22 січня виповнюється 50 річниця підписання Єлисейського договору, який поклав початок французько-німецькому примиренню. Підписаний Конрадом Аденауером і Шарлем де Голлем у 1963 році договір є унікальним явищем на міжнародній арені, оскільки тісна взаємодія між країнами здійснюється не тільки між урядами, але й на рівні шкіл, дитячих садків, міст-побратимів, підприємств, вищих учбових закладів, науково-дослідних установ.
Що означає цей договір для сьогоднішнього покоління німців і французів, як відзначатиметься золотий ювілей? Чи зацікавлений Берлін і Париж у швидкому підписанні Угоди про Асоціацію між ЄС та Україною? Про це «Дню» розповіли посли цих країн в Україні Крістоф Вайль і Ален Ремі — живі свідки підписання цього договору. Вони також пояснили причину, чому вирішили дати інтерв’ю тандемом саме газеті «День» у зв’язку з цим урочистим ювілеєм.
Ален РЕМІ: — Мені вже доводилося співпрацювати з вашою газетою. Я читаю її кожен ранок — «День» став, можна сказати, невід’ємною частиною мого повсякденного життя в Україні.
Крістоф ВАЙЛЬ: — Зазвичай мені нічого додати до розумних висловлювань мого французького колеги. Я теж із задоволенням читаю вашу газету.
«...ЗАВДЯКИ СИМВОЛІЦІ ПІДПИСАННЯ ЦЬОГО ДОГОВОРУ, МИ ЖИВЕМО ЗАРАЗ ЗОВСІМ НОВИМ ЖИТТЯМ»
— Пане Посол Вайль і пане Посол Ремі, велике спасибі за вашу пропозицію дати інтерв’ю газеті «День», яка послідовно виступає за повернення України до Європи. Ми вважаємо гарною ідеєю привід для інтерв’ю — 50-річчя підписання Єлисейського договору. Яким вбачається вам зараз нове прочитання цього договору, який сигнал ви хочете послати нашим читачам цим інтерв’ю?
А.Р.: — 50 років — це півстоліття, але це і масштаб одного людського життя. Єлисейський договір залишив відбиток на моєму житті, починаючи з юнацьких років і пізніше, вже в зрілі роки. Сьогодні, коли відзначається 50-річчя цього договору, процес, ініційований ним, триває. Водночас, ця дата, можна сказати, символізує початок нового етапу у франко-німецькій дружбі, яка будувалася впродовж всіх цих десятиліть, пізнавши моменти радості й випробувань. Поза сумнівом, цей процес не припиниться і триватиме в майбутньому.
К.В.: — Перед тим, як ви зайшли сюди, ми з Аленом — а ми належимо до одного покоління, яке виросло вже після Другої світової війни, — розмовляли про те, наскільки важливим для нас, і просто як для громадян, і як для французького, і німецького дипломата є цей договір.
Ален все правильно пояснив з приводу 50-річчя святкування угоди і з приводу самої угоди. Дозвольте мені розповісти такий історичний анекдот, а фактично, правдиву історію. Коли я був 9-річним хлопчиком, моя бабуся повезла мене на поїзді до міста Людвігсбург недалеко від нас, де тоді якраз перебував генерал де Голль із державним візитом. Коли на «Мерседесі» повз проїздили Конрад Аденауер і Шарль де Голль, я стояв на узбіччі і хтось дав мені маленький прапорець — французький триколор — і я щодуху кричав, сам вочевидь цього не розуміючи: «Vive de Gaulle (Вів де Голль)». Чому я був такий схвильований і так кричав? Бо мене охопило сильне відчуття, яке відчувала моя бабуся. Її батько воював під час пруссько-французької війни 1870 року. А її чоловік, якого вона тоді ще не знала, воював у Першу світову війну. Її брат загинув під час Другої світової війни. І для моєї бабусі це було величезне потрясіння і величезна радість, коли стало очевидним, що Німеччина і Франція стають друзями. Покоління моєї бабусі виросло з таким ставленням, що француз є нашим одвічним ворогом. І якраз завдяки символіці підписання цього договору, завдяки взаєморозумінню між цими двома великими мужами, ми, слава богу, живемо зараз абсолютно новим життям. І сам Єлисейський договір і глибоке взаєморозуміння між цими двома великими політиками — все це не стало якимось міфом і легендою, а поновлювалося знову й знову. Підтримка добрих стосунків між президентом Жіскаром д’Естеном і канцлером Гельмутом Шмідтом, між Гельмутом Колем і Франсуа Міттераном у Вердені або пізніше канцлером Герхардом Шредером і Жаком Шираком у Нормандії — все це живе вираження справжньої дружби між нашими народами.
«НЕ ЕКОНОМІКА ПОСІДАЄ ЧІЛЬНЕ МІСЦЕ В ОБОХ ВИПАДКАХ, А ЦІННОСТІ ТА ЕМОЦІЇ...»
— Відомо, що цей договір, ініціаторами якого були де Голль і Аденауер — тодішні лідери обох країн, фактично, почав історичне примирення між вашими державами. При цьому, економічна кооперація не знайшла жодної згадки в Єлисейському договорі. Адже багато хто вважає, що ключем до історичного примирення між Німеччиною і Францією стало створення Європейського об’єднання вугілля та сталі. Все ж, цінності та лідери?
К.В.: — Європейське об’єднання вугілля і сталі було засноване 1951 року, до речі завдяки зусиллям ще одного французького політика — Робера Шумана, життєпис якого є яскравим прикладом німецько-французького симбіозу. Можна сказати, що це Європейське об’єднання вугілля і сталі мало собі на меті створити структурні умови для ненападу всередині Європи. Але до цього ще потрібно додати і емоції. Слід також відзначити і відмінні стосунки між Аденауером і де Голлем, між людьми, чиє покоління виросло ще до Першої світової війни і відчуло всі воєнні жахіття ХХ сторіччя. Це покоління все ж таки зробило крок до примирення. І я впевнений, що і німці, і французи ставилися до цього зі всією душею, зі всім серцем. Можна говорити, звичайно, що економіка — це одне, що створення цього співтовариства вугілля і сталі прибирало передумови для підготовки до війни. Але з іншого боку, необхідно сказати, що примирення було дуже важливим і воно доповнювало цю економіку.
А.Р: — Я можу з цим лише погодитися. З одного боку, насправді, в 50-і роки минулого сторіччя мали місце два найважливіші договори : згаданий договір про Об’єднання вугілля і сталі, а також Римський договір 1957 року. Обидва ці документи несли в собі структури економічної співпраці в Європі. З іншого боку, ведучи мову про двосторонні стосунки між Францією та Німеччиною, можна сказати, що економіка, на той момент, не мала в цьому контексті переважаючого значення. Згадану моїм колегою промову генерала де Голля в Людвіѓсбурзі було адресовано німецькій молоді — її представник, в особі мого колеги і друга, був там і сьогодні перебуває серед нас. Чотири місяці опісля було підписано Єлисейський договір, ключовою ідеєю якого було примирення між двома народами. Як бачите, зовсім не економіка посідала чільне місце в обох випадках, а цінності і емоції, дух примирення, які поділяли обидва наших народу. Єлисейський договір було підписано двома людьми — свідками і учасниками війн, які довелося пережити двом нашим народам. Саме тому ідеал дружби і примирення між народами мав першопланове значення.
— Папа Римський у своєму різдвяному виступі сказав, що світові необхідна нова економічна модель. Чи відчувають це у ваших країнах і наскільки далеко до загального бачення в побудові такої моделі? Які підходи Берліна і Парижа в цьому питанні?
А.Р.: — Можна сказати, що протягом цих 50 років між Парижем і Берліном незмінно існував консенсус щодо фундаментальних принципів економічної моделі: йдеться про необхідність мати демократичну, ліберальну, ринково орієнтовану економіку. Протягом минулих десятиліть ця модель, звичайно, еволюціонувала в унісон зі змінами, що відбувалися в усьому світі. Але самі засади, на яких заснована згадана модель, залишалися незмінними, навіть не дивлячись на внутрішньополітичні перипетії, які мали місце в наших країнах, зміни політичних курсів між правими і лівими політичними силами у Франції (або ж періоди «коабітації»), а також між соціалістичною і консервативною партіями в Німеччині.
Ці засади ще більш зміцнилися внаслідок того, що паралельно відбувався процес європейського будівництва — створювалися європейські співдружності, робилися подальші кроки на шляху поглиблення європейської інтеграції. Всі ці процеси базувалися на тих же цінностях, які ми бачимо в основі загальної для наших країн економічній моделі. З часом, події, пов’язані з падінням комунізму, ще більш активізували ці процеси; але і протягом 60-х, 70-х і 80-х років минулого століття вони взаємодоповнювались і взаємопосилювалися досить інтенсивно.
К.В.: — Можу лише підтвердити це. Можливо, я доповню і згадаю таке поняття як соціально орієнтована ринкова економіка. І мені здається, що саме в цьому сенсі між нашими урядами протягом усіх цих років існував дуже глибокий консенсус. І сьогодні також. І як уже сказав Ален, протягом усіх 50 років німецько-французьких стосунків дуже добре функціонував названий ним тандем між соціал-демократами, соціалістами і консерваторами. Саме тому, що був цей консенсус.
«ПОЛІТИЧНИЙ ВПЛИВ ЄС ЩЕ НЕ ДОСЯГ ТОГО РІВНЯ, НА ЯКИЙ ВІН ЗАСЛУГОВУЄ»
— Будь ласка, рейтинг від кожного з вас: три найголовніші проблеми Об’єднаної Європи?
А.Р.: — Дане питання, можливо, заслуговує на глибше осмислення. Відразу, можливо, можу назвати дві проблеми. В першу чергу, я б згадав проблему так званої «кризи суверенних боргів».
К.В.: — Я, якщо дозволиш, зроблю таку ремарку. Правильно було сказано, що це проблема боргів. Це криза боргів. Але це не є кризою євро.
А.Р.: — Цілком згоден. Потрібно визнати, що згадана проблема суверенних боргів спричинила певну кризу європейської солідарності і в деякій мірі навіть кризу самого ЄС. Але на сьогодні можу сказати, що ці кризи подолані. Минулий 2012 рік, насправді, дозволив нам установити точний діагноз у питанні суверенних боргів і вийти на шлях його вирішення, зокрема, через механізми посиленої солідарності між європейськими країнами і міри з поліпшення і вдосконалення державного управління. Продовжуючи відповідь на Ваше питання, в політичному плані я б виділив наступний момент — можливо, не характеризуючи його як основне завдання, але все-таки як виклик, який стоїть на сьогодні перед Євросоюзом: йдеться про необхідність привести його політичну вагу у відповідність з його вагою економічною. Оскільки, насправді, 27 країн, що на сьогодні входять до складу Європейського союзу, разом розглядаються як ключовий та впливовий гравець у світовій економіці. У свою чергу, політичний вплив ЄС ще не досяг того рівня, на який він заслуговує у зв’язку із цим.
К.В.: — Я хотів би ще додати до того, що сказав Ален з приводу кризи боргів. Особливістю германо-французького взаєморозуміння є те, що і Німеччина, і Франція хочуть більшого досягти в Євросоюзі.
Щодо викликів. Моїм дітям 21 і 20 років і для них обох життя в цьому Європейському Союзі, що вже не має кордонів, є природно зрозумілим. Для моєї дочки само собою зрозуміло, що, здобувши медичну освіту, вона може жити на півдні Франції. Вони навіть собі не можуть уявити, що в Європі або серед країн Євросоюзу була б війна. Це все дивно.
Але мені здається, що нам потрібно також прищеплювати молодому поколінню поняття і відчуття, що нам всім щодня необхідно солідарно працювати для того, аби зберігати цю Європу. І це необхідно робити навіть у Німеччині та Франції, де немає сильного антиєвропейського руху.
«УСІ КРАЇНИ-ЧЛЕНИ ЄС ЗАЦІКАВЛЕНІ В ТОМУ, ЩОБ ЦЯ ФРАНЦУЗЬКО-НІМЕЦЬКА ДРУЖБА ЗБЕРІГАЛАСЯ Й ДАЛІ»
— Останнім часом робиться багато сумних прогнозів відносно майбутнього єврозони і самого Європейського Союзу. Торік з’явився неологізм Grexit, що означає жахіття Європи, говорять також про інший неологізм Brexit. Чи вплинуло це на атмосферу святкування 50-річчя підписання Єлісейського договору, і загалом, трохи розкажіть про те, як в Європі відзначатимуть цей «золотий» ювілей?
К.В.: — Щодо нашого золотого ювілею (50-річчя Єлісейського договору, то можна сказати, що всі країни-члени ЄС зацікавлені в тому, аби ця французько-німецька дружба, цей мотор Європейського Союзу, зберігався й надалі. Стосовно Grexit Ален вже сказав, що ми вже здолали цю темну тінь. Щодо Brexit, то мені здається, що було б шкода, якби цей сценарій втілився. Я б не хотів і не можу уявити собі, що Велика Британія відмовиться від участі та місця в Європейському Союзі і від голосу в Брюсселі.
А.Р.: — Повторюю, услід за Крістофом: минулий рік дозволив нам знайти вирішення цієї проблеми шляхом створення низки коректуючи механізмів. Наприкінці року, зокрема, було створено Банківський союз, хоча ще на початку року ця ідея здавалася нереальною. Кажучи про можливий вихід Великої Британії, мені відрадно бачити позицію, з якою виступив нинішній президент США: у дипломатичній формі Обама висловив свою схвильованість і стурбованість такою можливістю. Це свідчить про визнання великого значення і ролі Європейського Союзу в його нинішньому складі з 27 країн-членів.
— Як все ж таки відзначатимуть золотий ювілей?
К.В.: — Це справді дуже велике свято. 22 січня ми всі відзначатимемо цей урочистий день. До Берліна приїжджає французький президент і наші уряди проведуть спільні засідання. Обидва наші парламенти — Сенат засідатиме спільно з Бундесратом і Національні Збори засідатимуть спільно з депутатами Бундестагу в Берліні.
— А в якому приміщенні всі вони розмістяться?
К.В.: — Я думаю, що місце знайдеться. Рейхстаг досить великий.
А.Р.: — Крім того, як планується, цього літа святкування буде продовжено, зокрема, в Парижі відзначатиметься 50-та річниця створення франко-німецької організації з питань молодіжних обмінів.
К.В.: — У спільних заходах цієї молодіжної організації взяло участь понад 8 млн молоді упродовж цих 50 років. Це дуже значна цифра.
А.Р.: — Франко-німецька організація з питань молодіжних обмінів стала першою конструкцією, створеною 5 липня 1963 року в розвиток підписаного раніше Єлісейського договору. Ви можете помітити, що ми постійно повертаємося до молоді. В зв’язку з цим нашим спільним бажанням з Крістофом було те, аби до урочистостей, які пройдуть у Києві наступного тижня, якомога ширше було залучено молодих українців.
— Нині в усіх ЗМІ обговорюється випадок з Жераром Депардьє, який отримав російське громадянство. Український письменник Андрій Курков у інтерв’ю газеті «Дню» назвав це економічним дисидентством. До якого явища це має відношення?
А.Р.: — За спільною домовленістю ми вирішили, що німецький посол відповість на це (сміється).
К.В.: — (посміхається) .
А.Р.: — Жерар Депардьє це особа і актор, який має позалюдський, позачасовий масштаб, який виходить за будь-які рамки, — держав, кінематографа, будь-якої норми. Тому час від часу він може приймати рішення, які дуже дивують. Я думаю, ми можемо чекати від нього подібних сюрпризів і надалі...
«ДЛЯ НАС УКРАЇНА ЗНАЧНА І В СТРАТЕГІЧНОМУ РОЗУМІННІ ВАЖЛИВА КРАЇНА, ЯКА ПЕРЕБУВАЄ МІЖ ДВОМА ВЕЛИЧЕЗНИМИ «СЛОНАМИ»
— Німеччина була переможеною, а Франція — ні, тим часом як США прагнули домінувати в Європі. Нічого вам це не нагадує? Чого хоче Росія на пострадянському просторі і чи не допомагають зараз Франція і ФРН їй у цьому?
К.В.: — Перш за все потрібно зауважити, що після війни Німеччина була справді зруйнована і знищена у фізичному плані. Крім того, вона пережила і моральне банкрутство. Саме моя країна була винуватцем усіх цих жахів. Тому не ми мали протягувати руку для примирення. А важливо було, аби саме з боку жертв агресії було протягнуто руку. В історичному плані особливої пошани заслуговує політика Франції і генерала де Голля, що йде від щирого серця. Адже пройшло лише 18 років після закінчення цієї страшної війни.
Це одне. А по-друге, якщо я правильно зрозумів питання, нам не слід розвивати і підтримувати цей міф. Я вважаю, що Німеччина (хоча також міг би з чистим серцем сказати й за Францію) не проводить політику відносно Росії за рахунок України. Для нас Україна важлива й в стратегічному плані країна, яка перебуває водночас і в складному геополітичному становищі, фігурально кажучи, між двома величезними «слонами».
Яку політику відносно України проводимо ми і Європейський Союз? Ймовірно, зараз на столі лежить величезний договір, повністю доведений до завершення. Його ЄС ще ні з ким із третіх країн не укладав у такому вигляді. Йдеться про Угоду щодо асоціації. Цей договір по праву носить таке ім’я. Він слугує політичній асоціації України та її економічній інтеграції. А.Р. — Абсолютно згодний. Франція не вибудовує свою політику по відношенню до України з оглядкою на Росію. Йдеться про дві незалежні країни і кожна з них має в стосунках з ЄС ту політику, яка визначається власними заслугами й історією кожної з цих країн. Наша політика по відношенню до Києва така, яку я до речі можу назвати не французькою, а європейською — не визначається у прив’язці до тієї політичної лінії, яка має місце по відношенню до Російської Федерації.
Щоб в цьому переконатися, досить поглянути на історію двосторонніх стосунків між Францією та Україною. У них, природно, завжди десь поруч була присутня і Росія, це неминуче. Але поглянемо на 1990—2000 рр., коли у відносинах між Францією та Україною мала місце ціла низка візитів міністерського і навіть президентського рівня. Остання президентська зустріч відбулася не так давно — у жовтні 2010 року, в Парижі. І ніхто на той момент не висловлював жодних переживань щодо впливу, який нібито може здійснювати Москва на розвиток цих відносин.
К.В.: — Що, до речі, абсолютно не змінює того факту, що і Париж, і Берлін, і Київ зацікавлені в тому, щоб мати гарні стосунки і з Росією.
«МИ ГОТОВІ СУПРОВОДЖУВАТИ УКРАЇНУ У ВИРІШЕННІ ВЛАСНИХ ВНУТРІШНІХ ПРОБЛЕМ»
— Згодний. Ми як прибічники євроінтеграції вважаємо, що в Україні був шанс швидше інтегруватися в ЄС. Але тепер ми бачимо, що це буде тривалий процес. На вашу думку, що краще: прискорити підписання угоди про асоціацію чи ні? І якщо говорити про розв’язання існуючих проблем, їх Україні краще вирішувати окремо або разом з ЄС, який шлях є успішнішим, на ваш погляд?
А.Р.: — Я б сказав, що ці два процеси мають відбуватися одночасно. Ми виступаємо за швидке підписання Договору про асоціацію. Ми дуже часто й чітко про це говорили. На засіданні Ради міністрів Європейського Союзу в грудні минулого року було чітко заявлено: ми виступаємо за підписання цього договору. У той же час, ми готові супроводжувати Україну у розв’язанні власних внутрішніх проблем. Про це, зокрема, йтиметься й на найближчій важливій зустрічі, запланованій на 25 лютого цього року, — саміті ЄС — Україна в Брюсселі. Це буде чергова можливість зустрітися й обговорити всі ці теми, як це мало місце на попередньому саміті в грудні 2011 року в Києві.
К.В.: — Ви сказали, ставлячи запитання, що це буде «тривалий процес». Але як визначити, що є «тривалим процесом» при такій важливій історичній події? Ален вже сказав, що якщо прочитати ще раз заяви міністрів закордонних справ ЄС від 10 грудня минулого року, то там висловлена надія на те, що цей договір буде підписано ще до кінця 2013 року. І ми постійно ведемо переговори ЄС — Україна. Є цілий план про асоціацію та завдання щодо неї, про які ми говоримо. Є план щодо візового режиму, стосовно нього також постійно проходять переговори між ЄС і Україною. Тобто ми дійсно ведемо дуже активний діалог. Альтернативи йому просто немає.
— Нещодавно прем’єр-міністр Франції в програмній статті, опублікованій в Le Monde, заявив: «Франція — це не проблема, це рішення». «La France n’est pas un probleme, la France est la solution !» Свого часу шеф української дипломатії Костянтин Грищенко також казав: «Україна — не проблема, а джерело можливостей для ЄС». Чому в ЄС не бачать Україну як джерело нової сили?
К.В.: — Я весь час хочу повернутися до розмови про цей єдиний у своєму роді договір. Про що йдеться в цьому договорі, якщо це слід було б висловити однією пропозицією? Україна настільки важлива європейська країна й має настільки великий потенціал, що нам хочеться обов’язково укласти з нею цей договір.
А.Р.: — Я надто поважаю пана Грищенка, щоб оспорювати його тези. Дійсно, Україна — не проблема, вона — джерело рішень й майбутньому. Тому ми й прагнемо тісніших відносин з цією країною. Достатньо проїхатися нею, щоб побачити її простори, її аграрний і промисловий потенціал, щоб переконатися в тому, що вона здатна виступати в подібній ролі.
— Українські високопоставлені чиновники — прибічники євроінтеграції й експерти, зокрема й закордонні, заявляють, що Україні ЄС постійно пропонує sticks, а не carrots, іншими словами, Брюссель не дає заохочень, наприклад, перспективи членства, яка була великим стимулом для перетворень у багатьох країнах — тепер уже членах ЄС, тоді як Росія підсилює тиск на Україну, намагаючись залучити її до Митного союзу. Що ви скажете на це?
А.Р.: — Інші часи — інші рішення. Проблема перспективи членства на даний момент, можна сказати, минулий етап. На сьогодні українська та європейська сторона парафували проект угоди, який, як зазначив мій німецький колега, є найпросунутішим типом угоди, яку ЄС може запропонувати третій стороні для організації співпраці в усіх сферах життєдіяльності.
Не можу пристати на точку зору функціонерів, процитованих вами, згідно з якою Угода про асоціацію є швидше батогом, ніж пряником.
На моє переконання, Договір про асоціацію несе в собі величезний додатковий потенціал як для української, так і для європейської сторони та для розвитку відносин між ними.
Саме таке бачення й така перспектива на сьогодні розділяється як з українського боку — можливо, за винятком деяких чиновників — так і з боку європейських партнерів.
К.В.: — Я розглядаю це все точно так, як і Ален. Не можна Договір розглядати з погляду батога або пряника. Він — результат багаторічних переговорів, після яких був досягнутий компроміс, цілковито підтриманий обома сторонами.
Ось заява Ради міністрів закордонних справ. (читає з тексту англійською мовою): «Рада підтверджує зобов’язання ЄС щодо визнання європейських прагнень України і вітає її європейський вибір».
Між іншим, коли центральноєвропейські держави, наприклад, Польща, Чехія і Угорщина, збиралися вступати до Європейського Союзу, то були деякі речі, про які навіть не слід було вести переговори. Їх треба було просто приймати як належне, зокрема і ті завдання щодо ухвали acquis communitaire (зводу законів ЄС). Крім того, мені здається, що треба зробити перший крок, перед тим, як зробити другий.
Тому всім учасникам, задіяним особам необхідно використовувати всю свою творчу енергію з тією метою, щоб цю Угоду про асоціацію було підписано ще цього року.
— Багато західних експертів визнають, що справа Тимошенко і Луценка є дуже складною проблемою. Ми в Україні з жахом бачимо, як вона перетворилася на хитромудро сконструйовану пастку, призвівши у глухий кут відносини між Україною і ЄС, і як наслідок минулий рік став роком згаяних можливостей. Яким ви бачите вихід із цієї безвиході, щоб обидві сторони не втратили обличчя? Як, на вашу думку, краще Європі допомогти Україні розв’язати проблеми, що стоять на шляху інтеграції в ЄС?
К.В.: — Я ще раз хотів би згадати про заяву Ради міністрів закордонних справ від грудня минулого року, в якій чітко сформульовано очікування, що саме нам хотілося б побачити перед тим, як буде підписано Угоду.
А.Р.: — Справи Тимошенко і Луценка, як про це було заявлено нашими міністрами — це одне з питань, які вимагають рішення, один з багатьох напрямів, за якими потрібна подальша робота. Оскільки в цілому йдеться про необхідність проведення реформ, зокрема і в пов’язаній з цими справами судовій сфері. Проте ЄС не може розв’язувати замість України її внутрішні проблеми.
К.В.: — Мені здається, що вашим розумним читачам навіть не потрібно пояснювати, як сприймати ті факти, які ми називаємо вибірковим правосуддям.
— Чи плануються цього року зустрічі на вищому рівні між главами наших держав? Адже однією з умов для цього було проведення парламентських виборів, які, на думку багатьох зарубіжних експертів, пройшли нормально.
К.В.: — Я хотів би сказати, що цей рік ще дуже молодий (посміхається).
«МИ БАЖАЄМО УКРАЇНІ В ЇЇ ГОЛОВУВАННІ УСПІХІВ, ОСОБЛИВО В ТИХ «ЗАМОРОЖЕНИХ КОНФЛІКТАХ...»
— Які очікування ви покладаєте на головування України в ОБСЄ?
А.Р.: — Завтра (* інтерв’ю записувалося в середу 16 січня) у Відні проходить важлива зустріч, на якій новопризначений український міністр зробить свою першу заяву в багатосторонньому масштабі й викладе пріоритети України. Я думаю, ми відштовхуватимемося від тих напрямів, які викладе український міністр.
К.В.: — Хочу додати, що це дуже відповідальне завдання, яке взяла на себе Україна цього року. І ми бажаємо Україні в її головуванні успіхів, особливо в тих «заморожених конфліктах», які існують у регіоні.
Мені здається, що Україна вже виявляє велике дипломатичне вміння і виявить його і при головуванні в ОБСЄ.
Гадаю, що можемо говорити від імені Німеччини і Франції в тому плані, що ми готові і згодні підтримувати Україну у виконанні цього складного завдання.
— Оскільки ви сказали, що рік «молодий», то що б ви побажали нашим читачам цього року?
К.В.: — Я бажаю всім вашим читачам здоров’я, задоволеності. І також бажаю, щоб ваша газета залишалася цікавою для ваших читачів, а всім українцям і всім французам, і всім німцям бажаю, щоб у кінці року нам удалося сказати, що Україна за цей рік зробила величезний крок у напрямі Європейського Союзу.
А.Р.: — Я бажаю, щоб 2013 рік не став, як було сказано про 2012-й, роком згаяних можливостей. Ситуація, насправді, оновилася: в Україні новий парламент, новий уряд. Можливості, як ми про це згадували, теж величезні. Бажаю, щоб наприкінці цього року ми могли зустрітися з читачами «Дня» та із спільним задоволенням, зазначити, що ми просунулися далеко вперед!
— Панове посли, спасибі вам за бесіду!
