Про події в невеликому шахтарському місті Марганець на півдні Дніпропетровщини останніми днями говорять не лише в Україні, а й далеко за її межами. Після резонансного конфлікту, що спалахнув у День української Конституції між місцевими жителями та вірменами, вулиці міста та в’їзди до нього охороняються нарядами міліції та солдатів внутрішніх військ. Детонатором конфлікту стало вбивство молодого українського міліціонера, який спробував розняти бійку в кафе. З’ясування стосунків вилилося у вуличні заворушення. Незважаючи на запевнення влади, що конфлікт вичерпано, біля будівлі мерії вже не раз збиралися городяни. Більшість марганчан заявляють, що миритися з тим, що відбувається в місті, більше не збираються — вони звинувачують місцеву владу в корупції й співпраці з криміналом.
Зовні Марганець із його 50-тисячним населенням — типове провінційне містечко, життя якого тісно пов’язане з гірничо-збагачувальним комбінатом. Після того, як восени минулого року власники комбінату припинили видобуток марганцевої руди, більшість гірників відправили в безстрокову відпустку зі скромним грошовим утриманням. Тепер молодь шукає роботу в сусідніх містах, а люди старшого покоління, як на початку 1990-х, взялися обробляти городи. У денний час на сонних вулицях Марганця майже немає перехожих. Ознаки життя помітні лише біля магазинів і на зупинках, де цілодобово працюють намети та ятки, що торгують пивом і горілкою на розлив. Будь-який житель Марганця, що повертається з роботи, просто з автобуса, мов у капкан, потрапляє до пивнушки. Вечорами, коли місто занурюється в цілковиту темряву, ходити повз такі заклади, де збирається безробітна молодь, небезпечно. Більшість злачних місць Марганця, запевняють городяни, належить не корінним жителям, а приїжджим, зокрема й вірменам. Вони згадують, що представники цієї національності жили в місті й за колишніх часів, однак то були зовсім «інші вірмени». Багато хто з них шив взуття або займався іншим ремеслом, але ніяких конфліктів із ними ніколи не було. Ситуація змінилася після знаменитого землетрусу у Вірменії й конфлікту в Карабаху, коли до Марганця ринула хвиля біженців. За минулі роки в місті оселилося понад 60 багатодітних вірменських сімей, багато яких обзавелися легальним, а часом і нелегальним бізнесом. Переважно переселенці зайнялися торгівлею, однак не лише. Розповідають, що сьогодні вірмени заробляють ремонтом доріг, а також видобутком марганцевої руди зі старих відвалів, наймаючи на цей промисел безробітних шахтарів. Крім того, жителі міста в один голос запевняють, що «під вірменами» знаходиться торгівля «паленою» горілкою та наркотиками. Зілля відкрито продають прямо «з коліс» або за місцем проживання. Останнім часом на цьому грунті в місті сформувалося етнічне злочинне угруповання, члени якого поводилися дуже розв’язно. На їхньому рахунку бійки, різня та згвалтування. Правда чи ні, але безкарність криміналітету марганчани пов’язують із заступництвом міліції. Задля справедливості слід сказати, що серед охоронців порядку завжди знаходилися люди, які не йшли на компроміс за подачки. Одним із таких у Марганці вважали 22-річного сержанта Сергія Бондаренка, спортсмена та інструктора з бойових єдиноборств, який не раз заявляв ділкам, що не дасть спокійно торгувати в місті «наркотою» й займатися «свавіллям».
Більшість марганчан вважають, що фатальна зустріч сержанта з одним із вірменських «авторитетів» у кафе на березі Каховського водосховища була невипадковою. Так чи інакше, але у неділю, 28 червня, борці зі спортклубу «Гірник» вирішили відсвяткувати день народження трьох своїх товаришів. У компанії поза службою був і Сергій Бондаренко. Свято вже закінчувалося, коли до кафе завітала інша компанія — вірмен. Як розповідає його власник, один зі спортсменів посперечався з таким собі Самвелом, хто більшу кількість разів підніме чавунну гармату, що прикрашала кафе. «Спортивне» змагання несподівано переросло в бійку, яку спробував розняти Сергій Бондаренко. Удар ножа влучив йому в серце. Крім сержанта серйозні поранення отримали ще дві людини, які змогли, зрештою, скрутити хулігана. На цьому трагічна історія могла й закінчитися, однак вона здобула продовження біля міської лікарні, куди привезли поранених. Як стверджують очевидці, до лікарні приїхала група вірмен, аби забрати свого земляка. Зустріч у лікарняному дворі й з’ясування стосунків закінчилися тим, що один зі спортсменів зробив два постріли з мисливської рушниці, яку захопив удома. Стрілянина мала неабиякий ефект — вірмени розбіглися, а натовп марганчан перевернув і розбив їхні машини. Після цього місто, обурене вбивством міліціонера, загуділо, мов розтривожений вулик. За твердженнями місцевих жителів, Марганець і його передмістя терміново покинуло чимало вірменських сімей. Хтось поїхав до родичів і знайомих до сусідніх Нікополя й Запоріжжя, хтось ночував за містом у полі й посадках. Повернулися вони лише після того, як до Марганця перекинули великі сили міліції.
На похоронах Сергія Бондаренка були присутні тисячі городян, шокованих трагедією. Розповідають, що за тиждень у сержанта мало відбутися весілля, а майбутня дружина вже чекала дитину. Після поминок сотні людей вирушили до будівлі міськради, де вимагали зустрічі з мером. Марганчани згадали всі образи жителів міста з боку вірмен за останні роки. Однак першою реакцією правоохоронних органів стала спроба притягти до відповідальності самих городян за хуліганство — стрілянину з рушниці та нівечення автомобілів. Лише після мітингу біля будівлі суду, щоб не накаляти обстановку в місті, з-під варти випустили одного з учасників конфлікту Андрія Манухова. Марганчани побоювалися, що з ним могли тихо розправитися у в’язничній камері. Начальник обласної міліції, генерал-майор Анатолій Науменко, котрий цілий тиждень провів у Марганці, вважає, що те, що тут сталося, — звичайний конфлікт на побутовому грунті. «У компанії спортсменів, — говорить він, — був вірменин на ім’я Ашот, який сам отримав серйозне поранення від свого ж земляка. З іншого боку, у вірменській компанії був один слов’янин. Тому говорити про міжнаціональний конфлікт не доводиться». Генерал запевняє, що всі винні, як у вбивстві міліціонера, так і у вуличному хуліганстві, будуть суворо покарані. На зібранні жителів міста він пообіцяв розібратися з усіма скаргами, зокрема й перевірити відмовні матеріали міліції на порушення кримінальних справ за останні п’ять років. Правоохоронні органи, за словами генерала, зайнялися виявленням торгівлі фальшивою горілкою та наркотиками, а також вилучили 130 тонн незаконно видобутої марганцевої руди. Цікаво, що колишній начальник місцевої міліції буквально за тиждень до заворушень пішов на підвищення до сусіднього Нікополя. Мер Марганця Сергій Кузнєцов цими гарячими днями нібито поїхав у відпустку, хоча, за словами генерала А. Науменка, до нього є дуже багато питань. Замість нього улагоджувати конфлікт у місті взялася ініціативна група, до якої увійшли депутати міськради, представники громадських організацій, журналісти й просто активні городяни. «Події в Марганці, — говорить депутат міськради Ірина Куліш, — це не міжнаціональний конфлікт, а небажання марганчан терпіти свавілля з боку криміналітету. І почалося все не з бійки в кафе. У місті протягом декількох років діяло етнічне злочинне угруповання, члени якого не несли покарання за свої дії. Вбивство міліціонера стало лише останньою краплею, що переповнила чашу терпіння марганчан. Люди вимагають наведення елементарного порядку». Інший член ініціативної групи, голова міської Спілки ветеранів війни в Афганістані Віктор Ткачук вважає, що події в Марганці — це результат бездіяльності влади, передусім правоохоронних органів. «Якби люди, що відповідають за порядок у місті, якісно виконували свою роботу, — говорить він, — ми б не мали таких тяжких наслідків. Ми збираємо інформацію про роботу правоохоронних органів, порушуємо кримінальні справи, що «зависли в повітрі» й покривалися, починаючи з 2005 року». Підприємець Геннадій Рябоконь намагається пояснити, що саме обурює його земляків. «Приблизно рік тому, — розповідає він, — представник вірменської діаспори вбив людину й отримав три роки умовно. Через певний час інший збив на дорозі людину, й знову уникнув покарання. Городяни проти того, щоб такі речі кимось покривалися. Скоїти злочин може будь-хто — українець, вірменин. Але злочинці мусять відповідати за це суворо згідно із законом. Якщо людина уникає покарання, то вона обов’язково скоїть злочин знову, тільки наступного разу ще тяжкіший. Ось ця безкарність і обурює марганчан». Члени ініціативної групи вважають, що вбивця міліціонера не повинен уникнути відповідальності — судити його мають на відкритому процесі, який покаже, що в Україні всі рівні перед законом. Поки підозрюваний перебуває в дніпропетровському СІЗО й лікує зламану щелепу, однак ті, хто був поруч із ним у день вбивства, встигли вислизнути за межі Марганця й, можливо, за межі України. Таке, говорять марганчани, траплялося вже не раз — місто наповнене мігрантами, котрі поводяться зухвало, а в разі скоєння злочину — зникають безслідно, адже багато хто з них не має українського громадянства. «Мені дуже неприємно, що нагнітається така ситуація, — зазначає директор обласного товариства вірменської культури Анаїда Арзуманова, — тому що це не національний конфлікт. Цей випадок треба розглядати як хуліганство, й не більше. На місці цього вірменина міг бути представник іншої національності». А. Арзуманова вважає, багато вірменів покидали Марганець не тому, що відчували якусь провину — вони пам’ятають Сумгаїт і переживали за свої сім’ї. «Попервах, — говорить вона, — в Марганці обстановка була напруженою — розбиті машини осіб вірменської національності тощо. Зараз за порядком стежить «Беркут». А люди бувають різні, й немає поганої чи хорошої нації, є погані й хороші люди». Підприємець Михайло Маркарян — власник магазину автозапчастин у Марганці. «Усі мої покупці, — розповідає він, — як і раніше заходять до магазину, цікавляться, як у мене справи. Видно, що люди переживають, бо я ніколи й нікому не робив зла. Стараються підтримати хоча б словом, і я вдячний людям за таке ставлення». Свій магазин підприємець не закривав ні на день. «Багато вірмен утекли з міста, — згадує він, — а я залишився. Залишилися в Марганці ще чотири або п’ять сімей, але вони не виходили на вулицю, тому що боялися вигаданого міжнаціонального конфлікту, про який зараз багато говорять. Так, у перший день, скажу чесно, було й мені трохи страшно. А потім я сказав собі: якщо я ні в чому не винен, чому я маю кудись тікати або когось боятися. Тут живуть мої діти й онуки, тут мене поважають і вірять. Я нічого не боятимуся!» Останніми днями до врегулювання конфлікту в Марганці підключилися й представники різних партій, у них є свої спостереження й висновки. «Ми категорично проти обвинувачень українців у тому, що вони вчинили погром, — говорить голова обласної організації Української народної партії Анатолій Сокоринський. — Вірмени живуть в Україні з часів Київської Русі, завжди були шанованим народом, і ніколи їх ніхто не чіпав, навіть під час повстань. Але що відбувається зараз? Кримінальні елементи, яким на батьківщині загрожує в’язниця, тікають до України й тут легко легалізуються, об’єднуються в банди за національною ознакою й тероризують населення, нехтуючи нашим законом і традиціями. Хоч як це дивно, правоохоронні органи нерідко стають «дахом» для таких людей, а чесних мігрантів переслідують, вимагаючи данину. Випадок у Марганці — вже третій у нашій області, тому в людей урвався терпець». А. Сокоринський стверджує, що великою помилкою стала ліквідація відділу з питань міграції в структурі облдержадміністрації, оскільки міграцією як соціальною проблемою тепер просто ніхто не займається. «Проблема є, констатує він, а вирішувати нікому!»
КОМЕНТАРI
Іван ДРАЧ, поет, голова Товариства дружби Україна — Вірменія:
— Дуже прикро мені чути про страшні події, що сталися в місті Марганець... Добре знаю історію вірменського народу, багато перекладав цих чудових поетів, і добре знаю історію стосунків між українським і вірменським народами. В багатьох українських містах є вулиці, що мають назву — «Вірменська». Прикро чути про події в місті Марганець. В такій ситуаціії не треба переносити нелюдські вчинки на міжнаціональні стосунки. Причина в страшній системі, яка в нас сьогодні є . Яка заганяє людей в глухий кут. Треба все зробити, щоб не було кровопролиття між двома народами. Будь-який виродок, будь якої національної належності не є портретом всього народу, й буде дуже прикро, якщо на цьому тлі роздмухають ворожнечу між традиційно дружніми, традиційно толерантними один до одного народами.
Святослав ВАКАРЧУК, співак:
— По перше, будь яке покарання в цивілізованій країні — це право суду. Тільки він має виносити рішення. Побутовий конфлікт, тим більше з такими тяжкими наслідками, ні в якому разі не має перетворюватися на міжнаціональний. І ми, громадяни України, в цьому питанні повинні бути прикладом толерантності й цивілізованості.
Роман БАЛАЯН, кінорежисер:
— Інформацію про події в м. Марганці прочитав у газетах. Як вірменинові мені вдвічі боляче й соромно за загибель молодого міліціонера. Як вірменинові мені також боляче й соромно, за зухвалу, безкарну поведінку частини вірменської молоді цього міста, що описується в ЗМІ. Але якщо припустити, що таких молодих навіть три десятки, це не означає, що тінь від їхніх вчинків повинна лягти на все інше вірменське населення міста. Злочинці та лиходії не мають національності і жорстке правове покарання застосоване до них, захистить від них не лише українців цього міста, але й місцевих вірмен. І останнє, я давно вважаю, що вірменин, який живе поза своєю батьківщиною повинен бути вдвічі відповідальнішим, як і людина будь-якої іншої національності, яка мешкає поза своєю країною.
ВІД РЕДАКЦІЇ
Можливо, фраза про те, що криміналітет національності не має, комусь видасться банальною. Але марганецький конфлікт, який, можливо, хтось хоче подати як міжнаціональний, ще раз підтвердив актуальність цієї істини. Проблема системна. Марганець — далеко не єдине депресивне місто України, де зупинилося виробництво, а кримінальні угруповання з’являються, як гриби після дощу. Об’єднатися неблагополучна молодь може й за національним принципом, і за будь-яким іншим. У той же час, мало хто замислюється над тим, що кримінал «кришується» правоохоронними органами, а їм, за великим рахунком, байдуже, угруповання якої національності підтримувати і взагалі, чи має це угруповання яскраво виражений етнічний характер. Виселити вірмен — не розв’язання марганецької проблеми. Як і не розв’язання системної проблеми в принципі. Несприятливий фон депресивних регіонів, на жаль, ще не раз дасть про себе знати. Ось тільки попереджувальні заходи влада застосовувати не поспішає. Напевно, вигідніше мати зайвий привід для показових передвиборних акцій, ніж розробити дійову програму виводу з кризи неблагополучних регіонів країни...
