— Олександре Олександровичу, сьогодні у зв’язку з кримінальною справою проти Кучми дискусія в основному точиться навколо мотивів її порушення, того, які вигоди від цього матиме влада, чому на це пішов Президент тощо. Віктора Януковича можна багато за що критикувати, але сам факт порушення кримінальної справи — це вже досягнення, крок, якого чекала вся країна понад десять років. Чому, на вашу думку, цього не хоче визнати опозиція, яка сьогодні або стримано критикує владу, або взагалі мовчить?
— Порушення кримінальної справи — факт. Від нього закономірно проектуються різні наслідки: політичні, юридичні, персональні, фінансові тощо. Так буває завжди. А хто які наслідки бере за основу для оцінок — інша справа. Все залежить від того, яка переслідується мета, кому що цікаво.
Мене ж найбільше цікавить завершення справи про вбивство Георгія Гонгадзе. Повне завершення з юридичними крапками щодо всіх її складових, розпочинаючи з мотивації, замовників і організаторів. Бо з виконавцями злочину ніби все зрозуміло.
Не виключаю, що Президент давав «добро» на справу щодо Леоніда Кучми, бо поза його увагою такі речі пройти не могли, — занадто резонансна історія. Можливо, приводом для того було пояснення з боку прокуратури. Так, мовляв, і так, слідство щодо Пукача завершено, справу треба передавати в суд, але частини, що стосуються мотивації злочину, немає. Спроби звернути все на колишнього міністра не сприймаються ніким, бо вони фальшиві. Тим часом уся історія з трагічними наслідками для журналіста та інших людей, з різними супутніми обставинами має одне спільне (і єдине) джерело — розмови в кабінеті Леоніда Кучми. Тому господаря кабінету треба включити в процес, інакше у суспільства небезпідставно формуватиметься переконання, що нинішня влада (Президент найперше) у змові зі злочинцями, як це було за двох попередніх керівників держави.
Така загалом логіка початку справи. Що було (і буде) далі, якими міркуваннями керувався Віктор Янукович і слідство — побачимо згодом. У нинішній час вважаю, що зроблено важливий крок. Опозиція це розуміє, але частина її представників використовує сам факт для критики влади, є для того слушна нагода, деякі підстави, наприклад, зволікання впродовж року. Щоправда, критикуючи, забувають, що вони перед тим п’ять років нічого не робили, щоб злочин розкрити. Але це вже інша розмова.
— Інша справа, чи піде влада на другий крок, тобто чи буде поставлена крапка у справі Гонгадзе та Подольського в суді? А далі найголовніше — чи буде створено нові правила, які унеможливлять подібні трагедії?
— Мене це теж цікавить. І що характерно, грамотно і юридично точно поставлена крапка в цій справі — одна з підвалин унеможливлення трагедій, подібних до історії Георгія Гонгадзе чи інших людей.
— Леонід Кучма, коментуючи свою справу, сказав, що вона базується на свідченнях Олександра Мороза і Миколи Мельниченка. Як ви думаєте, чому слідчі не залучають інший напрямок — фальшування справ Подольського, Гонгадзе протягом багатьох попередніх років? Які перспективи цієї справи?
— Як ви знаєте, багато років слідство не визнавало записи Миколи Мельниченка речовими доказами. Виглядало це дивним, вишукувалися формальні причини ігнорування плівок, а тим часом людські трагедії, судові рішення щодо ув’язнення злочинців і т. ін. мали, як я вже згадував, одне джерело для з’ясування істини — зафіксовані на плівках розмови в кабінеті на вулиці Банковій.
Тепер записи визнані речовими доказами. Є змога розглянути різні епізоди. Які з них прокуратура визнає придатними для розслідування, це питання до керівництва правоохоронної структури. Побачимо. В будь-якому разі для завершення справи Подольського аргументів у записах досить.
— Дехто сьогодні, наприклад, заступник глави Адміністрації Президента Ганна Герман чи член Партії регіонів Інна Богословська, закликають заступитися за Леоніда Кучму — не дати його ображати, як це робить Микола Мельниченко. Вони говорять, що за час його правління було і багато позитивного... Ваша позиція?
— Кожен має право на свою позицію. В мене вона інша. Я чув, що «захисники» другого президента говорять про його реформаторські та управлінські заслуги. Один з його колишніх апаратників називав його українським де Голлем. Як на мене, ні тілом, ні ділом... Аргумент «з десятитисячної (у процентах) інфляції він вивів економіку на зростання ВВП» — дуже сумнівний. Хоч би тому, що розпочинати слід з того, що Кучма як прем’єр (із законодавчими, відзначу, правами) довів економіку до катастрофічної інфляції.
— Існує думка, що суд над Кучмою — це суд не тільки над ним особисто, а й над тією системою, яку він створив за час свого десятилітнього правління. До речі, плоди якої ми пожинаємо й досі... Ви погоджуєтеся з цим?
— Це занадто широке узагальнення. Вважаю, що воно принаймні передчасне.
— Дуже важливу роль сьогодні у всій цій історії відіграють засоби масової інформації, суспільство. Як, по-вашому, ЗМІ сьогодні висвітлюють цю тему? Наскільки суспільство готове сприймати правду?
— Ви зачепили важливе питання. Хотілося б, щоб ЗМІ більше доносили до свідомості людей суть справи, а не коментарі з приводу... Тим паче, коментатори бувають нещирими. Проте вони формують думку громадськості. В результаті в суспільстві понижена чутливість до несправедливості, легко засвоюється брехня, примітивізми, стереотипи. До того ж, видозмінилися канали донесення інформації. Сітка інтернету створює інший світ, багато в чому віртуальний, з часто безвідповідальними суб’єктами, спрощеними оцінками. Один із результатів того — значна частина молоді не знає, хто такий Георгій Гонгадзе. А всі ж визнавали, що він своїм життям розбудив Україну. Треба, щоб вона знову не заснула під заколисуючий шум комп’ютера.
