Найближчим часом Верховна Рада України має прийняти політичне рішення щодо визнання Голодомору 1932—1933 років геноцидом українського народу. Депутати постануть перед відповідальним вибором. Вони повинні керуватися висновками науковців і власною родинною пам'яттю.
Один з тих, хто починав дослідження Голодомору та усього комплексу проблем, з ним пов'язаних, є професор Станіслав Кульчицький. Читачі «Дня» знайомі з циклами його статей, надрукованих на наших шпальтах минулого й цього року. В інтерв'ю кореспонденту «Дня» він розгортає свою концепцію подій, що призвели до терору голодом.
— За останні 15 років історична наука здійснила величезний обсяг роботи, вивчаючи комплекс проблем, пов'язаних з Голодомором 1932—1933 років. Введено в науковий обіг велику кількість документів (у тому числі донедавна цілком секретних, з архівів спецслужб), листів, спогадів, інших цінних історичних джерел. Водночас постає ряд концептуальних питань загального характеру, без розв'язання яких ми, очевидно, не зможемо повною мірою зрозуміти суть страхітливих подій тих років. Головне з них таке: проти кого, на вашу думку, було спрямоване вістря сталінського терору — проти українського народу як такого (тобто людей знищували лише за те, що вони українці!) або ж проти українського селянства, котре заважало реалізації сталінських планів, або ж проти «неблагонадійної» української інтелігенції? Хто саме був об'єктом геноциду Кремля?
— Штучний голод не можна відривати від інших видів репресій, які здійснювалися одночасно з ним: «розкуркулення», депортацій, арештів інтелігенції, чистки державних органів від «зрадників» (під ними розуміли тих, хто саботував директиви компартійного керівництва), виключення з партії і позбавлення роботи рядових комуністів, які висловлювали незадоволення генеральною лінією ВКП(б).
Терор голодом, тобто створення для населення несумісних з життям умов, є найбільш підступним видом репресій. Ми не піддаємо сумніву документи про інші форми сталінського терору. Але документи про голод 1932—1933 років у Радянському Союзі ще й досі мають різні інтерпретації.
По-перше, смерть від голоду — це не розстріл, вона не фіксується в особовій справі, і справ таких не заведено. По-друге, різні політичні сили в сучасній Україні і в усьому світі використовують український Голодомор як ідеологічну зброю у взаємній боротьбі. По-третє, немало людей не можуть позбутися емоцій в оцінці Голодомору. Зрештою, це й не дивно. Перелічені чинники заважають визнати Голодомор геноцидом, хоч об'єктивні дані, починаючи від потворної кількості жертв, дозволяють це зробити.
Відповідаючи на ваше запитання, зазначу, що Конвенція ООН «Про попередження злочину геноциду і покарання за нього» від 9 грудня 1948 року не визнає геноцидом нищення людей за соціальною ознакою (селянство, інтелігенція). У ній перелічені тільки чотири людські групи: національна, етнічна, расова та релігійна. Проте цього достатньо. Дві останні групи відпадають, ми можемо звернути увагу лише на першу та другу. У вашому запитанні, так само, як і в опитуванні Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), що було проведене 8—14 вересня 2006 року, національна спрямованість геноциду зводиться до етнічності. Але подібна постановка питання заводить у глухий кут.
Справді, коли КМІС поставив запитання в такій формі, то серед переконаних в штучному характері голоду 26% заявили, що він націлювався проти українців як національності, а 61% вказали на те, що голод був спрямований проти усіх мешканців України, незалежно від їхньої національності. З цим другим твердженням солідарні 30% мешканців західного регіону, (який тоді був у складі інших держав і голоду не зазнав), 13% — центрального, 8% — східного, 7% — південного.
Серед опитуваних практично нема свідків голоду, але весь їх життєвий досвід заперечує твердження про те, що влада переслідувала українців за етнічними ознаками. До революції українців узагалі не визнавали окремим народом, а в радянські часи влада небезпідставно вважала всі три східнослов'янські народи своєю опорою в багатонаціональній країні. Відверта й масштабна русифікація українців та білорусів в добу Л. Брежнєва пояснювалася тим, що росіянам вже загрожувала перспектива перетворення на національну меншину у власній країні.
Кремль у сталінські часи переслідував не українців, а громадян України, тобто українців з яскраво вираженою національною самосвідомістю, які мали тоді власну державу і конституційні гарантії можливості повернення до незалежності в будь-який момент. Ми успішно скористалися цими гарантіями, то чому ж про це забуваємо, коли мова заходить про Голодомор? Є тільки одне пояснення того, чому Радянський Союз розвалився не в 1930-х роках, а 1991 року: терор, спрямований проти всіх верств українського народу, поголовне винищення людей, причетних до утворення Української Народної Республіки і взагалі до національно-визвольної боротьби 1917—1920 років. У кінцевому підсумку, гинули ті ж самі українці, але терор здійснювався не за етнічною, а за національною ознакою.
Люди завжди оцінюють минуле з позицій сучасності. Історики навіть придумали спеціальний термін, щоб визначити цю закономірність — презентизм. Ми схильні сприймати Радянський Союз таким, яким його запам'ятали. Це був союз республік. Заклик скористатися конституційним правом на вихід з нього кваліфікувався як зрада Батьківщини. Левко Лук'яненко за такий заклик отримав смертний вирок, замінений потім на довгострокове ув'язнення. Але до Великого терору 1937—1938 років і Великого голоду 1932—1933 років СРСР був союзом держав, кожна з яких мала свої національні інтереси. Радянська Україна, наприклад, домагалася від Кремля передати їй на дві третини україномовну Кубань. Кремль відмовився «кривдити» Росію і навіть передав останній два українські округи — Таганрозький і Шахтінський. Компартійно-радянське керівництво УСРР все-таки добилося переведення роботи адміністративних органів, шкіл і засобів масової інформації в усіх україномовних районах Кубані з російської на українську мову. Та в підсумку це призвело до того, що в 1932—1933 роках Кубань була піддана таким же репресіям, як УСРР. Після цього кубанцям, які вижили, було наказано бути росіянами.
— Якщо розгадка Голодомору коріниться в будові Радянського Союзу, то чому Кремль використав терор голодом тільки проти України (тобто в тій конкретній ситуації — проти УСРР і Кубані)?
— Тому що Україна навіть у «гамівній сорочці» радянської державності була небезпечна для Кремля. Вона мала великий досвід національно-визвольної боротьби, дорівнювала за людським і економічним потенціалом усім іншим національним союзним республікам, разом узятим, була розташована на кордоні з Європою. Небезпека для Кремля стократ збільшилася під час кризи, яка виникла внаслідок шалених темпів індустріалізації країни і колективізації сільського господарства. Пік кризи припав на другу половину 1932 року, хоча з тогочасних газет можна було дізнатися тільки про пуск Дніпрогесу та інші здобутки. Криза загрожувала сталінській команді усуненням від влади, а Радянському Союзу — розпадом.
Відповідь на ваше запитання буде не повною, якщо не торкнутися самої історії утворення СРСР. Більшовицькі вожді прагнути нейтралізувати бажання України до незалежності різними засобами. Вони зосередили в ній мільйонну армію, але старалися діяти не тільки силою. Конституційна будова Радянського Союзу як союзу рівноправних держав пояснюється саме цим. В. Ленін запропонував 1922 року, щоб Росія нарівні з Україною та іншими радянськими республіками з незалежним статусом увійшла в нову федерацію. Якби не Україна, інші республіки з незалежним статусом стали б автономними у складі Російської Федерації, тобто позбавилися б своєї державності.
— Як відбувався терор голодом?
— Я по тижнях вивчав ситуацію в Україні в 1932—1933 роках, і можу твердити, що спочатку був голод, обумовлений хлібозаготівлями. Такий же точно голод, як і в інших регіонах СРСР. Це був лютий голод, з випадками канібалізму, з десятками тисяч смертей. Але це не був голодомор.
Голодомор в Україні прямо не пов’язаний з хлібозаготівлями. Хочу нагадати, що 1932 року в Україну прибула надзвичайна хлібозаготівельна комісія під керівництвом Молотова (у жовтні). Вона вибрала весь хліб, після цього хліба у селян дійсно уже не залишилось (крім того, який був захований у ямах, бо люди, природно, прагнули вижити — це був зовсім невеликий запас, за даними ДПУ, після обшуків, десь два мільйони пудів).
Потім події розвивалися так. З метою форсування хлібозаготівель комісія Молотова за безпосередньої участі Сталіна (всі документи, що готувалися, Молотов передавав йому на затвердження — це можна довести) примусила ЦК КП(б)У прийняти постанову від 18 листопада 1932 року під назвою «Про заходи щодо посилення хлібозаготівель». 20 листопада аналогічну постанову прийняв Раднарком УСРР. Про які ж «заходи щодо посилення хлібозаготівель» йшлося? Малося на увазі, передовсім, натуральне штрафування (м’ясом та картоплею) так званих боржників. В разі якщо комісії, що проводили обшуки, не знаходили хліба (а до складу цих комісій, як правило, включали незаможників, які жили в тому ж самому селі), вони мали право вилучати в селян м’ясо (сало) або картоплю, причому частина вилученого діставалась голодуючим незаможникам. Треба відзначити, що наприкінці 1932 року (листопад — грудень) натуральне штрафування застосовувалося не так часто.
Селяни вже звикли до постійних обшуків. Причому ось що важливо: Сталін чудово знав, що в Україні хліба вже немає! І справа була, власне, вже зовсім не в хлібі. 1 січня 1933 року він надіслав у Харків, в ЦК КП(б)У телеграму з вимогою повідомити всі райони (і безпосередньо селян), що борг треба негайно повернути: «Якщо знайдуть приховане від обліку або розкрадене зерно (звернімо увагу на ці страшні слова!), тоді влада буде діяти відповідно до закону від 7 серпня 1932 року». У народі цей закон був названий «законом про п’ять колосків» — він передбачав за так зване розкрадання хліба смертну кару або, як мінімум, 10 років ув’язнення.
Свідки Голодомору підтверджують, що саме після цієї телеграми Сталіна почалася нечувана хвиля тотальних обшуків. Коли знаходили хліб — селян одразу висилали на Північ. Але де, власне, знаходили хліб? Я вже згадував про дані ДПУ, згідно з якими за грудень 1932 — січень 1933 року було знайдено й конфісковано менше двох мільйонів пудів хліба, і все. А питання, що ж робити хлібозаготівельникам у тому разі, коли на колгоспному подвір’ї вони не знаходять хліба — це питання у сталінській телеграмі оминалось. Більше того, не було ніяких постанов (ні партійних, ні урядових) про поширення натурального штрафування на все те їстівне (не тільки сало, м’ясо, картоплю, але й кавуни, гарбузи, фруктову сушку тощо), що зберігалося на селянському подвір’ї до нового врожаю. Та на основі усних інструкцій, що йшли від самого верху (наявність їх встановлюється за подібністю дій на всій території України), чекісти вилучали все. І можна стверджувати однозначно: якраз ця сталінська телеграма викачала все продовольство з території України. Після цього мільйонам людей не було чим рятуватися від голоду. Був лише один шлях: знятися з місця і вирушити туди, де можна було хоч щось купити (передовсім в Росію). Але звернімо увагу: не випадково саме в цей момент Сталін відправляє листа Кагановичу з категоричною вимогою заблокувати Україну і Кубань. Так і було зроблено (заблоковані були не тільки залізниці, річковий та інший транспорт, але й виходи з сіл, ґрунтові дороги). Отже, населення залишалося на своїх місцях і сотнями тисяч кожного місяця гинуло від голоду.
— Але чому не загинули всі?
— Тому що терор голодом був організований зовсім не для того, щоб всі загинули. Він мав дві мети: понизити до нуля повстанський потенціал українського села і змусити селян добросовісно працювати в колгоспі. Майже одразу після того, як закінчилася акція вилучення продовольства, голодуючих почали годувати. Та держава годувала не всіх, а тільки тих, хто зберіг фізичну здатність працювати. П. Постишев, який прибув в Україну 30 січня 1933 року на правах сталінського намісника, організовував посівну кампанію з підгодівлею тих, хто міг працювати, і спокійно дивився на всіх, хто гинув від голоду. Одночасно він розгорнув каральну кампанію проти «зрадників» в українському апараті й розпочав загальну чистку в Компартії України.
— Станіславе Владиславовичу, відомо, що в Україні існує, активно діє (і є членом правлячої коаліції!) політична партія, яка рішуче відмовляється засудити злочини сталінського геноциду. Йдеться про Комуністичну партію України. Який вплив, на вашу думку, справляє ця обставина на історичну пам’ять нашого народу?
— Я не вважаю, що тут можна говорити про будь-який відчутний вплив. Адже Компартія має дуже вузький електорат. Інша річ, що ми за останні 15 років практично не пропагуємо історію (справжню історію!) серед населення — цьому зовсім не приділяється увага. У шкільній освіті певні здобутки є — створені непогані підручники (я зараз не буду називати прізвища авторів — їх немало), і молодь вже може здобути правдиве уявлення про трагедію Голодомору. А ось відносно старшого покоління — де воно може дізнатись, як дійсно все було? На телебаченні — одні суцільні серіали... Ось чому особливого значення набуває створення Інституту національної пам’яті. Треба показати справжню історію України.
А щодо комуністів — заперечувати сам факт голоду вони не можуть (бо це офіційно визнав ще В. Щербицький 1987 року). Але тоді Щербицький сказав, що причиною голоду була посуха — а це неправда: її не було. Навіть Сталін свого часу писав про «дуже добрі кліматичні умови» 1932 року!
— Ви згадували про підручники для середніх шкіл. Наскільки повно, на вашу думку, в них відображена українська трагедія 1933 року, враховуючи офіційну думку міністра освіти України про те, що історія Голодомору неодмінно має бути в складі шкільної програми?
— Зараз всі підручники з історії мають «законний» гриф міністерства. Є там «ліхтарики» про голод, є карти поширення цієї катастрофи в межах України. Ця інформація є і в шкільних, і в підручниках ВНЗ. Тут проблеми немає.
— А книга Джеймса Мейса, видана нашою газетою?
— Я глибоко переконаний, що ця книга обов’язково має бути в усіх шкільних та вузівських бібліотеках України.
— Дедалі більше з’являється публікацій, які розглядають трагедію Голодомору майже винятково у «міжнаціональному ракурсі». Тобто особлива увага приділяється етнічному походженню тих чи інших злочинців зі сталінського оточення тих років. Причому теза виглядає так: Голодомор влаштували неукраїнці (прибульці). Ваш короткий коментар.
— Проблема Голодомору явно політизується — і наведений приклад це лише підтверджує, причому доволі яскраво. Деякі націонал- патріоти висувають в цьому зв’язку претензії до Росії. Я хотів би відзначити, що Росії в тоталітарному СРСР фактично не існувало. Безперечно, була державоутворююча нація — але реально все вирішувалося в Кремлі. Не можна пред’являти претензії до будь-якої національності за злочинні дії сталінського керівництва.
Разом з тим підкреслю, — і це дуже важливо — що Голодомор, безперечно, мав яскраво виражену антиукраїнську спрямованість. Він був спрямований проти громадян Української держави, яка мала право вийти з СРСР (і зрештою дійсно вийшла з СРСР).
