Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Реквієм по українцях Кубані

Місцева влада заборонила вшанування жертв Голодомору
21 листопада, 2008 - 00:00
«РЕКВІЄМ» / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Штучний голод 1932—1993 років жорстоко винищував кубанців — про нього й досі згадують як очевидці трагедії, яким вдалося вижити, так і їхні нащадки. Традиційно тут проводилися заходи з вшанування жертв голоду. Про те, що відбуватиметься в річницю трагедії 1932—1933 років на Кубані цього року, «Дню» розповів голова громадської організації «Товариство українців Кубані» Микола СЕРГІЄНКО.

— За словами директора Інституту національної пам’яті Ігоря Юхновського, голод починався саме з Кубані. Тут про це, звичайно, пам’ятають, постійно виходять публікації в газеті «Кубань Сегодня». Володимир Мокротоваров веде тут свою рубрику — щонеділі виходять його матеріали на тему Голодомору. Раніше цілий номер газети «Родная Кубань» був повністю присвячений цій проблемі. Голодомор вивчають на такому шкільному предметі, як історія кубанського козацтва. Є спецкурси, які присвячені цій темі. Серед населення до трагедії 1932-1933 років існує серйозне ставлення, адже голод по Кубані пройшовся дуже сильно. Заперечувати його — просто язик не повернеться. Але тут Голодомор не прив’язується до національного питання.

У зв’язку з різним підходом керівництва Російської Федерації та України до проблеми Голодомору, зараз неможливо організувати заходи з вшанування цієї трагедії. Акція «Незгасима свічка» була спокійно сприйнята на Кубані. Коли ми запланували проведення цієї акції в Краснодарі в центрі Національних культур, наш план затвердили. Перепон жодних не було. Але коли стало відомо, що до акції причетні державні структури України, з’явилася різка реакція міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова. Тоді, звичайно, на місцевому рівні виявилися різні причини, за якими проведення акції в Краснодарі було заблоковане. Ми всі були готові до зустрічі свічки, яка мала летіти з Санкт-Петербурга, але нам сказали, що державну акцію України проводити не будуть. Тоді «Незгасима свічка» пройшла на території Генерального консульства України в Ростові-на-Дону в досить маленькому холі. Ця акція не мала жодного розголосу.

Також ми планували провести акцію за підтримки Міністерства закордонних справ України. Але вирішення цього питання іде з травня місяця і по сьогоднішній день. То по казначейству не проходять якісь документи, то на інших етапах документи губляться. Але, гадаю, акцію ми таки проведемо; якщо вдасться, то навіть цього року. Наскільки мені відомо, й інші організації української діаспори Кубані та півдня Росії на цей час жодних заходів не будуть проводити.

***

Один із наших читачів надіслав у «День» матеріал «Сумний ювілей». До 70-х роковин етнічної чистки Кубані 1932—1933 рр.», що належить перу редактора газети «Вісник української культури Кубані» В. Чумаченка. Ми вирішили оприлюднити цю статтю з кількох причин. По-перше, трагедія українців Кубані (а вони становили у 20—30-ті роки минулого століття більшість населення цього краю) ще й досі залишається практично невідомою — в кращому разі, маловідомою — нашій громадськості. Якщо лише невеличка частина жахливої правди про Великий голод на материковій Україні донесена до людей (і треба ясно усвідомлювати це!), то що казати про геноцид наших братів-українців (а цей геноцид здійснювався, як видно зі статті В. Чумаченка, у двох формах — штучного голоду та етнічних чисток), котрі жили за межами тодішньої УСРР і були ще меншою мірою захищені від сталінського терору... І, нарешті, по-друге, пропонована читачам «Дня» стаття «Сумний ювілей» дозволяє зробити один, можливо, визначальний для розуміння політики більшовицької влади і щодо власне України, і щодо української Кубані висновок: національне відродження республік СРСР — в першу чергу України і тих регіонів, де українці становили більшість, — розглядалось злочинним кремлівським режимом (небезпідставно!) як найперша загроза своєму пануванню. Звідси — істеричні звинувачення у «націоналізмі» (цей термін, що часто означає просто любов до рідної землі, й досі часто вживають духовні спадкоємці Сталіна), конструювання людоїдських формул на кшталт «українська мова — це форма опору класового ворога Радянській владі» тощо. Отже, пам’ятаймо про це все — аби злодіяння не скоїлися знову!

Підготувала Аліна ПОПКОВА, «День»
Газета: 
Рубрика: