Черговий, четвертий неформальний саміт глав держав СНД відбудеться 28—29 січня в Івано-Франківській області. Як повідомив начальник прес-служби українського зовнішньополітичного відомства Сергій Бороденков, політики на саміті фактично не буде, президенти розглянуть питання переважно економічного характеру, зокрема, співробітництво у сфері енергетики, транспорту, продовольчих ринків. У неформальній зустрічі візьмуть участь глави всіх держав, які входять до СНД, крім Узбекистану, який буде представлено прем’єр-міністром цієї країни. Узбецький президент Іслам Карімов у цей час перебуватиме з офіційним візитом в Іспанії. Попередній неформальний саміт СНД відбувся в березні минулого року з ініціативи президента Казахстану на гірському курорті Чимбулак. Які перспективи СНД і наскільки членство у цій організації відповідає економічним та політичним інтересам України? З цим запитанням «День» звернувся до своїх експертів.
Дмитро ВИДРІН, директор Європейського інституту інтеграції та розвитку:
— СНД — організація, яку було створено не для реалізації якихось глобальних, продуманих стратегій, вона створювалася тому, що її не можна було не створити. Це скоріше вимушена організація, і, як усі вимушені союзи, вона обтяжлива для більшості своїх членів. Тому особливих перспектив для СНД я не бачу. Ця організація давно б припинила своє існування, якби знайшлася еліта, група лідерів, які могли б запропонувати щось більш ефективне. Наразі таких стратегів серед лідерів СНД немає, і, відповідно, Співдружність доволі жалюгідно існує. Всі цією організацією переобтяжені, але ніхто не може запропонувати ефективніший шлях об’єднання інтересів. ЄврАзЕС, значною мірою, така ж вимушена організація, як і СНД, це «міні-СНД».
Я бачу два варіанти майбутнього Співдружності. Ідеальний варіант: на теренах СНД з’явиться яка-небудь сильна національна еліта й створить принципово нову модель, яка буде збудована з урахуванням світового права, в якому всі суб’єкти рівні, незважаючи на їхнi ресурси та військовий потенціал. Неідеальний варіант — СНД і ЄврАзЕС потихеньку розтягуватимуться на частини більш ефективними організаціями. Частина членів піде до ЄС, частина — до нових азіатських структур, які створюватимуться за участю Китаю, Індії та інших гігантів.
Україні залишається чекати й готуватися до участі в більш ефективних формах міжнародної співпраці. Брати участь у цих формах можна лише при наявності ефективної еліти, бо в ефективних міжнародних утвореннях беруть участь не країни, як це здається на перший погляд, а еліти. Києву потрібно готувати еліту, яка зможе включити державу до конгломерату, де буде максимально реалізовано цілі України. Зараз такої еліти немає, доказом цього є перипетії наших стосунків зі Світовою організацією торгівлі. Ми катастрофічно втратили темп, хоча могли б вступити до СОТ ще минулого року. Якщо наша еліта буде, як і раніше, інертною, як і раніше, недалекоглядною, так буде і з іншими організаціями. Ми постійно запізнюватимемося до «добрих компаній», тусуватимемося в основному в «поганих компаніях». А вершки з участі в міжнародних утвореннях зніматимуть країни з більш розвинутими та енергійними елітами.
Сергій МАКСИМЕНКО, директор київського центру Інституту Схід—Захід:
— Співдружність незалежних держав належить до того типу міжнародних організацій, які створюються сильними країнами з метою просування своїх інтересів. Тому перш за все СНД потрібно розглядати в контексті інтересів Російської Федерації. Майбутнє цієї організації залежатиме в першу чергу від того, як розвиватиметься Росія.
Співпраця України з країнами-членами СНД — нормальне явище, насамперед в економічній сфері. Україна зацікавлена в тому, щоб мати рівноправні, партнерські економічні відносини з іншими учасниками СНД, в тому числі й з Росією. Це можливо, в цьому відношенні є певні зрушення. Що ж стосується стратегічного напряму зовнішньої політики — в інтересах Україн и більш активна участь в євроінтеграційних процесах. Потрібно розрізняти євроінтеграційні процеси й нашу кінцеву мету — членство в Європейському Союзі. Мета найближчим часом недосяжна, але це не означає, що в євроінтеграційному напрямі не потрібно зусиль. Потрібна копітка робота кожного дня, адже саме в цьому напрямі є майбутнє України.
Григорій НЕМИРЯ, директор Центру європейських та міжнародних досліджень:
— Якщо говорити про найближчий саміт СНД з погляду перспектив організації в цілому, то я не думаю, що він буде чимось відрізнятися від попередніх, які відомі своєю неефективністю. Ця неефективність очевидна на фоні дуже конструктивних дебатів щодо майбутнього Європи, які відбуваються в Європейському Конвенті і в Європейському Союзі в цілому. Кілька лідерів провідних європейських країн вже запропонували своє бачення нового ЄС. Стосовно ж майбутнього СНД, ми вже давно не чули — після хіба що більш-менш системного викладу такого бачення президентом Казахстану — якихось грунтовних програм. На мою думку, це не випадково. Це є ознакою досить обмеженого коефіцієнту корисної дії СНД, який багато в чому поки що залишається швидше механізмом політичного символізму, ніж інструментом досягнення економічних результатів.
Найбільш потужна країна Співдружності — Росія — другий рік поспіль реалізує більшою мірою стратегію розвитку двосторонніх зв’язків в межах СНД, ніж стратегію, яка б ставила в центр уваги власне Співдружність як міжнародну організацію. Яскравим прикладом цього є попередній Рік України в Росії й нинішній Рік Казахстану в РФ. Таким чином, якщо порівняти СНД з прикладом ЄС, де інтереси провідних країн впливають на майбутнє самого Євросоюзу, то у випадку зі Співдружністю ми бачимо, що інтереси Росії полягають швидше не в закріпленні й інституційному переосмисленні СНД, а в мінімальному збереженні того, що є, і паралельному розвитку двосторонніх контактів з країнами-членами Співдружності. Що, між іншим, дуже схоже на ставлення України до ролі цієї організації. Українські дипломати постійно підкреслюють, що Україна є засновником, але не є членом СНД.
Ефективною політикою Києва щодо Співдружності може бути використання за принципом ad hoc можливостей, які існують в розвитку двосторонніх контактів, й уникнення загрози прийняття юридично зобов’язуючих норм, підписання юридично зобов’язуючих договорів, які б суперечили курсу на європейську інтеграцію — принаймні задекларованому основним для України.
Ігор ОСТАШ, заступник голови Комітету у закордонних справах Верховної Ради України:
— Ставлення України до СНД чітко висловлене в ухвалених документах. Зокрема, Київ не визнає статусу Співдружності як суб’єкта міжнародного права, і це дуже важливо, адже сьогодні СНД намагається бути серйозним механізмом саме в сфері міжнародного права. Україна не підписала кількох засадничих документів, зокрема, Статут СНД й документ про створення економічного союзу. Тому постає питання про реальний статус України в рамках СНД. Чи може наша держава головувати в Співдружності, як зараз пропонується? З точки зору міжнародного права, установчих документів СНД, це неможливо, бо Україна не є повноправним членом Співдружності. Потрібно також подивитися на використання цієї організації як певного механізму тиску на Україну.
Зроблена свого часу заява про те, що СНД — це «організація, створена для цивілізованого розлучення», практично реалізована, тому що ми бачимо в рамках Співдружності кільках міждержавних утворень — Союз Росії й Білорусі, ЄврАзЕС, ГУУАМ. СНД сьогодні більше працює як консультативний орган. Якщо говорити про перспективу участі України в СНД, треба сприймати Співдружність не як міждержавну організацію, а лише як механізм багатосторонніх консультацій. Звичайно, є шанс надати СНД певного звучання — створити зону вільної торгівлі. Але як ми бачимо, тут теж є багато складнощів, Росія практично не підтримує таку ідею, перенісши основний наголос на ЄврАзЕС. Зараз ми відчуваємо певні спроби переконати Україну в доцільності вступити саме в ЄврАзЕС. Добре, що в цьому питанні збігається позиція й законодавчої, й виконавчої влади — Україна не може стати членом цієї організації.
Неформальний саміт СНД потрібно сприймати як зустріч консультативного характеру, яка не може мати серйозних юридичних наслідків. Я думаю, було б доцільно зараз зробити все для того, щоб переконати виконавчі структури в тому, що Україні недоцільно головувати в СНД. Варто звернути увагу хоча б на наступний факт: незважаючи на те, що в статутних документах записано, що головувати в Співдружності повинні всі країни- члени за ротацією, до цього часу єдиним головуючим була Росія. Й лише зараз, коли, очевидно, це якоюсь мірою може бути використано для просування певних ідей, головувати в Співдружності запропоновано Україні.
