Нинішня виборча кампанія є унікальною. Якби діючий мер столиці Леонід Черновецький запропонував усім учасникам парламентських перегонів-2007 пройти тестування на своєму улюбленому приладі — детекторові брехні, імовірно, результати виявилися б приголомшуючими. Приголомшуючими тому, що люди, які претендують забронювати собі місце в оббитому малиновим оксамитом кріслі Ради майбутнього скликання, б’ють усі рекорди: егоїзму, популізму, цинізму, брехні, нарешті. Що вони пропонують?
Синьо-білі — ключі від будинку суцільних соціальних благ. Але хто заважав роздати ці ключі лідерові ПР під час його першого пришестя? Про друге не кажу, оскільки час другого прем’єрства Віктора Федоровича дійсно був недовгим. Хоч як сказати... Адже часу на те, щоб придбати собі цілий автопарк за рахунок платників податків прем’єру вистачило. У скільки обійшлися колеса для глави Кабінету, знає «Українська правда» — 14 мільйонів гривень, у той час як у бюджеті на поточний рік коштів, передбачених на будівництво заводу з переробки плазми крові, знайшлося всього 10 млн.
Помаранчеві? Зняти недоторканність. Зняти, напевно, для початку потрібно маски, тому що під час останнього голосування з «недоторканного» питання половина помаранчевої фракції в Раді п’ятого скликання сказала «ні».
Білі із сердечками пропонують народу нову Конституцію. Проте українцям вона якраз і непотрібна, оскільки українці, на відміну від правлячого політичного класу (сказати еліта — язик не повертається), Основний Закон країни, в якій живуть, шанують. Імовірно, ключова проблема конституційного «крою» не в Конституції як такій, а в головах окремих політичних діячів.
Здавалося б, різні кольори: синій, помаранчевий і біло- червоний. Але під різнокольоровою обгорткою насправді ховається «цукерка» одного сорту. І зовсім недаремно експерти констатують, що всі три маски партії: ПР, БЮТ, НУНС — це олігархічні корпорації, не більше того. 2004 рік. Кандидат у Президенти від опозиції Віктор Ющенко на багатомільйонну аудиторію заявляє: «Ми відокремимо владу від бізнесу!».
Відтоді пройшло майже три роки, і ось пропрезидентський блок НУНС оприлюднює свій виборчий список. Лише при поверховому аналізі першої сотні можна побачити кілька десятків тих, чиї імена пов’язані з великим бізнесом. До речі, вельми показовий момент: коли народжувалася «Народна самооборона» екс-міністра внутрішніх справ, Юрій Луценко неодноразово публічно заявляв про те, що спонсором його регіональних турів, зокрема і партійних витрат, є безпосередньо Давид Жванія. Все б нічого, але є одне «але». Давид Важаєвич — народний депутат України ось уже кількох скликань. Згідно з чинним законодавством, власник мандата не має права суміщати депутатську діяльність з діяльністю, яка приносить прибуток. У зв’язку з цим запитання: звідки у депутата Жванії кошти, що дозволяють сплачувати політичний проект?
І це всього лише маленький епізод, що чітко демонструє якість тих, хто претендує на вакансію архітекторів влади. У синьому таборі соратників Януковича ситуація з цією самою якістю, а точніше, її відсутністю, ідентична, проте як і в «бютівському» партійному домі. Торік Президент видав Указ, який забороняє блокувати рух транспорту з тим, щоб політики і чиновники могли безперешкодно проїхати з точки «а» до точки «б», не відчувши на собі всі принади столичних «пробок». Як виконує цей указ лідер синьо-білої команди, дуже добре знають мешканці Куренівки, які кожного ранку в районі вулиці Автозаводської бачать прем’єрський кортеж і даїшника, який блокує рух автомобілів «маленьких» українців. БЮТ? Минув місяць з моменту, коли преса порушила питання про елітний будинок зірки опозиційного небосхилу, а героїня статті замість того, щоб розставити всі крапки над «і», ще більше закручує кросворд: то говорить, що орендує котедж, то, виявляється, він оформлений на її ім’я…
Чим, нарешті, живе Україна виборча? Недоторканністю, яка апріорі була, є і буде, навіть якщо власники імунітету і проголосують за її ліквідацію. Тим часом, поки опозиціонери і коаліціонери розказують, як вони робитимуть собі «недоторканне» харакірі, експерти б’ють на сполох: в Україні залишилося 6% екологічно чистої території. Що, питається, важливіше? А ще в нашій країні квіти життя перетворюються на квіти смерті — злочинність серед підлітків зростає, а почерк злочинів, що вчиняють юні громадяни країни, вкидає в шок своєю жорстокістю. Але хіба про це говорять кандидати в депутати? А про вже третє за останній місяць (!) убивство, що відбулося в київському СІЗО №13 хтось говорить? А про те, що нещодавно мешканцю Львова, який в далекій Іспанії заробляв на хліб, вирізали внутрішні органи, хтось говорить? А про те, що українські матері продають своїх дітей в електричках за сто гривень?!.
Нинішня система влади являє собою щільно закриту касту, яка сама собі формує правила гри, для неї ж підходящі, і не вважає за потрібне звітувати про свої дії перед суспільством. Тільки напередодні виборів відкривається своєрідний люк на владний Олімп, який закриється ввечері 30 вересня, одночасно із закриттям виборчих дільниць. А після того як голос виборця отримано, громадянин вже нецікавий для політиків. Так, українець може висловити своє невдоволення нинішньою владою на виборах, проголосувавши «проти всіх». Проте знову таки, зробити це він може лише для власного задоволення, не більше того. Ефективність такого кроку надто низька. Закон про вибори передбачає підрахунок голосів, відданих проти всіх кандидатів. Проте в ньому чітко не виписано, що ж має статися, якщо, скажімо, більше 50% виборців прийшли на дільниці, але поставили хрест у згаданій графі. За існуючою системою, навіть якщо трипроцентний бар’єр подолає лише одна партія, але набере при цьому, скажімо, 3,2%, то її представники і отримають всі 450 мандатів у Раді. Адже всі інші, які не зможуть подолати трипроцентну планку, згідно зі статтею 96 Закону «Про вибори народних депутатів України», права на участь в розподілі депутатських мандатів не мають. Словом, замкнене коло, такий собі «Еліта-центр» всеукраїнського масштабу…
