Отже, минулого тижня країна впритул наблизилася до формулювання ключового питання, відповідь на яке значною мірою визначатиме політичний тренд-2012: чи буде об’єднана українська опозиція? Чи сформує вона єдиний список на парламентські вибори? Чи здатна вона забезпечити ефективну заміну влади?
Схоже, ні. Доволі передбачувана відповідь, яку треба сприймати без зайвих сентиментів, — але з глибоким розумінням, — вималювалась протягом тижня, що минає. Нагадаємо, минулої п’ятниці в інтерв’ю газеті «День» голова політради «Нашої України» Валентин Наливайченко напряму звернувся до лідера партії «Фронт Змін» Арсенія Яценюка з пропозицією очолити єдиний список опозиції на виборах. Майже тиждень відповіді від Арсенія Петровича не було. А буквально вчора стало відомо про об’єднання двох партій — «Фронту Змін» та «За Україну!». Про їх об’єднання вчора повідомили Арсеній Яценюк та В’ячеслав Кириленко. «Сторони закликають інші опозиційні партії та окремих політиків також шукати шляхи для відмови від взаємопоборювання та об’єднувати зусилля на виборах задля перемоги над спільним ворогом — чинною владою», — йдеться в угоді про спільну опозиційну діяльність, підписану двома лідерами.
Очевидно, не допомагає й заклик Тимошенко створити єдиний список і йти на вибори об’єднаною опозицією. Доволі цікаво відреагував Арсеній Петрович на прохання «Дня» прокоментувати лист Юлії Володимирівни. Хоча треба сказати, що ми сподівалися на глибшу відповідь претендента на опозиційне лідерство з такого суспільно важливого питання. «Опозиція робить все для того, щоб Юлія Тимошенко вийшла з тюрми і очолила виборчий список своєї партії на парламентських виборах 2012 року», — йдеться в його коментарі, переданому нам прес-службою «Фронту Змін». Треба розуміти, основне послання Арсенія Петровича полягало у ключовому словосполученні — «список своєї партії».
Тож ідея деяких опозиціонерів іти на вибори кількома колонами, розкритикована в уже згаданому інтерв’ю Валентином Наливайченком, схоже, реалізується на практиці. Колони «проти спільного ворога» вже формуються. Скільки їх буде? Три? Чотири? Десять? Певно, це залежить від об’єму залишків здорового глузду опозиціонерів, сили інстинкту політичного самозбереження і вправності опонентів опозиції від влади. Зрозуміло лише, що однієї колони не буде. Сумнозвісний Комітет опору диктатурі фактично згортає свою діяльність, виконавши тільки одну з належних йому функцій — створивши інформаційний шум. І вчорашній заклик Валентина Наливайченка негайно скликати КОД виглядає, як відчайдушний крик у спину тим, хто вже помчав набирати електоральні бали, залишивши «Нашу Україну» й інші менш потужні сили перед 5-відсотковим бар’єром і невирішеним питанням, як же той бар’єр здолати?
У всій цій звичній для сил національно-демократичного спрямування колотнечі дещо несподівано і разом з тим великою мірою передбачувано (зважаючи на попередню історію «стосунків» політика і поетеси — читайте далі) виринуло досить серйозне питання, яке, напевно, ще з кінця 1980-х років витає над українським політикумом. У своєму листі, переданому через адвоката Сергія Власенка, Юлія Тимошенко зазначила: «Спільний список такої команди (об’єднаної в єдиний опозиційний список. — Ред.) треба було би оприлюднити заздалегідь для суспільного обговорення та запросити очолити цей список високоморальну та патріотичну людину рівня (! — Ред.) Ліни Костенко». Ця пропозиція викликала зливу коментарів і емоцій в інтернеті.
Власне, тут ми й підійшли до проблеми, розуміння якої, в принципі, мало б пояснити весь бекграунд не тільки сьогоднішньої опозиції, але української політики як такої.
Справді, чому серед вітчизняних політиків жодного разу не з’явилася людина рівня Ліни Костенко, Івана Дзюби?.. Чому нагальну потребу в такій людині опозиціонери відчули тільки зараз? Коли програли і опинилися перед небезпекою програти ще серйозніше. Можливо, тому, що Юлія Тимошенко з притаманною їй політичною інтуїцією відчуває суспільний запит на якісно іншу політику? Може, тому, що суспільство (не сприйміть за противсіхство) підійшло до розуміння того, що вибору наразі немає, а є сумнівна альтернатива між постклановими політичними угрупуваннями. Так, вони дещо змінили обличчя, у них трохи інша риторика, але гроші — з недавнього часу міжкланової боротьби, і правила — ті ж. Нещодавно в коментарі «Дню» філософ Михайло Мінаков дуже влучно описав українську суспільну картину: «Якщо ви дотримуєтеся правил, ви будете програвати». Чи стоїть перед опозицією мета це змінити? Судячи з того, як швидко змінюються правила і ламаються домовленості, наразі опозиціонерів все влаштовує.
Що ж пропонує Тимошенко і ті, хто її підтримує? Вони пропонують людині-інтелектуалу і моральному авторитету очолити весь цей набір суспільних антиправил і вкотре привести його до влади?
«День» уже цитував російського політолога Станіслава Белковського. Але фраза глибока, тож не гріх повторити її ще раз: «Перш ніж змінити владу, треба змінити опозицію».
...Цікаво, що авторитетна німецька газета Die Welt розгледіла в листі Юлії Тимошенко звернення до... Віталія Кличка очолити опозицію. «На думку аналітиків, заклик в першу чергу адресовано опозиційному політику і чемпіону світу з боксу Віталію Кличку, чия партія ще не прийняла жодної пропозиції про співпрацю», — пише німецька газета.
Щось у цьому є. Принаймні Віталій має, як мінімум, дві вагомі переваги над колегами з опозиції: це його авторитет у світі та власні публічно і особисто зароблені гроші. Ці переваги виливаються в можливість особистої незалежності Віталія — такий цінний шанс, який важливо не змарнувати.
«Всі вони — і ті, хто був при владі раніше, і ті, хто там зараз перебуває, — вже мали можливості і час, щоб реалізувати свої обіцянки, — говорив у листопаді цього року Віталій, будучи гостем «Дня». — Ці політики вже багато років займають високі кабінети і роблять все, щоб там залишитися й надалі. Тому не треба себе заспокоювати, що цей політичний клас може змінитися сам і щось змінити в країні. Нам потрібно змінювати систему і людей у владі». Добре, якщо ці слова — справді глибоке переконання. Ще краще, якщо у Віталія є не тільки спортивний, а й політичний характер — не піддатися антипра вилам і відмежуватися від сумнівного політичного спадку.
Напевно, у такому випадку виграють всі. Бо той, хто об’єднає опозицію, стане справді лідером. А «колони» завжди залишають можливість торгу.
