Цього тижня лідери восьми провідних промислово розвинутих демократичних країн світу, разом зі мною та фінським прем'єром Ванганеном від імені ЄС, зустрінуться на самміті «вісімки» у Санкт-Петербурзі. Проте лише ЄС і вісім країн за столом з-поміж майже двохсот — навряд чи це можна назвати достатньо представницькою чи навіть переговорною групою. Коли члени «вісімки» досягають згоди, їхні рішення навіть не мають обов'язкової юридичної сили.
Але «вісімка» має одну велику перевагу. Вона дає найвпливовішим світовим лідерам можливість брати особисту відповідальність за важливі для всього світу проблеми, а також зобов'язання вирішувати глобальні завдання, актуальні для нас усіх. Дедалі частіше «вісімка» приймає ці зобов'язання разом з лідерами потужних індустріальних країн, що розвиваються. Самміт, який відбудеться цього тижня, не стане винятком, і одним з найважливіших питань, яке вимагає негайної уваги, буде енергетична безпека.
Світ вступив у нову енергетичну еру, яка вирізняється зростанням енергетичних потреб, високими та мінливими цінами на нафту і газ та проблемою зміни клімату. Візьміть Європу — і цифри розкажуть історію трансформації нашого енергетичного ландшафту. За останні два роки ціни на нафту та газ майже подвоїлися. Прогнозується, що залежність Європи від імпорту енергоносіїв зросте на 70% до 2030 року. В цілому всесвітньому енергетичному ланцюжкові існує проблема недостатнього інвестування — у наступні 20 років знадобиться понад 16 трильйонів євро для задоволення очікуваних енергетичних вимог і заміни зношеної інфраструктури.
Тому я вітаю рішення Президента Путіна винести енергетичну безпеку на верхівку порядку денного російського головування у «вісімці». До «вісімки» входять більшість головних споживачів, виробників і транзитерів енергоносіїв. Усі зацікавлені у розвитку стабільного і безпечного енергетичного ринку.
Однак енергетичної безпеки не можна досягнути латанням дірок у міру їх виникнення. Нам потрібно розглянути весь енергетичний ланцюжок, від виробництва до споживання. Це включає питання диверсифікації складників енергоспоживання, разом з поновлюваними джерелами і атомною енергією (для тих, хто згоден на її використання) — транзит, енергоефективність, відкритість ринку, чисті енергетичні технології та ефективне довкілля регуляторне середовище.
Нам потрібна система спільних принципів, яка задовольнятиме усі зацікавлені сторони і забезпечить справжню незалежність, засновану на спільній довірі. Така система повинна заохочувати як появу надійного і прозорого інвестиційного клімату в світі, так і дієвого та конкурентного ринку. Обидва компоненти є важливими, якщо ми хочемо, щоб прийшли масивні інвестиції, яких потребуватиме енергетичний сектор у наступні десятиліття.
Тут ЄС веде вперед. Дещо раніше цього року Європейська Комісія запропонувала нову енергетичну стратегію для європейських урядів. Вони схвально її сприйняли, спочатку запропонувавши Комісії під час березневого самміту розробити європейську енергетичну політику, а потім узгодивши минулого місяця базовий набір принципів зовнішньої енергетичної безпеки, щоб гарантувати повний внесок зовнішньої політики ЄС у забезпечення наших енергетичних потреб. Ці принципи сформували основу угоди, підписаної на самміті США та ЄС минулого місяця, з тим щоб, посиливши трансатлантичне стратегічне партнерство і започаткувавши високий рівень діалогу, відповісти на серйозний і довготерміновий виклик зміни клімату.
Але енергетичні проблеми ХХI- го сторіччя не обмежуються кордонами Європи. Енергетична безпека — це глобальна проблема, що потребує глобальних рішень. Це саме той аспект, де «вісімка» є ефективною. Ми маємо показати шлях і прийняти нову систему принципів, що дозволить всім націям зробити свій внесок до спільної мети — надійної, стабільної та доступної енергії.
Зосередившись на енергії, ми не повинні нехтувати іншим довготривалим завданням нашого світу: покласти край бідності. Ми повинні зосередитись на ключовому досягненні торішнього самміту «вісімки» у Ґленіґлзі — комплексному пакеті програм прискорення прогресу Африки у напрямку виконання завдань розвитку тисячоліття.
Тут ЄС також належить провідна роль: ми зобов'язалися подвоїти нашу допомогу до 2010 року та забезпечувати 80% з тих 50 мільярдів доларів, обіцяних Африці в Ґленіґлзі, а також поступово виконувати наше зобов'язання щодо дозволу на продаж в ЄС усіх товарів з 50 найбідніших країн світу, окрім зброї, без митних обмежень і квот.
Однак ми повинні виконувати свої обіцянки і в майбутньому. Ось чому Європа підкреслювала важливість порядку денного з розвитку. Ми пообіцяли найбіднішим країнам простіший доступ до енергії, ми продовжуємо боротися проти таких хвороб, як СНІД, туберкульоз і малярія, що лежать таким важким і непомірним тягарем на Африці; ми заохочуємо нові форми освітньої співпраці між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, та між ними самими. Роблячи все це, лідери «вісімки» прискорюватимуть зміни, а не просто гаятимуть час. Ми збережемо розвиток у центрі глобальних завдань, там, де він і має бути.
