Але ми повинні здійснити ще один крок на цьому шляху. В довгостроковому плані найголовнішим завданням світової спільноти в межах зусиль щодо поліпшення світу є боротьба з бідністю і забезпечення все більшого залучання до міжнародних процесів. Тепер, коли ми знаємо, що через здійснені терористичні акти економічне зростання в країнах, що розвиваються, стане нестійким, і це призведе до додаткового зубожіння мільйонів людей і смерті десятків тисяч дітей від недоїдання, хвороб і нужди, це стає ще більш нагальною необхідністю.
Бідність сама по собі безпосередньо не призводить до миттєвого виникнення конфліктів, не кажучи вже про тероризм. Замість того щоб реагувати на поневіряння і погіршення свого становища шляхом конфронтації або сутичок з іншими людьми, бідне населення в усьому світі спрямовує свої сили на те, щоб боротися за збереження своїх прибутків, забезпечення потреб у їжі і кращих можливостей для своїх дітей.
Однак ми знаємо, що виключення країн з міжнародних процесів і обмеження їх можливостей можуть породити люті конфлікти. Проведені ретельні дослідження показують, що громадянські війни часто виникали і виникають не через національні і етнічні протиріччя, які зазвичай використовують як «козла відпущення», а внаслідок поєднання різних чинників, з яких бідність — і ми повинні це визнати — є головною складовою. А країни, залученостi в конфлікти, в свою чергу стають «райським притулком» для терористів.
Наша спільна мета повинна полягати в усуненні бідності, в стимулюванні все більшої залученості країн у міжнародні процеси і зростання соціальної справедливості, в залученні маргінальних шарів в загальний потік розвитку глобальної економіки і суспільства.
І ми можемо здійснити це шляхом вживання заходів, які допоможуть запобігти виникненню конфліктів. Візьмемо як приклад Ініціативу країн басейну річки Ніл. Не секрет, що недостача води є загрозою для розвитку країн Північної Африки і Близького Сходу і для підтримки миру в цих регіонах. Дана Ініціатива — це об’єднання десяти країн басейну річки Ніл, яке забезпечує механізми співробітництва з виконання програми стійкого використання водних ресурсів і розвитку. Це —гарний приклад багатосторонньої співпраці, спрямованої на запобігання конфліктам і безпосередньому скороченню бідності.
Однаково важливо і те, що ми можемо допомогти зародженню і становленню миру в тих суспільствах, де тільки-тільки припинилися конфлікти. Наприклад, у Боснії, де здійснювана міжнародна підтримка допомагає місцевим співтовариствам об’єднуватися в реалізації невеликих проектів, створенні робочих місць і «наведенні мостів» для усунення відмінностей між етнічними групами.
Або в постконфліктних суспільствах, таких як Східний Тімор і Руанда, яким міжнародна громадськість надає допомогу в реконструкції інфраструктури, в залученні колишніх військовослужбовців у життя суспільства і їх участь у трудових ресурсах, а також у відновленні здатності урядів здійснювати управління економікою. Успіх може прийти після довгих років важкої праці, а альтернативою цій праці може бути лише нескінченний виток насильства.
Головною стратегією в запобіганні конфліктам і зміцненні миру має стати стратегія розвитку соціальної згуртованості і соціальної залученості. Залученість означає забезпечення рівних можливостей відносно оплачуваної зайнятості громадян і вживання заходів з боку суспільства, направлених на уникнення величезних диспропорцій в прибутках, що може бути загрозою для соціальної стабільності. Але залученість — це не тільки прибутки. Це означає забезпечення для бідних громадян доступу до освіти, медичного обслуговування, до таких базових послуг, як постачання чистою водою, каналізація і електропостачання. Це означає надати можливість людям брати участь у прийнятті ключових рішень, які впливають на їхнє життя. Це саме те, що ми маємо на увазі під наданням прав і повноважень.
Але чи можемо ми насправді добитися прогресу в справі скорочення бідності? Сучасна історія говорить, що ми можемо. Після постійного збільшення протягом 200 років числа людей у світі, які живуть в бідності, 15 — 20 років тому число бідних громадян стало зменшуватися. За останні двадцять років воно скоротилося приблизно на 200 мільйонів чоловік при загальному зростанні населення земної кулі за цей період на 1,6 мільярда чоловік. Це було досягнуто безпосередньо за рахунок поліпшення напрямів соціально-економічної політики, яка проводиться країнами, що розвиваються.
Прогрес — це поняття, що виходить далеко за межі оцінки прибутків. Освіта і охорона здоров’я також покращилися. Починаючи з 1970 року, частка безграмотного населення в загальній чисельності населення світу, що розвивається, різко впала — з 47 до 25 відсотків, а середня тривалість життя, починаючи з 1960 року, збільшилася з 45 до 64 років.
Однак ми не повинні недооцінювати ті проблеми, які ще залишаються невирішеними. Близько 2 мільярдів людей — приблизно половина жителів країн, що розвиваються, проживають в країнах, де протягом двох останніх десятиріч спостерігалося лише незначне зростання. Навіть у тих країнах, що розвиваються, де стан економіки можна оцінити як відносно благополучний, сотні мільйонів людей знаходяться практично поза процесом розвитку. В результаті понад 1 мільярд чоловік (близько 20 відсотків жителів планети) живуть менш ніж на 1 долар на день.
Масштаб цієї проблеми не тільки величезний, але й має тенденцію до зростання. Населення земної кулі збільшиться в найближчі тридцять років з 6 до 8 мільярдів чоловік. Фактично, всі ці 2 мільярди проживатимуть у бідних країнах.
У світлі трагедії 11 вересня розв’язання цих проблем на основі багатосторонніх дій є особливо важливим. У чому ж має полягати наша програма дій?
По-перше, планомірне зростання надаваної міжнародної допомоги. Це може бути вельми важким завданням в умовах зниження зростання світової економіки, однак, потреби в такій допомозі і значущість її надання зараз надзвичайно великі. Обсяги допомоги Африці знизилися з 36 доларів з розрахунку на душу населення в 1990 році до 20 доларів на сьогодні. Тим не менше, саме Африка — континент, який сьогодні прикладає значні зусилля для поліпшення стану своєї економіки, може найбільш гостро відчути на собі вибух бідності як наслідок терористичних актів. Ми не можемо дозволити, щоб Африка зникла з карти світу в той час, як ми перемкнемо нашу увагу на інші регіони.
По-друге, зниження торгових бар’єрів. Саміт країн-членів ВТО повинен рухатися вперед, і цей раунд повинен бути раундом розвитку, раундом, що керується в своїх рішеннях, передусім, бажанням використати торгівлю як інструмент скорочення бідності та інструмент розвитку. Істотна лібералізація торгівлі буде означати, що десятки мільярдів доларів надійдуть у бідні країни, хоч ми і знаємо, що в часи економічного спаду виявлятиметься підвищений тиск в захист протекціонізму. Ми повинні боротися з таким тиском.
По-третє, орієнтувати нашу допомогу з метою розвитку на досягнення позитивних результатів. Це означає поліпшення інвестиційного клімату, підвищення продуктивності праці і економічного зростання, створення нових робочих місць, а також надання повноважень бідним людям та інвестування коштів в них з тим, щоб вони змогли повністю брати участь в розвитку своїх країн.
І по-четверте, вживати заходи міжнародного характеру з глобальних питань. Це включає в себе протистояння тероризму й інтернаціоналізації відмивання грошей, а також боротьбу з такими інфекційними хворобами, як СНІД і малярія, створення рівноправної глобальної системи торгівлі, забезпечення фінансової стабільності для запобігання глибоким і несподіваним кризам та охорони природних ресурсів i навколишнього середовища, від стану яких значною мірою залежить життєздатність багатьох бідних верств населення.
І все це ми повинні робити разом з країнами, що розвиваються, надавши їм місце «за кермом» при розробці їхніх власних програм і при здійсненні їхнього власного вибору.
Але ми також повинні привнести в їх життя приватний сектор, принципи громадянського суспільства, принципи цілеспрямованості, а також надати їм міжнародних і національних донорів. Глобальна коаліція повинна бути нашою коаліцією — боротьба з тероризмом — так, безумовно, але також і боротьба з бідністю.
Чи приймемо ми цей виклик, залежить від нас самих. Деяким поколінням вистачало мужності. Деякі уникали його. Відповідь наших батьків і дідів на нечувані жахи Другої світової війни полягала не у віддаленні один від одного, а в створенні міжнародної системи. І навпаки, вибір, який було зроблено по закінченні Першої світової війни, призвів до біди. Курс, який ми оберемо, буде визначати не тільки наше майбутнє, але і те, чи зможуть наші діти і внуки жити в мирі.
