«ВИХІД У ЗМІНІ СТРАТЕГІЇ — ІЗ СИЛОВОЇ НА МИРОТВОРЧУ»
Ігор КАБАНЕНКО, колишній перший заступник начальника Генерального штабу Збройних сил України:
— Ситуація критична зі всіх поглядів. Силове протистояння підійшло до апогею. Сторони в безпосередньому бойовому контакті. За умов нульової довіри з боку політичного керівництва сторін, конфлікт розвиватиметься. Вихід у зміні стратегії — з силової на миротворчу. Це вимагає в першу чергу ментального розвороту з боку влади на 180 градусів.
Щодо російського впливу за умов відсутності у мене прямої інформації я не можу достовірно щось прокоментувати. Одночасно непрямі ознаки (почерк, прийоми і способи дій) дають мені можливість передбачити, що російський вплив у сьогоднішньому контексті був розгорнутий ще з липня минулого року. Може й раніше.
Що стосується миротворчої сторони в цьому конфлікті — за відсутності політичної волі досягти суспільно значимих домовленостей, говоритиме зброя. Або переговори і домовленості, або зброя. Іншого в сучасній конфліктології не дано. Тобто, виникає питання наявності посередника, який посадить сторони за стіл переговорів і змусить домовитися. Є такий в Україні? Якщо є, чому досі не спрацював? Тобто, це питання не просте, але якщо не буде домовленостей, конфлікт і далі йтиме по висхідній — залучатимуться нові сили і кошти, прийоми і способи, нові жертви. Ще одне. Посередник повинен мати за собою політичну (мандат впливової міжнародної організації) і військову (миротворчу) силу, щоб змусити сторони до переговорів і розвести їх на тактичному (польовому) рівні, створити буферну зону і підтримувати в ній режим припинення вогню. Звичайно, це класичний варіант, випробуваний часом. Можуть бути і інші. Але, без політичної волі і мудрості працює зброя.
Принциповим є те, що силова фаза конфлікту все одно буде завершена — війни не бувають нескінченими. І буде мир. Питання полягає в тому, якою ціною буде досягнуто цей мир, хто його встановлюватиме і що залишиться після всього цього.
ДЕКІЛЬКА ПРОСТИХ ЗАПИТАНЬ ЛІДЕРАМ ОПОЗИЦІЇ
Анастасія БЕРЕЗА (www.pravda.com.ua):
— Хочу поставити декілька простих і необразливих запитань Арсенієві Яценюку, Олегові Тягнибоку, Віталієві Кличку і частково Андрієві Парубію.
Скажіть, друзі, однодумці, лідери, чи усвідомлювали ви те, чим саме може обернутися і закінчитися ініційована вами на ранок 18 лютого акція під Верховною Радою?
Якщо ні, то, боюся, ваше обрання у вище керівництво країни стане для нас майже такою ж трагедією, як і прихід команди Януковича.
Якщо так, то дозвольте ще декілька уточнюючих питань. Підкреслю окремо — не звинувачень і не претензій. Просто запитань.
1. Скільки бронежилетів і надійних шлемів ви придбали напередодні вівторка для членів Самооборони Євромайдану? Яку кількість людей ви ними забезпечили? Вкажіть число або хоча б конкретні номери сотень, що їх отримали.
2. У яких містах або областях країни ви провели мобілізацію напередодні акції? Яку кількість людей удалося залучити в столицю до ранку вівторка (а не після нього)?
3. Скільки в результаті обороноздатних чоловіків ви вивели на вулицю під будівлю ВР у вівторок?
4. Яка кількість необхідних ліків (хоча б знеболюючих) ви передбачливо купили для всіх центральних лікарень столиці?
5. Скільки найпростішої їжі і, головне, води (молока і лимонів — вони дещо нейтралізують дію газу) ви приготували і розподілили заздалегідь 18-го лютого на Майдані?
6. Скільки груп для швидкого реагування і допомоги депутатів потерпілим, окрім Лесі Оробець, Степана Кубіва, Ірини Геращенко і ще декількох всім нам знаних, ви організували напередодні вівторка? Скільки з них у результаті брали безпосередню участь у захисті і допомозі пораненим?
7. Зі скількома громадськими організаціями, волонтерськими і медичними службами ви зустрілися напередодні 18 лютого, щоб обговорити можливий розвиток подій і виробити алгоритм дій?
Ваші відповіді, бажано публічні і обов’язково конкретні, допоможуть нам усім зрозуміти — чи дійсно ви, скоріше через дурість, аніж з наміром, кинули, виходить, на розтерзання озброєної армії силовиків і тітушок елементарно незахищених людей (без необхідної екіпіровки, меддопомоги і навіть простих засобів самооборони), які виявилися готові пожертвувати життям, у тому числі, і для того, щоб ви могли прийти до влади.
«РОСІЙСЬКИЙ СЦЕНАРІЙ ДЕСТАБІЛІЗАЦІЇ УКРАЇНИ РЕАЛІЗУЄТЬСЯ РУКАМИ НЕ ТІЛЬКИ ВЛАДИ, А Й ЧАСТИНИ ЇЇ ОПОНЕНТІВ»
Максим РОЗУМНИЙ, доктор політичних наук, завідувач відділу політичних стратегій Національного інституту стратегічних досліджень:
— Зараз ми перебуваємо в такій ситуації, яка може вилитися у реалізацію двох сценаріїв. Перший — ескалація насильства і силовий сценарій. Якщо Верховна Рада не збереться, парламентська більшість не домовиться із опозицією, а Янукович — із представниками Заходу, то, скоріш за все, ситуація розвиватиметься в напрямку активного розгортання силового протистояння, введенням надзвичайного стану, обмеженням прав і свобод людей, зачисткою Майдану і так далі.
Імовірність такого шляху зараз виглядає дуже реалістично і багато людей в Україні це відчувають. У багатьох почалася паніка: люди масово знімають гроші з банкоматів, на заправках не видають бензин, народ розмітає вміст супермаркетів. У такій ситуації люди можуть піти як на штурм Адміністрації Президента, так і взагалі дистанціюватися від Майдану — займатися своїм виживанням і залишити повстанців сам на сам з режимом.
Що важливо, схід і південь країни в політичному сенсі поки не відреагували на ці події. Якщо ж там розпочнеться мобілізація людей із цивільного населення з антимайданівськими настроями, — це серйозно, надовго і дуже погано.
Чи є імовірність другого сценарію, та в чому він може полягати — сказати дуже складно. Якщо Верховна Рада прийме якесь рішення, це буде найкращим варіантом. Останній означатиме появу нового суб’єкта влади в країні, навколо якого зможуть консолідуватися конструктивні сили, що бачать можливість виходу з кризи.
У випадку, коли Верховна Рада із цим завданням не справиться, цей шлях виходу з кризи уже виглядатиме малоперспективним. Тоді навіть якщо лідери опозиції і домовляться з Президентом, Майдан може цих домовленостей уже не сприйняти і просто не виконати.
Так само треба розуміти, що відхід від влади Януковича не розв’язує дуже велику кількість проблем в країні — геополітичних, економічних, політичних тощо. Набагато кращим видається варіант в якомусь режимі дотягнути до виборів 2015-го року і добитися того, щоб вони пройшли вільним, демократичним шляхом і відбулася б легітимна зміна влади.
Відставка Януковича може зупинити хвилю насильства, але не виключено, що все обернеться навпаки. Втрата хоч якогось контролю за діями силових органів і відсутності бодай якогось центру прийняття рішень може викликати інший ефект. Тут складно прогнозувати. Для цього слід знати, хто насправді керує силовими органами в Україні і приймає всі рішення. Але, власне, у цьому полягає сенс гри — реальні ляльководи мають бути непомітні.
У даній ситуації не можна виключати і того, що російський сценарій дестабілізації, втрати Україною суб’єктності, спроможності вирішувати проблеми самостійно та можливості бути центром прийняття рішень, реалізується руками не тільки влади, але й певної частини її опонентів. Чи залучена в цьому сенсі більшість опозиціонерів і основна маса протестувальників? Очевидно, що свідомо — ні, але вони є дуже передбачуваними у своїх реакціях та поведінці. Ці люди не є суб’єктами прийняття рішень, а просто реагують на зовнішні подразники, виклики, тому описаний сценарій може реалізуватися і без їхньої згоди чи свідомої участі.
Багато хто переконує, що те все, що відбувалося від 30 листопада, — не сценарій, а випадковий збіг обставин, серія помилок, яких допустилася влада. Проте мені важко у все це повірити. Якщо співставити, якою була ситуація до того і якою вона стала на сьогоднішній день; на те, як систематично з’являлися перешкоди, виклики і провокації; на те, як вони цілеспрямовано довели ситуацію до того стану, в якому у такий короткий термін (ніхто не міг повірити) опинилася Україна без явних на те причин, російський сценарій і справді мав місце.
За таких умов варто було шукати і реалізаторів цього сценарію. Я думаю, що на якомусь етапі перед Віктором Януковичем стояло питання з’ясувати, хто в його оточенні грає на його боці, а хто, можливо, веде подвійну гру. Думаю, коли він провів цю ревізію свого оточення, то, очевидно, що відставка Льовочкіна і призначення Клюєва главою АП свідчили якраз про те, що Президент повірив Клюєву.
Однак те, що останнім часом і Клюєв немає особливого впливу на прийняття рішень, а коло радників Януковича звузилося до Захарченка, Лукаша і Портнова, має свої підтвердження. Складається враження, що в оточенні Президента нині залишилися люди, які вірні особисто йому і працюють на реалізацію російського сценарію.
«НАМ ПОТРІБНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ПРИМИРЕННЯ...»
Ганна ГОПКО, Коаліція «За вільну від тютюнового диму Україну» (facebook.com):
— Вбиті українці стали гарматним м’ясом застосування чужих технологій за сприяння промосковських запроданців як серед влади так і опозиції... Кров людей і на совісті декількох опозиціонерів, для яких боротьба — це все, а результат — нічого, які таємно без громадськості зустрічалися із товаріщами з Банкової, щось там виторговували. Народ здобуде політичну суб’єктність коли навчиться мислити тверезо, розрізняти чужі сценарії та не боятися говорити правду. Інакше, ми своїми руками та гарячими серцями, особливо травмованими насиллям, здамо країну, реанімуємо стару банду, яка прийде на заміну. І всі, невинно загиблі за гідну країну, не зможуть спочити спокійно... Нам треба національне примирення, зупинення насильства, безпредєлу в регіонах потрібні країні. Дайте відповіді на прості питання: чому в кабінеті Попова був Деркач і Сівкович, які працювали в органах КДБ, чому Турчинов ходить тихо на переговори із регіоналами..
Не боїмося говорити хто замовник підпалу хати, хто ляльководи і то зараз уже вилазить як поборник режиму? Навіть Кучму уже вихваляють. Невже ми дозволимо реанімувати старий непотріб? Невже Майдан не став для нас політичним університетом? Невже вбиті не варті, щоб Україна нарешті стала суб’єктом?
