Для України це однаковою мірою новина хороша й погана. З одного боку, російська економіка, переходячи до стану відносно стійкого підйому, вже зараз перетворилася на один iз локомотивних чинників економіки української.
З другого — що кращі справи у Росії, то більше металу в її голосі під час діалогу з Україною. Тим паче, що за перший рік президентства Путіна намітився й інтенсивно поглиблюється не на користь України розрив у швидкості та якості структурних й інших економічних реформ — це, незважаючи навіть на вражаючі успіхи української економіки, як торішні, так і за підсумками першого кварталу поточного року. Компліменти економічного радника Путіна Андрія Ілларіонова, що похвалив Україну за високе промислове зростання, не повинні вводити в оману: пролунали вони виключно з метою дошкулити Михайлу Касьянову в апаратній боротьбі.
Процес відставання посилився за останні півроку, коли разбалансування політичного механізму України співпало в часі з жорсткою концентрацією російської влади в одних руках і з її граничною зосередженістю на плані економічного стрибка, викладеного Путіним у квітневому посланні парламенту.
У Росії, щоправда, ніколи не бракувало хороших проектів, однак поданий ВВП амбіційний ліберальний план має всі шанси на відносно успішну реалізацію.
Його проголошенню, як відомо, передував період (мiж тим, він ще триває), протягом якого Путін займався переважно налагодженням державного механізму, результатом чого і стало зосередження в його руках усіх головних важелів влади.
Олігархи, що були сірими кардиналами при хворому Єльцині, і крутили ним, як хвіст собакою, усунуті від Кремля. Губернатори позбавлені сенаторського статусу і відповідної йому депутатської недоторканності, посаджені під ковпак президентських повпредів і усунуті від впливу на ухвалення ключових політичних рішень. Держдума за рік роботи відхилила усього один президентський законопроект, та й то, напевно, через якесь непорозуміння.
Відпресований Кремлем Лужков, щоб уникнути візиту до прокурора, об’єднує свою «Отчизну» з «Єдністю» в «ЄДіОТ». Лідер КПРФ Зюганов, так само як тов. Симоненко, сконцентрувався на критиці виключно прем’єр- міністра, виносячи президента за великі й жирні дужки. А спікер Думи комуніст Селезньов давно перетворився на більшого путініста, ніж сам Путін.
Вяхирєв і Кох насадили НТВ на вертикаль влади, і всі центральні канали ТБ здмухують пилючку з високого, як Останкінська вежа, президентського рейтингу (70% у квітні проти 75% у березні).
Ці та інші негативні сигнали регулярно надходять в Україну і створюють враження про певну авторитаризацію влади в Росії, її повернення до імперських та диктаторських традицій. Різноманітні регресивні старовведення Путіна — на зразок відновлення радянського гімну або поновлення практики розгляду анонімок — сприяють формуванню в Україні образу Росії як країни, що повертає в минуле. Насправді Росія приготувалася до стрибка в майбутнє.
Не збулися прогнози песимістів, що пророкували згортання економічного зростання. Ріст ВВП, що триває з весни 1999 року, хоч і втратив темпи 2000 року (тоді російська економіка продемонструвала темпи, яких не було майже 30 років), проте, за підсумками першого кварталу 2001 року, становив 4%.
Більше того, нещодавні дослідження Інституту економіки РАН засвідчили, що серед чинників зростання роль експорту і наслідків девальвації 1998 року знижується, зате чинник споживчого попиту, що збільшується, з незначного став другим, і його значення продовжує зростати. На підвищенні ділової активності позначається й зниження податкового тиску. За оцінками Мінфіну, в 2000 році вiн становив 3%, завдяки чому в обігу збереглося близько $7 млрд.
Золотовалютні резерви ЦБ досягли рекордної позначки більш ніж у $30 млрд. і продовжують збільшуватися. У четвер Віктор Геращенко пообіцяв до кінця року довести їх до $ 45 млрд., при цьому темпи девальвації рубля відтепер будуть більш наближені до темпів інфляції.
Позитивне зовнішньоторговельне сальдо, за підсумками 2000 року, становило майже $60 млрд. Інвестиції в основний капітал зросли на 17,2%. Шістдесят відсотків їх направлені в ТЕК, але ця галузь вже стала ділитися з іншими. Наприклад, багато машинобудівних підприємств, що працюють на ТЕК, під зав’язку завантажені замовленнями на рік-два наперед і навіть скаржаться на нестачу робочих рук.
Цього року нафтові компанії готові інвестувати у виробництво $8 млрд. У нафтовому і металургійному секторах внаслідок сприятливої зовнішньоекономічної кон’юнктури накопичені величезні кошти, що шукають застосування в інших сферах. Так, найбільші автомобільні підприємства усі разом переходять під контроль металургів. За повідомленнями російських ЗМІ, Олег Дерипаска готовий інвестувати до $2,5 млрд. у створення Росавтопромхолдингу.
Частина інвестиційних коштів перетікає й в Україну — причому настільки інтенсивно, що час вже порушувати питання про російський неоколоніалізм. На фоні громоподібного ефекту від призначення Черномирдіна послом майже непоміченими лишилися розпорядження Путіна по лібералізації режиму вивезення капіталу в країни СНД.
Усунутий від влади великий бізнес користується її протекціонізмом на зовнішніх ринках. «У всіх посольствах, — зазначає господар ЛУКОЙЛу Вагіт Алекперов, — ми знаходимо підтримку, і жодного разу не було так, щоб посол відмовив нам у проханні звернутися до уряду країни перебування з тих або інших питань».
Багато робиться й для зростання інвестицій. За підсумками 2000 року, притік зарубіжного капіталу в економіку зріс на 15%. Щоправда, його обсяг лишається незначним: прямі інвестиції становили всього лише $4,43 млрд. Проте, за оцінкою дослідницької компанії Economist Intelligence Unit, що входить до групи The Economist, у 2001 — 2005 роках обсяг прямих іноземних інвестицій у РФ складе в середньому $7 млрд. на рік. Це приблизно вдвічі більше, ніж їх середньорічний рівень у 1996 — 2000 роках.
Ця ж дослідницька група, що опитала близько місяця тому керівників приблизно 100 компаній з числа тих, що працюють у Росії, дійшла висновку, що більшість з них відчули поліпшення податкового режиму й збираються розширювати тут свою діяльність. У 2001 році понад половину опитаних компаній чекають збільшення обсягів продажу на 10—25%, а чверть — навіть на 25—50%.
«Вольво» за перші три місяці цього року продала в Росії машин стільки, скільки за половину попереднього. Реалізація «Ауді» в порівнянні з аналогічним періодом минулого року зросла на 40%.
На запитання про політичний ризик 82% представників західних ділових кіл, що взяли участь в опитуванні, заявили, що він знижується, і жоден з них не сказав, що становище в цій сфері погіршується. Більшість компаній вважає, що злочинність та корупція в Росії перебувають на контрольованому рівні, і лише 5% назвали їх «дуже високими».
Загалом же, серед керівників іноземних компаній переважає оптимістичний настрій. Половина опитаних вважає, що в Росії вигідно вести бізнес, 38% негативно ставляться до цього ринку, але, відтак, збираються розширювати свою присутність.
Уряд активізує зусилля у створенні більш сприятливого клімату для іноземних інвесторів та вітчизняних бізнесменів. Наприкінці березня розпочало діяльність Державне інвестиційне агентство. Одне із завдань нової структури — всебічно сприяти потенційним інвесторам і налагодити ефективну роботу за принципом «одного вікна».
Підготовлений і направлений в Думу пакет законопроектів iз дебюрократизації та мінімізації адміністративного втручання держави в бізнес. Кількість ліцензованих видів діяльності пропонується скоротити з понад тисячі до ста.
На черзі й реформа природних монополій. Путін відхилив проекти реструктуризації, запропоновані йому менеджментом компаній. Замість цього плани реформування МШС і РАТ «ЄЕС Росії» підготувало міжнародне агентство «Артур енд Андересен».
Серед інших ліберальних економічних заходів, запланованих на наступний рік, — підвищення ролі приватного капіталу у ВПК, скасування обмежень на обіг земель несільськогосподарського призначення, «непрацюючих заборон» у валютній сфері — приміром, суму валюти, яку громадяни мають право вільно вивозити за кордон, пропонується підвищити до $75000.
Економічні успіхи і нехай незначні зрушення в соціальній сфері (за останній рік пенсії, наприклад, підвищувалися чотири рази) стимулюють «піднесення національного духу». Росія полишила стан національної депресії, характерної для всього минулого десятиріччя й особливо рубежу 1998—1999 років, а впевненість людей у завтрашньому дні хоч і повільно, проте зростає.
У рамках ініційованої головою Міндруку Михайлом Лесіним дискусії про покращання міжнародної репутації країни обговорюється питання про революційну зміну символу країни — традиційного ведмедя — на молодого агресивного вовка.
Слід також відзначити, що політична система Росії не стала настільки авторитарною, як очікувалося. Закрутити гайки не так уже й просто. Горбачовсько-єльцинські політичні реформи надихнули до життя прошар ок ініціативних людей, що особисто і повністю відповідають за результати своєї діяльності. Виросло перше некаране покоління, і примусити його ходити по суботах на стайню досить складно.
Вочевидь перебільшені й уявлення про утиски свободи слова. Єльцинської вольниці більше немає, але обмеження поки що були вжиті лише стосовно центральних телевізійних каналів і практично не торкнулися газет, журналів, радіо тощо. Рунет — динамічно зростаючий російський сегмент Інтернету, від якого Україна відстає на порядок.
Деякі епатажні дипломатичні кроки Путіна шокували міжнародну громадськість, що звикла до колишнього слідування Росії у фарватері американських інтересів. Але загалом зовнішня політика Путіна динамічна, реалістична й прагматична. У ній вочевидь домінує європейський вектор, що, до речі, в перспективі може посилити геополітичну стійкість України.
Багато реформ, намічених у Росії, здійснюються або плануються і в Україні. У Росії більше шансів на успіх, тому що вона має низку важливих переваг.
По-перше, за відсутності власної політичної команди Путін все ж послуговується допомогою, принаймні, мінімально, необхідної кількості «буржуазних спеців» — високопрофесійних держменеджерів, що відповідають сучасним західним стандартам і пройшли управлінську школу в найбільших комерційних структурах. В Україні ж на багатьох ключових посадах у політиці й економіці залишаються чиновники, розвиток яких припинився ще в останні роки Щербицького.
По-друге, могутня «нефтянка» паровозом тягне за собою інші галузі. На її основі з наступного року Путін планує створити резервний бюджет, кошти з якого витрачатимуться лише у разі різкого погіршення світової економічної та зовнішньоторговельної кон’юнктури. Днями оголошено про плани додаткового оподаткування надприбутків ТЕК — ще один путінський привіт олігархам.
По-третє, в Росії всерйоз і надовго вирішене питання про владу. У 2003 році блок Путіна отримає переконливу перемогу на парламентських виборах, а сам ВВП у 2004 році завиграшки переобереться на другий термін, який, можливо, складатиме вже не 4, а сім років. Для бізнесу важливо і те, що питання про перегляд підсумків приватизації практично зняте з порядку денного: гарантії Путіна, озвучені в посланні парламенту, пролунали більш ніж переконливо.
Україна ж тим часом занурюється у вир популістських виборчих кампаній. Спочатку, ймовірно, виснажлива прем’єрiада, яку увінчає, можливо, призначення слабкого уряду на чолі з т. зв. технічним прем’єром. Потім — парламентські вибори з їх плавним перетіканням у президентські.
У підсумку, на фоні Росії, що динамічно розвивається, Україна втратить декілька років. Чи зможе разпалена боротьбою за владу політична еліта країни відповісти на виклик географії та часу і досягнути консенсусу хоч би в найневідкладнiших питаннях економічних реформ? Або ж вона поведе себе, як ракова пухлина, що пожирає організм, щоб загинути разом iз ним? У тому числі — й у вельми міцних обіймах сусіда, на вочевидь зростаючий вплив якого на політику й економіку України хтось, не виключено й таке, вже зробив ставку.
