Мінімальну потребу українського сільського господарства в інвестиціях Леонід Козаченко оцінює в 100 мільярдів гривень. На його погляд, вітчизняні банки самостійно не зможуть задовольнити такий попит просто через фізичну відсутність грошей. НБУ вільний кредитний ресурс фінансової системи країни сьогодні оцінює лише у 1,5 мільярда гривень. Єдиною альтернативою в такій ситуації віце-прем’єр вважає пошук коштів за рубежем. Зокрема, Леонід Козаченко дуже розраховує на Пенсійний фонд Німеччини. «Там гроші є, і вони недорогі. Вони із задоволенням вкладуть їх у сільське господарство України». Утім, це поки що лише оптимістичні очікування уряду. На сьогоднішній день торгувати землею в Україні заборонено, і ця заборона діятиме ще два з половиною роки. А на володіння українською землею іноземцями у нас взагалі діє безстроковий мораторій, закріплений у Земельному кодексі.
Про те, що буде, якщо аграрії не зможуть повернути кредити, отримані за посередництва українських банків у іноземних інвесторів, Леонід Козаченко розповідає неохоче. На пряме запитання він чомусь заявив, що, по- перше, село кредити гаситиме, а, по-друге, у вилученні застави у фермера ніхто взагалі не буде зацікавлений. Загалом, про найгірше, за традицією, уряд вважає за краще не думати. Ось тільки за дивним збігом обставин, частіше за все відбувається так, як не думали. Якщо теоретично допустити, що українські банки зможуть залучити за рубежем 100 мільярдів гривень, і з них не буде повернено хоч би 10% кредитів, то це може цілком загрожувати банкрутством усіх банків, що вирішили брати участь у задуманій урядом ідеї. Адже навіть якщо український банк зможе вилучити у фермера-боржника закладену землю, він не зможе її ні реалізувати на ринку (внаслідок його відсутності), ні передати у власність іноземному інвестору (внаслідок законодавчої заборони).
А про можливості зняття заборони на продаж української землі іноземцям віце- прем’єр Леонід Козаченко поки що і чути не хоче. «Уряд не буде розглядати це питання. Це неможливо. Може, інші якісь уряди і будуть це пропонувати, але для нас це неможливо». Тим часом ще місяць тому голова Держкомзему Анатолій Даниленко, зустрічаючись з іноземними послами у Міністерстві закордонних справ, заявив, що аграрний ринок уже вимагає розгляду питання про покращання умов роботи іноземних інвесторів, і передусім йшлося про надання права власності на землю. «Ми повинні дати працювати на землі всім, хто хоче на ній працювати, у тому числі й іноземному капіталу», — сказав тоді Даниленко. Утім, його голос у Кабінеті Міністрів, схоже, поки не чутно. Так і українське суспільство, особливо селяни, поки явно не готові працювати на землі, що належить іноземним «панам».
Відсутність прозорості в запропонованому урядом механізмі земельної іпотеки робить його реалізацію у нинішніх умовах малореальною. Хоч це далеко не єдина проблема, яка може перешкодити майбутньому президентському указу. Зокрема, Леонід Козаченко визнав, що українське законодавство у сфері застави зараз абсолютно не відповідає вимогам іпотечного кредитування. Якщо банк все-таки захоче отримати землю у господарства-боржника, то зробити це можна тільки через суд, оголосивши фермера банкрутом. Згідно із законом, насамперед земля і гроші банкрута повинні спрямовуватися на виплату заробітної плати працівників господарства, потім — на погашення податкових боргів перед державним бюджетом, і лише після цього черга доходить до приватних кредиторів. Без зміни цієї норми Верховною Радою урядова ідея також буде приречена на провал.
За даними Держкомзему, загальна ринкова вартість українських земель сільськогосподарського призначення становить близько 400 мільярдів гривень. Невже українські фермери настільки дурні, щоб пустити за вітром такі кошти? Якби цей ресурс хоч би частково можна було використати як заставу, економіка країни, безумовно, отримала б могутній імпульс, який міг би стати початком її відродження. Але інертність суспільства, а також слабкість інтелектуального супроводу реформ у сільському господарстві, ось уже 10 років стримують використання цього резерву. Нерішучість, з якою держава реагує на потреби аграрного ринку, поки не дає підстав розділяти оптимістичні очікування уряду.
