ПІДСУМКИ МИНУЛОГО РОКУ
Минулий рік можна охарактеризувати як досить видну подію в житті держави і економічної політики сучасної України.
Передусім, 1998 року було втрачено єдине позитивне досягнення нинішнього керівництва країни — стабільність курсу національної грошової одиниці. Традиційним вважалося забезпечення стабільності курсу гривні шляхом здійснення жорсткої монетарної політики. Розгортання фінансової кризи в серпні минулого року призвело до девальвації гривні, а наступні заяви Президента про фактичну відмову від монетарної політики, що проводиться, і заклики до скасування валютного коридору сприяли ускладненню ситуації.
Далі, поточний рік не виправдав прогнозів у плані економічної стабілізації та зростання. На офіційному рівні існувала низка прогнозів зростання ВВП на кінець року, які постійно переглядалися і, зрештою, не були досягнуті.
Непрогнозованим для вищого політичного і економічного керівництва країни стало розгортання фінансової кризи. До цього робилися заяви про те, що азіатська фінансова криза, однаково як і криза в Росії, не зможе впливати на Україну. А про власні причини фінансової кризи умовчувалося.
Болісним залишається зовнішній чинник. Тут йдеться як про загальне бачення ролі та місця України в світі, так і про конкретні взаємовідносини України з міжнародними фінансово-кредитними організаціями, на які постійно покладаються великі надії. При цьому прив’язаність діяльності Кабінету Міністрів до Меморандуму з МВФ перебуває на межі з національною безпекою і, в ряді випадків, переходить її.
В країні зберігається й посилюється соціальна напруженість. Це пов’язано зі скороченням соціальних витрат бюджету і зростанням заборгованості з пенсій та інших соціальних виплат. Якщо оперувати офіційними виступами, то основними можливостями розв’язання соціальних питань для влади є емісія і приватизація «Укртелекому», що в обох випадках вельми сумнівні заходи.
Традиційно не ясним залишається бачення економічним і політичним керівництвом країни шляхів виходу з кризи. Якщо керуватися посланнями Президента Верховній Раді, зробленими в травні та листопаді — вони суперечать одне одному і не мають будь-якого розумного конструктива. Якщо використати останні виступи — то постійна вимога якихось додаткових повноважень зовсім не є важелем, який виведе країну з кризи. Однаково як не виведуть її з кризи майже патологічні заяви на кшталт «парламент поганий». Тому, скоріш за все, на державному рівні немає механізмів, які дозволили б вивести країну з кризи. Крім цього, останні кадрові придбання економістів адміністрації Президента викликають майже жахливі емоції.
Минулий рік мав, мабуть, один відносний позитив. Основні макроекономічні показники країни не є провальними, особливо в порівнянні з наслідками фінансової кризи для Росії. В той же час, не можна не враховувати той факт, що Росії було звідки так відчутно падати. При всій спільності трансформаційних процесів у колишніх союзних республіках, внаслідок об’єктивних і суб’єктивних умов, Росія перебувала на більш просунутому рівні. До речі, майже офіційне злорадство з приводу російської фінансової кризи не свідчить про високий інтелектуальний потенціал ініціаторів такого злорадства.
УКРАЇНА В ОЦІНКАХ ЗЗОВНІ
Оцінки України, зроблені зарубіжними аналітиками, не відрізняються чимось вишукано новим. Традиційно імідж держави затьмарюється розгулом корупції та тінізації всіх сторін суспільства, відсутністю будь-яких реальних кроків у напрямку економічних реформ, нестабільністю правової бази, політичної ситуації та масою інших чинників. Так, у середині 1998 року швейцарський World Economic Forum опублікував доповідь про конкурентоспроможність у світі. В цій доповіді Україна, серед іншого, відноситься до країн, де: а) хабарі є нормою життя; б) громадяни ухиляються від сплати податків; в) організована злочинність заважає бізнесу; г) поліція не забезпечує особисту безпеку громадян.
За даними Transition Report Європейського банку реконструкції та розвитку, Україна 1998 року за сукупним показником трансформаційних процесів займала 15 місце з 17 представлених країн Центральної та Східної Європи. Нижче України в рейтингу знаходяться тільки Боснія та Білорусія.
Про місце України в міжнародних економічних відносинах можна судити з рейтингу інтегрованості в світову економіку, що наводиться новорічним номером Central European Economic Review. Серед згадуваних у рейтингу 27 постсоціалістичних країн Європи та союзних республік, Україна займає 23 місце, випереджаючи лише Узбекистан, Туркменію, Білорусію і Таджикистан.
Щодо статистичних параметрів, які прогнозуються на 1999 рік, то австрійський Erste Bank Research відводить Україні падіння ВВП у — 4,0% з непрогнозованим рівнем інфляції. За його розрахунками, рівень падіння другий після Росії (— 6,0%) і пропускає вперед Румунію (— 2,0%), а в інших постсоціалістичних країнах падіння немає взагалі. Вже цитований Central European Economic Review прогнозує для України 1999 року падіння ВВП у — 3,2% при інфляції 34,8%. Серед представлених 27 країн падіння прогнозується тільки у Росії (— 4,6%), Білорусії (— 2,1%) та Молдові (— 0,4%).
При цьому наведені вище параметри базуються на власних розрахунках вказаних організацій і не використовують напівпропагандистські прогнози офіційних українських структур. До речі, рік тому, в більшій мірі саме під впливом офіційних українських джерел, на 1998 рік зростання на рівні 1,0—1,5% прогнозувалося Deutschr Bank Research, щорічником журналу The Economist і впливовим виданням із проблем економічного прогнозування Consensus Forecasts.
Щодо прогнозів економічного і соціального розвитку, то цей рік не можна аналізувати, використовуючи традиційний інструментарій. Крім специфіки національної економіки, яка не дозволяє застосовувати загальносвітові схеми і критерії, існує досить специфічний вплив майбутніх президентських виборів.
Передусім, однозначними є два факти: по-перше, в нинішнього керівництва країни немає реальних механізмів стабілізації ситуації та утримання економіки у відносно нормальному стані до президентських виборів і, по-друге, немає грошових коштів, необхідних для виконання соціальних програм. Тому досить проблематичним є вплив на електорат так званим «природним шляхом» за допомогою того, що «життя стане краще завдяки турботі гаряче любимого лідера нації».
Щодо можливих варіантів розгортання подій і їх впливу на економічну ситуацію в країні, то в загальних рисах можна виділити три таких варіанти:
— по-перше, зберігається ймовірність так званого «м’якого» скасування президентських виборів. У такому випадку економічна сфера може деякий час утримуватися в поточному стані, однак зростання соціальної напруженості, бюджетні негаразди, наслідки проблеми боргової піраміди та маса інших національних особливостей розхитають стійкість нинішньої влади. Прискориться процес згортання економічних і політичних відносин з Україною та її ізоляція в світі. Враховуючи нездатність нинішньої влади до проведення будь-яких реформ, можна констатувати їх приреченість у такому випадку;
— по-друге, можливе посилення існуючої влади з відміною президентських виборів і встановленням напіввійськового режиму. Теоретично можливим є повернення до жорсткої адміністративної системи під лозунгами «збереження завоювань незалежності» або просто боротьби з чим-небудь ще. В такому випадку економіку має бути переведено на напівкартковий нормований розподіл із фактичною ліквідацією небагатьох проблисків ринку. Хоча влада навряд чи піде на такий варіант. Такі дії буде однозначно засуджено міжнародним співтовариством, а крім цього, розвинений тіньовий сектор просто не дасть нинішній владі «закрутити гайки»;
— по-третє, існує ще один, найбільш вірогідний варіант. Згідно з даним варіантом, нинішнім політичним і економічним керівництвом країни буде зроблено все можливе для того, щоб вичавити з країни всі соки саме перед виборами. Тут не складно прогнозувати запуск друкарського верстата і виплату всіх видів заборгованості, рішуче підвищення зарплат та інші дії за принципом «після нас хоч потоп». У принципі, за декілька місяців до виборів країна житиме за законами, що суперечать не лише основам економічної теорії, але й будь-якому здоровому глузду. При цьому вже ніхто не звертатиме увагу на точку зору міжнародних фінансово-кредитних організацій, на внутрішні та зовнішні оцінки того, що відбувається. Навряд чи варто нагадувати про інфляцію та прогресуючий спад, який піде за цим. Такий досить сумний сценарій не призведе до очікуваних владою результатів і матиме найсумніші наслідки для майбутнього країни. Враховуючи те, що в України немає резервів для таких експериментів, новому президенту країни дістанеться вельми сумна економічна спадщина. І це буде дуже ілюстративним результатом діяльності Президента нинішнього.
Оцінюючи соціально-економічну ситуацію в країні, можна практично однозначно стверджувати — за десять місяців Україна матиме нового президента. Нинішній рік просто приречений на зміни, враховуючи відверту втому виборців — від пенсіонерів і домогосподарок до політичних діячів і підприємців. І саме такі зміни будуть позитивно сприйняті не лише всередині країни, але й за межами України.
