Навколо подальшого перебування української механізованої бригади у найгарячішій на сьогодні точці планети зламано чимало списів. Химерно змішалися реальна турбота про наших хлопців в Іраку та дешева демагогія з присмаком передвиборного популізму.
Мені прикро, що закрите засідання Верховної Ради не дало відповідей на безліч запитань, поставлених народними депутатами останнім часом. На жаль, представники силових міністерств і відомств не змогли подолати власні комплекси недовіри до народних обранців. Відверто кажучи, нічого нового силовики нам не сказали. Найбільшою «сенсацією» стала заява заступника голови Служби безпеки України Юрія Землянського про можливість здійснення терористичних актів в Україні. Хочу нагадати, що, за великим рахунком, наша країна могла потрапити на мушку ісламських терористів ще з осені 2001 року. Тоді Верховна Рада дозволила Сполученим Штатам використати повітряний простір України для передислокації до Афганістану вантажів армійського призначення.
Тому не варто драматизувати ситуацію. Наша держава зробила усвідомлений вибір, прийнявши рішення про відправлення військового контингенту до Іраку. Добре відомо, що головною умовою перебування українських військовослужбовців в Іраку є їхня неучасть у бойових діях. Упевнений, що всі спроби союзного (читай — американського) командування залучити наших військовослужбовців до участі в бойових операціях повинні отримувати різку й однозначну відсіч. Представники української армії за жодних умов не виконуватимуть каральні функції, хоч би як наполягали на цьому наші заокеанські партнери. І справа зовсім не в неотриманих українськими підприємствами контрактах на участь у відновленні інфраструктури Іраку. Наші військові несуть на іракській землі відповідальність за авторитет нашої країни, який, повірте, ще знадобиться для налагодження двосторонніх зв’язків у найближчому майбутньому.
Перебування українських військ в Іраку, на жаль, продемонструвало наявність серйозних проблем у системі забезпечення військ. Застаріла техніка, неефективна амуніція не зменшили бойовий дух українських солдат і офіцерів. Більшість з них не прагне переривати своє перебування в Іраку: за словами міністра оборони Євгена Марчука, додому повернулися за сімейними обставинами лише четверо миротворців. На жаль, їхня нелегка служба не знаходить моральної підтримки в українському суспільстві, часто наших миротворців у запалі політичного протистояння звинувачують у гонитві за довгим доларом, забуваючи, що для військової людини слово «наказ» залишається священним.
Результати голосування за 7(!) проектами постанов про виведення українських військ з Іраку засвідчили: підтримує необхідність цього кроку трохи більше третини депутатського корпусу. Водночас ця частина парламенту займає найактивнішу, часто непримиренну позицію, наполягаючи на негайному виведенні військ. Частина колег геть відмовляється розуміти, що в цьому випадку діяти за принципом «хапай мішки — вокзал відходить» означає наразити життя наших миротворців на серйозну загрозу. Очевидно, що рішення про можливе виведення українського контингенту має бути продуманим і не скороспілим.
Звісно ж, перебування українських підрозділів в Іраку не триватиме вічно. Саме тому спільними зусиллями депутатського корпусу й міністерства оборони необхідно вже сьогодні розробити порядок його виведення. Це не означає, що питання про повернення українських військ з Іраку має бути поставлене руба вже сьогодні. Україна мусить бути підготовлена до виведення свого контингенту. Для цього я пропоную створити змішану комісію з представників силових відомств і народних депутатів, яка на місці ознайомиться зі станом справ в українській механізованій бригаді, сформує комплексний підхід до вирішення проблеми виведення нашого контингенту. З високою часткою впевненості можу сказати, що активніша участь народних депутатів у долі української армії загалом і наших підрозділів в Іраку зокрема значно зніме напруження в цьому питанні. Для Верховної Ради перебування українських військових в Іраку — черговий привід подумати над ефективним вирішенням проблем Збройних сил, особливо у сфері соціального захисту військовослужбовців і справі створення сучасної ефективної армії.
Характер постановки й обговорення питання про перебування українського контингенту в Іраку, на жаль, продемонстрував, що для частини депутатського корпусу ця тема — лише частина передвиборної стратегії майбутньої президентської кампанії. Але я сподіваюся, що депутатський корпус знайде можливість виявити притаманні йому за визначенням патріотизм і розсудливість і розглянути «іракське питання» в державних інтересах. Наші солдати в Іраку не заслужили перетворення на об’єкт політичних спекуляцій.
