ДИЛЕМА УКРАЇНИ: БЕЗНАДІЙНЕ ВІДСТАВАННЯ АБО РУХ НA ВИПЕРЕДЖЕННЯ
Як іноземні, так і українські аналітики одностайно стверджують, що найбільшими загрозами національній безпеці України є загрози внутрішні. Зовнішні загрози є похідними від внутрішніх, гострота яких, на жаль, з плином часу не тільки не зменшується, але і наростає. І стосується це не тільки загальних макроекономічних показників, зокрема обсягів ВВП.
Найбільша небезпека криється в надзвичайно несприятливій динаміці структурних змін в економіці України, постійному зменшенні частки високотехнологічної продукції в структурі ВВП, катастрофічному старінні основних фондів у зв’язку з їх фактичним «проїданням», значному зовнішньому боргу, а також величезному, багатогранному і постійно зростаючому внутрішньому.
Відновлення основних фондів навіть у критичних галузях народного господарства потребує десятків мільярдів доларів щорічних інвестицій, яких в реальності немає. (Наприклад, для технічного оновлення до мінімально прийнятного рівня основних об’єктів паливно-енергетичного комплексу України потрібно вкласти щонайменше 40 мільярдів доларів). А є ще транспорт (залізничний, повітряний, водний та морський), автошляхи, військово-промисловий комплекс, наука, сільське господарство, комунальна сфера, проблема Чорнобильської АЕС, система невідкладних природоохоронних та природовідновних заходів тощо. При цьому поки що немає жодних підстав розраховувати на те, що найближчими роками необхідні інвестиції з’являться.
В той же час ми стаємо свідками (на жаль, тільки свідками, а не рівноправними учасниками) нової, інтелектуальної технологічної революції, яка потребує величезного інвестиційного ресурсу. В геополітичних стратегіях країн-лідерів, з метою підтримання і нарощування відриву від інших країн, вирішальну роль починає відігравати наукове і технологічне домінування, яке забезпечується цілеспрямованою державною політикою. Одночасно йде процес злиття великих приватних компаній в галузі літако-, автомобілебудування, фармакології, Iнтернет-технологій, мас-медіа тощо. В результаті утворюються суперкомпанії з капіталом у сотні мільярдів доларів. І спонукає їх на це — необхідність концентрації капіталу на найбільш перспективних напрямках науково-технічного прогресу.
При порівнянні подібних фінансових ресурсів з наявними українськими, закономірно постає питання: при такому співвідношеннi сил у світових перегонах на виживання, невже ми фатально приречені бути аутсайдерами якщо не світової, то принаймні європейської цивілізації?
Якщо не втрачати оптимізму, то необхідно досить чітко і, головне, реалістично уявляти: як саме повинна розвиватися Україна, щоб її громадяни колись побачили свою країну серед економічно і соціально успішних держав, рівноправною в європейській та світовій спільноті, а не на узбіччі світового поступу.
Про неможливість реалізації такого управлінського завдання, застосовуючи традиційні підходи, свідчить простий розрахунок. Якщо припустити, що темпи зростання ВВП в Україні досягнуть фантастичної цифри у 20% на рік, то, щоб наздогнати Польщу, знадобиться щонайменше 20 років. Не кажучи вже про Німеччину, Францію, Велику Британію та інші розвинуті країни Європи. При тому, що їхні економіки, природно, не стоять на місці.
Тобто «рух навздогін» для України безперспективний.
Єдина альтернатива безнадійному відставанню — забезпечувати випереджаючий розвиток економіки і соціальної сфери.
Безумовно, що в умовах хронічного кризового стану забезпечити «рух на випередження» усього суспільства неможливо. Але можливо створити певні «сектори росту», в яких був би сконцентрований найбільш ефективно працюючий потенціал суспільства: економічний, соціальний, гуманітарний, куди б органічно входили освіта, технологія, виробництво й інвестиції.
Саме виходячи з ідеї створення структур випереджаючого розвитку можна вибудувати концепцію розвитку України, що мала б принципові відмінності від існуючих нині економічних стратегій.
СТРУКТУРИ ВИПЕРЕДЖАЮЧОГО РОЗВИТКУ — ІСТОРИЧНІ ФОРМИ
Варто зазначити, що людство протягом щонайменше останніх двох тисяч років у різних формах застосовувало ідею концентрації соціального потенціалу суспільства для вирішення тих чи інших завдань.
Спочатку таку функцію концентрування та зберігання найкращих надбань цивілізації відігравали монастирі.
В багатьох монастирях, окрім розвитку духовних можливостей людини, ченці займалися суто науковою роботою: писали історичні та філософські твори, збирали, зберігали та переписували рукописи, займалися книгодрукуванням та живописом.
В монастирях також відпрацьовувалися найбільш прогресивні форми соціальної організації, побудованої на етиці ненасильництва, взаємної любові, поваги, допомоги (згадаємо лікарні та будинки престарілих при монастирях).
В різних країнах завдання монастирів мали свою специфіку. Наприклад, китайські монастирі подарували світові визначну філософську та художню літературу, багато інженерних винаходів, досконалу систему бойового мистецтва у-шу, традиційну китайську медицину та інші надбання.
Індійські монастирі (ашрами) створювалися, як правило, навколо видатних філософів для практичного втілення в життя їхніх уявлень про ідеальну людину в ідеальному суспільстві. Багато які з них впливають на культуру і сучасного світу.
В європейських країнах монастирі також виконували функцію освіти, причому не тільки церковної, але й світської. Були впливовими суб’єктами господарського життя. Багато технологічних новацій вперше були винайдені і застосовані саме на виробництвах, що належали монастирям.
З часом функцію вищої освіти на себе поступово взяли університети, які теж виконували функцію концентрації інтелектуального ресурсу нації і відповідно до європейської традиції були об’єднані з науковими центрами. Університети в Європі завжди користувалися економічними пільгами, що забезпечувало їхній саморозвиток.
За часів Радянського Союзу, у 30—40 роках, коли виникла потреба в прискореному розвиткові економіки індустріального типу і особливо військово-промислового комплексу, проблема концентрації людського інтелекту та матеріальних ресурсів вирішувалася досить ефективно, але у специфічній манері, притаманній тоталітарній системі.
З’явилися так звані «закриті конструкторські бюро». Технологія їх створення була проста: вчених та інженерів заарештовувати, ухвалювали вироки, збирали разом, створювали прийнятні побутові й організаційні умови для високоефективної праці з можливістю залучення практично необмеженого матеріального ресурсу. Значна частина найкращих зразків радянської військової техніки часів Другої світової війни була створена в надзвичайно стислі терміни саме таким чином.
В 50-ті роки подібна форма концентрації національного потенціалу перестала використовуватися і їй на зміну прийшли «закриті міста».
Тільки за часів перебудови про існування цих міст дізналася широка громадськість і у пресі з’явилися їх назви: Челябінськ-10, Арзамас-16, Красноярськ-26, Златоуст-36 та інші. Єдине закрите місто, яке з 1961 року було відоме у всьому світі, — це «Зоряне містечко».
В закритих містах були зібрані провідні фахівці з ядерної та ракетно-космічної техніки, які працювали за наймом, тобто там застосовувалися несилові мотивації для праці: високі зарплати та пенсії, можливість швидкого професійного росту, пільги при відпочинку, можливість дати гарну освіту дітям, краще (у порівнянні з іншими містами) постачання продуктовими та промисловими товарами, відсутність у таких містах кримінальних проявів тощо.
Поряд із закритими містами почали створюватися великі наукові центри у Новосибірську, Пущіно, Зеленограді, Обнінську та інших містах. Там збиралися найкращі фахівці і створювалися наукові школи та високоякісні системи вищої освіти на підвищення кваліфікації. В таких наукових центрах формувалася нова якість фахівців. Достатньо навести один приклад: понад 20 фахівців-програмістів із російських «наукоградів» зараз працюють на відповідальних посадах в компанії Місrosoft.
В адміністративно-командній системі економічні переваги подібним структурам створювалися централізовано.
У той же час у країнах з ринковою економікою почали створюватися структури випереджаючого розвитку, які основною своєю метою мали розвиток економічний. Це так звані вільні економічні зони (ВЕЗ).
Зараз у світі створено близько 2000 вільних економічних зон.
Відповідно до документів міжнародної конвенції по спрощенню і гармонізації митних процедур (Кіото, 1973) під вільною зоною (або «зона-франко») розуміється частина території країни, на якій товари розглядаються як об’єкти, що знаходяться за межами національної митної території (принцип «митної екстериторіальності») і тому не зазнають звичайного митного контролю і оподаткування. Іншими словами, ВЕЗ — це частина території країни з особливим діючим режимом.
Спеціальне законодавство регулює діяльність господарюючих суб’єктів у ВЕЗ і охоплює наступне коло питань: митне регулювання; оподаткування; ліцензування; візове оформлення; банківську діяльність; майнові і заставні відносини (в тому числі — власність, що стосується прав на землю); надання концесій; управління вільною зоною. Певну специфіку у ВЕЗ можуть мати також акти трудового і соціального законодавства.
Вільні зони — це інструмент вибіркового скорочення масштабів державного втручання в економічні процеси і в той же час — елемент «природної монополії».
Вільна зона — це не тільки і не стільки відособлена географічна територія, але, швидше, частина національного економічного простору, де введена і застосовується певна система пільг і стимулів, що не використовується в інших його частинах.
Внаслідок застосування пільг норма прибутку у ВЕЗ становить 30—35%, а іноді і більше: наприклад, транснаціональні компанії в азіатських ВЕЗ отримують у середньому 40% прибутку на рік. Істотно скорочуються (в 2—3 рази) терміни окупності капітальних вкладень (вважається нормальним для ВЕЗ, коли ці терміни не перевищують 3—3,5 року).
Створення ВЕЗ — дієвий напрям розвитку економіки окремих територій і регіонів, орієнтований, як правило, на вирішення конкретних пріоритетних економічних завдань, реалізацію стратегічних програм і проектів. По суті, ВЕЗ — це зони спільного підприємництва, компактні території з високою концентрацією підприємств з іноземною участю.
Система пільг, що надаються вільній зоні, служить інструментом реалізації переваг даної території, могутнім стимулом для підтримки перспективних економічних тенденцій, і ні в якому разі не є механізмом компенсації недоліків управління, або відсутніх на даній території чинників розвитку.
ОСНОВНИЙ НАПРЯМОК СВІТОВОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
Слід зазначити, що філософія, закладена в законодавстві про українські ВЕЗ, типова для індустріальної технологічної ери і не відповідає сучасним реаліям.
В сучасному світі інформація та інформаційні технології стали в стратегічному плані важливішими від мільйонів тонн виплавленої сталі або десятків тонн добутого золота, автомобілів, верстатів, побутових приладів та всякої іншої продукції індустріального столiття.
2000 рік щодо цього є тією межею, коли вартість інтелектуального продукту в міжнародному економічному обміні зрівнялась з вартістю товарної маси. Все це призводить до радикальних змін самого характеру виробництва.
Видатки на інформацію становлять у середньому три чверті доданої вартості сучасної продукції. У новій економіці купують і продають концентроване знання — колосальний обсяг інтелектуального змісту в крихітній матеріальній оболонці (прикладом можуть бути комп’ютерні програми, найновіші ліки або останні моделі авіаційно-космічної техніки, ціна яких передусім зумовлена витратами за статтею «дослідження і розробка»).
Це стає очевидним з такого співвідношення цін на промислову продукцію:
— продаж одного кілограма сирої нафти приносить 0,020 — 0,025 дол. прибутку;
— один кілограм побутової техніки дає 50 дол. прибутку;
— середня норма прибутку від реалізації одного кілограма авіаційної техніки складає 1000 дол.;
— один кілограм наукомісткого продукту в інформатиці й електроніці дозволяє отримати до 5000 дол. прибутку.
Країна, яка випереджаючими темпами не розвиває у себе чинники інтелектуального капіталу, взагалі не може розраховувати на більш-менш гідне місце у світовій спільноті.
Найбільш вдалим прикладом поєднання економічних стимулів із концентрованим високопродуктивним інтелектуальним капіталом може слугувати найбільша в США науково-технічна зона — Веллс («Силіконова долина»). Силіконова Долина в Каліфорнії є одним із символів технологічного лідерства Сполучених Штатів, світовим центром комп’ютерного, програмного й Iнтернет — бізнесу. Це не тільки місце розташування значної кількості хай-теківських компаній (Силіконова Долина здійснює 20% світового виробництва обчислювальної техніки), та унікальної концентрації наукових кадрів (зараз у Силіконовій Долині працює один мільйон чоловік, у 400 тис. з яких є принаймні ступінь бакалавра), а передусім комплекс соціальних та управлінських технологій інвестиційного успіху.
Завчасно говорити про створення в нашій країні у найближчій перспективі структур, які за своїми параметрами діяльності могли б стати на рівень Силіконової Долини, але є в світі позитивний досвід, що має велику перспективу застосування на теренах України.
ПРИКЛАД, ЩО НАДИХАЄ
Для вироблення нової економічної стратегії Українi може стати в пригоді показовий і успішний досвід Індії, яка до недавнього часу у всьому світі асоціювалася з країною «третього світу», а зараз (за висловами ряду відомих західних аналітиків), перетворюється ще на одного «економічного тигра».
Нова економічна стратегія Індії почалася зі створення у 1986 році концепції Програмно-технологічних парків (SТР) яка:
— передбачала 100-вiдсоткову експортно орієнтовану схему;
— реалізувала найпростішу процедуру відкриття компаній;
— надавала фірмам-розробникам право на безмитний ввіз товарів, інофірмам — право на створення під їхнім повним контролем індійських відділень;
— звільняла від податків і мита імпортовані засоби розробки програмного забезпечення (ПЗ) й устаткування (включаючи комп’ютерну техніку, системи телеметрії і комунікацій) без зобов’язань зворотного експорту;
— звільняла від експортних податків і мит розроблене ПЗ;
— звільняла новостворені компанії від корпоративних податків на 10 років. Ці компанії отримували доступ до усіх виділених ліній зв’язку, могли здійснювати пільгове розмитнення й одержання експортної ліцензії.
SТР-підрозділи мають право на продаж 25% виробленої продукції на внутрішньому ринку і користуються пільгами у випадку придбання на внутрішньому ринку в частині компенсації ПДВ і звільнення від акцизу.
Загальна кількість компаній, зайнятих в експортній частині індустрії ПЗ, становила: у 1994 р. — 400, у 1997 р. — 550,у 1999 р. — 860.
У 1994 році загальне число працюючих, зайнятих у цих компаніях становило 8400 осіб. На кінець 1999 року загальне число тільки програмістів, що працюють у цих компаніях складало 280 000 чол. Заробітна плата програміста в Індії знаходиться на рівні 800 —1200 доларів на місяць.
В даний час у Індії нараховується біля 1,3 тис. фірм-розроблювачів ПЗ (як для експортних, так і для внутрішніх потреб).
Індійський експорт програмного забезпечення зріс із 1,75 млрд. доларів у 1997—1998 рр. до 2,65 млрд. доларів у 1998—1999 рр. За даними 1998 року Індія виробила 16,7% усього програмного забезпечення у світі.
Серед чинників, які сприяють успішному розвитку інтелектуального капіталу, сконцентрованого у вільних економічних зонах Індії, називають такі:
1. Високий ступінь комп’ютеризації населення. Даний чинник сприяє росту загальної комп’ютерної письменності, що, у свою чергу, сприяє позиціюванню країни як постачальника аутсорсингових рішень у довгостроковій перспективі.
2. Високий науковий і освітній рівень. Особливо це стосується математичних, кібернетичних і менеджерських спеціальностей.
3. Наявність значного числа спеціалістів програмістського фаху при порівняно низькій вартості таких трудових ресурсів.
4. Наявність стабільного законодавства в країні.
5. Наявність достатньо розвинутої комп’ютерно-комунікаційної інфраструктури.
6. Високий рівень поширення знань технічної англійської мови в середовищі фахових розробок ПЗ.
7. Наявність у країні і за її межами маркетингових ініціативних груп, що сприяють залученню замовлень на розробки й інвестиції в дану галузь.
8. Наявність значного числа сформованих компаній, що орієнтуються на створення ПЗ.
В Україні є всі передумови для успішного застосування індійського досвіду, але навіть швидке і ефективне його запровадження в створених спеціально для цього вільних економічних зонах буде всього лише «рухом навздогін», в той час як дійсно ефективним може бути тільки «рух на випередження».
Траєкторію такого руху в найбільш загальному вигляді можна окреслити.
СОЦIОПОЛІС: МЕТА СТВОРЕННЯ І СУСПІЛЬНЕ ЗАВДАННЯ
Основним елементом такого руху повинно стати створення структур пріоритетного розвитку нового типу — так званих соціополісів.
Соціополіс — це територія або організаційна структура, що працює в принципово новій, соціалізованій економіці, має особливий правовий статус, поєднує в собі всі економічні переваги вільної економічної зони інтелектуального типу з комплексною стратегією випереджаючого гуманітарного і соціального розвитку.
Соціополіс — це концентратор інтелектуального потенціалу суспільства, застосованого в процесі економічного розвитку на базі організації сучасної високоефективної індустрії інформаційних технологій, орієнтованої на участь у світовому розподілі праці (так званому аутсорсингу).
Загальновизнано, що майбутня успішна економіка буде економікою домінування якісно нового капіталу, безпосередньо пов’язаного з якістю людської особистості та ефективністю соціальної організації (про що свідчить досвід розвинених країн і країн, що демонструють високі темпи розвитку).
На зустрічі, присвяченій 10-річчю падіння Берлінського муру, Канцлер ФРН Г. Шредер сказав стосовно стратегії розвитку Німеччини наступне: «Нас не цікавить індустріальний потенціал. Нас цікавить гуманітарний потенціал суспільства та інтелектуальний капітал. Туди ми будемо робити найбільші інвестиції, бо саме ці чинники визначають безпеку держави в XXI столітті».
Гуманітарний потенціал нації є якісно відмінним явищем від простої суми людського потенціалу кожної людини- громадянина і визначається рівнем фізичного і психічного здоров’я нації, її соціального благополуччя, моральності, духовності, інтелектуального розвитку (інтелектуального потенціалу), психологічної єдності, гуманітарної активності (активності у прояві всіх перерахованих вище ознак).
Інтелектуальний потенціал нації є частиною гуманітарного потенціалу і має кілька складових, а саме:
систему освіти (яка включає державні та недержавні навчальні заклади);
комп’ютерне забезпечення (тут має значення абсолютна та відносна кількість комп’ютерів, їх якість, ступінь охоплення комп’ютерними мережами);
системи зв’язку (де визначальними є швидкість зв’язку, його надійність, перешкодостійкість, захищеність від несанкціонованого доступу);
бази даних (на друкованих та електронних носіях);
систему науки (яка включає державні та недержавні наукові заклади);
інтелектуальну власність (у вигляді патентів, ліцензій, ноу-хау).
Загальносвітовою тенденцією стає стрімке скорочення проміжку часу між основними етапами науково-технічного прогресу: відкриттям (винаходом), доведенням його до рівня технології і впровадженням у виробничий процес. Винахідник стає невід’ємною і головною складовою циклу розвитку всіх без винятку систем, створених людьми. Людський інтелект таким чином посідає місце безпосередньої і головної продуктивної сили нової технологічної ери.
Інтелектуальний капітал — це інтелектуальний потенціал, застосований в процесі економічного розвитку. Його величину можна приблизно визначити. За експертними оцінками, вартість інтелектуального потенціалу сучасного розвиненого суспільства перевищує вартість основних фондів традиційних галузей індустрії.
В сучасних умовах наджорсткої конкурентної боротьби тільки інтелектуальний капітал дозволяє забезпечувати конкурентоспроможність як окремим підприємствам, так і суспільству в цілому.
Саме в соціополісі можна створити швидкі та дієві механізми перетворення інтелектуального потенціалу нації в інтелектуальний капітал шляхом граничного стиснення в часі інноваційного ланцюга: стимулювання генерації нових ідей, трансферу їх до стадії технології, а технології — до продукту споживання.
Метою існування соціополісу (з погляду державного управління) є комплексна реалізація ряду завдань, а саме:
забезпечити приток капіталу в країну шляхом залучення зовнішніх інвестицій та від експорту високотехнологічної продукції;
створювати робочі місця у найбільш перспективних високотехнологічних галузях;
протидіяти процесу деградації інтелектуального потенціалу нації, а також «відтоку мізків» — явищу, що загрожує національній безпеці України;
сконцентрувати інтелектуальний потенціал країни на пріорітетних напрямках;
стимулювати науковий розвиток (створити нові високоефективні наукові колективи, депозитарії інтелектуальної власності, забезпечити трансфер високих технологій у виробничу сферу);
забезпечити розвиток особистості (зокрема відпрацювати в практичному плані найбільш ефективні та випереджаючі технології безперервної освіти у поєднанні з технологіями розвитку гармонійної особистості в цілому);
сприяти суспільному розвитку (забезпечити формування найбільш сучасного і розрахованого на перспективу суспільного устрою якісно нового типу на основі ідеї високої громадянської свідомості, самоврядування, громадянського суспільства, соціального партнерства).
Світові змагання в галузі інтелектуального домінування зараз не менш драматичні, ніж змагання у сфері гонки озброєнь часів холодної війни, тому функцією соціополісу також повинно стати надання інтелектові можливостей для самореалізації на верхній межі людських можливостей. Визначальну роль тут повинна відігравати принципово нова система освіти.
У стрімко мінливому світі нова система навчання — веління часу. Вже зараз стандартною є ситуація, коли молодий фахівець, закінчивши навчальний заклад, виявляє себе озброєним знаннями для життя у світі, якого більше не існує.
У XXI столітті творення видатних вчених та надпродуктивних творчих колективів не буде залишено за традиційною системою освіти.
Система безперервної освіти, яка має застосовуватися в соціополісах, повинна бути поєднанням чотирьох напрямків:
розвиток фізичної та психічної сили (варто застосовувати кращі здобутки сучасної науки про здоровий спосіб життя, а також традиційних західних та східних психотехнічних систем);
розвиток особистості як члена соціуму (викладання технологій соціального успіху та суспільної співпраці на основі ідеї соціальної відповідальності особистості);
науковий фаховий розвиток;
духовне зростання, спираючись на глибинні національні духовні корені народу.
Останнє завдання (як це не парадоксально може звучати) в новій економіці буде неодмінно виходити на перший план. Паралельно накопиченню економічного та інтелектуального багатства повинен відбуватися розвиток духовних якостей особистості. У протилежному випадку зміст накопичення багатства губиться і цей процес може стати соціально небезпечним. Як влучно висловився французький філософ Мішель Монтень: «Тому, хто не опанував науки добра, всяка інша наука тільки шкодить».
В ідеальному варіанті всі перераховані якості повинні поєднуватися в кожній окремій особистості. Може здаватися, що вирішити таке завдання практично неможливо, але це не так.
У передових країнах світу ведуться інтенсивні дослідження по створенню так званої метатеоретичної системи освіти (побудованої на базі певної універсальної метатеорії). Освіта такого типу формує у людей гнучку психічну структуру, спроможну поєднувати багато різноманітних і часто протилежних рис, і здатну до постійних та адекватних змін під впливом нових знань. Розробляються універсальні мови математичних та лінгвістичних програм, універсальні психотехнічні системи тощо. І тут за багатьма позиціями українські вчені знаходяться на рівні найкращих світових здобутків.
Варто зазначити, що поєднання багатьох складових у розвитку особистості успішно застосовувалося ще за радянських часів для підготовки людей, які повинні були демонструвати можливість прийняття швидких та нестандартних рішень, знаходячись при цьому в екстремальних умовах (розвідників-нелегалів, офіцерів атомних підводних човнів (особливо командирів атомних ракетоносців) та деяких інших категорій), і цей досвід теж можна використати.
Усі перераховані раніше історичні форми концентрації економічних, інтелектуальних або духовних ресурсів мали різноманітні мотивації для їхніх учасників. Для функціонування соціополісу питання мотивації є також одним з визначальних. Особливістю соціополісу є те, що в ньому можливе застосування цілої системи надзвичайно ефективних стимулів до праці.
Соціополіс — це передусім економічна самоокупна структура, через яку проходить потужний фінансовий потік. Структура, яка створює національне ріальні потреби мешканців соціополісу на достатньо високому рівні, зокрема забезпечити заробітну плату фахівцям в галузі високих технологій, яка була б співставима з заробітною платою подібних фахівців в Індії (в середньому 1000 доларів на місяць).
В соціополісах з’явиться можливість забезпечення якості життя, наближеного до рівня розвинутих країн.
Крім матеріального, в соціополісі природним чином виникнуть інші, не менш ефективні стимули, а саме:
цікава робота;
інтелектуальне середовище для спілкування та фахового поступу особистості;
можливість застосування найбільш передових систем навчання і виховання для дітей, які виростатимуть в специфічній атмосфері творення майбутнього світу;
відсутність багатьох негативних чинників нематеріального плану, притаманних нашому сьогоднішньому життю (засилля адміністративного апарату, догматизм мислення тощо).
Поєднання цих мотивацій гарантовано припинить «відтік мізків» з України, навіть за умови вищої заробітної плати за кордоном, а можливо, і забезпечить зворотний процес. Маючи економічний ресурс, соціополіси зможуть фінансувати найбільш перспективні наукові центри та вищі навчальні заклади в країні, залучати кращих вчених та викладачів не тільки з України, а й iз-за кордону.
В процесі інвестування в інтелектуальний капітал країни з’явиться можливість активізувати потенціал, накопичений в багатьох галузях економіки —біотехнології, точному машинобудуванні тощо.
СОЦІОПОЛІС — МОДЕЛЬ МАЙБУТНЬОГО СУСПІЛЬСТВА
В найбільш загальному плані створення соціополісу має на меті моделювання майбутнього суспільства. У випадку досягнення очікуваних результатів, новий тип соціально-економічного устрою може бути поширений на більш широкі регіони, а в перспективі — і на державу в цілому. Соціополіс — це колиска майбутнього суспільства.
Виходячи з такого стратегічного підходу забезпечення високих (на рівні 7-9% щороку) темпів приросту валового внутрішнього продукту або позитивного зовнішньоторговельного сальдо не є самодостатньою метою. Основна мета — підтримувати і спрямовувати розвиток таких елементів суспільства, які забезпечать побудову української соціально-економічної моделі за вимогами майбутнього. В структурах випереджаючого розвитку нового типу необхідно досягнути такого рівня розвитку продуктивних сил інформаційно-інтелектуального характеру, який створить можливість переходу до економічно суперефективного та соціалізованого суспільства нової ери людства.
Слід зазначити, що сучасна соціологічна думка Заходу і Сходу дуже близько підійшла до ідеї соціополісу в описаному варіанті. Практично завершується створення соціополісів на базі відомих університетів.
На підставі порівняльного аналізу управлінських стратегій можна зробити висновок, що державам-лідерам притаманний підхід до всієї країни, як до конкурентоспроможного на світовій арені соціополісу. Саме так можна розуміти висловлювання президента США Б. Клінтона на Давоському форумі-2000, що глобалізована економіка, центром якої себе бачать США, цінує людський розвиток понад усе.
В зв’язку з тим, що реальні соціально-економічні умови України і розвинутих країн в даний час відрізняються радикальним чином, ми можемо говорити лише про певні обмежені території застосування подібної стратегії в Україні.
СОЦІОПОЛІС І СУСПІЛЬСТВО
Стосунки між соціополісом (як структурою, що в межах національної держави має певну екстериторіальність) і рештою суспільства мають нагадувати такі, що склалися між суспільством і великим спортом.
Для великого спорту суспільство — це його підґрунтя. Великий спорт кровно зацікавлений у підвищенні середнього рівня фізичного розвитку населення і тому підтримує масове фізичне виховання. Він не може існувати також без системи відбору перспективної молоді, починаючи з дитинства, що забезпечується існуванням різноманітних спортивних шкіл, секцій, юнацьких спортивних клубів тощо, а також створенням постійної системи тестування у вигляді спортивних змагань. Великий спорт зацікавлений у створенні технологій максимально ефективного використання фізичного потенціалу людини на граничній межі її можливостей.
Але незважаючи на такий, здавалопідхід великого спорту до суспільства, суспільство на це погоджується, бо отримує від реалізації вищезазначених інтересів ряд незаперечних переваг: зростає загальний рівень фізичного здоров’я нації; розширюються можливості самореалізації для значної кількості молоді; з’являються люди, які своїми досягненнями створюють славу нації серед інших народів.
При налагодженні подібних стосунків між соціополісами і суспільством, соціополіси неодмінно будуть прагнути формувати суспільство «під себе». При цьому одночасно зростатиме і економічна, і інтелектуальна складова загальнонаціонального багатства, а також з’являтимуться видатні особистості і творчі колективи, що прославлятимуть у віках міць національного духу та інтелекту.
Що стосується взаємодії соціополісів із зовнішнім світом, слід відзначити, що саме через них Україна повинна інтегруватися в світові економічні процеси, бо в умовах глобального ринку практично тільки такі українські економічні структури будуть конкурентоспроможними.
ТЕХНОЛОГІЇ СТВОРЕННЯ СОЦІОПОЛІСІВ
На даний час реальними є три основні шляхи створення соціополісів:
на базі вільних економічних зон (індустріальних чи фінансових) шляхом спрямування отриманих від їх діяльності коштів на випереджаючий розвиток гуманітарного, зокрема інтелектуального, потенціалу мешканців цих зон, маючи на меті перетворення їх у структури пріоритетного розвитку інтелектуального типу;
на базі потужних і перспективних освітніх або наукових закладів шляхом надання їм статусу вільної економічної зони при здійсненні комерційної діяльності, пов’язаної з навчанням, створенням програмного забезпечення, створенням та комерційним використанням інформаційних технологій;
на базі децентралізованих високоефективних творчих колективів, які працюють в Інтернет-просторі у галузі новітніх інформаційних технологій з подальшим узгодженням діяльності цих колективів з освітніми, науковими та соціальними програмами в межах певного територіального утворення з економічними пільгами.
Українське суспільство має всі передумови для швидкого створення і успішної діяльності мережі структур пріоритетного розвитку нового типу, а саме:
наявний високий освітній та інтелектуальний рівень населення;
робота в рамках аутсорсингових схем (розробка програмного забезпечення, інтернет-контент, системний аналіз, консалтинг) дуже незначною мірою залежать від основних фондів (споруд, устаткування тощо), а також потребує мінімуму енерговитрат;
достатня кількість кваліфікованої робочої сили (за експертними оцінками в Україні нараховується 12—15 тисяч висококваліфікованих фахівців у галузі інформаційних технологій);
велика кількiсть незадіяних «проривних» технологій, що знаходяться в стадії повної готовності до запровадження;
наявність ряду великих і малих індустріальних регіонів з розвинутою виробничою інфраструктурою;
значна мережа потужних наукових та освітніх закладів;
(і, можливо, головне) — наявність широкого розуміння суспільством на всіх рівнях ролі науки, технології і творчої особистості в процесі виживання України як держави і її перспектив у майбутньому.
Неодмінною умовою ефективного функціонування соціополісів є концентрація навкруг них найбільш кваліфікованих менеджерів, які можуть торгувати на світовому ринку продуктом інтелектуальної праці. Грамотно проведена комерціалізація продукту часто грає навіть більш важливу роль, ніж наукова цінність самої новітньої розробки.
В Україні є всі передумови для появи соціополісів. Створення соціополісу не потребує масштабних фінансових видатків з боку держави, а лежить у площині вдалого поєднання чіткої теоретичної концепції, адекватного законодавчого забезпечення та дієвих управлінських рішень.
Створення і успішна діяльність в Україні структур випереджаючого розвитку, основою яких є постійно зростаючий сукупний людський потенціал — нова парадигма поступу нашого суспільства в гідне майбутнє.
