За умови послідовного проведення такої реформи Україна має шанс прискорити реалізацію концепції «ширшої Європи». Адже відомо, що серед вимог копенгагенських критеріїв вступу до ЄС (демократичний устрій, конкурентоспроможна ринкова економіка, верховенство права, розвиток громадянського суспільства, свобода слова і преси) політична складова має особливе значення.
На жаль, запропонований Президентом проект закону «Про внесення змін до Конституції України» сприймається скоріше як арифметичний перерозподіл повноважень і не передбачає передачу політичної влади народу, який є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні. Більше того, викликає сумнів і сам процес впровадження в життя основних положень політреформи, адже будь-які ініціативи тієї чи іншої політичної сили сприймаються протилежною стороною як такі, що спрямовані на реалізацію суто корпоративних інтересів.
Цілком виправданою є ідея Президента України щодо виведення обговорення реформи із площини протистояння полярних політичних сил та можливості прийняття поправок до Конституції України самим народом. Одним із реальних дієвих варіантів є, на нашу думку, пошук компромісного рішення всіх гілок державної влади щодо легальної можливості проведення Установчих Зборів громадян України в січні- лютому 2004 р.
Вибори делегатів Зборів можна провести після всенародного обговорення альтернативних моделей політичної системи (не обов’язково лише парламентсько-президенських), що функціонують в країнах Західної і Східної Європи, — за пропорційними квотами від територіальних громад та громадських об’єднань України.
Таке реформування політичної системи України не лише пов’язане з можливим її членством в Європейському Союзі, або його «сусідством», але й обумовлене процесом становлення та розвитку в країні громадянського суспільства. (Докладно концепцію громадянського суспільства див. М.Шевченко «Громадянське суспільство: мотивація свободи» «День» від 20 серпня 2002 р.).
Серед основних специфічних цілей політреформи, яка, на нашу думку, впливатиме зокрема і на подальше формування та розвиток нової форми соціальної інтеграції — громадянського суспільства, слід відзначити такі.
1. Формування нової системи влади в Україні. В Україні є законодавча, виконавча та судова влада, але немає системи влади. І справа тут не стільки в розмежуванні їх повноважень та формуванні механізмів стримування та противаг, а в самій концепції розбудови політичної системи. Практика формування політичної системи свідчить, що в Україні впроваджується пірамідальна система влади. Вона характеризується, як відомо, чіткою ієрархічністю та підпорядкованністю всіх елементів знизу доверху. Вершиною піраміди політичної системи є держава або державні органи, які для здійснення своєї влади мають підзвітну вертикаль як на рівні регіонів, так і в усіх сферах суспільного розвитку.
За такої моделі природнім є те, що контроль за діяльністю посадових осіб здійснюють вищі органи, а отже, й відповідальність ці керівники несуть не перед народом або тими групами населення, якими вони керують, а перед вищим керівництвом. Посилання на те, що вищі органи державної влади є демократично обраними народом, не є коректними. По-перше, самі закони України, зокрема про вибори, щораз змінюються в залежності від ситуації. По-друге, із закінченням процедури виборів виборці втрачають будь-які важелі контролю та впливу на політику своїх обранців.
Запропоноване політичне реформування дозволить розбудувати кільцеву модель політичної системи. Вона характеризуються тим, що її перший елемент домінує над другим, другий — над третім і т.д., але останній домінує над першим. Зокрема, політична система кільцевого типу — це демократичне суспільство, суб’єктами регулювання між структурними елементами якого (включаючи і конкретних індивідів) виступають державні органи, створення і діяльність яких залежать від волі народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні.
2. Видозміна конституційних норм політичної системи України створює можливість створення нової форми соціальної інтеграції. Якщо в період формування національних держав роль політично мобілізаційного фактора виконувала національна ідея, то в сучасних умовах таку роль може зіграти ідея формування в Україні громадянського суспільства. Найбільш важливий аспект її реалізації полягає в тому, що становлення громадянського суспільства передбачає реалізацію народного суверенітету та прав людини й нейтралізацію обставин, які породжують відчуття протистояння держави та суспільства.
Отже, найголовнішим здобутком громадянського суспільства є відпрацьований механізм взаємодії рівних у правовому та політичному відношенні соціальних інститутів — правової держави, економічної сфери та третього сектора. Тобто держава є не окремим суб’єктом, а органічним елементом суспільства, якому останнє делегує загальні функції керування, організації, управління суспільними справами, а не навпаки.
Дієвість цієї ідеї залежить від процесу прийняття рішення щодо політичного реформування в Україні. Важливо встановити такий порядок внесення змін до Конституції України, який би дав народу можливість усвідомити себе автором таких змін.
3. Створення прозорої системи підзвітності та відповідальності на всіх рівнях влади. Ідея громадянського суспільства може проявити свою інтегративну силу тоді, коли вона виявить себе як механізм прозорості і прогнозованості прийняття рішень. Тільки переконавшись, що його голос — наприклад, під час виборів до парламенту — вплинув на процедуру формування виконавчої влади та її політики, громадянин зможе усвідомити свій статус як невід’ємної частки політичного цілого та стане залежним від інших і відповідальним за них.
Головна ідея, що має супроводжувати реформування політичної системи України, полягає у включенні політичних партій у сферу формування державних органів влади. Саме вони в конкурентній боротьбі за голоси виборців найбільш послідовно, ефективно та легально репрезентують інтереси основних соціальних груп населення й адресно відповідальні перед ними за їх реалізацію.
4. Упровадження основних принципів функціонування та розмежування системи органів державного управління на місцевому та регіональному рівнях. Відчуження регіонального управління та місцевого самоврядування від сфери державного управління, яке нерідко спостерігається сьогодні в Україні, є не чим іншим, як спробою «приватизувати» державне управління його апаратом. Аналіз цієї проблеми, зокрема, свідчить, що в Європі ефективному функціонуванню системи органів державного управління на місцевому та регіональному рівнях сприяють прийняті европейським співтовариством головні принципи регіональної політики:
— субсидіарності — у відповідності з яким вищі суспільні одиниці мають право і повинні розв’язувати лише ті проблеми, на виконання яких нижчі структури не здатні;
— децентралізації — перерозподілу повноважень регіонів з метою їх ефективного використання та заохочення регіональних ініціатив, оптимізації практичного вирішення питань саме на регіональному рівні, розмежування функцій та повноважень між різними рівнями управління;
— партнерства — діяльність та розвиток регіонів може здійснюватися лише тоді, коли суб’єкти співробітництва постійно та послідовно співпрацюють задля досягнення спільної мети;
— програмування — розробки на основі партнерства стратегій розвитку з урахуванням пріоритетних довгострокових та короткострокових цілей із зазначенням заходів, виконавців, джерел фінансування, моніторингу, розрахунків позитивних та негативних впливів на соціо- економічний розвиток регіону взагалі та довкілля зокрема;
— концентрації — кооперування та ефективного використання ініціатив, пошуку власних джерел фінансування програм регіонального розвитку.
Реалізація зазначених принципів посилює відповідальність на місцевому рівні та активізує локальні ініціативи. В цьому контексті посилення місцевої відповідальності та компетенції важливо і з погляду послаблення надмірного впливу вищих органів влади, адже саме регіон, регіональний рівень має істотний вплив на ефективність економічного розвитку країни.
5. Підвищення захищеності громадян і юридичних осіб та усунення обставин, що спричиняють корупцію та зловживання з боку працівників органів державної влади. На жаль, в сучасній Україні громадські об’єднання як автономні самоорганізаційні структури не мають достатнього захисту від зловживань з боку працівників органів державної влади та можливості впливу на політичний процес. А відсутність соціальних гарантій, недостатнє матеріально-технічне забезпечення, низька заробітна платня суддів тощо нівелюють статус незалежного судочинства і охоронця прав і свободи людини.
Верховна Рада України також не може стати виразником і захисником інтересів громадян та їх об’єднань повною мірою, — жодна з представлених у ній політичних партій не здатна реалізувати свою ідеологію як сукупність поглядів, інтересів певної соціальної групи. Будь-яка боротьба між ними переважно є боротьбою за електорат і так званий адміністративний ресурс.
Відсторонення політичних партій від формування виконавчої влади сприяє злиттю підприємництва і влади та перетворенню влади на прибутковий і досить безпечний бізнес.
Проголошена політична реформа має сприяти вияву основної характерної риси демократії — чутливості урядовців до уподобань своїх громадян як політично їм рівних. Усі громадяни повинні мати гарантовані можливості:
1. Формулювати свої уподобання (запити, вимоги).
2. Доводити їх до відома співгромадян і урядовців.
3. Змушувати урядовців розглядати свої вимоги без дискримінації, пов’язаної з їх змістом чи джерелом.
Гарантією реалізації цих прав громадян у процесі політичного реформування є реалізація важливої складової демократії — політичного суперництва. Громадська активність та захист без політичного суперництва (яке передбачає існування політичної опозиції існуючій державній владі) означає відсутність демократії.
Отже, реформування політичної системи України в контексті формування громадянського суспільства передбачає не поглинання громадянським суспільством держави чи їх протиставлення, а конструювання суспільства як політично цілісної системи, у якій, зокрема, посадові особи не лише наділяються особливими повноваженнями управління суспільством, але й програмно спрямовуються виборцями на проведення певної політики.
Звичайно, подібний процес не може автоматично вплинути на вияв життєдатного самоорганізаційного рівня життя громадян, перебороти їх кріпацьку натуру й навчити кооперуватися для реалізації взаємних інтересів. Але перший найважливіший крок буде зроблено.
