За словами російського прем’єр-міністра Володимира Путіна, Росія робить усе можливе, щоб покращити відносини з братською Україною. Колишній президент Росії, відповідаючи в прямому ефірі на запитання росіян, навіть продемонстрував знання української мови. Заздалегідь попросивши вибачення в разі неправильного вимовлення українських слів, він процитував одного зі своїх українських друзів, котрий на поставлене «складне» запитання Володимира Путіна відповів, — «ти що, з глузду з’їхав?» Певне знання української мови паном Путіним, звичайно, внесло «живинку» в розмову. Але, повертаючись до бажання Росії покращити відносини з Україною, слід згадати «дружні жести» російського керівництва на кшталт ціни на газ в 400 дол. і перекривання газового крану Україні. І тут одразу виникає запитання — якими могли б бути українсько-російські відносини, якби російське керівництво насправді з повагою ставилося до України? Адже слова про братерство й дружбу — як з боку Росії, так і, за великим рахунком, з боку України, — є часто лише словами.
Дійсно, українсько-російські відносини за останні роки переживають не найкращі часи. Спроба Української держави відстояти своє «я» викликала велике невдоволення з боку Росії, тому що вона до такого позиціювання України не звикла і, як показує час, не хоче звикати. Крім цього, існує проблема в самій Україні — немає єдиного центру влади (в тому числі не без «допомоги» Росії), як наслідок немає єдиної позиції з питань зовнішньої політики не тільки щодо Росії, але й щодо Заходу. Цим, звичайно, і користується Росія, яка, на відміну від нас, відрізняється чіткою політикою щодо України, і подобається ця політика нам чи ні — вона існує. Але набагато страшнішим є не те, що Росія ставиться до нас без поваги, а те, що наші олігархи та політики не спроможні нас захистити. Ймовірно, вони не розуміють, що, руйнуючи сьогодні українську державність, вони руйнують самі себе. Про проблеми сучасних українсько-російських відносин газета «День» розмовляла з доктором політичних наук, ректором Інституту зовнішньої політики при МЗС України Григорієм ПЕРЕПЕЛИЦЕЮ.
«АСИМЕТРІЯ НАШИХ ІНТЕРЕСІВ ПОЛЯГАЄ В ТОМУ, ЩО УКРАЇНА ДИВИТЬСЯ НА РОСІЮ ЯК НА ПОТЕНЦІАЛ МОЖЛИВОСТЕЙ, А РОСІЯ НА УКРАЇНУ — ЯК НА МОЖЛИВІСТЬ ПІДКОРЕННЯ»
— Григорію Миколаєвичу, як би ви охарактеризували сучасні українсько-російські відносини, на яку оцінку вони заслуговують?
— На офіційному рівні українсько-російські відносини задекларовані, як «стратегічне партнерство», але в реальності це відносини «конфронтації», тому, оцінка є незадовільною. Перш за все, це пов’язано з різними зовнішньополітичними векторами обох країн. Росія хоче стати одним із центрів багатополярного світу, а це означає, що вона повинна мати свою сферу впливу. Звичайно, в цю сферу впливу має входити й Україна — в кращому випадку як сателіт, в гіршому — як частина Росії. Україна, в свою чергу, не згідна з такою перспективою, тому, що наша держава прагне закріпити свою незалежність і прихильність до європейської цивілізації. В цьому і є головне цивілізаційне протиріччя, яке закладається в українсько-російських відносинах.
Іншою основою цього протистояння є політичні режими, які встановилися в Україні й Росії. Росія іде шляхом побудови авторитаризму. Це, власне, стара модель Російської імперії, яка базується на приматі самодержавства, коли країною керує цар і він є понад суспільством і владою. Це є такий собі Бог над всією російською державою. Україна, натомість, зробила іншій вибір — демократичний. Тому що ми маємо іншу ментальність, яка базується на демократичних цінностях, і саме ці цінності визначила помаранчева революція. Таким чином, Україна на пострадянському просторі постала як одна з демократичних держав, а це є викликом російському авторитаризму. Звичайно, Росія ніколи не змириться з цим викликом і зробить все можливе, щоб зруйнувати українську демократичну основу і перетворити нас в частину свого простору. Для цього в неї є великі можливості, як в самій Україні, так і в зовнішній політиці Росії. Крім цього, Україна енергетично залежить від Росії, і в цьому є велика перевага останньої. Пройти між цими викликами — є головним завданням української зовнішньої стратегії.
— Яку зовнішню політику сьогодні реалізує Росія по відношенню до України? Чому газове питання, яке щорічно піднімає Росія перед Новим роком, використовується нею як один із важелів політичного тиску на Україну?
— Це прояв системного протиріччя, яке має антагоністичний характер. Асиметрія наших інтересів полягає в тому, що Україна дивиться на Росію як на потенціал можливостей, а Росія на Україну — як на можливість підкорення. Україна хоче розвивати економічні відносини з Росією, а Росія по відношенню до України намагається реалізувати свої геополітичні інтереси. Тому на пропозицію нашої країни реалізовувати українські економічні, культурні, соціальні проекти Росія ставить свої умови: наприклад, продовження перебування Чорноморського флоту РФ в Україні на «вічно», «не вступ» в НАТО, тобто позбавлення України переваг колективної системи безпеки і т. д. Звідсіля виникають конфлікти щодо Голодомору 1932 — 1933 років, російської мови тощо. Причиною цьому є те, що Росія не може сприйняти українську ідентичність і нашу відмінність від неї. Тому для Росії газ — це така ж зброя, як танки, артилерія, авіація, за допомогою яких можна підкорити іншу країну, в тому числі й нашу.
— Не є секретом, що протягом багатьох років великі статки певних кіл людей, як в Україні, так і в Росії, сформувалися завдяки саме газу. Також відомо, що «Газпром» не має прямих газових домовленостей з українською державною компанією «Нафтогаз», а співпрацює безпосередньо з RosUkrEnergo — спільною українсько-російською приватною кампанією. Така схема є вигідною російському монополісту, інакше вона б не існувала. В той же час можна процитувати прем’єр-міністра Російської Федерації Володимира Путіна, який сказав наступне: «З українськими партнерами йде складний діалог, оскільки Україна досі не розрахувалася з боргами за газ. Це понад 2,5 млрд. доларів. Це не малі гроші й для «Газпрому», і для країни в цілому. Це дуже серйозно, але що робити? Безкоштовних товарів не буває — треба платити». Чому все-таки політики Росії не втомлюються повторювати про газовий борг саме України, а не посередника RosUkrEnergo?
— Газова стратегія — це суто геополітична стратегія, яка не стосується економіки і бізнесу, а стосується геополітичного впливу Росії, й тут Україна не є прикладом. Тому що в цьому відношенні прикладом є Німеччина, коли її канцлери влаштовуються на роботу в «Газпром» і отримають заробітну плату від цього відомства. Звідси й така зовнішня політика Німеччини, якій дивуються всі в Європі, в тому числі й в Україні. Ось чому не варто дивуватися поведінці путінської Росії, або українським чиновникам. Подібні заяви Володимира Путіна інакше як геополітичним шантажем назвати не можна. Якщо говорити про бізнес-інтереси, про реальну економіку Росії, то ця країна має бути зацікавлена в знятті таких проблем. Звичайно, Росія добуває газ для Європи, але транспортує його Україна, тому, в інтересах збереження російського газового ринку, Росія мала б зробити все, щоб не мати проблем з поставкою газу на європейський ринок. Натомість, Європу лякає Росія, а не Україна — адже наша країна виконує свої обов’язки і постачає газ в Європу.
«СЬОГОДНІ ГЕОПОЛІТИЧНА ГРА РОСІЇ МАЄ УСПІХ, АЛЕ ЦЕ НЕ ОЗНАЧАЄ, ЩО УКРАЇНА МАЄ ЗДАВАТИСЬ»
— Постійні заяви вищого керівництва Росії про скорочення постачання газу до Європи через український газовий борг, без сумніву, формують несприятливе ставлення до України, як в самій Росії, так і в Європі. Підтвердженням цьому є слова голови російського уряду Володимира Путіна: «Ми сподіваємося на взаєморозуміння з нашими (українськими) партнерами. Ми виходимо з того, що в нас не буде жодних проблем з транзитом наших енергоресурсів основним споживачам до Західної Європи. Такі домовленості з Україною були досягнуті ще в минулі роки, і я сподіваюся, що вони ці домовленості справно виконуватимуть. Але якщо наші партнери не виконуватимуть ці домовленості або, як у минулі роки, несанкціоновано відбиратимуть наші ресурси з транзитної труби, ми змушені будемо скорочувати подачу. А що нам робити, куди нам подітися?» Чи є це спланованою кампанією Росії по дискредитації нашої країни перед світовим суспільством?
— Це геополітична гра Росії, яка спрямована на ізолювання України від європейської та євроатлантичної спільноти. Росія показує Європі й НАТО, що наша країна є недостойним партнером, тому що вона не може виконувати своїх транзитних зобов’язань. Отже її нікуди не треба приймати. Сьогодні така геополітична гра Росії має успіх, але це не означає, що Україна має здаватись. Ми повинні вести чітку політику гарантування поставок газу Європейському Союзу, запевнювати й показувати, що ми є надійним і відповідальним партнером, як в галузі енергетичної безпеки, так і в галузі воєнної безпеки. Підтвердженням цього служить те, що саме Україна надала реальну допомогу Грузії під час російської агресії в серпні місяці цього року. Саме наша країна допомогла Грузії, проти якої була розв’язана ця війна, зберегти територіальну цілісність та суверенітет. Україна допомогла Грузії навіть більше, ніж США, які спромоглися прислати лише три кораблі з гуманітарною допомогою.
А зараз деякі члени НАТО нам заявляють, що ми не готові отримати навіть ПДЧ. Хоча Україна зробила внесок в стабілізацію на Кавказі набагато більше, ніж візити Ніколя Саркозі, — але це ніхто не оцінив. Інтереси України та Грузії поставили під інтереси Росії, тому НАТО сьогодні показало свою слабкість перед Росією. І тому зараз ми повинні переоцінити своє місце у відносинах з Росією, Європою і всім світом, нам треба навчитися чітко відстоювати свої національні інтереси перед будь-якою організацією або країною. Якщо ми будемо жорстко відстоювати свої національні інтереси і показувати, «хто є хто», то саме таким чином змусимо поважати нас як суверенну державу, і це буде повага як з боку Росії, так і з боку ЄС і НАТО.
— В чому виявлялася реальна допомога України Грузії?
— Справжньою метою Росії в цьому конфлікті було повалення Саакашвілі та створення маріонеткового режиму, як це робив свого часу Радянській Союз в Чехословаччині, Угорщині, Афганістані, але Росії це сьогодні не вдалося. Про справжні наміри РФ знали і Європа, і США, і Україна. Коли Саркозі на прохання Буша приїхав до Грузії, він мав інформацію про намір російських військ штурмувати грузинську столицю. В цій небезпечній ситуації лідери України, Польщі, країн Балтії відвідали Грузію перед ймовірним штурмом, наражаючи себе на загрозу, але відстоювали суверенітет Грузії. Нажаль, цей вчинок не був належним чином висвітлений світовими мас-медіа.
Слід зазначити, що Україна — це єдина країна, яка надала реальну воєнну допомогу Грузії. Але це не суперечить міжнародному законодавству, тому що не існує заборони на продаж зброї в Грузію. Очевидно, що українські служби мали інформацію про агресивні наміри Росії щодо Грузії. Було зрозуміло, що ця агресія буде реалізовуватися за допомогою масштабних повітряних ударів по всій території Грузії. Тому для України було важливо надати системи не наступальні, а оборонні, які проявили себе, як виявилося потім, дуже добре. Це стало важливим чинником для України, адже ми відіграли велику роль у тому, що плани Росії не реалізувалися.
Україна чітко задекларувала принципи територіальної цілісності будь-якої країни. Наша держава, як раніше, так і зараз, послідовно дотримується міжнародного принципу безпеки і саме тому вона не підтримала визнання Косово, адже Сербія є незалежною і цілісною державою. Ми є морально чистими перед світовим суспільством. Саме завдяки цьому Україна повинна була вже бути членом НАТО, тому що ми чітко дотримуємося міжнародного права, а не граємо в подвійні стандарти. Ми задекларували себе як відповідальна країна, але міжнародне товариство цього не оцінило, як і не оцінило того, що Україна добровільно позбавила себе ядерної зброї на початку 90-х рр. Тому сьогоднішня ситуація показала, наскільки ми можемо довіряти міжнародній спільноті.
— З ваших слів витікає, що Україна в ролі сильної держави не цікава не тільки Росії, але й Заходу. Я правильно вас зрозумів?
— Миролюбність країни в геополітичних «ігрищах», де вирішальну роль відіграє сила, не враховується. Нажаль, сьогодні в міжнародних відносинах домінує принцип сили, і серпнева війна на Кавказі є яскравим прикладом цього. Тому принцип нерозповсюдження ядерної зброї зазнає краху. Сьогодні все більше і більше країн намагаються отримати власну ядерну зброю. Така сучасна міжнародна реальність. Сьогодні ми повертаємось до нового розподілу сфер впливу в Європі. І Європейський Союз, зокрема, Німеччина і Франція, погоджуються на цей розподіл. Вони готові «здати» пострадянський простір Росії, не пам’ятаючи своїх уроків, коли в 1939 році Франція вже здавала європейській простір нацистській Німеччині. На жаль, сьогодні історія повторюється вже відносно України та Грузії.
«...РОСІЙСЬКІ СПЕЦСЛУЖБИ МАЮТЬ НАЙБІЛЬШ ДОСКОНАЛІ РОЗРОБКИ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІЙН»
— Нещодавно Президент України Віктор Ющенко видав Указ про створення Міжвідомчої стратегічної групи з українсько-російських відносин, яку очолила секретар Ради національної безпеки та оборони України Раїса Богатирьова. Ця група покликана проводити єдину державну політику в сфері українсько-російських відносин. Також Віктор Ющенко своїм Указом призначив посла України в РФ Костянтина Грищенко спеціальним представником України з розвитку відносин з Російською Федерацією. Чи не буде суперечити цей Указ політиці Міністерства закордонних справ, і як слід розцінювати таке рішення Президента України?
— Президент Віктор Ющенко розуміє, що сьогодні Україна, без підтримки ЄС та НАТО, має дуже обмежений ресурс у відстоюванні своїх національних інтересів із Росією. Я абсолютно впевнений, що політика МЗС на сто відсотків віддзеркалювала і захищала національні інтереси України, але сьогодні змінилися пріоритети ключових світових гравців. Тому новий Указ Президента ні в якому разі не нівелює значення МЗС. Оскільки внутрішнього ресурсу для проведення зовнішньої політики України відносно Росії не вистачає, очевидно, Президент вирішив вибудовувати паралельну структуру, яка б допомогла реалізувати національні інтереси України через РНБО та Посольство України в РФ. Це додаткові комунікації з Росією, які покликані вирішувати проблемні питання між Росією та Україною.
— Як ви думаєте, чи доб’ється ця комісія потепління наших відносин з Росією?
— Я не впевнений в цьому, тому що питання не в комісії, у нас вже є одна комісія «Ющенко — Путін». Ми можемо вибудовувати будь-які інституції, але питання полягає в тому, наскільки збігаються стратегічні інтереси України та Росії та наскільки системними є протиріччя. На жаль, системні протиріччя між Україною і Росією є настільки глибокими, що ніяка комісія не здатна розв’язати ці протиріччя. Я думаю, що і ця стратегічна група не принесе великих здобутків для України.
— Відомо, що, окрім політичного і економічного протистояння, між Україною і Росією точиться ще й інформаційна війна. Як ви думаєте, чи вдається Україні гідно протистояти Росії в цій війні?
— Сьогодні російські спецслужби мають найбільш досконалі розробки інформаційних війн. Вивчивши воєнні кампанії США в Перській затоці, вони зрозуміли, наскільки важливою є інформаційна війна. Адже війна — це не тільки знищення техніки — танків, літаків, кораблів, — це ще і знищення морального духу і мізків противника. В цьому відношенні російські спецслужби досягли дуже великої майстерності. Тому війну проти Грузії вони виграли не 58-ю армією, а інформаційною ідеологією. Україна також виявилася театром цієї війни, тому що Росія абсолютно легко зомбувала більшість українського населення. Росія фактично здійснила акт агресії проти Грузії всупереч резолюції ООН, а всі в Україні вважали, що цю агресію здійснила Грузія. Тому Україна повністю програла цю інформаційну війну.
Дії нашого Президента і МЗС були абсолютно правильними, вони відповідали національним інтересам України, але дискредитували їх наші власні ЗМІ, які були керовані Росією. Крім цього, такі дії вітчизняних ЗМІ підтримала наша «п’ята колона» в особі таких депутатів, як Валерій Коновалюк, який працював в Південній Осетії, очевидно, не без сприяння ФСБ Росії. Потім навіть виявлялося, що українці «вбивали» осетин. Отже наші депутати дискредитували нашу власну країну в очах міжнародного співтовариства, відпрацьовуючи російські інтереси, які були спрямовані проти авторитету України. Я би за цю інформаційну війну поставив п’ять балів Росії.
«...ГОЛОВНІ ПОЛІТИЧНІ СИЛИ В УКРАЇНІ ДУМАЮТЬ ТІЛЬКИ ПРО ВЛАСНІ БІЗНЕС-ІНТЕРЕСИ...»
— Виходячи з нинішньої політичної ситуації в Україні, спрогнозуйте подальший розвиток українсько-російських двосторонніх відносин. Чи має змогу Росія збільшувати свій вплив на внутрішню політику України ?
— Вплив Російської Федерацій на внутрішню політику України буде однозначно збільшуватися. На жаль, наші політичні сили показали свою повну недієздатність і неспроможність вибудовувати й втілювати стратегію розвитку України як незалежної європейської держави. І сьогоднішня політична криза є підтвердженням цього. Вся наша пострадянська політична еліта не гідна нашої держави, тому нам потрібна нова еліта, яка б захищала державні українські, а не власні корпоративні чи російські інтереси. Сьогодні основні політичні сили Україні думають тільки про власні бізнес-інтереси, що призводить до виникнення таких компаній, як RosUkrEnergo. Тому, якщо бізнес-інтереси наших політиків будуть співпадати з російськими інтересами, наші політики можуть легко здати суверенітет України. В цьому і є вразливість нашої держави, — а не в тому, що Росія тисне на Україну. В Росії, наприклад, окрім бізнес-інтересів, політики керуються ще й державними, імперськими інтересами.
Сьогодні перед Україною постає проблема виживання, і це дуже великий виклик нашій країні з боку Росії. Росія вже неодноразово підкоряла Україну і в неї зараз є всі шанси повторити реальність Андрусівського договору 1667 року. У нас, власне, був єдиний шанс зберегти нашу безпеку — приєднатися до колективної безпеки НАТО, але нам в цьому ввічливо відмовили. Треба розуміти, що безпека всієї Європи зберігається завдяки Північноатлантичному альянсу. Якщо Росії вдасться зруйнувати цей Альянс, тоді всі європейські країни НАТО опиняться в такому положенні, як Україна. В такому випадку у Росії виникне великий шанс підкорити і встановити своє домінування над всією Європою, чого не вдалося навіть Радянському Союзу. На жаль, європейські країни — Німеччина, Франція, Іспанія, Нідерланди, Італія — вже забули, як будувати самостійну систему національної безпеки і оборони поза межами НАТО. Вони втратили стратегічне мислення, і Росія це дуже чудово розуміє, тому робить все, щоб розколоти НАТО. Це є далекоглядною метою Росії. Як тільки їй вдасться це зробити, вона стане тим центром в Європі, якими є сьогодні США.
— Які рекомендації ви б могли дати українським політикам і бізнесменам для того, щоб вони навчилися захищати свої національні інтереси і вибудовували рівноправні стосунки з Росією?
— Їм потрібно замислитися над тим, як знищити свою власну вразливість. Чим менше вони будуть вразливими, а отже, сильнішими, тим більше Росія буде з нами рахуватися. Тому, що Росія рахується тільки з грубою силою, всі інші запевнення про любов, братерство — це просто гасла для завоювання та підкорення більш слабкого. Якщо наша політична і економічна еліта це зрозуміє і згуртується навколо національних інтересів, тоді вона позбавить себе долі українських гетьманів, які закінчували в «ямі на Соловках».
