Апеляційний суд Київської області не здивував і поставив лише чергову «кому» у справі Віталія Запорожця. Тим самим продемонструвавши солідарність із попереднім рішенням суду першої інстанції — 14 років ув’язнення. Приділивши розгляду справи близько трьох годин, колегія суддів винесла ухвалу: «Апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи у суді першої інстанції, захисника Попова та засудженого Запорожця залишити без задоволення. Вирок Броварського районного суду від 27 червня 2012 року щодо Запорожця Віталія Миколайовича залишити без змін».
Судова система продемонструвала себе в дії уже на рівні другої інстанції. Ще до оголошення ухвали Віталій Запорожець пояснив журналістам, що шукає не виправдання, а справедливості. «Я зізнаюся, що стріляв. Але я хотів би, щоб слідство розібралося, чому так сталося. Незаконні дії Симоненка покриваються. Крім того, питання існують і стосовно отриманих слідчими свідчень, більшість із яких були спростовані під час судових засідань», — констатував засуджений. Детальніше про самосуд над міліціонером Миколою Симоненком у селі Семиполки читайте в «Дні» № 166 за 18 вересня 2012 р.
Запорожець заявив, що апеляція не мала на меті пом’якшення вироку. «Я хочу, щоб суд дав належну оцінку діям слідчої групи під час попереднього слідства й відправив справу на дорозслідування, а також висловив свою думку щодо суду першої інстанції, який виніс незаконний вирок», — наголосив засуджений. «Загалом позитивні зрушення в судовій системі стануть можливими лише за умови, що суддів позбавлять недоторканності, а призначати їх на посади буде громада», — підсумував він.
Віталій Запорожець та його захисники зазначили, що процесуальних зауважень до суду не мають, за винятком декількох нюансів. Віталій наголосив на тому факті, що йому дали висловитися, однак більшість журналістів, котрі могли б надати розголосу його словам, не пустили до зали. Тим небагатьом, хто був присутній на засіданні та слухав виступи сторін, — зйомку заборонили. Друге зауваження озвучив Іван Макар, котрий після відсторонення в суді першої інстанції став захисником Запорожця у ході апеляції. «Процесуально суд дотримався норм, однак не захотів узяти до уваги ні апеляцію, ні пояснення. Цим самим українська юстиція показала, що над нею висить дамоклів меч держави», — заявив захисник. Макар пояснив, що задля послідовності захист не вимагав додаткового розслідування, але якби суд хотів винести новий вирок, то він міг призначити розслідування самостійно.
Увагу слід звернути не лише на те, яке рішення ухвалили представники української Феміди, а й на сам процес судового засідання. Проблеми виникли від самого початку: дуже багато представників ЗМІ не змогли потрапити до залу суду. Аргументи щодо відкритості українських судів не діяли. П’ятірка працівників спецпідрозділу «Грифон» безапеляційно заявила, що вільних місць більше немає, а стояти в приміщенні, де чинять правосуддя, заборонено. До речі, поряд із будинком суду був припаркований автобус спецпідрозділу «Беркут».
Як з’ясувалося пізніше, по той бік барикад від судового залу залишився й рідний дядько Запорожця: його також не пустили за браком місць. Пізніше присутні в залі люди одноголосно нарікали на те, що два перших ряди займали нікому не знайомі молодики. Запитання, хто вони такі й чому прийшли на суд, залишилося без відповіді. Характерно, що присутність у залі суду сторонніх правоохоронці проігнорували. Останніх, між іншим, було вдосталь: у кімнаті, розрахованій на 45 місць, перебувало 20 правоохоронців. Макар не виключає тиску на суд. «Той факт, що в залі були присутні понад 30 міліціонерів, із них 20 у формі, — свідчить про те, що рішення цього суду було винесено заздалегідь», — сказав він.
Суперечливі враження складалися й тоді, коли у вузькому коридорі суду з’явилися прокурор та судді. Першу супроводжували двоє міліціонерів, а судді йшли в супроводі кортежу із трьох правоохоронців. Водночас «грифонівці» утворили тісний ланцюжок і безцеремонно відтіснили журналістів до стін.
Після того як усі учасники суду були на місці, працівники «Грифону» перекочували до входу до залу. Із середини кімнати, де відбувався відкритий суд, долинув характерний звук: двері зачинили на замок. Журналісти отримали змогу потрапити до залу, коли вже оголошували рішення. Звідки взялися вільні місця — залишилося нез’ясованим.
Після оприлюднення судового рішення захист Запорожця і сам засуджений заявили про намір подавати касацію. Однак великих надій на рішення наступної інстанції захисники не покладають. «Якби вони хотіли розібратися в цій справі, то зробили би це в ході апеляційного процесу», — сказав Іван Макар.
Захист розраховує добитися справедливості в Європейському суді з прав людини. «Зважаючи на величезний суспільний резонанс і колосальні порушення, які мали місце в ході розслідування, оцінювання доказів тощо, ЄСПЛ повинен дати цій справі відповідну правову оцінку», — аргументував захисник.
Заразом Макар зауважив, що «демонстрація сили держави є надзвичайно важливою для авторитарних режимів». «Таким чином людям хочуть продемонструвати, що чинити опір немає сенсу. У конфлікті з державою винним завжди залишається громадянин», — сказав Макар.
В свою чергу, засуджений Запорожець не втрачає оптимізму: «Я хочу вірити, що в нашій державі існує незалежна судова система, яка в межах своєї компетентності може надати правову оцінку моїй справі».
Правоохоронна система продовжує вести обрану лінію захисту «своїх», дедалі більше загострюючи цей конфлікт. За словами юриста, правозахисника Дмитра Коробка, утиск свободи до хорошого не призведе. «Останній досвід низки революцій на Близькому Сході, у Північній Африці й навіть у країнах, де, на перший погляд, усе спокійно, коли держава перебуває в жорстких «лапах» якогось лідера, свідчить про те, що на певному етапі люди відмовляються віддавати свої права на поталу якомусь тиранові заради певної, здебільшого уявної, стабільності, — каже Коробко. — Особиста свобода є одним з основних прав людини, життєво важливим. Якщо її утискають, то рано чи пізно настає момент, коли починають убивати представників правлячого режиму, президентів — відбувається криваве «місиво». Поодинокі випадки таких розправ останніми роками вже відомі. І своїми діями правоохоронна система лише підливає масло у вогонь. Не дай Бог, щоб на тлі зневіри у правосудді це стало загальносуспільною тенденцією».
