Ситуація, яка зараз виникла в країні у зв’язку із розпадом коаліції демократичних сил, є не лише політичною кризою, вихід з якої може бути знайдений шляхом проведення виборів або в інший спосіб. Наразі ми маємо системну та інституційну кризи, що лише доповнюються політичною, яка, в свою чергу, оминає існуючі проблеми в політикумі й суспільстві, лише поглиблюючи їх. Ще на початку цього року, коли почали виникати перші непорозуміння всередині коаліції, між урядом і Президентом, ХДС попереджав про відсутність загальної стратегії та програми розвитку України на найближчі роки. Ми говорили про необхідність якнайшвидшого ухвалення програми уряду, причому наполягали, щоб це стало консолідуючим чинником у парламенті, а під час її підготовки та опрацювання максимально були б враховані пропозиції народних депутатів як від коаліції, так і від опозиції. Ми говорили про неприпустимість порушення існуючої Конституції та законів України і будь-яких неправових дій з боку всіх владних інституцій. Наголошували на неприпустимості ситуації, коли протиріччя між особами, що займають ті чи інші посади, перетворюються на війну між органами влади, які вони очолюють. Тому що наслідком таких деструктивних дій може стати руйнація інституційно-правового поля держави та розпад української державності з перетворенням України на «сіру зону» між Сходом і Заходом, контрольовану зовнішніми силами. До нашої позиції приєднались також деякі інші народні депутати, які не втратили самосвідомості та тверезості у війні політичних корпорацій, яка щомиті посилюється. Ми казали про необхідність зосередження на ухваленні таких важливих і системних речей, як податковий кодекс, бюджетна резолюція, соціальні та гуманітарні реформи, але до нас не прислухались. Те, що відбувається зараз, це не ситуативний розпад коаліції через дрібні розбіжності в оцінках російсько-грузинського конфлікту та намагання перерозподілити повноваження на користь уряду і парламенту після послідовної політичної та правової неадекватності з боку Секретаріату Президента, це лише верхівка айсбергу, який має назву: невідповідність політичної системи України та політичної еліти України стану розвитку, потребам українського суспільства та викликам, що постають перед державою на сучасному етапі світового розвитку.
Саме тому ХДС сьогодні докладає зусиль, щоб консультації з приводу нового формування коаліції починалися не з розподілу крісел та повноважень, а з пошуку спільних підходів щодо подальшого розвитку України, насамперед в соціально-економічній та гуманітарній площинах. До того ж, ми переконані, що питання ухвалення нової конституції або прийняття суттєвих змін до неї — це виключне право громадян, а не політиків. Саме громадяни мають встановити правила, за якими діятимуть політики, в інтересах народу, а не навпаки. Влада хоче народ «у свої чоботи взути». Я, спільно з народними депутатами Тарасом Стецьківим та Миколою Томенком, подав до парламенту проект Закону (№2245) «Про процедуру підготовки проекту нової редакції Конституції України», яким передбачається необхідність скликання спеціального установчого органу влади, конституційної асамблеї, яка і має виняткове право на конституційні зміни.
Цей законопроект був розроблений громадянським конституційним комітетом та підтриманий багатьма організаціями, які представляють громадянське суспільство в Україні. Будь-які спроби ситуативних змін до Конституції — чи то з боку парламенту, чи то з боку Президента — можуть призвести до ще більших викривлень основного закону України, які і так частково відбулись внаслідок недолугої «нічної» конституційної реформи 2004 року.
На жаль, цей законопроект досі не розглянуто. Звичайно, ми сподіваємося, що до провідних політичних сил та їхніх спільників прийде нарешті усвідомлення їхньої власної відповідальності за долю країни, і вони почнуть діяти за законами здорового глузду та християнської моралі. Надії надіями, але ми розуміємо, що цього може не відбутися, і буде ухвалено рішення про дострокові парламентські вибори. Проте вибори за вже існуючою пропорційною системою закритих списків, яка забезпечує панування вождівсько-олігархічних політичних корпорацій, призведуть лише до поглиблення кризи. Тому нами запропоновані зміни до виборчого законодавства, які передбачають впровадження «відкритих» преференційних регіональних виборчих списків та зниження виборчого бар’єру до 1% з одночасною вимогою подолання його не лише по Україні в цілому, а і в двох третинах виборчих округів.
На наш погляд, це стимулюватиме створення і зміцнення реальних демократичних політичних партій та на порядок більшу ступінь переоновленої відповідальності депутатів перед виборцями. Ми розуміємо, що навіть ці наші пропозиції можуть бути відкинуті політиками, яким бажання матеріальної вигоди затьмарює очі. Але ми не бачимо можливості подальшої розбудови демократичної та конкурентоздатної Української держави без активного залучення до цих процесів наших громадян.
21 червня цього року я брав участь у II громадянській асамблеї України, яка зібрала представників більш ніж 300 громадянських організацій з усієї України. Повинен визнати, що делегати цієї асамблеї набагато більше відповідають статусу державних діячів, аніж деякі українські політики.
Українське суспільство вже втомилося від безмежного правового хаосу, неспроможності українського політикуму. Воно вимагає змін. Впевнений, ці зміни неминучі. Інша річ — ціна, якою вони будуть досягнені. Дуже не хотілося б доведення ситуації до ще одного Майдану чи іншої революції. Але, якщо таке відбудеться, то переконаний: громадяни не довірять свою власну долю будь-якому майданному вождю, а власноруч, керуючись християнською мораллю, досвідом і спадкоємною мудрістю, візьмуться розбудовувати суверенну, ефективну Українську державу. І тоді перед багатьма теперішніми недалекоглядними політиками стане питання: а з ким ви й кому ви потрібні?
