З’їздний бум політичних партій очікує країну наступного тижня. У понеділок, 30 липня, за 90 днів до голосування (28 жовтня), стартує виборчий процес. На цей же день призначено з’їзди Партії регіонів, Комуністичної партії та Об’єднаної опозиції. Останні довго думали. І це зрозуміло. Для опозиціонерів ситуація непроста. На 31 липня перенесено засідання над Тимошенко у справі ЄЕСУ, тож цього дня треба бути в Харкові. Ситуацію ускладнює й те, що 31 липня може бути скликане позачергове засідання Верховної Ради. Про це неодноразово заявляли в Партії регіонів. Значно раніше визначилися в іншій опозиційній партії. З’їзд «УДАРу» Віталія Кличка відбудеться 1 серпня. Цього ж дня збиратимуться партійці «Україна — Вперед!» Наталії Королевської та ВО «Свобода». 31 липня свої з’їзди проводитимуть «Наша Україна» та партія «Єдиний центр».
Цими днями, напередодні з’їздів, чинні депутати й кандидати в депутати дуже нервуватимуться. Вирішуватиметься їхня дальша доля. Звичайно, ті, хто дістав гарантії від керівників партій і купив собі місця у списках, можуть спати спокійно. А решта? Вона вірить, що списки «гумові» і що саме вони — особливі, тому їх візьмуть... Словом, попереду — великий скандал. Незважаючи на нескінченні заклики громадськості й журналістів до лідерів політичних партій відкрити списки, вони залишаються закритими до останнього. Тож напруга може вибухнути відразу після відкриття завіси. Особливо це стосуватиметься Об’єднаної опозиції. У владі в цьому сенсі все зрозуміліше й чіткіше. Як сказав колись «Дню» регіонал Володимир Макеєнко, «Партія регіонів повелася чесніше щодо своїх депутатів, в опозиції з цим набагато більше проблем».
Відтягування до останнього з датою з’їду Об’єднаної опозиції — яскравий доказ цього. До речі, випадало чути думки, що історія з рухом «Чесно» — це відволікаючий маневр і для депутатів, і для громадськості від того, що може відбутися після оприлюднення списків. Підтвердженням цього є слова блогера Віталія Манька з Facebook: «На мій погляд, політичне й суспільне життя набагато ширше, ніж акції Олеся Донія й аналітичні оцінки Лещенка. Доній не є еталонною мірою порядності та професіоналізму в політиці, а Лещенко — не єдиний журналіст, який намагається якісно й принципово ставитися до роботи. Тому звуження спектра суспільно важливих дискусій до діалогу між ними двома, по-перше, відволікає від інших значущих тем, а по-друге, підвищує градус неприязні, розколює спільноту, яка стоїть по один бік барикади».
Безсумнівно: останні ночі перед з’їздом керівників Об’єднаної опозиції будуть безсонними. Питання списків має бути розв’язано. Як анонсував Олександр Турчинов, усе затягнеться до останнього. А корупційні, антиморальні, особисто-корпоративні стосунки в політиці сприяють цьому.
До речі, новиною стала майбутня прописка колишнього мера Одеси Едуарда Гурвіца. Незважаючи на співпрацю із «Фронтом Змін» на останніх місцевих виборах, нині, за інформацією «Дня», він може опинитися в списках «УДАРу» Віталя Кличка. Для цього вже навіть розгортають передвиборчу кампанію в Одесі.
Отже, основні сюрпризи ще попереду, а наразі основне питання — якість списків. Чи зробили висновки з попередніх прорахунків і помилок політичні сили? Чи в нас у парламенті знову опиняться всуціль бізнесмени та їхній обслуговуючий персонал?
«СУСПІЛЬСТВО ТА ПАРТІЇ ЩЕ НЕ ГОТОВІ ВИНАЙТИ МЕХАНІЗМ ДЛЯ ДОБОРУ КАНДИДАТІВ»
Віктор НЕБОЖЕНКО, політолог:
— Партія регіонів боїться, що якщо їхня влада похитнеться, в них буде багато перебіжчиків. Опозиція у свою чергу боїться — якщо укріпиться влада Президента, то в них буде багато «тушок». Опозиція не має великих ресурсів. Якщо від неї втечуть — з’явиться нова опозиція. Якщо ж керманичі матимуть неякісний людський ресурс і від них почнуть тікати, вони втратять свою владу — головну цінність політики. Цей взаємний страх втратити своїх після того, як вони отримають політичний приз — мандати народних депутатів, — змушує нервувати все політичне керівництво.
Створенню якісних списків сприятиме політична й моральна відповідальність керівництва партій. Ми кидаємося із крайнощів у крайнощі: від публічного іспиту у вигляді громадського руху «Чесно» до інтиму інтриг та тіньових переговорів всередині дуже вузької групи керівників політичних рухів. Це стосується й Партії регіонів, і Об’єднаної опозиції, й «УДАРу», й «Свободи», й комуністів. На жаль, наші політики не вміють робити презентацію порядних людей у великій політиці: після з’їзду, зазвичай, починається виправдання: чому та чи інша людина потрапила до списку.
Також на заваді якості можуть стати такі служби, як прокуратура. На хороших кандидатів та навіть чинних депутатів почнуть тиснути: стеження, порушення кримінальних справ, пресинг на родичів — все, що пов’язано з авторитарним режимом. Тож з’ясувати, чому люди зраджуватимуть своїм політичним ідеалам — через тиск чи тому, що вони це одразу запланували, — буде важко.
На мою думку, буде багато несподіванок, політичних зрад, перебіжчиків. Суспільство та партії ще не готові винайти механізм для добору кандидатів. Хоча західна політологія та громадянське суспільство легко вирішило цю проблему. Моральний тиск та відкликання депутата — простий спосіб контролю, вигаданий ще 150 років тому. А ми й досі не можемо ухвалити закон про відкликання депутата.
«НІ ВЛАДУ, НІ ОПОЗИЦІЮ ЯКІСНІ СПИСКИ НЕ ЦІКАВЛЯТЬ»
Костянтин МАТВIЄНКО, експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»:
— Ні владу, ні опозицію якісні списки не цікавлять. У них абсолютно інші завдання, які зовсім не збігаються з тим, що вони декларують. У опозиції, наприклад, немає стратегічної політичної мети. Повалення режиму — це, звісно, добре, але цього замало, потрібно думати над тим, що робити потім. Вони не мають бачення свого руху та руху країни. Якщо немає мети, незрозуміло, який потрібен інструментарій і якої якості він має бути. Суперечності всередині партії влади не пов’язані зі складом парламенту. Причина криється у відносинах всередині бізнес-груп та між ними. Партія регіонів точно відпрацює склад списку — він висуватиметься помахом руки призначеного депутата.
«БЕЗ ВНУТРІПАРТІЙНОЇ ДЕМОКРАТІЇ ЧЕСНО СФОРМУВАТИ ПАРТІЙНІ СПИСКИ НЕМОЖЛИВО»
Микола ГОРДIЧЕНКО, доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Дніпропетровської консерваторії ім. М. Глінки:
— Показником наявності демократії в будь-якій країні є не лише загальні й таємні вибори до парламенту та місцевих органів самоврядування. Те саме має стосуватися політичних партій, які висувають кандидатів у депутати й формують свої виборчі списки. Для цього необхідна реальна внутріпартійна демократія. Проте з цим великі проблеми в Україні — як у правлячої партії, так і в опозиції. Не секрет, що на обласні конференції та партійні з’їзди, де затверджуються списки кандидатів, склад делегатів підбирає партійна еліта. Це лише декларації, що делегації й списки формуються знизу. Насправді відбувається все з точністю до навпаки. У Великій Британії, наприклад, рядові члени Лейбористської партії безпосередньо беруть участь у виборах свого партійного керівництва. А у нас, як було в КПРС, скрізь існує багатоступінчаста система конференцій, і кожна з них є фільтром для «просіювання» делегатів. Таким чином, на з’їзді збираються лише потрібні й зручні для керівництва люди, які слухняно голосують за сформований у кулуарах і запропонований керівництвом партії список. Поки ми й близько не стоїмо поряд з країнами Заходу щодо внутріпартійної демократії. А без неї неможливо чесно сформувати партійні списки з гідних і шанованих у партії й суспільстві кандидатів. Поки її не буде, ми просто приречені голосувати за тих, кого нам підсунуть. У нашому суспільстві ще кілька років тому обговорювалися пропозиції про впровадження практики відкритих партійних списків, проте це було невигідно політичній еліті України, яку могли потіснити нові люди «знизу». З цієї причини таку новацію благополучно «поховали».
«ВЛАДА Й ОПОЗИЦІЯ УЖЕ ЗРОБИЛИ СВОЮ СПРАВУ, УХВАЛИВШИ ЗАКОН ПРО ВИБОРИ ПАРЛАМЕНТУ»
Володимир ПРИТУЛА, журналіст, політичний аналітик, Сімферополь:
— Влада й опозиція вже фактично зробили свою справу тим, що ухвалили неякісний закон про вибори парламенту. У нас не зовсім відповідальна влада, невідповідальна опозиція й не цілком зріле громадянське суспільство. За таких умов дуже важко покращити якість виборів, а отже, і списків. І тут уже відповідальність за якість парламенту лягає на самих виборців, які зобов’язані все адекватно оцінити й прийняти правильне рішення. У нас є кілька громадських ініціатив, які намагаються добитися підвищення якості нового парламенту. Відповідальність за якість списків (а точніше — за якість самих виборів!), звичайно, несе і преса, журналісти електронних ЗМІ.
«В ОПОЗИЦІЇ СПИСКИ СКЛАДАТИМУТЬ ІЗ ЛЮДЕЙ ЦІКАВИХ, СМІЛИВИХ, АЛЕ НЕ ДУЖЕ ФІНАНСОВО ВПЛИВОВИХ»
Юлія ДIДЕНКО, кандидат політичних наук, викладач кафедри політології ХНУ ім. В. Каразіна, Харків:
— Проблема висування кандидатів у дечому спільна для влади й опозиції. Будь-яка партія намагається знайти популярних і заможних кандидатів.
Але для опозиції ця проблема подвоюється. В Україні, яка є не зовсім демократичною державою, для політики дуже важлива підтримка бізнесу. І тому більшість політичних партій ще з 1990-х років намагається залучити якомога більше впливових та організаційно спроможних людей покрити виборчу кампанію в певному обсязі (якщо справа стосується мажоритарної системи) або навіть взяти на себе якусь частку витрачених коштів у країні загалом. Опозиції з цим буде важко, якщо ми, наприклад, візьмемо Схід, центр або Південь України. Там більшість бізнесменів не зацікавлені у протистоянні із владою. Тому в опозиції списки, напевно, складатимуть із людей цікавих, сміливих, але не дуже фінансово впливових. Імовірно, опозиція спробує здобути прихильність населення іміджевим складником. Якщо бізнесмени і йтимуть до політики з боку опозиції, то на Сході України це будуть, мабуть, самовисування.
Щодо влади, то, зважаючи на певне зниження її рейтингу, Партія регіонів не повинна повторити тих помилок, які вона зробила на виборах 2006 — 2007 року, коли у списках були водії, обслуговуючий персонал. Ця іміджева помилка призвела також до падіння рейтингу Верховної Ради в цілому. Для виправлення ситуації влада висуватиме найсильніших і наймогутніших кандидатів через мажоритарні округи, щоб забезпечити собі більшість у парламенті. А за партійними списками, мабуть, підуть законотворці, функціонери, тобто класичні партійні бюрократи, які мають достатньо компетенції, наукові ступені, спроможні писати закони й виступати в ефірі.
«ПРИСКІПЛИВИЙ МОНІТОРИНГ КАНДИДАТІВ МОЖЛИВИЙ У СОЦМЕРЕЖАХ»
Iгор ТОДОРОВ, професор, незалежний експерт, Українська асоціація європейських студій, Донецьк:
— Якість списків на майбутніх виборах зумовлена якістю суспільства, його моральними підвалинами. І вона занадто низька. Корупція заполонила всі суспільні шари. Депутатство передусім сприймають як засіб лобіювання бізнесу або власного збагачення. Безумовно, у нашому суспільстві є здорові сили й навіть певним чином, зокрема з допомогою соціальних мереж, зорганізовані. Здається, саме завдяки Facebook можливий прискіпливий соціальний моніторинг оприлюднених списків політичних партій і кандидатів за мажоритарними округами.
«УСЕ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ЗАЦІКАВЛЕННЯ В ЗАЛУЧЕННІ ГРОМАДСЬКИХ АКТИВІСТІВ»
Денис ПОД’ЯЧЕВ, політолог, керівник проектів компанії «Український соціологічний стандарт», Харків:
— Насправді все залежить від наявності/відсутності вектора (або просто зацікавлення) на очищення рядів або краще — на залучення громадських активістів. За останні два роки влада Януковича зробила багато задля появи так званого креативного класу (маю на увазі політику зниження соціальних стандартів для боротьби з бюджетним дефіцитом, який утворюється через тотальну корупцію; якщо спростити, то йдеться про політику покарання громадян гривнею за власне ж право тягнути з бюджету). Отже, ставка на нові обличчя стала, крім іншого, ще й випробуванням на послідовність для цих самих активістів. Сьогодні і влада, й опозиція більше роблять ставку на роздмухування штучних конфліктів, аніж на потужне зростання рейтингу через залучення суспільних авторитетів «знизу». За цим стоїть страх. Тож якісна зміна обличчя влади — це питання не короткої перспективи.
«СУСПІЛЬНИЙ ЗАПИТ ТРЕБА ПІДКРІПИТИ ЗАКОНОДАВЧИМИ ІНІЦІАТИВАМИ»
Iгор ГУЛИК, політичний експерт, Львів:
— Сьогодні є чимало спроб спонукати опозиційні й провладні сили до того, щоб вони брали до своїх списків людей, не пов’язаних, наприклад, із корупційними скандалами чи не надто добрими політичними кредитними історіями. Але змусити когось законодавчо чи під тиском громадської думки відмовитися від бажання балотуватися дуже важко.
Позавчорашня дискусія на ТВі виявила, що всередині самого руху «Чесно» — тисяча різних думок. Проблема в тому, що сформувати запит на чесних кандидатів має все суспільство, а не окремі люди. Такий суспільний запит має бути підкріплено ще й законодавчими ініціативами, наприклад, механізмом відкликання депутата, механізмом відповідальності за голосування чужою карткою, зняттям депутатської недоторканності бодай у сесійній залі. Я вже не кажу про можливість впровадження кримінального розслідування і зняття недоторканності, коли є висновки попереднього слідства. Тут, як на мене, варто було б звернутися і до європейського досвіду. Насамперед ухвалити закон про державне фінансування політичних партій для того, щоб вони менше залежали від різних бізнесових діячів, так званих грошових мішків. Щоб у них було менше спокуси купувати місця у виборчому списку.
Щодо опозиції. Слід уважно приглядатися до політичного минулого тих людей, які потраплять до партійних списків. Ми бачимо безліч прикладів, коли депутати упродовж двадцяти років незалежності побували майже у всіх відомих політичних партіях. А оскільки наше суспільство корумповане зверху й донизу, то, відповідно, політика перетворюється в бізнес.
Гадаю, Україні слід пережити ще щонайменше десять виборчих кампаній. І коли справді виникне суспільний запит, домогтися прозорості й неупередженості формування списків, партійних чи у виборі мажоритарників, буде можливо.
«ЯКІСТЬ СПИСКУ ВИЗНАЧАТИМЕТЬСЯ НАЯВНІСТЮ ЛЮДЕЙ, ЗДАТНИХ ШУКАТИ КОМПРОМІС ЗАДЛЯ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ»
Гліб ГОЛОВЧЕНКО, секретар НСЖУ, директор Коледжу преси та телебачення, кандидат педагогічних наук, Миколаїв:
— На жаль, українська Конституція вже не передбачає чіткої необхідності більшості для формування уряду. Переважна частина депутатів мріє обійняти посади у виконавчій владі, не розуміючи важливості роботи саме на законодавчому полі, а це набагато складніше. На прикладі інформаційної галузі й головних проблем, які повинні були розв’язати саме законодавчо, зупинімося тільки на темі суспільного телерадіомовлення, приватизації комунальних і державних засобів масової інформації: фактично за п’ять років не було зроблено нічого. Як тепер визнати роботу колишніх журналістів у парламенті — задовільною чи незадовільною? За якими критеріями вимірювати якість списків політичних партій? Якщо політична партія вносить до списку фахівців, які переконують виборців, що здатні вирішувати завдання саме законодавчого органу, вона повинна дістати більшість для ухвалення рішення та відповідальності за наслідки. А та, що здатна давати поради, наводити аргументи, але не здатна нести відповідальність, буде у меншості. Проте головний принцип усіх парламентських традицій — пошук консенсусу. Тому для мене якість списку визначатиметься наявністю людей, здатних шукати компроміс задля розвитку держави.
«ПОЛІТИЧНІ СИЛИ ЗМУШЕНІ РОЗРИВАТИСЯ МІЖ «РОЗУМНИМИ» І «КРАСИВИМИ»
Сергій ПАСIЧНИК, заступник голови Черкаської обласної організації Комітету виборців України:
— Фактично вплинути на те, як формуватимуться списки, досить важко. Адже, крім внутрішньопартійного, немає жодного іншого механізму, який би це регулював. Остання спроба — «Чеснометр».
Насправді найбільше діють різні групи впливу, які існують у самих партіях. Якщо говорити про партію влади, то, гадаю, питання щодо того, хто потрапить до списків, вирішуватимуть скоріше фінансовими чи ресурсними вливаннями в бюджет кампанії, ніж урахуванням інтересів виборців. В опозиції ситуація схожа, тому що там є кілька партій, які об’єдналися, і кожна з них максимально хоче провести своїх людей. Як показує практика, багатьом відомим старим опозиціонерам поставили ультиматум, мовляв, до списку вас не беруть, ідіть на округ і працюйте. Крім того, з одного боку, їм треба залучити людей, які не продалися, бо вони хочуть якось впливати на ситуацію в майбутньому парламенті, а з другого — треба залучати людей, які могли б якось фінансувати кампанію. Тому змушені розриватися між «розумними» і «красивими». В інших партій ситуація схожа. Ті, які мають шанс пройти до парламенту («Свобода», «УДАР», комуністи тощо), очевидно, розуміють, що їм треба когось, хто фінансуватиме кампанію, а з другого боку, треба продемонструвати виборцям, що є люди, які уособлюють ідеологічний складник цієї партії, показати нові обличчя.
Підготували: Микола СЕМЕНА, «День», Сімферополь; Олена СОКОЛИНСЬКА, Харків; Сергій СТУКАНОВ, Донецьк; Христина БОНДАРЄВА, Львів; Вікторія ВЕСЕЛОВСЬКА, корпункт «Дня» в Миколаєві; Вікторія КОБИЛЯЦЬКА, Черкаси; Вадим РИЖКОВ, «День», Дніпропетровськ; Анна ЧЕРЕВКО, Літня школа журналістики «Дня»
