Партія регіонів, яка протягом двох поствиборних місяців навідріз відмовлялася визнавати свій опозиційний статус, нині увійшла у смак ролі парламентської меншості. Наприклад, коли минулого тижня парламентарії голосували за спікера Яценюка, представник ПР пан Кисельов спробував з’їсти бюлетень б’ютівця Терьохіна. А у вівторок, коли голова ВР після провального голосування щодо Тимошенко виніс на голосування питання про повернення до «прем’єрської» теми, ще один новоспечений опозиціонер від ПР Владислав Лук’янов по- хамськи витягує спікерську картку з гнізда, заявляючи при цьому, що він стоїть на варті закону.
Разом із тим, постійно й регулярно, наче мантру, представники «синьо-білої» фракції повторюють: ми за стабільність, ми за парламентський компроміс, ми — конструктивна опозиція. «Поїдання бюлетенів, відбирання у спікера картки для голосування, блокування стільцями трибуни президії Ради, поливання водою опонентів — це конструктивізм?» — поцікавився серед іншого «День» у представника Партії регіонів Тараса Чорновола.
— Тарасе В’ячеславовичу, ви заявили, що представники опозиції можуть ініціювати процес відставки спікера Арсенія Яценюка. Зокрема, ви сказали, цитую: «Витає в повітрі серед депутатів питання: якщо спікер у перший і практично принциповий день роботи примудрився припуститися помилок, невиразно поставити питання на голосування так що й ніхто не зрозумів, за що голосує, і, крім цього, не вислухав представників усіх фракцій і таким чином довів Раду до клінчу, то чи може цей спікер керувати Верховною Радою?». По-перше, чи не перебільшили ви з клінчем? По-друге, заява про можливу відставку голови ВР — слова чи дійсно керівництво до дій опозиції?
— Я кажу про те, що дії спікера нам треба оцінити, почути від нього пояснення й гарантії того, що надалі він працюватиме не в скандальному тоні, а працюватиме на об’єднання парламенту. Те, що він зробив у вівторок, — це дійсно створило ось той клінч, який ми маємо сьогодні. Що ж до ймовірних рішень про ініціювання відставки спікера, скажу таке. Я чув чутки, що нібито опозиція вже зібрала 150 підписів за відставку спікера. До мене, щоправда, з таким проханням не підходили, хоч я не виключаю подібного моменту. Щодо позиції коаліції... Знаєте, «Наша Україна» заявила, що вони спікера не віддадуть. Представники БЮТ говорять те саме, хоча саме в них підстав для протилежної думки було б більше, оскільки голосування було таким швидким і незрозумілим, коли ні депутати, ні журналісти до пуття й не зрозуміли: за Юлію Тимошенко друге голосуємо чи голосуємо за повернення до цього питання. Якби все було чітко й зрозуміло, ніхто б у нього тоді не виривав би картку, а під час наступного голосування вони могли б організуватися, пояснити своїм окремим депутатам, що на кнопку треба натискати тільки тоді, коли з’явиться кружок, а не до того, що автоматично нівелює результат.
— Як ви особисто оцінюєте поведінку свого колеги Лук’янова?
— Особисто я вважаю, що ситуація тут двозначна. З одного боку, спікер дійсно пішов на крок, якого він не мав права робити. По суті, він ставив на голосування питання щодо Юлії Тимошенко. Це потім уже почали говорити, мовляв, це було голосування за повернення до питання обрання голови уряду. Коли має місце нерегламентна дія, як, скажіть, на неї можна реагувати? Хтось блокує електрощитові, хтось обрізає дроти, хтось вмикає сирени. У цьому разі це було зупинено за допомогою вилучення картки. У спікера був один елементарний хід, передбачений регламентом. Він мав зупинити процедуру голосування. З другого боку, я не любитель блокування, протистояння, шуму в сесійній залі. Але мені б дуже хотілося, щоб це було поєднано зі свідомістю й другої сторони.
— Ви днями заявили про те, що «Партія регіонів ініціює поновлення переговорів щодо створення широкої коаліції». Наскільки ця заява доречна, адже де-юре правляча коаліція в парламенті вже створена?
— Ця ініціатива, до речі, була проанонсована раніше, просто всі про це чомусь забули. Ми як партія, яка набрала найбільшу кількість голосів виборців, на початку жовтня ініціювали переговори про створення коаліції навколо нас — Партії регіонів. Тоді це не було підтримано, й ми сказали, добре, ви оголошуйте про створення «помаранчевої» коаліції, якщо створите — ми в опозиції, ні — ми будемо знову ініціювати коаліційні переговори. Є таке поняття, як парламентська коаліція й парламентсько- урядова коаліція. Парламентська коаліція — це проміжний, тимчасовий етап, який мусить завершитися формуванням Кабінету Міністрів. Тоді вже парламентсько-урядова коаліція діє як конституційний орган. Тому ми вирішили: після першого невдалого голосування оголосити цю ініціативу. Ініціатива, підкреслюю, офіційна, від імені партії.
— Кому саме ви адресуєте свою коаліційну пропозицію?
— Ми адресуємо її всім політичним силам, представленим у парламенті. Ми не відмовляємося від переговорів з тим же, скажімо, БЮТом. Але ми розуміємо: незабаром президентські вибори й хоча навколо Юлії Тимошенко є дуже багато людей, які були б зацікавлені в такому форматі коаліції, сьогодні вони на це не можуть піти. Тому велика зацікавленість щодо нашої пропозиції, гадаю, все ж таки, виникне у нашоукраїнців, які Юлію Тимошенко не люблять значно більше, ніж Віктора Януковича, але пов’язані якимись політичними зобов’язаннями. Ось зараз відбулося голосування щодо прем’єра. Не набралося достатньо голосів, може бути ще одне голосування, ще одне й іще... Якщо й надалі не набереться необхідної кількості голосів, то має ж усе-таки бути цьому край? І коли на нашу ініціативу відгукнеться певна політична сила (йдеться, як ви розумієте, про одну з великих фракцій, оскільки, домовляючись з комуністами й блоком Литвина, ми не набираємо достатньої кількості для створення більшості), одразу почнуться переговори. Поки ж це лише ініціатива.
— Партія регіонів тривалий час не обирала лідера фракції. Днями ви все ж таки обрали своїм парламентським лідером Віктора Януковича. Отже, регіонали вже остаточно змирилися зі своєю опозиційною роллю?
— Знаєте, ми в понеділок увечері зібралися на засідання фракції й, по суті, так, визнали... Ми бачили в який спосіб «вибивалися» голоси за Яценюка, й у нас не було сумнівів, що аналогічним чином люди мобілізуватимуться при голосуванні за Тимошенко. І ми визнали: добре, отже, Тимошенко буде прем’єр-міністром, а ми фактично визнаємо свій статус переходу в опозицію. Янукович раніше не був обраний лідером фракції з однієї причини — невідомо було, залишиться він на прем’єрській посаді чи ні. Однак, обравши його лідером фракції, виявляється, що ми поспішили, оскільки насправді виявилося, що не все там так просто в Датському королівстві.
— Тобто для вас цифра, яка висвітилася на табло під час прем’єрського голосування, була несподіванкою?
— Абсолютною несподіванкою. Я саме перед голосуванням вийшов на перекур, оскільки мене не цікавив уже результат, і я навіть не сумнівався, що буде 227 голосів. Більше того, в кулуарах уже обговорювали, хто яким буде міністром в новому уряді, ми дивувалися безглуздій практиці висувати по троє кандидатів на одну посаду, щоб знову посварити людей, і так далі. І коли я почув крики, овації, я був упевнений, що кричить БЮТ. Зайшов до зали й побачив, що якраз навпаки, БЮТ мовчить.
— У середу Олександр Турчинов заявив, що ваші колеги по фракції все переграли так, що засідання ВР так і не змогло розпочатися. Зокрема, Олександр Валентинович сказав, що ви досягли компромісу в розподілі комітетів, але раптом регіонали захотіли, щоб спочатку представники коаліції вибачилися за обвинувачення у втручання в систему «Рада». Це так?
— Що стосується прийняття рішень щодо розподілу комітетів, точно відповісти не можу. Можливо, там не все остаточно було узгоджено і якісь питання переглядаються. А що стосується нашої вимоги щодо вибачення, так, ми дійсно ставили це питання. Ми вимагали, щоб, по- перше, Арсеній Яценюк вийшов і з трибуни зачитав звіт про розслідування ситуації з системою «Рада». По-друге, щоби він, бажано, пояснив свої дії у вівторок під час відомого голосування. Ну й, по-третє, щоб лідери БЮТ і «Нашої України», які звинуватили нас у тому, чого ми не робили, а вони звинуватили нас у страшному злочині, вибачилися. Однак це аж ніяк не означає, що блокування відбувалося лише тому, що перед нами хтось не вибачився. Але Арсеній Петрович вирішив показати характер і кудись зник з Верховної Ради. Але в парламенті не може бути директора або начальника! До речі, я колись так і говорив Литвину: «Ви мені не начальник, я вам не підлеглий».
— Ось, ви сьогодні блокуєте президію, а не замислювалися, як ця «вистава» набридла людям?
— Та нам самим це все вже набридло! І хоч би хто там був прем’єром, нехай лише процедура відбудеться чесно. Ми не можемо вже відступити, розумієте. Ми вже, до речі, продемонстрували таку непослідовність у травні. Ми говорили, що не допустимо неконституційних виборів, а потім здалися. То що, виходить, вони конституційні? Тому ще раз повторювати цю непослідовність у діях, напевно, вже не можна.
— Виступаючи у вівторок перед депутатським корпусом, Юлія Тимошенко сказала: «Хтось із нас вболіває за «Дніпро», хтось — за «Шахтар», а хтось — за «Динамо», але коли грає національна збірна України, ми всі вболіваємо за неї. Тому я дуже хочу, щоб у парламенті з’явилася національна збірна України». Як ви вважаєте, це реально?
— Юлія Тимошенко часто робить взаємовиключні заяви, які їй вигідні в той чи інший момент. То ми, за її словами, — партія кримінальних кланів, бандитів і так далі, з якою вона ні за яких обставин не співпрацюватиме. А зараз, ось бачте, говорить про національну парламентську збірну. Це суперечливі заяви. Як ставитися до політиків, які міняють на 180 градусів свою позицію?
— Президент уперше за досить-таки тривалий час з’явився в парламенті. Спікер попросив депутатський корпус привітати главу держави, але аплодували Віктору Ющенку (та і то вкрай боязко) лише представники двох коаліційних фракцій. Чому регіонали сиділи мовчки? І як ви оцінюєте незвично лаконічний спіч глави держави, який він завершив, до речі, вельми показовою фразою: «Я був і залишаюся надійним партнером українського парламенту»?
— Слава Богу, що, зрештою, Президент таки прийшов до парламенту. А зустрічали ми його досить стримано тому, що, знаєте, добра ложка до обіду. Адже Конституція виписує перший момент приходу Президента до парламенту — присяга депутатів обов’язково мала відбуватися в присутності Президента. Він мав озвучити своє звернення до парламенту. Адже це ознака не поваги чи неповаги до тих чи інших людей. Це ознака того, що людина готова жити в Європі. А Президент у день прийняття присяги продемонстрував, що він не є Президентом європейської країни. А приходити до парламенту для якоїсь кон’юнктурної мети — це неправильно. Знаєте, я воював проти Кучми, але я чудово пам’ятаю, як Луценко ставив йому личаки, депутати, зокрема, і я, його звернення викладали на трибуну, але він виступав, тримався, він розумів, що ти можеш не поважати деяких людей, але ти не маєш права не поважати парламент. Президент нинішній продемонстрував свою неповагу до парламенту. Чому після цього ми маємо бурхливими оплесками його зустрічати? А що стосується оцінки процитованих вами слів Президента, зазначу таке. Так, безумовно, слова — гарні, але дуже хочеться, щоб за ними стояли й конкретні справи. Партнер парламентаризму — це не той, хто себе таким оголошує, а той, хто не намагається виходити за рамки своїх повноважень.
— Нещодавно німецький політолог Райнер Лінднер з Фонду «Наука і політика» заявив, що «якщо Верховна Рада в середу не обере прем’єр-міністра, Україна може знову опинитися в глибокій політичній кризі, і тоді нові вибори будуть майже неминучими». Вітчизняні експерти також вельми песимістично оцінюють майбутнє Ради шостого скликання, а яким є ваш прогноз: скільки проживе цей парламент?
— Якщо цей парламент не проживе відведені йому п’ять років, то можу сказати лише одне: він проживе рівно вдвічі більше, ніж проживе той парламент, який прийде йому на зміну. Тобто це означатиме крах парламентаризму. Цей парламент може бути поганим, він може не подобатися, він однозначно гірший за парламент попередній, але...
— Чим, уточніть, гірший?
— Тим, що в цьому парламенті досягти якогось результату набагато важче. У тій Раді були варіанти, був певний запас голосів, а тут уже буфера немає. Тут уже або так, або так, або взагалі хаос. Тому нинішній парламент гірший за попередній, але наступний буде ще гіршим. У зв’язку з цим я думаю, що зараз краще не грати в ці ігри, бо ми просто втратимо парламентську державу й, зрештою, виявимося анклавом середньовічної Азії в сучасній Європі.
— Як ви вважаєте, які уроки мають винести з цих виборів усі політичні сили, й Партія регіонів зокрема?
— Знаєте, основний урок історії полягає в тому, що з неї не виносять уроків. Я не думаю, що хтось винесе для себе якісь уроки, хоча варто було б. Для Партії регіонів має стати уроком те, що іноді треба навмисно поступитися владою навіть тоді, коли вона йде до тебе в руки, прораховуючи ситуацію на стратегічний результат. Адже тактикою ніколи не можна підміняти стратегію: як у веденні виборчої кампанії, так і в інших моментах. Нам не слід надто високо ширяти в небесах, адже потім доведеться боляче падати. Міф про Ікара, на мою думку, не всі прочитали в Партії регіонів. А що стосується всіх інших, гадаю, що основний урок, який вони мусили б винести, вони не винесуть — безвідповідальні політики будуть електоратом покарані. Поки, щоправда, люди діють інакше: чим ти безвідповідальніший, тим тобі й краще.
— Ви сказали про стратегію. Якщо дивитися на декілька років уперед, як думаєте, де вигідніше було б сьогодні бути ПР, у коаліції чи в опозиції?
— Партії регіонів було б найвигідніше ще першого жовтня жорстко оголосити про перехід в опозицію. І, напевно, тоді до нас би прибігли й нас просили б навколішки, мовляв, давайте створювати коаліцію. А коли ти сам починаєш зволікати й доводити, якими добрими ми були при владі, — це завжди програшна позиція. На жаль, ми цим шляхом пішли. Наразі, хоч як крути, всі варіанти для нас мають свої мінуси.
— Якщо врахувати зміну виконавчої влади в нашій країні та зміну влади в РФ, якими будуть українсько-російські відносини наступного року?
— Відносини з Росією чим далі, тим прагматичніші, й не на нашу користь. Росія знає, що може з нас здерти три шкури, особливо тоді, коли ми слабкі. Я, наприклад, не дуже задоволений кандидатурою Огризка на міністра закордонних справ не тому, що він десь колись сварився з Росією. Може, навпаки, саме й треба сваритися, але сваритися з позиції сили, коли відчуваєш за собою тил. А демонструвати слабкість за допомогою сварки, значить дати їм карти в руки.
— Російський політолог Сергій Марков заявив, що готується замах на життя лідерки БЮТ. Як ви це прокоментуєте?
— Так, я чув цю заяву. До речі, на розкладках уже активно продається книжка, авторами якої є група російських політологів. Це ті політологи, яких не так давно Юлія Тимошенко проклинала як заклятих ворогів. Але вже сьогодні вони, як бачимо, вирішили робити ставку на неї. Не виключено, що вона їх і найняла. І вони сьогодні починають активно працювати на створення іміджу Тимошенко, прийнятного для Росії. Привернути увагу, продемонструвати її імідж жертви, так, це є. Однак їхня головна робота сьогодні — спробувати показати, що Тимошенко для Росії взагалі-то підходить. До речі, вже пролунали заяви такого штибу й Маркова, й Павловського, які зводяться до того, що вона, мовляв, зовсім не антиросійська, вона, взагалі-то, для нас добра. Тому я думаю, що найближчим часом офіційна Москва, Кремль, робитиме ставку на Тимошенко.
— А як же Янукович — «вічний» друг Російської Федерації? У ньому що, вже розчарувалися?
— Так вони ж досить відверто про це сказали. Вони сподівалися, що Янукович буде проросійським, а він таким не виявився. Він будував з Росією нормальні відносини, але це були партнерські відносини, не більше того. А Росія як сильна, велика країна, більше зацікавлена мати в себе під носом васала, а не партнера.
