80 років відділяє нас від чергових роковин страшного голоду 1932—1933 років. Але ця болюча рана не загоїлася в народній пам’яті ще й досі.
Бо немає на Великій Україні, мабуть, жодної сім’ї, яку б не зачепила ця страшна трагедія. Мільйони часто безіменних могил залишив по собі на тілі України цей злочин. І немає йому забуття. І немає виправдання.
Голодомор в Україні — одна з найбільших в історії людства гуманітарних катастроф. За оцінками істориків, за неповний рік з осені 1932 до початку літа 1933 року від штучно організованого голоду в Україні вимерло від 10% до 25% населення України. У пік цієї трагедії вмирало 17 людей щохвилини, тисячу щогодини, 25 тисяч щодоби.
Провідні історики світу вже давно не мають сумнівів, що сталінський режим у СРСР вчинив злочини аналогічні злочинам гітлерівського режиму в Німеччині. Цієї ж думки дотримується європейське співтовариство: ще 2006 року ПАРЄ ухвалила резолюцію № 1481 «Про злочини тоталітарних режимів та необхідність їхнього засудження», де прирівняла злочини нацизму і комунізму.
Голодомор актом геноциду офіційно визнала низка провідних держав світу: Естонія, Австралія, Канада, Угорщина, Литва, Грузія, Польща, Перу, Парагвай, Еквадор, Колумбія, Мексика та Латвія. Таку ж оцінку дав цим подіям парламент у США.
На регіональному та муніципальному рівнях Голодомор геноцидом визнали законодавчі органи 26-х адміністративно-територіальних одиниць семи держав світу: Австралії, Аргентини, Бразилії, Великобританії, Іспанії, Італії, Канади та Португалії.
Крім цього, ООН, ЮНЕСКО та ОБСЄ, законодавчі органи Аргентини, Іспанії, Чилі, Чехії, Словаччини, Мексики ухвалили документи, в яких вшановується пам’ять жертв Голодомору. Європейський парламент визнав Голодомор злочином проти Українського народу та проти людяності.
Саме тому мене так непокоїть в Україні ця нинішня всезагальна історична амнезія влади. Вона відкриває страшну можливість повторення репресій 1937-го, голодоморів 1932-го та інших років.
Високопосадовці, які мали б стояти на сторожі дотримання законодавства публічно заперечують геноцид, по-суті виправдовуючи цей злочин.
У методичних рекомендаціях для вчителів, які розробила з ініціативи Табачника спільна україно-російська група істориків, старанно знищено будь-які згадки про голодомор, УПА та інші трагічні сторінки української історії.
Однак тільки засудивши й відкинувши тоталітарне минуле, Україна зможе стати європейською країною, в якій громадяни почуватимуться вільними, гідними та захищеними людьми.
Кожен народ у цьому світі, який претендує на щось більше, ніж просто плисти за ходом подій у руслі, заданому «більшими» сусідами чи «старшими братами», має сам формувати бачення і свого минулого, і свого майбутнього.
Якщо ми допустимо, щоб нам нав’язували чуже бачення нашої історії, якщо ми не дамо чітких оцінок й не винесемо уроків з наших трагедій у минулому, наш народ може наразитись на проблеми у майбутньому.
Кажуть, правда про давні злочини не виключає нових, проте допомагає усунути чи попередити їх.
Поки український народ не почне сприймати Голодомор не як історію, а як проекцію на всю його долю, необхідних змін у свідомості нації не відбудеться.
Тому я закликаю всіх: на знак пам’яті про мільйони невинно вбитих українців запалити символічну свічку пам’яті. 24 листопада у кожній оселі має горіти вогник людяності, вогник пам’яті, вогник милосердя.
