЙ, а також соціолог Євген КОПАТЬКО, лідер молодіжної громадської організації Олександр ЯРЕМА і представники різних парламентських політичних сил.
Сергій КРИМСЬКИЙ, доктор філософських наук, професор:
— Важко знайти країну, яку б такою мірою прокреслили різні «потоки історії», як Україну. Будучи ареалом формування індоєвропейців як суб’єкта європейської історії й ареною протиборства Заходу зі Сходом (захист європейського континенту від натиску Степу), країною, що незмінно породжувала дух республіканської вільності в боротьбі з імперською деспотією, Україна виявилася країною, неоднорідною в цивілізаційному плані. З одного боку, з XVI століття західноукраїнські землі входили до складу багатонаціонального державного утворення — Речі Посполитої, а з XVIII століття Австро-Угорщини, а з іншого — на сході України затвердилася євразійська соціосистема Російської імперії. Відмінності Заходу та Сходу України в культурно-регіональному плані, а також в елементах стилю життя й відтінках менталітету збереглися донині. Однак утворення української нації як єдиного демосу, а згодом і виникнення незалежної України ліквідувало цивілізаційну відмінність українських регіонів і різновекторність соціально-етнічних процесів у них. Остання обставина є вельми істотною.
Ще Микола Костомаров доводив, що на Заході України в період Київської Русі почалося формування специфічного етносу, який відрізнявся від центральноукраїнської етнічної основи. Об’єднання етнічної специфіки різних регіонів в єдиному руслі утворення великої української нації й знаменувало соціокультурну єдність Заходу і Сходу України. Тому надмірне акцентування відмінностей цих регіонів, а тим більше їх протиставлення з політичною метою тих або інших партій може повернутися проти консолідуючих тенденцій національного розвитку України.
На нашу думку, інтерес до регіональної своєрідності українських земель виправданий з погляду виявлення того внеску, яким ця своєрідність збагатила загальнонаціональний розвиток єдиного українського соціуму. Інакше кажучи, регіональні відмінності українських земель потребують оцінки їхнього місця в загальному консолідуючому ресурсі української нації. Скажімо, Захід України дає приклади боротьби за свободу й національну незалежність. Схід характеризується не лише поглибленням політичних ідеалів свободи, а й традиціями науково-технічного прогресу. Вивчення внеску різних регіонів у загальнонаціональний розвиток України і демонструє неспроможність будь- якого протиставлення західних і східних областей країни.
Звісно, загальною передумовою подолання політичних спекуляцій регіональними відмінностями областей України є подальший розвиток демократії в усіх сферах суспільного життя. В ідеалі залишається істотною ідея запровадження в українському парламенті двох палат, одна з яких представляла б інтереси регіонів. Українська демократія, очевидно, ще не дозріла для цього.
Реальним внеском у консолідацію областей України є економічне вирівнювання в них рівня та якості життя. Важливе значення має у процесі консолідації соціокультурний чинник. Результативним може бути, наприклад, створення засобами літератури, телебачення, театру та інших мистецтв сюжетних моделей братерства, дружби і співробітництва персонажів із різних регіонів України. Безумовною є й роль засобів масової інформації в комунікаційному та життєвому забезпеченні єдності українського соціуму.
Вказані соціоекономічні, ідеологічні та культурні чинники давно й широко використовуються Українською державою. Але існують у сфері консолідуючих процесів і деякі додаткові обставини. Так, імовірно, ще до кінця не використані можливості різних земляцтв країни для зміцнення міжрегіональної співпраці. Адже земляцтва можуть використати особливості побуту однієї області в життєвих обставинах іншого середовища. Привертає увагу й проблема налагодження міжконфесійних зв’язків і релігійного життя різних регіонів. На Заході України авторитетною є, наприклад, греко-католицька церква. На сході впливова роль традиційно належить православ’ю. Взаємодія цих конфесій ускладнюється, однак, залишками упередженого ставлення до уніатів у центральних областях України, що зберігаються з часів боротьби з ними. Відлуння цієї боротьби досі зустрічається навіть у екскурсійних програмах Києвом і в роботі деяких музеїв (наприклад заповідника «Лавра»). Очевидно, ще до кінця не усвідомлене те, що Берестейська унія свого часу фактично врятувала християнство на Україні — не лише підвищенням авторитету віри, а й тим, що відкрила можливості навчання українців (у тому числі й православних) у вищих навчальних закладах Ватикану та Європи загалом. Визнання цього факту сприяло б консолідації віруючих Заходу та Сходу України.
Хотілося б наголосити, що консолідація українського суспільства не означає нівелювання різноманітності специфічних умов у його національному житті. Негативний смисл має лише використання цього (по суті, необхідного) розмаїття для протиставлення одних регіонів іншим. Якщо скористатися мовою синергетики, то можна стосовно обговорюваної теми стверджувати, що розмаїття (в тому числі регіональне) різних традицій, стилів поведінки, життєвого досвіду є в соціальній сфері матеріалом для створення порядку вищого рівня. Тут доречно пригадати імператив Римського клубу, який першим почав вивчення соціальних утворень вищого рівня: «Мислити глобально, але діяти локально».
Ігор ШУРМА, фракція СДПУ(О):
— Звучить пафосно, але Схід і Захід здатна об’єднати лише ідея, національна ідея, якої ми поки що, на жаль, не маємо. Якщо судити в контексті виборів, то найбільше шансів матиме кандидат, який зуміє її не просто сформулювати, а й донести, який сам відповідатиме високим стандартам.
Що стосується двопалатного парламенту, то це для нас абсолютно неприйнятне, більш того, будь-які структурні зміни, включаючи переформатування парламентських фракцій, у передвиборний період матимуть дестабілізуючі наслідки.
Микола ОНИЩУК, фракція НДП і ПППУ:
— І на Сході, й на Заході країни моральні, етичні цінності людей подібні. Об’єднуючим чинником може стати людина, яка втілить у собі кращі із таких цінностей. Таким чином, і на «тому», і на «цьому» березі в ній визнають «свою».
Особисто я належу до нечисленної меншості депутатів, які послідовно відстоюють необхідність впровадження двопалатності. Тим більше в умовах проведення політреформи. Перевага двопалатного парламенту в тому, що він не просто створює закони, а й формує найважливіші органи управління — той самий уряд. Тоді дії всіх гілок влади стають прозорішими та прогнозованішими. Але в організаційному плані це вимагає двох палат, такі функції не можна поєднувати із законотворчими. Переконаний, що до цієї теми ми ще повернемося, можливо, одразу після реалізації реформи.
Юлій ЙОФФЕ, фракція «Трудова Україна»:
— Особисто я як громадянин країни не бачу особливої різниці між Сходом і Заходом та не схильний констатувати їхнє роз’єднання. Щоправда, не можна заперечувати суперечність електоральних настроїв, що не може не позначитися на ході виборчої кампанії. Тут важливо зрозуміти, що обираємо ми не людину, а напрямок, вектор розвитку. Мій виборчий округ на Луганщині, на Сході країни. Й останні проведені там опитування населення показали, що близько половини громадян як найімовірнішого фаворита гонки підтримують Віктора Януковича, а ще 93% виступають за ЄЕП. Але як Схід, так і Захід країни не цілісні, ситуація різниться в кожному окремо взятому регіоні. Так чи інакше, партії, зокрема представлені в парламенті, остаточно визначаться з підтримкою кандидата тільки після з’їздів. І підтримуватимуть того, хто найбільше відповідає програмним установкам.
Спроби зіграти на міжконфесійних протиріччях передбачувані, оскільки ці питання завжди були зі сфери не стільки релігії, скільки політики. Але подібні спроби ганебні, до того ж заборонені законодавством.
Єдине, що може, незалежно від географічних ознак, по-справжньому згуртувати суспільство, то це проведення конституційної реформи. Я вірю в те, що нам удасться реалізувати її, хай і з другої спроби. Сьогодні ті, хто після 8 квітня вважали себе переможцями, зрозуміли, що насправді вони програли. Політреформа потрібна не політикам, а суспільству, і в суспільстві це зрозуміли швидше, ніж у політикумі. Без її проведення неможливий подальший економічний і соціальний прогрес. Проголосувавши відповідний законопроект, ми поступово розсіємо віру народу у всемогутнього правителя, що вирішує проблеми. Люди, як на Сході, так і на Заході, відчують відповідальність за власні долі.
Тамара ПРОШКУРАТОВА, фракція СДПУ(О):
— Специфіка в тому, що електоральні поля, як на Сході, так і на Заході, мають своїх кандидатів. Виборці Центральної України традиційно симпатизують провладним кандидатурам, тому передвиборна гонка перетвориться на процес постійних компромісів.
У Верховній Раді нинішнього скликання половину депутатів обирали за старою мажоритарною системою, і від кожної області працює приблизно однакова кількість депутатів. В унітарній країні двопалатність просто недоречна. Головне завдання Ради — законотворчість, а проблеми місцевого значення хай вирішують губернатори, їх для того й призначають. У свою чергу дія законів, які ми приймаємо, поширюється на територію всієї країни, без поділу на Захід і Схід.
Міжконфесійні провокації цілком можливі, але це будуть саме заздалегідь підготовлені провокації. Фахівці недарма прогнозують, що нинішній президентський марафон буде не просто жорстким, а навіть у чомусь жорстоким.
Олександр ЯРЕМА, голова громадської організації «Християнсько-демократична молодь України»:
— Розбіжності між Західною і Східною Україною, особливо якщо ми говоримо про молодь, не є настільки радикальними, що їх не можна подолати. Ці розбіжності мають в основі певний історичний досвід. Якщо ми говоримо про Західну Україну, то там і радянська влада почалася пізніше, й живі ще бабусі та дідусі, які жили в дорадянський період. Також важливий момент: на Західній Україні більше простежується спадкоємність поколінь, тобто там люди мешкають у одній місцині з покоління в покоління. Якщо ж узяти Схід України, особливо Донбас, то там дуже багато людей, які приїхали не тільки з різних частин України, але навіть з різних країн. Через що там немає сталих традицій.
Але я не вважаю, що ці відмінності є дуже суттєвими. І спілкування, освіта, просвітницькі заходи взагалі знімають цю проблему. Адже вони дають людям різних регіонів знання про процеси, що відбувалися в їхніх сусідів, і власне розуміння сусідів.
Однак у цьому розрізі слід зважати на те, що великий вплив на Схід України має медійний простір Росії. У цьому є певна небезпека, тому що молодь, яка споживає цей інформаційний продукт, часто-густо дивиться на взаємовідносини Сходу та Заходу своєї країни крізь призму російських медіа. Тому дуже важливо проводити в Україні власну інформаційну роботу, залучати молодь до участі в різних культурницьких і просвітницьких заходах, щоб мешканці Сходу їздили на Захід, а західняки — на Схід. Під час такого спілкування, як правило, люди змінюються. Коли члени нашої делегації були в Горлівці, тамтешня молодь намагалася говорити з нами українською мовою і з задоволенням слухала українські пісні. Адже для них це було щось нове, певний новий досвід. Тобто проблема лише в тому, як знайти механізм донесення цього досвіду до молоді, що живе на Сході.
Євген КОПАТЬКО, директор Донецького інформаційно-аналітичного центру:
— У різних регіонах України живуть люди, які мають свої історичні традиції та свої безумовні досягнення. Але це ті відмінності, які лише підкреслюють індивідуальність і показують можливості для спільної діяльності. Принаймні вони не повинні заважати розумінню одне одного. У нас немає «розумніших» регіонів чи таких, які володіють винятковим правом на національну ідею та мають єдино правильний погляд на те, як треба жити та будувати економіку й політику. На мій погляд, істотних відмінностей між жителями Заходу та Сходу країни не існує. До речі, це не лише моя думка, а й думка більшості українців. Згідно із всеукраїнським соціологічним опитуванням, яке наша компанія провела наприкінці квітня — початку травня, понад 50% респондентів вважають, що серйозних відмінностей між жителями Сходу та Заходу країни немає. Проте існує стереотип існування цих відмінностей, що артикулюється в нашому інформаційному полі та політикумі. І в умовах нинішньої виборчої кампанії його також можуть і, швидше за все, використовуватимуть, що дуже погано.
Якщо говорити про те, як можна використати відмінності між Заходом і Сходом не для розколу, а для єдності України, то насамперед слід відзначити необхідність присутності певної національної ідеї, що може об’єднати навколо себе значну частину суспільства, а також лідера, якого підтримуватиме значна частина населення України в усіх регіонах. Крім того, важливе покращання економічної ситуації. Якщо це відбудеться, то ми більше зосередимося на позитивних моментах, а не шукатимемо негативи одне в одному. Треба також, щоб в інформаційному просторі наголошували не тільки на тому, що нас роз’єднує, а й на тому, що об’єднує. Якщо це часто промовлятимуть, якщо це часто аргументовано звучатиме в ЗМІ, то, думаю, тло цієї теми істотно зміниться, і на ньому можна буде відпрацьовувати ідеї якщо не спільного дому, то принаймні якихось спільних цілей і зусиль.
