Вчора у Верховній Раді лунала та ж сама — відома всім українцям та малоприємна «пісня» — блокадна. Регіонали не зрадили традиції й із самого ранку зайняли пости біля трибуни та президії. Підперши кріслами входи-виходи до сесійної зали, якось ліниво гортаючи свіжу пресу, соратники екс-прем’єра Януковича нудьгували, але блокували...
А тим часом керівники ПР та БЮТ шукали спільний, антиблокадний знаменник. Проте, судячи з усього, пошуки компромісних точок «сердешних» та «синьо-білих» триватимуть ще не один день. Бо, як каже спікер Володимир Литвин, важливий не результат, а сам процес.
Причина бездіяльності єдиного законодавчого органу країни, нагадаємо, — вимога опозиції до коаліції підняти рівень мінімальних зарплат та пенсій. Бютівці не проти підвищення соціальних стандартів, проте наполягають, щоб цей законопроект приймався в пакеті зі змінами до бюджету, які передбачали б джерела надходжень для покриття «роздутих» соціальних виплат. Тимошенківці пропонують підвищити акцизи на алкоголь, тютюн та бензин, регіонали виступають категорично проти. У кожної із сторін традиційно є свої аргументи.
Депутатська група «За Україну» (фракція НУ-НС) не входить ані до коаліційного, ані до опозиційного таборів. Тому лідер ЗУ В’ячеслав Кириленко може оцінювати ситуацію, що склалася нині в Раді, з точки зору рефері, тим більше, що в першому «помаранчевому» уряді В’ячеслав Анатолійович був міністром праці та соціальної політики, тож тема йому добре знайома.
Про реальні та показові причини блокади Ради, про подальшу долю нинішнього скликання ВР, а також про «больові точки» президентських виборів — в інтерв’ю В’ячеслава Кириленка «Дню».
— Ваша оцінка політичної та економічної складової публічної причини парламентського ступору (йдеться про вимоги регіоналів щодо підвищення мінімальних зарплат та пенсій і реалістичність виконання цих вимог).
— Передусім варто зазначити, що в нинішньому парламентському протистоянні нічого соціального немає взагалі. Соціальна тема, на превеликий жаль, цинічно використовується в суто політиканських інтересах. До речі, провина за неробочий парламент спільна — БЮТ і Партії регіонів, оскільки блокування, з огляду на передвиборчу кон’юнктуру, вигідно обом цим політичним силам.
Прем’єр-міністр звинувачуватиме лідера опозиції в тому, що «вони блокують — вона працює», а опозиції вигідно звинувачувати уряд, прем’єра особисто та правлячу коаліцію в тому, що в них немає жодного бажання підняти соціальні стандарти.
Істина, як завжди, посередині, і полягає вона в тому, що нині, під час кризи, безумовно потрібно корегувати соціальні стандарти в бік підвищення, але даючи при цьому реалістичну цифру збільшення пенсій і мінімальної заробітної плати.
Ресурси для цього уряд має, питання лише полягає в тому, чи пускати ці кошти на підтримку піар-заходів, чи справді на соціальні потреби громадян. Поки що бажання на будь-яку цифру підвищувати зарплати та пенсії правляча коаліція не виявляє, і я думаю, що тут є зона прямої політичної відповідальності глави уряду. Переконаний, розв’язати цю ситуацію прем’єр зобов’язана сама, внісши як лідер правлячої парламентської коаліції реалістичну цифру підвищення зарплат і пенсій. За таку цифру проголосує група «За Україну», яка не належить до коаліції, але й не поділяє форму дій опозиційної Партії регіонів.
— Ви кажете, що ресурси для підвищення мінімальних пенсій та зарплат уряд має. Керівник фракції БЮТ Іван Кириленко заявив, що пропрем’єрська фракція джерела додаткових надходжень до бюджету бачить у коштах, отриманих від збільшення акцизів на тютюн, алкоголь та бензин. Представники Партії регіонів за подібні пропозиції голосувати відмовляються. На вашу думку, де брати кошти для покриття додаткових бюджетних витрат, які апріорі потягне за собою підвищення соціальних стандартів?
— Джерело, безумовно, повинно мати неемісійний характер. Тому підхід має бути комплексним. Ми дійсно збільшували акцизи на тютюн і алкоголь неодноразово, як наслідок маємо перевиконання планів податкових надходжень і можемо отримати додаткові джерела, якщо внести спеціальний законопроект про зміни до бюджету саме з цього питання. Однак проблема в тому, що бажання розглядати сам механізм просто немає, а тому розмови на цю тему з боку всіх учасників процесу мають швидше умовний, ніж не реальний характер.
— З огляду на, м’яко кажучи, слабкий законодавчий старт ВР, як ви гадаєте, яким буде бюджетний процес цьогоріч?
— Скоріше ми спостерігатимемо за імітацією бюджетного процесу. Вважаю, що уряд за смаком прем’єр-міністра затверджуватиме бюджет самостійно, незважаючи на будь-які порушення законодавства і навіть Конституції. А опозиція на цьому будуватиме чергову кампанію. Але така поведінка і правлячої коаліції, і опозиції не буде корисною для України й українців, оскільки люди втрачатимуть і надалі, як вони, між іншим, втрачають вже від цього показного протистояння навколо соціальних стандартів, коли депутати за гроші народу нібито про нього піклуються.
— Спікер Литвин заявляє, що вирішення питання про підвищення соціальних стандартів (попри те, що в ВР зареєстровано кілька відповідних законопроектів) не може зрушити з місця через тиск, який чиниться на депутатів як із коаліції, так і з опозиції. Що вам про це відомо, з якого боку чиниться тиск, скажімо, на депутатів групи, яку ви очолюєте — «За Україну»?
— Ми ухвалюємо рішення виключно на власних засіданнях і потім їх відстоюємо. У цьому сенсі ми відчуваємо достатню свободу й обмежуємо себе хіба що світоглядними позиціями, які є спільними для депутатів групи «За Україну». А коли мова йде про тиск... У таких випадках правильніше було б говорити про вождізм, який побутує в стінах парламенту. Проте варто зауважити, що цей вождізм підживлюється недосконалою виборчою системою, а її, в свою чергу, в тому числі й спікер не поспішає виносити на розгляд і голосування Верховної Ради.
Група «За Україну» внесла декілька своїх законопроектів. В їхньому числі — і проект суто мажоритарної системи. Проте, знову-таки, істина лежить посередині, тому потрібно дискутувати навколо такої виборчої системи, яка дасть кожному виборцю конкретного кандидата, а потім депутата. Очевидно, мова має йти про змішану систему на парламентських виборах і суто мажоритарну із партійним висуненням на місцевих виборах.
— Як ви оцінюєте рішення спікера про ненарахування зарплат депутатам у дні, коли ВР заблоковано? Між іншим, перший заступник пана Литвина Олександр Лавринович назвав це іграми й додав, що питанням зарплат парламентарів займається уряд.
— В даному питанні зрозуміло одне: той, хто не хоче працювати, не повинен отримувати зарплати, незалежно від того, де є його робоче місце — на заводі чи в парламенті.
Однак не потрібно зупинятися, слід йти далі й розглянути врешті-решт давно готовий законопроект про скасування депутатської недоторканності й давно внесений мною особисто законопроект про скасування пільг. І тоді ми вийдемо на серйозну економію коштів щодо забезпечення діяльності Верховної Ради вже наступного, 2010 року. Це був би системний підхід, а не лише реакція на злободенну тематику.
— Деякі політологи кажуть, близько десяти мільярдів, передбачених законом (заветованим Президентом) на Євро-2012 фракції БЮТ та ПР насправді використають у виборчих цілях. Ваша думка з цього приводу?
— Річ у тім, що питання Євро-2012 за значимістю, можливо, є питанням номер один для України. І тому, коли політики використовують це питання для власних політичних ігор — це чергова демонстрація безвідповідальності. Гроші на Євро потрібно виділяти за будь-яких обставин. А якщо є підозра щодо непрозорого розподілу чи використання цих коштів, то ці підозри мусять бути спростовані представниками уряду, правлячої коаліції та опозиції, бо закиди йдуть саме в їхньому напрямку. А загалом, я вважаю, що робити Євро-2012 розмінною монетою в протистоянні Президента, прем’єра і опозиції є безвідповідально.
— Наразі в політичних та експертних колах тільки й розмов про необхідність саморозпуску ВР. Як ви гадаєте, скільки часу «життя» відведено нинішньому парламенту й чи в разі оголошення дострокових виборів в парламенті можливо найти компроміс щодо затвердження формули: спочатку нове, якісне виборче законодавство, а потім — вибори?
— Теперішній склад парламенту дійсно малоефективний, але можливості дочасно розпустити його немає. Така можливість існувала близько року тому, коли припинила існування тодішня правляча коаліція, проте більшість депутатів висловилися проти позачергових парламентських виборів. А нині такі вибори неможливі тим більше.
Чи можливі такі вибори після президентських? Я вважаю, що варіант є цілком реальним, але на сьогодні дати точний прогноз видається неможливим. Інша річ, в чому ви безумовно праві: парламентська кампанія має пройти за новим виборчим законодавством, інакше вона просто не матиме сенсу.
— Володимир Литвин підписав закон, який встановлює нові правила президентських виборів. Президент, який ветував цей документ, та багато експертів впевнені в тому, що нові правила перегонів відкривають шлюз для фальсифікацій (на рівні тервиборчкомів, а також із списками виборців). Який закон із погляду інтересів виборця, на вашу думку, був привабливішим — той, що діяв раніше, чи той який вступив у дію?
— Нова редакція закону про вибори президента має декілька дискримінаційних норм, які погіршують виборчий процес. Це стосується перш за все механізму ухвалення рішень виборчими комісіями, це стосується неможливості оскарження як протоколів дільничних та окружних комісій безпосередньо, так і результатів виборів у цілому. Крім того, це стосується, по суті, можливості недопущення за спостереженням на вирішальному етапі спостерігачів та представників ЗМІ, а також це стосується поразки у виборчих правах багатьох сотень тисяч людей. Чому? Тому що норма, коли люди, які є за кордоном, мають право голосувати тільки тоді, коли вони перебувають на консульському обліку, є дискримінаційною. Не більше ніж 10% громадян, які легально перебувають за кордоном, стоять на консульському обліку. А це означає, що сотні тисяч громадян не отримають можливості проголосувати, легально перебуваючи за кордоном. Однак автори закону такій «дрібниці» уваги не надають, оскільки, очевидно, вважають права таких людей неважливими.
Я назвав лише найважливіші претензії, а їх насправді набагато більше. І все б нічого, якби БЮТ і Партія регіонів хоча б інколи дослухалися до інакшої точки зору і враховували ті пропозиції, які ми як депутати вносили ще на етапі обговорення та ухвалення закону, або принаймні частину пропозицій, які вніс Президент. Цього зроблено не було, і тепер ми, по суті, будемо безпорадними перед дискримінаційними нормами нового виборчого законодавства.
— Як ви вважаєте, до того часу, поки Центрвиборчком назве ім’я нового президента, людям варто очікувати від депутатського корпусу антикризової чи бодай поточної законодавчої діяльності?
— Ви знаєте, 2007 року — з моменту обрання цього складу ВР на дострокових виборах, в парламенті зразу ж розпочалася президентська виборча кампанія. Тому від першого засідання 2007-го всі події в українському парламенті так чи інакше пов’язані з президентськими виборами, які відбудуться за декілька місяців.
При цьому ефективність роботи Верховної Ради падала в геометричній прогресії з кожним місяцем. Я думаю, що із наближенням президентської кампанії ефективність депутатського корпусу, на жаль, тяжітиме до нуля, бо на нульовому рівні є відповідальність політиків і політичних сил перед країною. Що це означає? Це означає лише одне: незалежно від результатів президентських виборів рано чи пізно, по-доброму чи по-поганому, відбудеться зміна політичної еліти, яка вже нині не відповідає вимогам, які висуває до неї суспільство.
— А якщо говорити про кадрові призначення в уряд (наразі, нагадаємо, вакантними залишаються крісла чотирьох очільників міністерств — Мінфіну, МЗС, Міноборони та Мінтрансу)? На початку тижня представники коаліції вкотре заговорили про необхідність якнайшвидшого рішення цієї проблеми. Є шанс, на ваш погляд? Хотілося б почути вашу думку й з наступного приводу: чим відрізняється нинішній Кабінет Міністрів, а точніше, — механізм прийняття в ньому рішень, від уряду зразка 2005-го, членом якого ви були?
— Механізм відрізняється всім, просто всім. Уряд Тимошенко теперішнього зразка в силу багатьох причин докорінним чином відрізняється і від уряду Тимошенко зразка 2005 року, і від уряду Єханурова зразка 2006-го. Зараз діяльність уряду скидається на театр одного актора, що суперечить самій суті колективного обговорення та ухвалення рішень, яка повинна бути притаманна Кабінету Міністрів як єдиній команді. Про команду реформаторів на цьому етапі не доводиться говорити взагалі. Це все наслідки шаленої та безкомпромісної політичної боротьби, що триває останні роки.
Я вважаю, щонайменше відсутність на своїх посадах міністра закордонних справ та міністра оборони є виявом прямої політичної безвідповідальності теперішньої правлячої коаліції та прем’єр-міністра особисто. Тому що мова йде передусім про поразки на зовнішньополітичному і оборонному напрямках, а це вже стратегічні підвалини української держави. Продовження такої політики може призвести до незворотних наслідків для України.
А щодо перспектив призначення міністрів... Ви знаєте, коаліція кожен день розпочинає з розмов про необхідність призначення нових міністрів, але вже через дві години ці розмови зводяться нанівець. Очевидно, немає сил, а взагалі — це запитання не до нас, а до членів коаліції.
— Наразі питання реформування Основного Закону країни дещо відійшло на задній план. Тему змін до Конституції, щоправда, порушує Президент Ющенко (нагадаємо, Віктор Андрійович підписав указ про винесення на всенародне обговорення свого конституційного проекту), проте лідери найчисленніших парламентських фракцій не реагують на, скажімо так, конституційні імпульси з Банкової. Між тим, зовсім нещодавно БЮТ і ПР були чи не за крок до ухвалення спільної Конституції. Яка ймовірність повернення до цього сценарію по закінченні президентських виборів?
— На мою думку, основний сценарій, невидимий людському оку, — це сценарій договору між ПР і БЮТ відразу по завершенні президентської кампанії незалежно від її результату. А запасний сценарій, видимий людському оку, — це президентська кампанія. Тому завдання руху «За Україну» — не втрачати пильності та бути свідомими того, що, по суті, ідеологічно дві однакові політичні сили БЮТ і ПР у будь-який момент можуть змовитися між собою. А така змова може завдати Україні дуже багато шкоди, особливо враховуючи те, що ці змови готуються під непублічні зобов’язання і непублічні рішення. Це якраз і є головна загроза Україні на нинішньому етапі.
Тепер Конституція, як і питання соціальних стандартів, і питання Євро-2012, про які ми говорили вище, є розмінною монетою в іграх політиків. Тому серйозно говорити про будь-які зміни до Конституції і будь-яку нову редакцію Конституції не доводиться.
— Цими днями Народний Рух України святкує 20-ту річницю з дня заснування. Прем’єр Юлія Тимошенко заявила, що саме навколо рухівської ідеї мають об’єднатися політики. Проте чи варто говорити про «патріотизм» багатьох нинішніх політиків? За прикладами далеко ходити не треба, всі ми пам’ятаємо реакцію українських політиків на сумнозвісне звернення російського президента Дмитра Медведєва... Отож, яка перспектива розвитку партійного — чіткого проукраїнського, патріотичного крила, яке наразі перебуває, на жаль, не на підйомі?
— Патріотичні сили справді нині, м’яко кажучи, не в найкращому стані. Так, вони будуть здатні долати зазіхання на територіальну цілісність, суверенітет та незалежність України, але за умови, якщо набудуть нової якості. Якщо буде запропоновано нові підходи та нові механізми й патріотичні сили по-новому доведуть свою конкурентоспроможність. У цьому сенсі ми напередодні дуже серйозної дискусії, оскільки тепер патріотичні погляди активно в парламенті відстоює група із 20-ти людей. Якщо так події розвиватимуться й надалі, у наступному парламенті людей, здатних відстоювати українські цінності, не буде взагалі.
Заява Медведєва була лише першим і, думаю, не останнім тестом на спроможність українських політиків вищого ешелону реагувати на нові загрози, які, на мій погляд, є цілком реальними. Цей тест пройшли далеко не всі. Я побачив чітку реакцію Президента Ющенка, але я так і не почув особисто озвученої реакції прем’єр-міністра Тимошенко. Я вже не кажу про інших кандидатів у президенти, які пустилися танцювати навприсядки і підтакувати Медвєдєву. Це свідчить лише про те, що в Україні є велика проблема з патріотичними силами, із здатністю українських політиків в постійній боротьбі «всіх проти всіх» мобілізовуватися задля захисту інтересів власної країни.
— Ви щойно сказали про патріотичні сили, а точніше, — необхідність, скажімо так, «перезавантаження» їхніх підходів у якісно новому сенсі. З огляду на це два запитання. Перше. Чи плануєте ви трансформування громадського об’єднання «За Україну» в політичну партію? Друге. Якою буде роль «За Україну» в ході ключової події-2010 — президентських виборів? Кого з кандидатів ви підтримаєте чи, можливо, все ж таки будете самі балотуватися на пост глави держави?
— Я не виключаю, що громадський рух «За Україну» може перетворитися на політичну партію. Але це залежить не від мене. Це передусім залежить від думки людей. Якщо в цьому буде потреба, значить, така подія матиме місце.
Що стосується президентської виборчої кампанії, то про неможливість участі в ній я вже говорив. Моя участь на цьому етапі була б безвідповідальним кроком понад усе щодо патріотичного середовища та українських цінностей. Тому в ході нинішніх виборів ми підтримуватимемо діючого Президента Віктора Ющенка. І за всіх претензій до чинного глави держави ми знайдемо ті аргументи, які для багатьох людей будуть важливими.
— Цього тижня Віктор Ющенко вперше за час президентської каденції відвідав Польщу з найвищим у дипломатичній практиці державним візитом. Власне, вже сьогодні можна дати оцінку діяльності чинного глави держави на міжнародній арені. Як би ви оцінили діяльність Ющенка і як, на вашу думку, може змінитися зовнішній вектор України з приходом після виборів нового, скажімо так, не проукраїнського президента?
— Я не думаю, що Україна має винаходити велосипед. Ми — європейська країна, і ми повинні бути з європейським світом, європейським співтовариством і європейською економікою. Інша річ, що ми не повинні при цьому танцювати навприсядки ні перед Брюсселем, ні перед Москвою, ні перед Вашингтоном. І це цілком реально, щоправда, за умови консенсусу різних політичних сил всередині самої України, якого дотепер, на жаль, немає навіть із ключових питань.
Питання зовнішньополітичної доктрини дебатується в середовищі різних політичних сил завжди. Хоча насправді це питання не є найголовнішим для пересічних українців, які переймаються дещо іншими проблемами. Але мені зрозуміло одне: для того, щоб захистити перед новими загрозами територіальну цілісність і суверенітет України, має бути сильна боєздатна армія, сильні правоохоронні органи і сильна зовнішня політика. Це передбачає дієздатну владу.
— Де-юре виборча кампанія ще не стартувала, проте де-факто — давно. Чим відрізняється нинішня кампанія від кампанії 2004-го?
— Мене не полишає відчуття несправжності теперішньої виборчої кампанії. Якщо кампанія 2004 року від початку до завершення розвивалася драматично і була справжньою боротьбою різних підходів і різних програм майбутнього України, то нинішня кампанія — це якісь технології, які лише підтверджують несправжність думок кандидатів і той факт, що між словами та справами є величезна прірва.
Я думаю, що вибори нового президента завершаться спокійно — в затишних кімнатах провідні кандидати домовлятимуться про те, як розподілити владу та всі ресурси України. Це дуже погано, оскільки непрозорість і непублічність стовідсотково зіграють проти молодої української демократії.
Яким чином поставити шлагбаум? Таким же чином, як він був поставлений при нещодавній спробі змови ПР і БЮТ. Представники ЗМІ забили у дзвони. Не залишилося осторонь громадянське суспільство, а також політики, яким іще щось потрібно, окрім влади і всього з нею пов’язаного. Це привело до того, що змова провалилася. Іншого рецепту, окрім публічності та спротиву суспільства, я не бачу.
