Регіонери

V з’їзд Партії регіонів, який відбувся у Києві 19 квітня, очікувався зі спокійним інтересом. Інтересом — тому що всі чекали, чим і як «регіонали» зуміють відповісти «есдекам», «трудовикам» і «нашоукраїнцям», чиї з’їзди недавно відбулися. Спокійним — тому що підозрювали: чогось особливого чекати не випадає, принаймні щодо ідей та викликів. З’їзд відбувся у Будинку офіцерів, і, треба визнати, що з погляду іміджології це був невдалий вибір. Адже просторова організація політичної події — це важливий фактор психологічного впливу на присутніх. Якщо у структурі масового видовища (а з’їзд є, безумовно, таким видовищем) немає достатніх просторових порожнин, наповненість людьми сприймається як товкучка. А товкучка знижує тонус урочистості.

І той, хто бачив людський мурашник у фойє та на сходах Будинку, згадував скоріше одеський Привоз, тим більше, що мер Одеси Руслан Боделан тут-таки проштовхувався через натовп, що посилювало ефект достовірності.

ПЕРЕМОЖЕЦЬ

У залі вже було просторіше, і всі спокійно зайняли місця. Чекали прем’єра, але без напруження. Знали, що він прийде, більш того — буде обраний лідером партії. Знову ж таки, за законами психології впливу, подібний широкий витік інформації напередодні події знищує інтригу і послаблює емоційну реакцію присутніх.

Янукович зайшов до зали збоку і пішов по першому ряду — вітатися. Він ішов спокійно, неквапливо, «ручкаючись» з першим рядом, в оточенні охорони, супроводження.

Прохід Януковича якщо хтось і організовував, то хіба що на рівні охорони, а це, мабуть, не кращі іміджмейкери. І на сцену піднявся В.Ф. важкою ходою Командора. Це прикуло увагу зали, але не наелектризувало її. Та й чого б це електризуватись солідним людям? Складалося враження, що цим впевненим у собі людям ніякі зовнішні ефекти — зокрема й іміджеві — були просто непотрібні. Мабуть, їхня сила полягає не в ефектах, а в ефективності — з якою вони вирішували проблеми і економічного, і політичного характеру. Вальяжна впевненість Януковича, крім того, що є рисою особистісного стилю, мала на цей раз і більш серйозні підстави. До зали зайшов переможець, який напередодні приборкав непокірну Верховну Раду, примусивши проголосувати за свою програму і друзів, і противників.

І хоч би як констатував той же Луценко, що «нас знову згвалтували», віриться у це важко.

По-перше, тому, що останнім часом тема «гвалтування» стала у соціалістів улюбленою (про що ми вже писали і що наводить психоаналітиків на певні висновки), а по-друге, з огляду на стиль роботи Януковича, виникає питання — навіщо це солідному мужчині когось гвалтувати, коли йому самі дають — усе, що він не попросить. Або майже все.

Ну що поробиш, вміє людина зробити пропозицію, від якої навіть таким його опонентам, як Мороз із Тимошенко, важко відмовитись.

Хоча мудрі люди кажуть, що, може, перегнув палицю Віктор Федорович з організацією цих голосів.

От 226 голосів «за» програму прем’єра В.Пустовойтенка у свій час — це оптимально, стверджують ці ж мудрі. І програма затверджена і ревнощів ні від кого нема. Що ж, вік живи...

«УВАЖАЕМЫЕ ЛЮДИ ИЗ УВАЖАЕМОГО РЕГИОНА»

Основою делегатського легіону були незримо схожі між собою поважні «дядьки». Та й жіноча частина делегатів складалася помітною мірою із відповідних «бойових подруг». Ці регіональні політичні легіонери і психологічно, і соціально, і навіть тілесно схожі. Нічого дивного, адже з 536 делегатів 291 представляв Донецьку область — «уважаемый регион», як було сказано з трибуни, а там люди серйозні. Вони являли собою певний набір людських типажів. Таких практично не зустрінеш на з’їздах Руху, КУН, ПРП, УРП «Собор», зелених» тощо, де домінують інші психотипи.

Зате їх можна було побачити «з надлишком» ще декілька років тому на з’їздах лібералів В.Щербаня або НДП, «Злагоди» — тих організацій, які гуртувалися навколо тодішнього прем’єра В.Пустовойтенка.

Це тип регіонального успішного та серйозного працівника, який інстинктивно тяжіє до владоносців. Це люди успішні, статусні, переважно заможні. Легіон таких регіональних лідерів і складає основу партії. Їм є що пред’явити суспільству. Наприклад, запрошуючи Азарова відвідати Кременчук, лідер місцевих «регіоналів» В. Салімон аргументував: «Наше місто дає в рік мільярд податку». Вони не сильні в ідеології, теорії, зате дисципліновані, керовані і чітко розуміють — для їхньої справи потрібен «дах» влади. І вони під цей дах ідуть — тим охочіше, чим міцнішими здаються їм владні позиції та перспективи лідера. У таких прагматиків і вибір лідера — акт суто прагматичний. Тому у партіях подібного типу наступає криза, як тільки лідер втрачає владу — чому свідчення стан справ в деяких партіях. Ліберальна партія фактично розвалилась, НДП у скруті. І навпаки — якщо партія має зростаючі амбіції, вона шукає собі владоносного лідера. Від такої угоди виграють обидві сторони.

Як колись А.Матвієнко передав НДП тодішньому прем’єру В.Пустовойтенку, так і в цю суботу голова «регіоналів» В.Семиноженко передав кермо влади прем’єру теперішньому. І вже від новообраного керівництва залежить — чи зуміють вони закласти в структуру партії, крім зовнішньої дисципліни, чинники внутрішньої політико-ідеологічної згуртованості, чи вона залишиться незгуртованим конгломератом «уважаемых людей». Поки ж партія нагадує велику політичну бочку, яка зміцнилася зовнішньою силою — «обручем» прем’єра. Для створення внутрішньо єдиної цілеспрямованої політичної сили цього недостатньо. «Обруч» це, мабуть, розуміє. Чи розуміє це партійна «бочка»?

ЩО ГОВОРЯТЬ ЧИ ХТО ГОВОРИТЬ?

Люди такого типу, які сиділи у залі, не схильні, як правило, до дискусій, різних підходів та позицій і подібного, з їхньої точки зору, «випендрьожу». Як висловився один з них — «Мы должны быть партией дела, а не болтовни».

Тому, за моїми спостереженнями, багато з них у «піввуха» слухали те, що говорили ряд виступаючих. А немало слушних думок було і у Семиноженка, і у Богатирьової, і у Пєхоти, і в інших. Але виучка є виучка — «уважаемые люди» чекали, коли вийде і що скаже «самый уважаемый». І його промова була сприйнята «на ура», з аплодисментами. Чому саме у промові аплодували? Всьому. Закралась крамольна думка, що якби Віктор Федорович говорив все навпаки — то і цьому аплодували б. Настрій зали був такий, що положення доповіді сприймались як категоричний імператив.

КУДИ ПОДІТИСЯ З ПІДВОДНОГО ЧОВНА?

Розвиваючись таким шляхом, Партія регіонів може стати дисциплінованим загоном політичних легіонерів, організованим зверху. Процеси самоорганізації при цьому гальмуються, хоча лідер і може спробувати їх запускати, активуючи масу.

Що з цього виходить, коли маса налаштована переважно на «під козирьок», красномовно свідчить сценка при голосуванні: В.Янукович: «Ставлю на голосування — «за основу». Хто за? Хто проти? — немає. Хто утримався? — Немає? Чи є пропозиції? — Немає. А у редакційної комісії? — Немає. А у голови редакційної комісії? — Немає. А хто ж має?»

Не витримавши «тиску» лідера, який хотів активізувати мовчазну масу «регіонерів», з місця вийшов «представник регіонів». Усі пожвавилися — які ж пропозиції у чоловіка? А бідолаха обвів зал дуже схвильованим поглядом і видав: «Виступ Віктора Федоровича ми розцінюємо як доповідь, і всі витікаючі з цього!» Що саме витікає з витікаючого, зал не второпав. Але де та межа, за якою сувора дисципліна переходить у інтелектуальну заляканість, коли рідина у організмі відданого партійця стає гальмівною? Найцікавіше, що у таких системах людина скоріше гальмує себе сама, без особливого насильства зверху.

Надзвичайно промовисту оцінку подібного типу політичних зібрань я почув у коридорі під час перерви. — «Ну как тебе ход съезда?» — спитав один делегат другого. — «А куда деваться?» — була відповідь. Геніально.

«ВЫРАЖАЕМ БЛАГОДАРНОСТЬ»

Коли до влади приходить новий лідер, послідовникам потрібен певний час, щоб психологічно вивищити його над собою — передусім у думках, а потім уже і в словах. Процес цей непростий і має свої стадії.

Деякий період новий лідер перебуває у психологічному статусі «кращий серед рівних» (особливо серед старих соратників). Його шанують, але стримано, тому будь-яка стара гвардія рано чи пізно лідером змінюється — на тих молодих та нових, для кого він уже з самого початку визначально «кращий над нерівними».

Цей процес зазвичай розвивається поступово, але завжди знайдеться той, хто послужить його прискорювачем, назвавши лідера вождем. На з’їзді цю роль у мініатюрі відіграв делегат з Євпаторії, сказавши: «Выражаем благодарность Виктору Федоровичу за согласие возглавить партию». У цих словах красномовно проявилось своєрідне, дещо викривлене розуміння партійних процесів, властиве багатьом партійцям. Адже у європейських партіях, на які хоче бути схожа Партія регіонів, за пост лідера, як правило, змагаються, його добиваються, виборюють і часто отримують, долаючи гостру конкуренцію.

Коли згаданий євпаторієць зійшов з трибуни, Янукович тепло побажав йому здоров’я і всіляких гараздів. Може, тому, що делегат цей був людиною сивою, учасником війни, заслуженим медиком, говорив емоційно, піднесено? Ну, а може, підсвідомо зреагував Віктор Федорович на вираз публічної подяки? У всякому разі, жодному іншому промовцю не дісталося таких розчулених побажань услід.

Ті лідери, у яких міцна голова і добра історична пам’ять, знають і розуміють: прогинання, які ставали системою щодо лідера, робили його частіше не об’єктом поклоніння, а мішенню для масового осміяння. Для користі справи такі елементи «брежнєвізму» бажано душити у зародку. «Дорогой Леонид Ильич» вчасно цього не зробив. Чим це закінчилося — добре відомо.

«ОКРІМ РАДОСТІ — МУРАШКИ»

Потенціал Партії регіонів значною мірою залежить від того, скільки в її ряди увіллється тих, хто визначає стан справ на місцях. Один із них — мер Одеси Р.Боделан — був присутній на з’їзді. Його посадили у президію, але у другий ряд. Це також багато про що свідчить. Якщо меру такого міста не знаходять місця у першому ряду, а знаходять ці місця для деяких у минулому впливових, але тепер відставлених діячів тільки тому, що вони земляки — то Партія регіонів залишиться психологічно регіональною, а не загальнонаціональною. Чи підуть регіональні лідери туди, де пропуском до «ближнього кола» будуть не політико-управлінські якості, а належність до Донецька?

Ситуація у партії зараз, мабуть, буде визначатися тим, що донецька група повністю поставить під контроль і без того вже контрольовану партію. Недаром у Боделана вирвалося: «У меня, кроме радости, по спине побежали мурашки». Радість, зрозуміло, від обрання нового лідера, а от мурашки від чого?

Питома вага ділових людей у складі партії визначає також і постановку деяких питань і стиль мислення. Саме тому одна із виступаючих звернулася до зали: «Надо нам думать, какие европейские партии выступят нашими провайдерами в Европе».

У сучасній політичній історії України вже траплялось таке, що регіональні осередки деяких партій перетворювались на дилерів, ці партії привласнювали «по лізингу», або «брали в оренду з правом викупу». До політико-ідеологічних утворень такі партії вже після цього не мали ніякого відношення, перетворюючись в бізнес-групи, холдинги тощо, обслуговуючи власне лідера у його індивідуально-прагматичних інтересах. Тому «регіоналам» потрібно подумати — не те, що вони можуть запропонувати своїм європейським провайдерам та українським дилерам, а який політичний шлях — реальний привабливий — запропонують суспільству.

Які проривні ідеї, політико-інноваційні проекти зріють у їхніх надрах, мозкових центрах (і чи є ці мозкові центри у партії)? За допомогою чого партія планує підвищити свій електоральний рейтинг? Організаційно-фінансовими можливостями тут не обійтися.

Окрім знайомих і, по суті, беззмістовних закликів до «відродження регіонів» (десь ми чули вже це гасло, зустрічали цей лейбл, чи не так?), на з’їзді нічого не прозвучало такого, щоб виокремило партію із когорти центристських партій. А це означає, що боротьба за політичну конкурентоспроможність Партії регіонів, за великим рахунком, тільки починається. Шлях до статусу партії-лідера важкий, довгий і нічим не гарантований.

ТОСТ ВЕЧОРА

Після закінчення з’їзду делегатів запросили на фуршет. Столи були солідними, але без родзинки, як, власне, і сам з’їзд.

Лідер партії підняв чарку «за прекрасний український народ, за прекрасні регіони!»

Щодо «прекрасних регіонів», то серед них трапляються, на жаль, і депресивні, про що йшлося на недавньому дні уряду, — і що з ними робити, щоб вони таки колись стали прекрасними, ні партія, ні уряд поки що не знають. А ця тема якраз для Партії регіонів. Чи подужають?

Трохи згодом слово взяв один з найближчих до лідера діячів: «Я предлагаю выпить за лучшего сына украинского народа Виктора Федоровича Януковича!»

Після цього «шедевра» брежнєвізму пасаж євпаторійського делегата видався невинним компліментом.

Де та межа, за якою щирий комплімент стає захвалюванням, а знаки поваги — ознаками лизоблюдства? Публічна компліментарність — це психологічна «голка», на яку оточення прагне «посадити» лідера, переслідуючи свої інтереси. Чим слабкіший лідер, тим швидше це вдається. Сильні лідери на це не ловляться. Як наслідок, знижується рівень політичної культури, підвищується безсоромність та цинічне використання лестощів, похвал, нагород, звань та інших засобів впливу оточення на лідера. І тут багато що залежить саме від лідера, його самокритичності, проникливості, тверезості мислення.

Цього разу Віктор Федорович проявив властиве йому чуття і алаверди підняв тост за Леоніда Даниловича. Таким чином він офіційно натякнув оточенню на недоречність деяких тостових «заносів».

Підіб’ємо короткий підсумок. З’їзд показав, що в країні виник політичний важіль, який акумулює величезні кошти, серйозні кадри, різноманітні форми роботи і яким, безумовно, активно скористається В.Янукович для зміцнення свого плацдарму як можливого кандидата у президенти. Значна частина ділової еліти визначилася, на кого буде робити ставку на виборах 2004.

Правда, на цю непросту тему Янукович висловився так: «Вопрос моего баллотирования в президенты, скажу сразу, меня не волнует. Меня волнует, чтобы мы выполнили то, что мы планируем, чтобы была возможность создать механизмы реализации этих планов».

Партія регіонів і є одним із таких механізмів. Так що реалізацію планів ми будемо бачити вже найближчим часом. Як сказано у гімні Партії регіонів — «Наче сонце ясне над землею зійшло...»