Відсутність «єдиної команди» і кадрові помилки назвали експерти «Дня» (див. номери за 6, 11, 12, 13 і 14 травня) одним iз головних «результатів» перших ста днів нової влади. Події останніх днів стали ще одним підтвердженням таких оцінок.
Конфронтація між главою уряду Юлією Тимошенко і секретарем РНБОУ Петром Порошенком перейшла в хронiчну публічну форму. Це сталося в зв’язку з, по-перше, бензиновою кризою, а по-друге, дискусією навколо (не)існування так званого «списку Кінаха» — переліку 29 підприємств, що підлягають реприватизації. Висловлюванням стосовно цього діаметрально протилежних думок справа не обмежилася, — дійшло до взаємних підозр, прихованих та явних натяків і т.п. Зокрема, Ю. Тимошенко звинуватила Росію у свідомому припиненні поставок нафти в Україну — незважаючи на оплачені контракти. П. Порошенко ж вважає, що говорити про припинення поставок нафти з Росії немає підстав. «Торгової війни України з Росією немає», — підкреслює він, додаючи, що в обох країн «є проблеми, що носять відомчий характер», до того ж російська сторона, мовляв, зацікавлена у поставках нафтопродуктів в Україну. Секретар РНБОУ також заявив, що, оскільки енергетична безпека країни є частиною концепції державної безпеки, уряд (у якого, згідно з великодушною характеристикою Петра Порошенка, «багато плюсів, але є й прорахунки») мав «ще 3-4 тижні тому бити на сполох»...
Прем’єр-міністр у свою чергу заявила про причетність до коливання цін на нафтопродукти «представників інших гілок виконавчої влади», які «протидіють роботі уряду». «Як я вже читаю з певних інформаційних джерел, — не без втручання другого крила влади в Україні розпочалися такі коливання. Нехай це буде на совісті тих людей, які допомагали створити цю кризу, з українського політикума», — сказала прем’єр на прес- конференції в середу у Києві. «Не лише колишні олігархи сьогодні працюють проти уряду, але і сьогоднішні олігархи, які потрапили до влади, також хочуть позбутися цього уряду й використовують для цього абсолютно чіткі владні інструменти», — цитує Ю. Тимошенко «Інтерфакс-Україна». Прем’єр навіть припустила, що це ж «друге крило влади» визначило функцію першого віце-прем’єра Анатолія Кінаха «так публічно демонструвати таку відмінну від всього уряду позицію». Юлія Тимошенко також відзначила, що ознайомилася з недавньою критикою секретаря РНБО Петра Порошенка на дії Кабміну: «Мені дуже приємно, що іноді такі високі чиновники роблять перерву в заняттях бізнесом і звертають увагу на те, що там відбувається в країні, зверху. Це дуже позитивний сигнал, що іноді за бізнесом є час подивитися і покритикувати уряд».
Що ж до суперечливих заяв членів уряду й Президента щодо існування «списку 29- ти», то Петро Порошенко, відповідаючи на запитання журналістів стосовно цієї теми, висловив «глибоку переконаність» у тому, що «в країні те, що говорить Президент, — правда». «Цей список існує, — зазначив Порошенко, — однак він не може бути оприлюднений. Список є, я цей список бачив, складено цей список за дорученням Президента. Задекларовано це було відкрито на засіданні Кабінету Міністрів... Але, на мій погляд, його публікувати не можна». (Очевидно, джерело газети «Коммерсант’», що опублікувало цей список (див. «День» за 19 травня) з Петром Олексійовичем порадитися забула...) Як повідомлялося, нап ередодні Юлія Тимошенко заперечувала існування такого списку, підкреслюючи, що жоден представник уряду «не може взяти на себе зобов’язання говорити про які б то не було списки». Зате Президент у середу в інтерв’ю для журналістiв повідомив, що доповідь з питання 29 підприємств, що підлягають дооцінці, було представлено «через два дні», наразі триває робота з розробки механізму повторної приватизації... «Два дні» тривають близько тижня.
Цікаво, що наявність переліку з 29 підприємств, приватизацію яких може бути переглянуто, заперечував і міністр економіки Сергій Терьохін. «Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів, розробку закону про дооцінку та її критерії доручено Мінекономіки, сьогодні цей документ проходить аналіз в юридичному управлінні», — сказав міністр журналістам.
Взагалі Юлія Тимошенко не проти «коректувати свою роботу відповідно до критики Президента». Однак вважає: «Те, що стосується об’єктивності тих чи інших елементів критики, — я думаю, що існують все ж такі люди, які намагаються сформувати трохи негативне бачення Президента по відношенню до уряду». «Є сьогодні така ситуація, і треба чесно це визнати. Я думаю, що люди, які формують таке бачення, — мають абсолютно політичну мету», — сказала прем’єр.
Які політичні наслідки може мати «така ситуація»? З цим запитанням «День» звернувся до представників різних політичних сил та експертів.
НАЗАД, В 2001-й
Володимир ФЕСЕНКО, Центр прикладних політичних досліджень «Пента»:
— Черговий сплеск публічного протистояння всередині табору нової влади має щонайменше дві причини:
1. Посилення протиріч усередині уряду з основних питань (реприватизація, енергетична, податкова та цінова політика), неефективність дій нової влади у вирішенні цілої низки проблем, що проявляється в бензиновій кризі, зростанні цін на споживчі товари, нестабільності на валютному ринку, суперечливій податковій політиці, що вдарила по інтересах малого та середнього бізнесу тощо.
2. Прагнення частини оточення В. Ющенка, а можливо, й самого Президента, позбутися амбіційного та надмірно «завзятого» прем’єра Ю. Тимошенко, популярність якої останнім часом помітно зросла, і ця обставина викликає стурбованість і явне роздратування з боку її реальних і потенційних конкурентів.
Перша група причин, швидше за все, є приводом для атаки на Ю. Тимошенко. І тут для противників прем’єр виникають дві серйозні проблеми: по-перше, чи достатній цей «привід» для відставки Ю. Тимошенко (адже зовсім недавно Президент оцінив діяльність уряду на 12 балів)? По-друге, коли та як найоптимальніше відправити прем’єра у відставку?
Відправлена у відставку Тимошенко може стати не менш, а ще й більш небезпечним конкурентом і для самого Ющенка. Вона опиниться в ситуації, в якій був сам В. Ющенко в 2001 році. Чим усе це закінчилося вже через рік — ми пам’ятаємо. Проблема ще й у тому, що рішення про відставку прем’єра може прийняти лише сам Президент. І йому в цьому випадку аж ніяк не уникнути персонального прийняття рішення, — звалити відповідальність нема на кого.
Можна, звісно, зачекати, коли соціально-економічна ситуація погіршиться або стане напруженішою. Тоді підстави для відставки Юлії Тимошенко будуть вагомішими, хоча політичні ризики збережуться. Зокрема, різко зросте ймовірність самостійної участі політичної сили Ю. Тимошенко в парламентських виборах.
Цілком можливо, що на цьому етапі все закінчиться черговим тимчасовим компромісом: усі залишаться на своїх місцях, контроль за соціально-економічною політикою уряду посилиться, Ю. Тимошенко буде вимушена стримати свої «апетити» при формуванні спільного виборчого списку й суттєво обмежити свою піар-активність.
ПРОЗОРІСТЬ... КОНФЛІКТІВ
Ігор ШКІРЯ, фракція «Регіони України»:
— Це тертя свідчать про відсутність єдності у владі, про яку багато говорили Президент та прем’єр-міністр. Люди, які прийшли до влади, керуються зовсім іншими принципами, аніж ті, які декларувалися на Майдані. Далі, я думаю, навколо Президента спостерігатиметься все більше й більше збурень, які зчиняються його оточенням. Ще перед виборами ми попереджали: основна небезпека від «помаранчевих» йде не з боку Віктора Ющенка, а з боку його оточення. Так воно і виходить. Ситуація визріває, і рано чи пізно вона має «вистрілити». Буде це відставка прем’єра, економічного блоку уряду чи ще когось — питання інше. Але боротьба між вищими посадовими особами влади — лише верхівка айсберга. А що відбувається в регіонах? Ті цифри, які педалює влада, — 18 тисяч замінених чиновників (на сьогодні, можливо, уже й 20 тисяч) — подаються як величезна заслуга. Але скоро ми переконаємося, що така кадрова політика — це величезна, можливо навіть, злочинна помилка. Тому що призначаються переважно люди, які абсолютно не відповідають своїм кріслам. Чого можна очікувати від таких можновладців?
Шкода країни. Не хочеться, щоб вона знову переживала експерименти. Тож Президент повинен сьогодні негайно втрутитися та сказати своє слово. Припинивши всі ті інтриги, які відбуваються у вищих ешелонах влади. Взагалі-то публічні дискусії між політиками — це нормальне явище для демократії. І народ справді хоче публічності. Але справа в тому, що напоказ сьогодні виставляються конфлікти. Що ж стосується прийняття рішень, то вони ухвалюються кулуарно та закрито. Про що говорять численні закриті укази Президента? Хіба це відкритість влади? Говорячи про обличчя нової влади, не можна не згадати про депутатів-сумісників, яких нині нараховується кілька десятків. Той цинізм, з яким ці панове відмовляються скласти свої депутатські повноваження, наводить на думку, що на наступних парламентських виборах нас чекають нечувані фальсифікації в інтересах «революційної» доцільності.
«ОДИН МАЄ ПІТИ...»
Іван ДРАЧ, фракція УНП:
— Протиріччя між вищими посадовцями — знак того, що Президенту пора чіткіше заявити свою позицію. І стати на чийсь бік — або Тимошенко, або Порошенко. Виникнення бензинової кризи пов’язують з позицією російських компаній. Водночас до Москви, як відомо, їздив Петро Порошенко, а не Юлія Тимошенко. Відповідно й підозри виникають. Вихід з ситуації один: якась сторона має бути усунута. На жаль, до влади прийшли досить різні сили. Наявність Мороза у владних рядах — це взагалі найдивніша річ, яку тільки можна уявити. У своїх інтерв’ю пані Тимошенко дає сигнал: мовляв, вона дуже любить Президента, але такий- то і такий-то міністри їй дуже заважають. Отже, натякає вона, попри її найщирішу любов до Президента вона в будь-який момент може вийти з цієї компанії. Тим більше, що й сама начебто не проти одного чудового дня стати президентом... І перша, й друга сторони вже працюють не на загальну команду, а на самих себе. Місцями вони настільки заграються, що починають заважати Президентові. Протиріччя в команді Ющенка з кожним днем постають усе більш рельєфно.
УРОК ПОЛІТИЧНОЇ АРИФМЕТИКИ: ВІДНІМАННЯ
Андрій МІШИН, директор Інституту стратегічної політики:
— Ситуація очевидна: революція триває. І її лідерам необхідна політична мудрість для проведення декларованих ліберальних реформ. Проте в арифметичній сумі спільного потенціалу команди Віктора Ющенка один із політичних доданків дедалі виразніше змінює знак «плюс» на «мінус».
Річ не в управлінському стилі прем’єр-міністра. Її яскраві, різкі й емоційні заяви, в яких видно «домашні заготовки» прес-служби, суперечать європейській політичній культурі та явно не були б пробачені європейському державному діячевi такого рівня. А в нас, зі знижкою на те, що це справді приваблива жінка, колоритний національний політик, подібним заявам суспільство поблажливо радіє. Ясно, що така ситуація для стабільності політичного режиму без негативних наслідків довго тривати не може.
Разом із тим, характерно, що Президент, який поставив уряду за 100 днів роботи оцінку «відмінно», вже через 10 днів своїм Указом «Про заходи щодо стабілізації ситуації на ринку нафти та нафтопродуктів» немов ставить прем’єру величезну одиницю.
Тобто ситуація у владі дуже динамічна. Новий політичний режим, що переміг стару владу як більш адекватний і ефективний процесам глобалізації ХХI століття та її основним чинникам — інформаційному суспільству та глобальному громадянському суспільству, — поки що дає збої. Ефектна картинка від багатьох ЗМІ про діяльність органів управління в ситуації суперечки Ю. Тимошенко та П. Порошенка не відповідає реальному змісту. Але таке можливе не більше двох-трьох разів.
Можна з упевненістю сказати, що в цьому конфлікті Петро Порошенко відстоює стратегічні завдання команди Президента, а Юлія Володимирівна — оперативні. Природно, що вже в короткостроковій перспективі це внесе зміни до палітри виконавчої влади держави. Принаймні, для прем’єра та лідера партії «Батьківщина», рейтинг якої вищий, ніж формованої президентської партії (Народний Союз «Наша Україна». — Ред. ), досить ефектним ходом була б гучна відставка та гра на тому, що наш електорат, як ніде в Європі, любить скривджених політиків.
Проте загалом результат отримуємо від’ємний, оскільки призводить до фрагментації політичної еліти, погіршення міжнародного іміджу, а в перспективі, за умови перемоги популістського політичного дискурсу, створеного Ю. Тимошенко на парламентських виборах 2006 року, — і до міжнародної ізоляції України.
Очевидно, політика «кадрового балансу» Віктора Ющенка (створення персональних посадових і функціональних противаг) на Юлії Тимошенко дала збій. Питання в тому, чи зможе президентська команда припинити «політичне віднімання» та не самознищитися, залишивши країну іншим політичним силам?
«ВИЗНАЧИТИСЯ ІЗ ПРІОРИТЕТАМИ»
Андрій ШКIЛЬ, фракція БЮТ, радник прем’єра:
— Якщо говорити про протиріччя, то їх між людьми та посадовими особами немає. Але є різне тлумачення ситуації в Україні. Те, що Порошенко просто не хоче бачити Тимошенко прем’єр-міністром, — він цього, на жаль, навіть не приховує. Нещодавно з’явився указ Президента про врегулювання ситуації на нафтовому ринку. Цей указ обслуговує всі побажання нафтотрейдерів. Тобто те, чого навіть не намагався робити Леонід Кучма, оточення Віктора Ющенка, на жаль, зробило. Я переконаний, що сам Віктор Андрійович глибоко не вивчав цей документ, однак його команда повністю відпрацювала програму співпраці з олігархами. Я думаю, ситуацією слід було б зайнятися й СБУ. Бо мова йде про остаточне загарбання України двома нафтотрейдерами — «ТНК» та «Лукойл». Розв’язання протистояння можливе лише шляхом усунення його причин. Президент має визначити, що для нього є пріоритетним: оточення чи інтереси України. Звичайно, в перспективі парламентських виборів 2006 року те, про що ми говоримо, не буде сприяти консолідації політичних сил навколо єдиного блоку. Тому що блок формує єдина команда, а не просто збиті до купи партії. Зіграності в команді влади напередодні перегонів поки що не відчувається.
