Вибори президента Росії, які відбудуться післязавтра, для сусідів-партнерів цієї держави є актуальними, звісно ж, не внаслідок їхніх результатів. На загальну думку, Путіна переоберуть. Єдине застереження, яке висловлюють численні експерти, — це явка виборців. А ось якою буде Росія Путіна-2, що їй загрожує, які завдання вона має вирішити — ці питання хвилюють усіх, кому небайдужа Росія. Для України, очевидно, важливо, як, за рахунок чого (або кого) адміністрація Путіна вирішуватиме завдання модернізації своєї держави. Нижче — дві думки: газети Le Figaro та історика, письменника Віктора СУВОРОВА про Росію часів другого терміну чинного президента РФ.
Під час першого президентського терміну Путіна економіка Росії відчула справжній підйом. Але це економічне зростання визначається цінами на нафту і залишає осторонь багатомільйонні бідні верстви населення. Перетворення нафтової республіки на республіку з диверсифікованою економікою буде завданням другого президентського терміну.
Після кризи серпня 1998 року мало хто з економістів вірив у здатність Росії піднятися після поразки єльцинського періоду. Розміри катастрофи породжували швидше песимістичні настрої. Доходи на душу населення скоротилися до 20% порівняно з аналогічним показником США, у той час як 1990 року ця цифра становила 43,7%. Навіть більше, після восьми років реформ банківська система поглинула під час свого краху кошти вкладників. Державні рахунки спорожніли, і рубль втратив більшу частину своєї вартості. Молода московська біржа була в коматозному стані. Її головний показник опустився до 40 пунктів після кульмінації в серпні 1997-го — 563 пункти!
Сьогодні Росія Путіна ще остаточно не відновилася після цієї травми. ВВП на душу населення становить лише 26,9% від цього показника у США та є далеким від рівня 1990 року. Але наявні ознаки покращання безперечні. При економічному зростанні більше 7% минулого року накопичувальне зростання з нижньої позначки при кризі 1998-го перевищує 38%, зазначає Світовий банк у своєму останньому звіті щодо Росії. У своєму розвитку всі макроекономічні показники йдуть вгору: бюджет країни є профіцитним, рубль неухильно зростає до долара, ринки активів киплять. Московська біржа стала зіркою року з підйомом майже на 59% її основного показника. Іноземні інвестори, які обпеклися у 1998-му, одразу ж почали повертатися. Форд відкрив завод під Санкт- Петербургом, Дженерал Моторс приєднався до російського партнера, а Рено вклав 250 мільйонів доларів у будівництво складального заводу в Москві.
Як визнання цього підйому уряд уперше поставив собі на меті зниження інфляції до 10% цього року. Кошмар підвищення цін на 840% у 1993 році стерто. Передусім населення починає отримувати перші дивіденди з цього розквіту. Натовпи людей, які наповнюють кожні вихідні Мега Молл, один із найбільших торгових центрів Європи, розташований неподалік від станції метро «Теплий Стан», на околиці Москви, не залишають сумнівів. Щосуботи в годину пік 70 кас гіпермаркету групи Ашан буквально беруть приступом. І нерідко касові чеки перевищують за довжиною п’ятдесят сантиметрів. Не можна не зауважити, що крім горілки та традиційних російських сосисок, що монополізували спиртні та ковбасні відділи, товари, переважно, імпортні. Їхнє походження? Країни Співдружності Незалежних Держав (СНД), наприклад, жіноча білизна з Білорусі та електротехнічні вироби з Китаю.
Знайти постачальників! Уся проблема в цьому, зітхає директор одного із супермаркетів Москви. Ціни не конкурентоспроможні, заводи стоять. Наші клієнти — це не нові росіяни, а середній клас. Але настане момент, коли потрібно буде розпочати виробляти. Країна не може жити лише на імпортних товарах. Ті самі скарги в Ікеа, що займає 35 000 кв. м. у Мега Моллі. Цей продавець меблів пропонує тільки 16% вироблюваної у Росії продукції. Все інше постачається з-за кордону. Власники цієї мережі магазинів розраховують досягнути за два роки пропорції в 30% з меблів, що виготовляються у Росії.
Звідки ця купівельна здатність споживачів великих магазинів? Від підвищення цін на вуглеводневу сировину, незмінно відповідає Світовий банк. Минулого року це зростання збільшилося ще на 15%. Без цього зростання ВВП Росії було б «близько 4—5%», за оцінками того самого банку, який додає: «Історично зростання російської економіки ніколи не перевищувало 5,5% без підвищення цін на нафту». І те, що в російському економічному зростанні є невіддільним підвищення ціни за барель, ще все ж таки частково пов’язано з вуглеводнями! Світовий банк зазначає, що Росія збільшила капіталовкладення в залізничний транспорт на 35,8%, що є дуже значним збільшенням для галузі, котра має велику вагу в економіці країни. Це інвестування пов’язане з нафтою. Уряд визнав пріоритетним збільшити перевезення вуглеводнів, виробництво яких значно зросло останніми роками. І завдяки цьому зростанню виробництва Росія піднялася до перших рядів світових виробників нафти. Ця нафтова манна є 20% ВВП Росії. І вона повертається у споживацький обіг каналом державних витрат.
Бюджетом 2004 року передбачено збільшення на 20,7% витрат на зарплати бюджетникам порівняно з 2003-м. У бідних регіонах триває набір службовців до державних структур, щоб компенсувати відсутність соціальної підтримки, зазначає також Світовий банк. Перерозподіляючи, таким чином, нафтову ренту, держава бореться з бідністю, якій буде кинуто один із головних викликів під час другого мандата Путіна. Але, щоб виграти цю битву, російська економіка має погодитися з гігантськими інвестиціями. Більшість об’єктів інфраструктури країни збереглася ще з часів радянської Росії. На думку економіста Жака Сапіра, необхідні витрати на обладнання становитимуть близько 200 мільярдів доларів у 2004—2010 роках. Знаючи, що іноземні інвестиції обходитимуть Росію, допоки вона не стане членом СОТ, Росія сама докладе необхідних зусиль для свого підйому. Звідси випливає сенс розподілу й використання ренти від вуглеводневої сировини, єдиного ресурсу, здатного послугувати справі підйому економіки.
