Головною задачею поточного року Президент вважає збереження парламентської більшості і «закріплення того конструктивного духу, яким були відмічені практично на протязі усього минулого року відносини між Президентом, урядом і парламентом». Однак питання в тому, що, власне, зберігати? Що таке ця більшість, яка за тиждень святкуватиме річницю? Якщо не враховувати формально існуючого списку 275 депутатів, яких фактично нічого між собою не пов’язує, прослідити її існування і життєдіяльність досить проблематично. Особливо, якщо орієнтуватися на продукти життєдіяльності. Так, закони, дійсно, приймаються. Адже і раніше вони приймалися з таким же змінним успіхом. Проголосували за ініційований виконавчою владою законопроект — є більшість. Не проголосували — також є, тільки опозиційна. Так і триває: треба було ухвалити закон про імплементацію у першому читанні — зібрали пропрезидентську більшість, треба було оформити закон про електроенергетику — до проурядових фракцій додали комуністів, і вийшла проурядова більшість, а захотіли «завалити» силовиків — ось вам практично антипрезидентська більшість. Залишаються тільки вічні інтереси, причому у кожного свої. І чим далі, тим більше особисті інтереси переважають над почуттям більшовистського колективізму. Навіть Координаційна рада більшості, яка задумувалася для вироблення узгоджених рішень, перетворилася на дискусійний клуб лідерів фракцій. Можна поговорити, з’ясувати позиції колег, а там — голосування покаже... Не кажучи вже про імплементацію результатів референдуму, з яким дехто свого часу явно погарячкував. Тепер виплутуйся з цього клубка. Радник прем’єра Сергій Соболєв навіть пропонує у разі невдачі імплементації результатів референдуму поставити питання про відповідальність його ініціаторів. Напевно, має на увазі знамениту житомирську ініціативну групу, що формально заварила цю кашу рік тому.
По суті, у всіх суб’єктів імплементаційного процесу не залишалося іншого шляху, окрім як тягнути гуму на максимально можливу відстань. Очевидно, що 300 голосів за схвалений на попередній сесії президентський законопроект про зміни до Конституції зібрати було нереально. Як відомо, він мав намір впровадити в Конституцію три з чотирьох схвалених народом нововведень: ліквідація депутатської недоторканності як поняття, надання Президенту додаткових прав по розпуску парламенту і скорочення на третину загальної популяції депутатів. «Непрохідність» такого законопроекту була передбачена. Більше того, навіть зумівши домовитися з частиною лівих (на що колись розраховували лідери більшості), ставити питання на голосування все одно було жахливо. А раптом хтось передумає або тільки прикинеться, «що домовився». 300 голосів не набирається, і законопроект автоматично знімається з розгляду. А головне, до цього ж питання вже не можна буде повернутися впродовж року. А там вже і вибори на носу, а значить і новий парламент буде жити по старих законах і у відомих відносинах з Президентом. Загалом, «референдумали» даремно. Недарма на погоджувальній раді лідерів фракцій на негайному голосуванні по президентському законопроекту так активно наполягав Олександр Єльяшкевич. Вже його-то важко запідозрити в прихильності до ідеї посилення президентської влади. Найцікавіше те, що спочатку всі навіть якось зопалу з ним погодилися і вирішили рекомендувати Верховній Раді внести питання в порядок денний на четвер. Але вчасно одумалися.
Таким чином, на порядку денному виявилися два нових імплементаційних документи. Перший — видозмінений, а точніше, урізаний варіант того самого президентського законопроекту. Комісія Гавриша залишила в ньому єдиний пункт — про додаткові повноваження Президента, пов’язані з розпуском парламенту: за невчасне прийняття бюджету і за відсутність постійно діючої парламентської більшості. По суті — те ж саме, але з юридичної точки зору — новий документ, який по процедурі повинен для початку бути схваленим Конституційним судом, а потім прийнятий на наступній сесії 300 голосами. Другий — законопроект «Про парламентську більшість і парламентську опозицію», покликаний врівноважити той баланс сил між гілками влади, що похитнувся через референдум на користь Президента. Крім роз’яснення самого розпливчатого поняття «постійно діюча більшість», він дає йому право брати участь у формуванні уряду. Щоправда, реально компенсувати президентську перевагу документ все ж таки не в змозі — заслабий. Так, за місяць до призначення прем’єра Президент повинен проконсультуватися з більшістю щодо його кандидатури. Так, за місяць до призначення міністрів прем’єр повинен також спитати поради в більшості. Ось лише зобов’язань ніяких ані Президент, ані прем’єр перед більшістю не несуть. Можуть прислухатися до поради, а можуть і проігнорувати. Так і міністри можуть працювати відповідно до побажання рекомендателів, а можуть і так, як захочуть — щодо відставки може бути також дана тільки рекомендація. А ось більшість «постійно діяти» зобов’язана, хочеш не хочеш — конституційна норма. Інакше все — розпуск. Хоча, повна ілюзія впливу на виконавчу владу. А по суті контролює навіть не той, хто призначає, а той, хто звільняє. А звільняє всіх особисто Президент.
Таким чином, ніяких переваг парламент від прийняття «компенсуючого» закону реально не отримує. Це наочно продемонстрував в середу Віктор Ющенко на зустрічі з лідерами фракцій більшості. Що він їм сказав дослівно, точно не відомо. Кожний зрозумів по-своєму. Всі сходяться на тому, що прем’єр попросив парламентаріїв ухвалити закони про імплементацію підсумків референдуму, що в принципі не властиво традиційно аполітичному главі уряду. Прес-секретар прем’єра Наталя Зарудна інтерпретувала деякі його слова так, що з наступного тижня Віктор Ющенко готовий також приступити до консультацій з парламентом про формування коаліційного уряду, «розробляти механізм його функціонування, процедур і регламенту, оскільки це питання нове для України і фактично не відпрацьоване». Спікер Іван Плющ уточнив, що «Віктор Андрійович ніколи не відмовлявся від проведення таких консультацій і на початку 7-ї сесії готовий вислухати пропозиції депутатських груп і фракцій про їх бачення структури уряду». А радник прем’єра Сергій Соболєв додав, що мова може йти про консультації по окремих кандидатурах на деякі урядові посади. І ні яких законів про більшість не треба — і так можете собі консультуватися хоч кожного дня. А далі що? З ким і про що має намір домовлятися Ющенко, якщо про нього самого ніхто ні з ким не домовлявся? Які пропозиції фракцій він визнає конструктивними, а з якими не погодиться апріорі? Чи зможе після цього більшість взяти на себе відповідальність за діяльність уряду? Можливо, на якийсь час, до чергового загострення відносин між ВР і КМ. Як воно, власне, завжди і виходило...
Як воно, власне, завжди і виходило, так би і продовжувалося за наявності закону.
Важко сказати, чи була саме така логіка в парламенті в четвер, але в порядок денний закон про більшість внести так і не вдалося. Так само був заблокований закон про внесення змін до Конституції. Як і прогнозували раніше політологи, голосів ображеної владою фракції «Батьківщина» при підтримці «Реформ-Конгресу» (а не УНР!) вистачило для створення критичних антиімплементаційних мас. Компромісу не вийшло, і більшість в черговий раз довела свою недієздатність. І ось вже Олександр Волков, що давав 1000% за імплементацію, заговорив про саморозпуск парламенту. Безумовно, Президент в нинішній політичній ситуації навряд чи піде на силовий розгін парламенту. Виправдати такий крок зневагою депутатами волі народу в очах світової громадськості вже нереально. І як не пригадати слова Івана Плюща, що обіцяв скласти з себе депутатські повноваження у разі розвалу більшості. Юридично більшість не існує, а є лише самопроголошенним утворенням, тому формальною ознакою його розпаду можна вважати все, що заманеться. Цілком реальний і обговорюваний сценарій — спікер йде, на засідання також не приходять його заступники, парламент паралізований окремими фракціями, що блокують спроби вибрати нове керівництво, протягом місяця засідання не поновлюються і Президент офіційно і цілком конституційно оголошує про дострокові вибори народних депутатів. Хоча можливий і саморозпуск. Ймовірно, комуністи будуть не проти — цілком влаштовуючий їх новий закон про вибори виключно на пропорційній основі передбачливо прийнятий в цей же четвер. Хоча у Президента ще є можливість його не підписати. Зараз він одноосібно може вибирати між двома виборчими системами: існуючою змішаною або новою пропорційною, вето або підпис. І при цьому виборі будуть враховуватися думки далеко не всіх партій і політиків. Не виключено, що і в пропрезидентському таборі розгориться гостра дискусія з приводу подальшої долі парламенту. Якщо Александр Волков в емоційному пориві вже готовий до дострокових виборчих баталій, то Віктор Медведчук все-таки розраховує спокійно досидіти у віце-спікерському кріслі до 2002 року. Є сумніви в спроможності при конкурентній партійній боротьбі і деяких інших центрів впливу. Все це говорить про те, що в парламенті все ще зберігається деякий ресурс самозбереження.
Ось таке виходить «зміцнення політичної стабільності»... Судячи з усього, більшість зробила свою справу і тепер може бути вільна. Імпульси нестабільності генеруються нею з усе зростаючою частотою, яку скоро доведеться вимірювати в кілогерцах. На відміну від енергетики, в політиці розвалом системи загрожує перевищення частоти.
