Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Навіть шериф до тримується зак ону

Європейський погляд на американський прагматизм
15 лютого, 2002 - 00:00

Дійсно, коли Росія зажадала, щоб узгоджені обмеження щодо ядерних боєголовок для стратегічних ракет було обумовлено в документі, що зв’язує зобов’язаннями як Москву, так і Вашингтон. США ухилилися, вiддавши перевагу нечiткiй декларацiї своїх принципiв. Міжнародні угоди, повідомила адміністрація Буша, можливо, придатні для більш слабких країн — але вони є неприйнятним обмеженням свободи дій для єдиної в світі наддержави.

І не лише наполегливе бажання Америки використати свою унікальну владу, при цьому загалом не загрожуючи міжнародній стабільності, повинно відправити вiдпочивати страх щодо цієї тенденції. Так як і інше знайоме явище, яке полягає в тому, що американські адміністрації завжди намагаються почати з цінностей, а згодом приходять до прагматизму. Ми не є свідками Коперниківського перегляду орбіт світової дипломатії. Бо, хоч світ без договорів та інститутів заподіє більше шкоди більшості інших країн, він також завдасть збиткiв і могутній Америці.

Досвід поводження з бойовиками Талібану та Аль-Каєди, набутий у Гуантанамо, явно про це свідчить. У минулому Женевська конвенція приписувала, як треба поводитися з учасниками війни, які потрапили в полон, билися в складі регулярної армії, а також із членами нерегулярних військових підрозділів: з ними не повинні поводитися як із кримiнальними елементами.

Спочатку міністр оборони США Дональд Рамсфельд оголосив, що ця міжнародна угода незастосовна. Однак незабаром висловлювання Пентагону стало менш гострим: проблеми, по суті, не існує, оскільки полонені незабаром будуть звільнені, і поводяться з ними все-таки добре. Зрештою, президент Буш оголосив, що правом захисту Женевської конвенції будуть користуватися бійці Талібану, але не терористи Аль-Каєди.

Вiдомо, з якої причини був даний задній хід: якщо США поставлять Женевську конвенцію під сумнів, то американські солдати самі можуть втратити її захист, коли потраплять у полон. Оскільки США заявляють про право перевизначення або виходу з міжнародних договорів на свій розсуд, то вони навряд чи зможуть звинуватити інших, якщо вони зроблять те ж саме.

Через свою слабкість міжнародне право залежить від підтримки найбільш могутніх учасників у міжнародних справах; якщо їх зобов’язання перебувають під сумнівом, то воно не може залишатися працездатним. Але здатність могутніх держав мати вплив у міжнародному масштабі також залежить від того, як вони підтримують міжнародне право. У своїй військовій могутності Америка ні від кого не залежить, однак у своєму впливі у світі США продовжують залежати від схвалення інших, менших країн. Якщо США будуть ухилятися від міжнародного права, найсильнішого символу для більш справедливої міжнародної системи, вони будуть поступово втрачати свій вплив.

Це урок Гуантанамо. Це також аргумент на користь того, чому решта світу не повинна турбуватися. США проходять через один iз етапів процесу перевизначення свого розуміння світу, що в кінцевому результаті звичайно допомагає світові рухатись уперед.

Тривога Америки щодо основної частини законів міжнародного права, конфліктів, що її стосуються, не є цілком безпідставною. При наявності нових проблем, пов’язаних iз відсутністю безпеки в глобальному масштабі, викликаних, принаймні частково, приватизацією сили, зараз існує невідкладне завдання розвитку міжнародних норм, які б відповідали сучасним умовам. Просто наполягати, як того хочуть деякі правознавці-пуритани, на святості існуючих угод недостатньо; якщо вони відповідали міжнародним вимогам у минулому, то це не означає, що вони життєздатні й зараз, коли діячі недержавного типу прориваються на арену, яка досі була монополізована державами.

Тому, можливо, з’явиться нагода для перегляду Женевської конвенції так само, як вона з’явилася для нового погляду на проект, що пропонує затвердити постійно діючий міжнародний кримiнальний суд. Оскільки Америка продовжує відкидати справжній проект суду (який ще не набрав чинності), європейські уряди, замість того, щоб неухильно його дотримуватися, краще б запропонували створити спеціальний міжнародний суд, який буде займатися злочинцями Аль-Каєди, і, ймовірно, буде доповненням Гаагського трибуналу, що розглядає зараз справи військових злочинців балканських воєн.

Створення такого суду продемонструвало б, що дії міжнародних терористів образили міжнародне співтовариство в цілому, а не тільки США. Це могло б також допомогти Білому дому розробити більш переконливу процедуру, ніж та, що передбачається сьогодні для виконання клятви Буша привести до суду тих, хто винен у здійсненні злочинів 11 вересня.

Міжнародні угоди і міжнародне право настільки життєво важливі для співіснування на цій густонаселеній планеті, що навіть наймогутніша країна не може обійтися без них. Навіть у політиці безглуздо йти проти логіки, і проста логіка міжнародних угод полягає в тому, що якщо одна із сторін їх не поважає, то й інші не поважають також. У суперечці з приводу полонених у бухті Гуантанамо і Женевській конвенції американські реалісти знову перемогли американських поборників ученості. Немов для того, щоб підтвердити, що урок засвоєно, держсекретар США Колін Пауел поінформував Росію про те, що США готові, зрештою, укласти договір по скороченню ядерних озброєнь, що накладає зобов’язання на обох учасників.

Проект Синдикат для «Дня»

Крістоф Бертрам, директор Фонду науки і політики (в Берліні)

Крістоф БЕРТРАМ
Газета: 
Рубрика: