Від початку порушення кримінальної справи проти екс-президента Кучми ми неодноразово зазначали, що цей крок нинішньої влади може стати шансом для очищення суспільства. Багато хто десь глибоко в душі, хоча й із скепсисом, ставив собі запитання — невже справедливість по цій резонансній справі переможе? Віра була. Є вона і сьогодні. Проте Кучма і його оточення із самого початку робили все, щоб розвалити цю справу. Були включені величезні ресурси задля створення в суспільстві думки про невинуватість Кучми. Робота велася по багатьох напрямках. Радянська технологія «глас народу» — листи культурних діячів на підтримку Кучми, уривок з документального фільму російського кінорежисера Андрія Кончаловського «Битва за Україну», зрежисований ефір «Свободи слова» на ICTV. Публікації в деяких особливо безсоромних на «переведення стрілок» ЗМІ. Все це, зокрема, було направлено і на дискредитацію головного свідка по справі Кучми — Миколи Мельниченка.
Апогей атаки на головного свідка настав учора. Печерський районний суд Києва скасував постанову екс-генпрокурора України Святослава Піскуна від 1 березня 2005 року, якою була закрита кримінальна справа, порушена проти колишнього майора держохорони Мельниченка. Скаргу про скасування цієї постанови подали адвокати Кучми Віктор Петруненко та Сергій Ульянов. Відповідне рішення оголосив маловідомий суддя Печерського райсуду Родіон Кірєєв (Віктор Янукович своїм указом в квітні цього року перевів Родіона Кірєєва з Березанського міського суду Київської області на посаду судді Печерського районного суду Києва).
«Рішення судді було очікуваним, — коментує ситуацію Микола Мельниченко. — На моє особисте переконання, Генеральна прокуратура України має всі підстави для порушення кримінальної справи проти даного судді (Кірєєва. — Авт.). Хіба може бути вбивство державною таємницею? Я готовий до того, щоб матеріали, які послужили причиною порушення проти мене кримінальної справи, були публічними і щоб суспільство побачило абсурдність самої постанови порушеної проти мне справи. Я хочу, щоб суспільство все ж таки дізналося яку державну таємницю я розголосив. ГПУ я надав вичерпні свідчення того, коли і чому я робив ці записи, кому їх передавав. По моїх свідченнях зараз йде перевірка і планується порушення ще ряду кримінальних справ проти вищих посадових осіб держави. На моє особисте переконання, проти Володимира Литвина також має бути порушена кримінальна справа. На превеликий жаль, гроші мафії працюють. Тому рішення наступного Апеляційного суду ймовірно також буде куплене. Вся ця історія — це є тиск на мене як на свідка, але перспектив у відновлення кримінальної справи немає жодних. Я закон не порушував».
Щоб бути об’єктивними, наведемо позицію одного з авторів подання скарги, адвоката Леоніда Кучми Віктора Петруненка. Він вважає, що рішення суду — це не тиск на Мельниченка: «Немає ніякого тиску на Мельниченка. Постанова Піскуна була політично вмотивованою. Сьогодні у суду не було іншого вибору. Є всі ознаки складу злочину, тому Мельниченко мусить відповідати: хто і за яких обставин проводив прослуховування кабінету президента Кучми? Хто і за яких обставин здійснював монтаж цих записів? Плівки піддавалися монтажу, тому вони не можуть бути доказами. Вони не є автентичними».
На всі ці запитання є відповіді. Вони нараховують 99 томів справи. До того ж, ще під час порушення справи проти Кучми, перший заступник Генпрокурора Ренат Кузьмін, сказав: «У ході розслідування основної справи про вбивство Гонгадзе виявляються всі особи, які мають стосунок до злочину. Опрацьовуються як організатори, так і спільники, можливі замовники... Ця робота не припинялася. В результаті цієї роботи зібрано достатньо даних, які свідчать про причетність Леоніда Кучми до злочинів відносно Гонгадзе та Подольського». Як бачимо, доказова база є. Саме тому чиниться такий шалений тиск, але ніхто й не очікував на легкий процес. Тут варто згадати іншу цитату Рената Кузьміна: «Розслідування злочинів — це складний процес. Це ж не цвяхи у стінку забивати. Та й цвях забити правильно треба вміти. Ви подивитеся, скільки трупів навколо справи Гонгадзе! Міністр внутрішніх справ, його заступники, два працівники управління Держохорони, навіть свідок, що знайшов труп Гонгадзе, й той вже неживий, офіцер ФСБ, якому Мельниченко передав частину плівок, далі продовжувати не буду».
Також, під час судового розгляду скарги адвокатів Кучми у Печерському суді, представник Генпрокуратури Дмитро Басов сказав, звертаючись до суду, що Мельниченко, здійснюючи записи, «перебував в стані крайньої необхідності... і своїми діями Мельниченко виконував свій громадянський обов’язок із захисту прав і свобод громадян... Діяти не міг інакше, оскільки іншого засобу усунення небезпеки для держави у нього не було. Мельниченко не перевищував засобів крайньої небезпеки».
Щодо автентичності плівок, то експерти в коментарях «Дню» неодноразово підкреслювали, що сам факт подання скарги адвокатів Кучми свідчить про те, що вони визнають автентичність плівок. Якщо раніше Мельниченка звинувачували у наклепах на президента, то сьогодні у скарзі мова йде про державну зраду, виходить — записи все ж таки справжні.
«Рішення, яке виголосив суддя, за змістом збігається зі скаргою адвокатів Кучми, — говорить адвокат Мельниченка Микола Неділько. — Це свідчить про те, що наші аргументи суд до уваги не взяв, а спирався на аргументи захисту Кучми. Таким чином, це рішення можна назвати необ’єктивним. Жодного належного доказу, на які посилаються адвокати Кучми, надано не було. Немає тих доказів, на які посилався суддя. Суддя просто переписав суть скарги і вважає, що вона об’єктивна. На жаль, переконаний, що апеляція не вирішить дане питання на нашу користь. Думаю, наступним кроком команди Кучми буде тиск на ЗМІ для того, щоб було «правильне» висвітлення. Буде чинитися тиск на Генпрокуратуру, щоби все ж таки визнати Мельниченка винним в інкримінованих злочинах і передати справу до суду. Тільки після цього вони будуть прагнути визнати плівки Мельниченка неналежними доказами, тобто, що вони здобуті незаконним шляхом».
Якщо говорити про зовнішнє сприйняття самого процесу і виголошення вердикту суддею (автор не претендує на правову оцінку), то складається враження, що рішення було готовим раніше, треба було лише провести процедуру. Можна по-різному ставитися до самого Мельниченка, фігура він неоднозначна, але його сторона виглядала сильнішою у плані наведення доказів, захисту своїх аргументів. Зокрема, говорилося про те, що строк подання скарги на постанову Піскуна від 1 березня 2005 року складав сім днів. Минуло... шість років. Проте суд практично повністю став на сторону адвокатів Кучми. Деталь: почути слова судді Кірєєва під час самого процесу та оголошення вердикту було вкрай складно. Він чомусь говорив дуже тихо.
Мета Кучми відома — розвалити доказову базу проти себе. Рішення Печерського суду (він підтвердив свою сумнозвісну репутацію) — це серйозний крок в цьому напрямку. З другого боку, незрозуміла логіка влади. Не секрет, що суди і прокуратура практично підконтрольні владній вертикалі, тому як можна сприймати одночасно рішення Генпрокуратури про залучення плівок Мельниченка в якості доказів у справи проти Кучми і рішення суду поновити справи проти Мельниченка? Як можна оцінювати зміну керівника Головного управління з розслідування особливо важливих справ ГПУ, слідча група якого вела розслідування справи Гонгадзе? Адже саме його звільнення з посади день у день збіглося з вимогою Кучми порушити кримінальну справу проти Мельниченка?
Окреме питання — сприйняття суспільством, журналістами, громадянськими діячами цієї резонансної справи. Це тест для всіх: скільки «некуплених». Скільки взагалі у нас в суспільстві здорової соціальної тканини? З другого боку, чи не бояться ті ж адвокати Кучми, його оточення громадського осуду? Адже навряд чи вдасться нав’язати всім свою «правду». «У людей складається враження демонстративності, штучності та нещирості всього, що відбувається, — говорить соціолог Євген Головаха. — Люди не вірять, що є судді, які можуть у цій всій історії чесно розібратися. У масовій свідомості є принцип превентивної неможливості протистояти всьому, що виходить зверху. Чим далі, тим більше люди втрачають надію на справедливість. Втрачається віра в результат. Що стосується осуду, то Кучма вже отримав суспільний осуд. І думаю, ще отримає».
КОМЕНТАРІ
«ДАВАЙТЕ ПІДНІМЕМО ВСІ ЦІ РОЗМОВИ І ПОЧНЕМО ЇХ АНАЛІЗУВАТИ»
Олександр МОРОЗ, почесний голова Соціалістичної партії України:
— Я думаю, що реакції немає, бо і журналісти, і громадськість розуміють награність і неприродність цієї ситуації. Розуміють, що все це занурення у давню історію. Вже 11 років імітується слідство, метушня довкола цієї справи. Справжні замовники і організатори прикриваються. Люди втомилися від цієї брехні. І сприймають «справу Мельниченка» як один із фрагментів цієї брехні. Цим я пояснюю причини такої пасивності. Адже журналісти теж частина суспільства. За великим рахунком «справа Кучми» — це маневр, за яким нічого не стоїть.
Головне, що було прослухування. Є люди, які визнали свої голоси і факт розмови. І є Кучма, який то говорить, що прослухування не було, що це неможливо, то говорить, що було. Якщо було прослухування, то давайте піднімемо всі ці розмови і почнемо їх аналізувати. Але це ж треба робити не через 11 років! Тим паче, що і прокуратура, і міліція, і всі правоохоронні органи, і вся громадськість знали про це з 28 листопада 2000 року. Ну, скільки ж можна тягнути!
«СУДИ ВОЛАЮЧЕ ЗАЛЕЖНІ...»
Олег РИБАЧУК, керівник громадської організації «Центр UA»:
— Те, що суспільство так пасивно реагує на «справу Мельниченка» — це результат, зокрема, втоми від самого процесу і неоднозначної поведінки самого майора, який, м’яко кажучи, не викликає довіри у суспільстві, зокрема й серед журналістів. Його спроби увійти в політику також виглядають непереконливо. Те, як він спілкується, і як він поводиться, не додає йому довіри.
Безумовно, плівки самі по собі і пошук істини — дуже важливі. Але для переважної більшості громадян ця тема — «каламутна». Вже всі звикли, що вона витягується перед виборами, активується за гострих моментів, а потім зникає. Мені здається цим можна пояснити, чому інформація, яка у будь-якій іншій країні мала б ефект бомби, що розірвалася, у нас проходить непомітно. Надто багато було цих бомб. І люди вже не реагують на ці інформаційні бомбардування.
Що стосується безпосередньо «справи Кучми», тобто принципова відмінність, як ці події сприймають в Україні і за кордоном. Я зустрічався з одним великодосвідченим британським журналістом, і він мені сказав, що на заході факт порушення кримінальної справи щодо Кучми сприймається, як спроба нової влади знайти істину, домогтися справедливості. В Україні практично ніхто не вірить, що причина — спроба встановити істину. В Україні і експерти, і суспільство знаходять десятки інших причин. Але тільки не пошук справедливості, ніхто не вірить у те, що дійсний намір ініціаторів — знайти істину. Всі вважають, що ця справа має політичну підоснову, кон’юнктурну, можливості впливу на медіа-ресурси Пінчука... Що завгодно — тільки не спроба розібратися.
Але тут суспільство складно звинувачувати. У людей є підстави так реагувати. Бо наша судова система, вочевидь, вибіркова. Суди волаюче залежні і виконують вказівки зверху.
