Сьогодні минув рівно тиждень відтоді, як уряд оголосив карантин у дев’яти областях України й тритижневі канікули в усіх навчальних закладах країни.
Протягом цього невеликого проміжку часу представники різних гілок влади не продемонстрували єдності дій у боротьбі з головним викликом, що стоїть нині перед країною. Таким чином, у черговий раз довелося переконатися: те, що є правилом у будь-якій іншій демократичній країні, у нас — рідкісний виняток.
Однак на кінець тижня сталося те, чого найменше хотілося б спостерігати в умовах громадського неспокою (якщо не сказати паніки) — керівники держави почали тягнути ковдру рятівника нації на себе, жорстко критикуючи інших. У результаті рішень, постанов, указів на найвищому рівні про заходи боротьби із грипом маємо надміру, а реальна робота «в полях» — у дефіциті.
Замість спочатку об’єднати зусилля навколо того, що робити, влада знову й знову з’ясовує, хто винен... На думку Президента Віктора Ющенка, це уряд, який знав про можливу пандемію ще навесні, але до спалаху захворювання країна виявилася не готовою. Назвавши роботу Кабміну роботою сліпих кошенят, глава держави, резюмував: «Головним центром ухвалення рішень має стати Рада національної безпеки й оборони. Невиконання її рішень супроводжуватиметься негайним поданням до правоохоронних органів».
Президент, до речі, дуже правильно заявив, що «слід міняти всю систему організації державної влади в Україні». Але якби подібний «діагноз» поставили експерти, або, скажімо, опозиція, це було б логічно. Однак коли про це говорить людина, яка п’ять років керувала державою...
У своєму зверненні до нації Віктор Андрійович попутно виправдовується, зазначаючи, що «чинна Конституція після змін 2004 року віддала реалізацію державної політики в сфері охорони здоров’я до виняткових повноважень уряду». Так, але цілий рік нинішній глава держави мав широкі повноваження. Чому в цей час (причому маючи колосальну підтримку народу) він не дав щонайменше стартовий поштовх до реформ інфраструктури життєзабезпечення країни? Ймовірно, тому, що рік ділили посади, причому керуючись при цьому аж ніяк не професійними якостями «претендентів», а єдиним принципом — політичної доцільності й родинних, дружніх, кумівських зв’язків.
Проте навіть після того, як так звана політична реформа («так» якій, до речі, сказала на той момент чітко пропрезидентська «Наша Україна») набула чинності, Президент Ющенко мав достатню для проведення реформ підтримку у Верховній Раді.
Критикувати, звісно, легше, ніж боротися. Наша влада — причому як виконавча в особі Президента і прем’єра, так і законодавча, представлена 450 депутатами, боролася весь цей час не за впровадження якісних стандартів життя, а виключно один проти одного.
Нинішня ситуація з епідемією грипу, на думку експертів, з якими сьогодні розмовляє «День», продемонструвала, по-перше, невміння влади грати на випередження проблем і аналіз ризиків. По-друге, цілковиту недієздатність усієї державної машини, й, нарешті, по-третє, небажання чиновників і політиків відмовитися від спекуляцій навіть навколо такої теми, як здоров’я нації.
СИСТЕМА ЖИТТЄЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЛЮДЕЙ ФАКТИЧНО ЗРУЙНОВАНА
Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:
— В Україні, як це буває щорічно, спостерігається хвиля захворювань на ГРВІ та грип. Раніше, пізніше, складніше, легше — це вже питання специфіки року. Але головне, що виявила епідемія цього року, — кількість перейшла в якість. Ми зіткнулися з фактично зруйнованою системою життєзабезпечення людей. Бідність, погане харчування, погана організація й умови праці, антисанітарія, низький імунітет. Це тепер снігова куля, з якою стикається кожна людина в своєму житті на тлі неефективно діючої системи охорони здоров’я, відсутності раннього упередження, компетентної консультації. Усе це породило специфічний вимір української епідемії.
З одного боку, є мудрі поради лікарів, які закликають не панікувати. Однак з іншого боку, даруйте, тріщать по швах всі структури життєзабезпечення. Це змушує людину стикатися сам на сам з черговою, але тепер іще небезпечнішою інфекцією. Це перша проблема.
Друга — поведінка влади в умовах, здавалося б, чергової епідемії. Декларація підготовки, програма підготовки, її фінансування? Крім того, дуже дивний стан моніторингу, коли перед спалахом епідемії в Тернополі нам рапортували лише про один випадок патогенного грипу. Усе це нагадує певну схему, коли влада чекала певного порогу. Цей поріг настав тоді, коли з’явилася трагічна інформація про високу смертність від грипу.
Епідемія, дійсно, перетворилася на політичну кампанію, яка вже супроводиться неоголошеною надзвичайністю. Заходи, до яких вдався уряд, фактично пов’язані з обмеженням прав — переміщення, зборів, іншого. Тобто є елементи НП без оголошення надзвичайності. При цьому змінюється політичний, інформаційний порядок денний, виборчий клімат. Однак найнебезпечніше те, що все це супроводиться дуже жорсткими, добре організованими прийомами маніпуляції масовою свідомістю.
На жаль, ситуація ще раз показала високий рівень гіпнабельності громадської свідомості, яка, на мій погляд (і в цьому найбільший трагізм ситуації), зараз реагує на проблему не як свідомість громадянського суспільства, а як масова свідомість, орієнтована на спрощені форми проблем і способів їх вирішення. Пов’язки? Усі одягають пов’язки. Вживати цю пігулку? Усі вживають цю пігулку.
Це дуже серйозний симптом, який свідчить, що за ці п’ять років ми пройшли дистанцію від розколу громадянського суспільства до натовпу. Цим користується й цим керує зараз влада.
У сухому залишку ми дійсно маємо епідемію на тлі руйнування інфраструктури життєзабезпечення, що каталізує й посилює ситуацію. Але, разом із тим, ми маємо планову кампанію з використання епідемії для посилення влади, для запровадження обмежувальних заходів як у політиці, так і в громадському житті, для маніпуляції масовою свідомістю.
Але все, що пов’язано зі здоров’ям людей (особливо спекуляції на цій темі), включає в себе, якщо хочете, інстинкти життя, коли людина захищає своє життя всіма силами. Це може зруйнувати навіть чітко розроблений план влади з управління суспільством. Вочевидь, нас чекає ще два-три тижні паніки з подальшою досить жорсткою й неприємною для влади реакцією суспільства.
Соціальний менеджмент — нульовий. Як говорять самі фахівці в галузі охорони здоров’я, їх залучають в останню мить, а декому просто забороняють говорити. Це дуже серйозне соціальне випробування, бо ми маємо не лише епідемію вірусних захворювань на тлі кризи інфраструктурного забезпечення, а й епідемію психозу, а також загрозу нелінійної реакції суспільства, що стикається з алгоритмом «виживайте, хто як може».
Потрібні кроки, які стабілізували б ситуацію зараз. Це передусім повернення до сфери соціальної політики здорового голосу людей, які є моральними й професійними авторитетами в сфері охорони здоров’я. Політикам слід замовкнути в коментарях про грип, говорити мусять професіонали, чия думка може бути вирішальною. Голос авторитетного медика буде почутий мільйонами, а голос політика ці мільйони, навпаки, зіштовхне лобами.
Ще один момент. Реформа соціальної інфраструктури й формування життєздатної системи охорони здоров’я — це ключова тема. Але це, на жаль, питання не одного дня й навіть не одного року.
Те, що переживаємо ми зараз, — це доля бідних країн, де є величезний розрив між прибутками й можливостями мільйонів, де навіть у ситуації епідемії грипу можуть дозволити собі захиститися лише заможні люди. У них літаки, у них доступ до провідних поліклінік, у них можливості профілактики тощо. Тому, крім іншого, це ще й питання послідовного підвищення соціальних стандартів.
І, нарешті, ще один важливий момент. Ми довго пишалися рівнем освіченості й компетентності нашого населення, однак коли стикаємося зі складними, але зрозумілими проблемами, бачимо реакцію не лише розгубленості, а й малоорієнтованості. Тому не ток-шоу на телебаченні навколо нескінченної політичної жуйки нам потрібні, а повернення до обов’язкової сучасної публіцистики, до цілеспрямованої нової гуманітарної політики. Це критично потрібно. Бо крім епідемії у нас плачевна ситуація на продуктових ринках, у техногенній, екологічній сферах. Великі проблеми з організацією громадського виховання. У нас багато говорять про освіту, але ж зруйнована виховна сфера. Ці проблеми можна перелічувати й перелічувати.
Я сподіваюся, що цей новий стрес, який переживає нині суспільство, зіткнувшись зі своєю беззахисністю, з одного боку, й цинічною спекуляцією влади на епідемії, на цій біді, з другого, вплине на заготовки політичного порядку виборів і поствиборний період.
КОЛИ НЕМАЄ АНАЛІЗУ РИЗИКІВ — НЕ ВЕДЕТЬСЯ РОБОТА НА ВИПЕРЕДЖЕННЯ
Світлана КОНОНЧУК, Український незалежний центр політичних досліджень:
— Передусім, варто зауважити, в органах державної влади України в недостатній кількості проводиться робота, пов’язана з аналізом ризиків. Тобто, щорічно до нас несподівано приходить зима, щорічно до нас несподівано приходить грип. У результаті дуже багато рішень влади приймається вже за фактом, коли щось сталося.
Державна політика на випередження, підготовку практично не проводиться. Саме тому Україна дуже часто опиняється в ситуації, коли дуже потребує допомоги.
Першим чинником, який наводить на думку, що тут присутня політична складова, є те, що від різних органів державної влади надходить різна інформація про ситуацію із захворюваністю як такою.
По-друге, від уряду немає жодного аналітичного матеріалу, що показував би динаміку подібних захворювань в інші роки, щоб люди могли порівнювати і робити висновки. Інформаційна, пояснювальна, просвітницька робота не робиться. Чому? Це запитання до уряду та МОЗ.
Третє. Привертає увагу рішення Кабміну про те, що в певних регіонах (найбільш уражених хворобою) кошти можна використовувати без тендерів. Це наводить на думку, що ці гроші використовуватимуться непрозоро. На які цілі вони підуть додатково складно сказати. Безумовно, прихильники цієї ідеї можуть спростувати таку гіпотезу, заявивши, що, мовляв, тендерні процедури в нас, м’яко кажучи, недосконалі тощо. В такому випадку питання ставиться загальніше: чому органи влади не ініціювали процедурне вдосконалення державних закупівель? Вони могли це зробити хоч місяць тому, а хоч і рік. А ось ці склоки навколо Тендерної палати лише підтверджують, що влада більшою мірою зацікавлена в збереженні існуючих закупівельних процедур.
Четверте. З’явилася інформація, що закуплені препарати «Таміфлю» були без належної сертифікації, і були закуплені не у швейцарської фірми (як про це заявили представники уряду), а в тайванської. Вочевидь, різниця в ціні зіграла свою роль, однак навряд чи на користь людей.
Однак про що говорити, якщо елементарного — марлевих масок немає. Ну, за тиждень можна було б ними забезпечити людей. Тобто піар, а не реальна робота, грає, на жаль, головну роль.
Питання про неготовність України до епідемії грипу потрібно розділити на дві частини. Чому ми, люди, не готуємося, і чому не готується влада. На першу частину питання кожна людина повинна відповісти індивідуально. Я, наприклад, завжди стараюся, щоб у моїй аптечці були всі засоби, необхідні для надання першої допомоги. Я стежу за цим постійно, бо в моїй голові є відповідний пункт.
Чому уряд не готується? Відповідь банальна, але гірка: бо тим, хто потрапляє у систему влади, вигідно зберігати стан авралу, оскільки в такій атмосфері завжди є можливість використати корупційні схеми. Ці схеми, по-перше, дозволяють поліпшити фінансовий стан їхніх учасників, по-друге, заробити політичні дивіденди. Тобто при божевільному поширенні корупції, що пронизує всю систему державної влади, говорити про те, що хтось буде зацікавлений у розвитку прозорості, доступності до контролю всіх процедур, на жаль, не доводиться. Не доводиться, бо суть наших бізнесменів, які політично керують країною, полягає в тому, щоб отримувати прибуток з усього, до чого вони торкаються. Проблема корупції для України — це проблема надзвичайно серйозна. Від неї йдуть «метастази».
МЕНШЕ ПОЛІТИКІВ — БІЛЬШЕ МЕДИКІВ
Володимир ФЕСЕНКО, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»:
— Незважаючи на те, хто сьогодні знаходиться при владі і хто міг би бути, можна з упевненістю констатувати, що державна машина діяла б так, як діє зараз.
Готовності немає абсолютно ніякої і це очевидно. Разом із тим, знову-таки підкреслюю, це характеристика не конкретних людей із влади, а характеристика надто низької ефективності самої державної машини. Це дуже важливий аргумент для будь-якого нового президента стосовно того, що потрібно реформувати нинішню систему державної влади. В іншому випадку вона діятиме неефективно в будь-яких надзвичайних умовах, чого б вони не стосувалися — економічної кризи чи епідемії.
Політики на інстинктивному рівні хочуть використати цю ситуацію у своїх інтересах. Те, що вони додають до медичних проблем політичну епідемію, — очевидно. Але разом із тим очевидно, що діяти по-іншому наші політики просто не можуть.
Хоч насправді виграють від цього хіба що троє потенційних кандидатів на посаду глави держави.
Вважаю, зараз потрібно менше спекулювати на ситуації, необхідно просто не заважати органам державної влади робити свою справу. Важливо, щоб виконавча та законодавча влада спільними зусиллями досить оперативно затверджували необхідні рішення.
За допомогою до світової спільноти звертатися було потрібно, зокрема, на мою думку, до Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ). Чому? Бо не зовсім зрозуміло, про що йдеться: про якусь загадкову пневмонію чи все-таки про каліфорнійський грип? Тож тут усе-таки, з урахуванням того, що фахівці ВООЗ досліджували ситуацію в інших країнах, навряд чи варто обходитися без їхньої допомоги. До того ж, як і в будь-яких надзвичайних ситуаціях, нормальною практикою вважається допомога ззовні. Так і в цьому випадку: краще допомогти сусіду, щоб потім у тебе не було проблем.
Тому тут я б не став звинувачувати наших політиків. Інша річ — істерика на телебаченні, що підігрівається політиками. Поменше б цього... Я б сказав так: менше політиків, більше медиків. Я, жартуючи кажу, що зараз у політичному середовищі розгорнулася така собі конкуренція за право бути головним санітарним лікарем країни або головним епідеміологом. А часто й зовсім політики виступають у ролі «швидкої допомоги». Коли я дивлюся сюжети, де політики гордо заявляють, що, ось, мовляв, ми зі свого передвиборчого фонду закупимо марлеві пов’язки і роздамо людям... Ну, вибачите, цим повинна займатися держава.
У цьому випадку необхідно говорити як мінімум про адміністративну реформу, бо нинішня державна машина працює дуже повільно і дуже неефективно, постійно при цьому даючи збої. Тобто річ не лише в зміні політиків, а в тому, що потрібно створювати сучасну адміністративну машину. Це по-перше. По-друге, це стосується реформ в окремих галузях. Зокрема — охорони здоров’я.
