От іще один рік прожито. Безумовно, з різних позицій він дістане діаметрально протилежнi оцінки, але є й загальні закономірності.
ЕКОНОМІКА
У цій сфері Україна зупинилася біля дна. На щастя, не настав структурний розвал економіки, що насамперед залежить від стану енергетики країни, але й не можна сказати, що ми відійшли від цієї небезпечної межі.
Темпи зростання річного ВВП, що оцінюються у 3,5—4%, не додають оптимізму, оскільки за таких темпів дуже швидко збільшується відставання у величинi абсолютного доходу на душу населення не лише від розвинених країн, а й від наших сусідів — Польщі, Росії, Словаччини, Угорщини.
По суті, у сфері економіки спостерігається стан status quo — стан стагнації. Ми втратили ще один рік для структурної реформи економіки, навіть не зробивши перших кроків.
Структура бюджету не вирізняється новизною, а слова про бюджетну реформу лише потривожили слух депутатів. Знову середня зарплата коливатиметься в межах прожиткового мінімуму, внутрішній ринок скнітиме, а мінімальна зарплата сприятиме скороченню населення.
Таким чином, Україна, з точки зору реформування економіки та за умови збереження тієї ж стратегії дії уряду реформаторів, гарантовано втратить і рік наступний.
АДМІНІСТРАТИВНА РЕФОРМА
Це не лише одна з найпопулярніших тем для обговорення, але і найбезперспективніша сфера для зміни.
Річ у тім, що жодна структура виконавчої влади не зацікавлена в адміністративній реформі, більше того, всі її бояться, оскільки, по суті, адміністративна реформа — це чітке визначення відповідальності. Брати на себе відповідальність не хоче ніхто, тому активно створюється видимість адміністративної реформи: міняються назви, тасуються міністерства, переставляються кадри. І з кожним роком стає все очевидніше, що така система управління не пристосована для вимог мобільної світової економіки й навіть загрожує безпеці держави. В країні спостерігається криза відповідальності.
Бажання збудувати таку систему, коли президент може всім керувати, призначати відповідальних, аж до прем’єр-міністра, і позбавляти повноважень, не підписувати закони навіть після подолання депутатського вето і ні в якому разі не відповідати за помилки та прорахунки, перекладаючи їх на інших, — це, звичайно, рожева мрія будь-якого президента будь-якої країни.
У нас складається враження, що така система начебто стає реальною, але це лише на перший погляд. Насправді конструкція — ні за що не відповідати й усім роздавати команди — призводить до протилежного: вся відповідальність за будь-які недоліки, навіть на рівні ЖЕКів, лягає на Президента, а командна система не просто починає давати збої, а призводить до разючих казусів, що й засвідчила історія з касетами. Тому що адміністративно-командна система перебуває в антагоністичних відносинах з вимогами сучасної економіки. І це дуже позначається на рейтингу Президента. Адже така система управління є формальною, а, відповідно до теореми логіка Геделя про неповноту формальних систем, будь-яка подібна система не відповідає реальності й відірвана від неї.
ПОЛІТИЧНА СИТУАЦІЯ
Свого часу посол США Пайфер згадував про рік надій, пов’язаний з обранням «нового» Президента. На жаль, він закінчився на мінорних тонах. «Новизна» зникла, а проблем побільшало.
По суті, не було інституційно закріплено більшість, не ухвалено Податковий кодекс, згасла адміністративна реформа та імплементація.
Парадокс, але Верховна Рада виступає в ролі ліберальної сили порівняно з Кабінетом Міністрів, про що свідчить і прийняття законів щодо малого бізнесу, і скасування картотеки № 2, і альтернативна концепція податкового кодексу.
Здавалося б, саме президентська вертикаль мала б перебувати на вістрі реформ, розробляти стратегію економічного й політичного розвитку країни, переконувати, роз’яснювати та сприяти втіленню її в життя, стимулювати радикальні зміни.
Але половинчасті рішення, наприклад, згода з тим, що бюджет розглядався на старій податковій базі, призводять до того, що дедалі незрозумілішим стає положення президентської вертикалі в політичній структурі країни. Це пов’язано з тим, що концептуально й інституційно чітко не розв’язано проблему, якими питаннями життя країни вона має займатися, якою є її роль і за що конкретно несе відповідальність Президент країни. Чим має займатися президентська вертикаль — чи то бути посередником між законодавчою й виконавчою владою, чи то відігравати роль відчуженого спостерігача-консультанта, чи то бути структурою, яка формує майбутнє, стимулює розвиток країни та оптимізує стратегії розвитку? Яким чином вона це здійснюватиме?
У стратегії розвитку країни, запропонованій у президентському посланні, були закладені низькі цифри зростання ВВП, що явно не відповідають іншим положенням цього ж послання, а також містилася внутрішня суперечність між вимогою випереджального зростання фонду оплати праці в структурі продукції та цифрами зростання реальних прибутків населення в 1,3—1,4 разу за 2000— 2004 рр. Не були відображені критерії оцінки проведення структурної реформи економіки. Про ці протиріччя автор детально вже писав у «Дні» (№ 31 від 22.02.2000 р.), і вони погано прислужилися країні. Прем’єр- міністр В. Ющенко орієнтувався в програмі «Реформи заради добробуту» не на дух послання, а саме на ці цифри, які абсолютно не відповідають вимогам країни, і в результатi їх перевиконав, чим забезпечив, окрім іншого, підвищення свого рейтингу, хоч економічна ситуація в країні погіршилася стратегічно, якщо порівнювати її в розрізі світової економіки.
Підвищенню рейтингу прем’єр-міністра В. Ющенка сприяє й часта публічна критика членів уряду Президентом, що викликає здивування: Президент переходить в опозицію до тих, кого затверджував і кого може відправити у будь-який момент у відставку, екзистенційно знижуючи таким чином свій статус і підвищуючи статус прем’єра.
ПОЗИТИВНІ РЕЗУЛЬТАТИ
Найголовніше досягнення року — країна нарешті почала замислюватися, чим вона є, звідки взялася й куди прямує. По суті, саме з відповідей на ці прості запитання й починається формування країни.
Багато економічних і політичних питань, немислимих ще рік тому, жваво обговорюються фахівцями й активною частиною населення.
Нарешті було юридично зафіксовано прожитковий мінімум, що дає точку відліку й міру порівняння в майбутньому.
Країна набула досвіду успішної й тривалої роботи парламентської більшості.
Рік прожила без зовнішніх кредитів і почала вчитися жити на власні кошти. Події, що відбуваються наприкінці року, свідчать, що населенню не байдуже майбутнє країни. І нарешті з’явилася реальна некомуністична опозиція, що сприятиме активізації всіх процесів у країні та підвищить вимогу до професіоналізму управлінських структур.
ПЕРСПЕКТИВИ
Економічні проблеми накопичуватимуться й будь-якої миті можуть призвести до кризи. Принципові помилки, яких припустилася виконавча вертикаль, заклали міну уповільненої дії. Після важкої зими, подальшого зубожіння населення та нового витка зростання цін, а також враховуючи зростання активності населення, що циклічно повторюється й пов’язано з роками сонячної активності, опозиція навесні перейде до нового наступу, розігруючи югославський сценарій, здійснений з Мілошевичем. Тим паче, що низку стратегічних ходів опозиція вже «обкатала». Вельми вірогідною є відставка уряду В. Ющенка навесні 2001 р. за підсумками зими. Однак цей крок можливий за радикальної модифікації структур виконавчої влади, відпрацювання їхньої взаємодії із законодавчою владою та за чіткого розподілу відповідальності й повноважень. Фактично неминучим є демонтаж системи колективної безвідповідальності.
Ситуацію ускладнить і велика приватизація, до якої залучаться вже економічні гравці світового рівня — бізнес-структури західних країн і Росії, а вони, безумовно, додадуть невизначеності в розвитку політичної ситуації в Україні.
З вірогідної кризової ситуації навряд чи можливий, на відміну від Білорусі, вихід до тоталітарної форми управління, оскільки адміністративний ресурс в умовах слабкої економіки обмежений, в Україні зміцнилися регіональні центри впливу, а крім того, цього не допустять західні країни.
Слід враховувати, що 2001 рік — це рік Змії — символу енергії та таємної мудрості. Її енергія амбівалентна, відживаюче гине від її смертельного жала, а здорове начало воскресає й буде забезпечено висхідною силою (Кундаліні). Змія — це архетип перетворення й оновлення. Наступного року ми побачимо, хто скине шкіру, хто загине ужалений, а хто зможе забезпечити Україні рух уперед.
Принципово нові ідеї вже були озвучені Президентом Л. Кучмою на конференції 16 листопада 2000 р., і насамперед стратегія випереджального розвитку. Тепер потрібен наступний крок — адже ідеям потрібна реалізація, потрібна команда, здатна їх розуміти і втілювати в життя. Країна потребує чітких відповідей, що таке українська нація, в чому полягають стратегічні інтереси України і хто її стратегічні партнери, яким чином вона інтегруватиметься у світовий простір. Відновлення довіри до владних структур — це теж дуже важлива проблема наступного року, й чималу роль тут відіграватиме ступінь закритості або відкритості владних структур для народу.
Але найважливіше — в українське болотисте життя нарешті почали дути вітри глобальної цивілізації, й останні події на межі тисячоліть свідчать, що Україна дійсно пов’язана з глобальним світовим простором, залежна від нього й не зможе ховатися від вітрів змін у містечковому націоналізмі.
