Голосування по Нацбанку і переділ комітетів у парламенті перетворилися в знаковий для української політики серіал. Сподіваємося, свідчення очевидця будуть цікаві виборцям.
НАПЕРЕДОДНІ
Вечір вівторка. Опозиція і преса чекають у Верховній Раді результатів голосування фракцій більшості з чотирьох питань — про звільнення Володимира Стельмаха з посади голови Національного банку України; про призначення Сергія Тігіпка на цю посаду; про голів і перших заступників голів комітетів ВР; і про скасування результатів голосування за постанову ВР від 21 листопада 2002 року «Про прийняття в другому читанні проекту закону України про держбюджет України на 2003 рік». Рахункова комісія, яку сформовано виключно з представників фракцій більшості, кілька разів переносить час оголошення результатів голосування. Так і не дочекавшись результатів голосування, Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко, Олександр Мороз і Петро Симоненко розпочинають прес-конференцію стосовно «парламентського перевороту». Симоненко: «Робитимемо все, щоб захистити парламентаризм і демократію. Сьогодні підпишемо листа до ПАРЄ, у якому проінформуємо Раду Європи про ситуацію в ВР. Крім того, напишемо листа до всіх європейських і світових фінансових організацій, у якому повідомимо, що обраний із порушенням законодавства голова українського Нацбанку не є легітимним». Тимошенко: «Направимо скаргу на результати голосування до суду загальної юрисдикції від імені 200 депутатів опозиції. Є всі підстави надіслати звернення до міжнародних організацій і лідерів держав Європи, щоб проінформувати їх про те, що сталося у ВР. В Україні діятимуть нелегітимний керівник Нацбанку і керівники комітетів ВР. І всі рішення, які вони прийматимуть, також є незаконними. Ініціюватимемо дострокові вибори парламенту. А поки всіма способами не дамо працювати більшості». Голова парламентського комітету з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією Володимир Стретович («Наша Україна») зачитує заяву членів постійної Рахункової комісії Верховної Ради (обрану в травні, до неї входять як представники більшості, так і представники опозиції). Члени цієї комісії заявляють про наявність цілої низки порушень під час голосування. Зокрема, Стретович перелічує такі порушення: — бюлетені не видавали за списками народних депутатів; — депутат Ігор Шаров уже після закінчення підрахунку голосів передав депутату Льву Миримському 35 бюлетенів, які було використано при підрахунку голосів; — голосування проводили без урн. Тимошенко також пояснює причини такого довгого підрахунку бюлетенів. Вона каже, що «есдеки» і «трудовики» вирішили «кинути» своїх партнерів по більшості з «Регіонів України» та не проголосувати за скасування бюджету у другому читанні. У відповідь донецькі «регіонали» відмовилися голосувати за затвердження трудовика №1 Тігіпка головою Нацбанку. Внаслідок довгих торгів сторонам вдалося улагодити всі проблеми. Але коли один із лідерів «Трудової України» Ігор Шаров приніс-таки бюлетені рідної фракції з голосуванням за бюджет, їх вихопили опозиційні депутати. Пачку з 35 ма бюлетенями показав ізтрибуни Стретович. У цей час у сесійній залі голова більшовицької рахункової комісії, соціал-демократ (об’єднаний) Володимир Заєць, нарешті, оголошує результати голосування. Більшість вирішила: звільнити голову Нацбанку Володимира Стельмаха (232 голоси «за», 10 «проти»), призначити головою НБУ Сергія Тігіпка (232 голоси «за», 10 «проти»), перерозподілити парламентські комітети між фракціями більшості (229 голосів «за», 12 «проти») і скасувати рішення про прийняття державного бюджету на 2003 рік у другому читанні, яке прийняли 21 листопада (227 «за», 13 «проти»).
Лідери «четвірки» постановляють вирушити до спікера Литвина і вимагати показати бюлетені з цих голосувань. Арифметична задачка така: якщо у опозиції є 35 бюлетенів, то скільки на руках у більшості? Пресу запрошують із собою. Журналісти, звісно, за.
І «как цыгане шумною толпою» опозиціонери і десь 40 журналістів на початку восьмої години вечора вирушають на пошуки правди темними коридорами парламенту. На чолі хресного ходу — Ющенко, Тимошенко, Симоненко і Мороз. У повітрі витає легкий запах революційного «беспредела». Всією чесною компанією депутати і преса приходять до кабінету спікера Литвина. Далі пускають тільки депутатів. Після хвилин 15 очікування парламентарії (вони ж парламентери) повертаються до журналістів, які на них чекають. Тимошенко повідомляє: «Литвин відмовився показати нам бюлетені й сказав, що їх у нього немає. Це означає, що вони не існують у природі. І ми маємо право звернутися до Генпрокуратури стосовно фальсифікації результатів голосування. А сам Литвин відмовився вийти до преси і втік через чорний хід».
Ющенко: «Ми звернулися до спікера з проханням знайти бюлетені голосування, урни, де повинні бути ці бюлетені, і зробити перевірку. Нам відмовили. Тепер шукатимемо секретаріат парламенту. Там повинні бути і члени рахункової комісії, й урни».
Всі рухаються у напрямку до секретаріату. Будівля парламенту нагадує Зимовий, що опустів після штурму: революційні солдати і матроси, зробивши свою справу, вирушили відпочивати. У подальші хвилин двадцять увесь натовп хаотично рухається між кабінетом постійного представника Президента у ВР Олександра Задорожнього і кабінетом секретаріату.
У двері Задорожнього депутати стукають спочатку ввічливо, потім кулаками. Ніхто не відчиняє, але у щілину видно, як у кабінеті горить світло. Не віриться, щоб представник Кучми злякався і вирішив не відчиняти двері. Про всяк випадок знову вирішують постукати до кабінету секретаріату. Біля дверей Задорожнього залишають на варті Турчинова — всіх впускати, нікого не випускати, у разі опору відкривати вогонь. Після пробіжок коридорами весь натовп збирається під дверима Задорожнього. Знову стукають. Зрештою Стретович починає вибивати двері. Запах революційного «беспредела» стає більш помітним. Два сильних удари. Від третього удару двері рятує «більшовик» Гапочка. Кілька депутатів із більшості, лідери опозиції, БЮТівці Шкіль та Турчинов ліниво перемовляються в очікуванні, поки служби парламенту принесуть ключі від кабінету Задорожнього. З’являється комендант парламенту. Його розміри вражають. «Просимо ненародних депутатів покинути парламент — на підставі інструкції відвідувачі тут можуть знаходитися тільки до 18 години». Тимошенко і Мороз заявляють, що журналісти не підуть, тому що їх запросили сюди вони, депутати. «Верховна Рада — це наш дім, а не ваш», — говорить коменданту і людям, які з’явилися за його спиною у військовій формі, Тимошенко. Мороз, Симоненко, Турчинов і Тимошенко шикуються ланцюжком і не підпускають військових до телекамер. Комендант кілька разів робить спробу пройти крізь ланцюжок і знову попросити журналістів на вихід, але депутати його не пускають. Після кожного підходу він спантеличено повертається до своїх військових. Навіть його спина випромінює здивування від абсурдності ситуації.
ШТУРМ
Нарешті співробітники служб Верховної Ради приносять ключі. За відкритими дверима — Задорожній і Заєць. Рев, сміх, переможні бойові вигуки опозиції та журналістів. Охорона парламенту займає позиції біля дверей кабінету постпреда і пускає тільки депутатів. Ті відштовхують охоронців і кричать: «Пропустіть камери! Журналісти, проходьте!» Виникає тиснява, депутати штовхають охоронців, ті — депутатів. Інколи отвір дверей звільняється, в ці моменти вдається проскочити двом-трьом журналістам. Запах революційного «беспредела» вже можна помацати. Для деяких журналістів він обертається синяками від ударів у колотнечі.
Пропустивши десятка півтора журналістів у передбанник кабінету Задорожнього, охорона зімкнула ряди і запекло штовхає депутатів. У гущавині подій — «нашоукраїнець» Володимир Філенко і БЮТівець Турчинов. У Філенка в руках трофей — військовий кашкет. Він намагається бити ним своїх противників із криками: «Ах, ти! Депутата бити?! Ти що: депутата б’єш?!!!» Запах революційного «беспредела» вдаряє в голову кореспондентам інформагентств — один із них збуджено кричить по телефону рідній конторі: «Давай швидко «флеш» — депутати б’ються зі спецназом!!. Що значить, «може, не «флеш?! А як ти сам думаєш — бійка депутатів і спецназу це «флеш» чи ні?!!!» Філенко проривається до кабінету. Інші депутати — також. Більша частина преси залишається за дверима, до кабінету Задорожнього потрапляють близько 15 журналістів.
ОСВІДЧЕННЯ У КОХАННІ
Лідери «четвірки» розсаджуються за столом Задорожнього і починають вимагати від Зайця бюлетені голосування. Задорожній демонстративно не бере участі у з’ясуванні відносин навколо голосування як людина, що вважає своє слово вагомим аргументом. З удаваною байдужістю перегортає журнал, ходить мовчки біля столу.
Ющенко: «Ми хочемо провести звірку бюлетенів голосування. І хочемо пересвідчитися, що вони будуть під охороною».
Заєць розповідає, що він не знає, де бюлетені: «Може, вони в опозиції, може — у членів рахункової комісії. У мене немає жодного бюлетеня. І взагалі, може, їх уже опозиція знищила».
Він говорить, що рахункова комісія підрахувала всі бюлетені і склала протокол про голосування. А потім, коли він через необхідність вийшов із кабінету, опозиція викрала як мінімум частину бюлетенів, а можливо, і всі. У відповідь опозиціонери кажуть, що депутат Ігор Шаров приніс бюлетені «трудовиків», і тільки ці бюлетені в кількості 35 штук вони і «поцупили». Про що є й відповідна відеозйомка. Але в кабінеті Задорожнього сліди бюлетенів ніхто знайти не може. Хтось із опозиціонерів помічає машину для різання паперу і припускає, що бюлетені знаходяться там. Але лізти до кошика ніхто не хоче.
Кабінет Задорожнього швидко перетворюється на базар. Сюди підтягуються все нові і нові депутати від опозиції. Незабаром стає тісно, як у тролейбусі в годину пік. Новоприбулі вимагають звіту від Зайця, той регулярно повторює історію за схемою: проголосували — підрахували бюлетені — вийшов через необхідність — повернувся — бюлетенів немає. Старожилам це слухати вже не цікаво, вони завзято обговорюють ситуацію.
Тимошенко бере зі стола Задорожнього блокнот, у якому написано назви фракцій і цифри: «Ось рукою Задорожнього написано, скільки з кожної фракції більшості реально проголосували і скільки треба було додати для отримання результативного голосування». Задорожній скептично гмикає: «Так, ви відразу і встановили, що це написано саме моєю рукою…»
Ющенко і Симоненко вирішують телефонувати Генпрокурору, щоб він прибув на місце і склав акт за результатами кримінального злочину: зникнення бюлетенів голосування.
Задорожній: «Я не телефонуватиму до Генпрокуратури. Якщо хочете, беріть — телефонуйте».
Ющенко телефонує, а потiм йде з кабінету і сідає за стiл у приймальні. До нього з кабінету на консультації по черзі ходять соратники. В очікуванні представника Генпрокуратури депутати гають час з кавою і сухарями.
РУШНИЦЯ, ЩО НЕ ВИСТРІЛИЛА
Поступово кількість депутатів починає зменшуватися. Користуючись цим, Задорожній намагається взяти ситуацію під контроль. Неначе вперше помітивши, що в кабінеті, крім депутатів, є журналісти, він роздратовано просить їх вийти: «Це що там за молодь? Преса? Вийдіть до приймальні — дихати нічим!!» Але повітря «беспредела» в головах ще не розсіялося, і ніхто з журналістів не йде. Задорожній не наполягає і знову занурюється у вивчення того, що пишуть про перебування депутатів у його кабінеті в Інтернеті: «О! Вже є в Інтернеті: «Депутати чекають на Генпрокурора у Верховній Раді». Всі зацікавилися: «Що, вже є?! Оце так!»
Минає ще приблизно півгодини. Депутати розбиваються на групи за інтересами — одні дивляться телевізор, Стретович складає «акт встановлення юридичного факту» про пропажу бюлетенів для представника ГПУ, Мороз дає інтерв’ю, Ющенко, як і раніше, радиться iз соратниками.
У кабінеті тим часом з’являється «трудовик» Шаров. Але ніхто вже не горить бажанням пристрасно допитати його стосовно того, чи передавав він пачку бюлетенів. «Трудовик» виглядає настільки серйозним і солідним, що один iз журналістiв приймає його за представника Генпрокуратури і починає диктувати для рідної редакції: «До кабінету прибув представник Генпрокуратури. Він приступає до огляду місця пригоди і допитує присутніх депутатів….» Поки Шаров вникає у ситуацію, депутати мляво жартують. І так само мляво підписують акт, складений Стретовичем.
Тим часом Заєць хоче піти з кабінету, а Тимошенко його не пускає. Переговори про вихід есдека тривають близько півгодини: він хоче піти під чесне слово, що повернеться, Тимошенко взагалі не хотіла випускати його або в крайньому разі готова була випустити під конвоєм.
Заєць: «А може, на мене вдома сім’я чекає? І я ще з ранку нічого не їв? Юліє Володимирівно, чому ви не даєте мені піти — мені погано».
Тимошенко: «Всій країні погано».
Заєць: «Чому ж усій країні? Ось вам, наприклад, добре!»
Тимошенко: «Мені добре?! Ви знищуєте життя моїх дітей у цій країні, а я маю дивитися на те, що вам погано?»
Заєць: «Я знищую?»
Тимошенко: «Так, особисто ви!»
Зрештою Зайця випускають під чесне соціал-демократичне слово, що він повернеться.
Шаров рішуче оголошує, що завтра о 9-й ранку загальний збір лідерів фракцій у спікера, а на сьогодні можна розійтися. Заєць не повертається. Представник Генпрокурора не приходить. Пропрезидентські депутати на чолі з Шаровим і Задорожнім спокійно йдуть із кабінету. Опозиція згуртувалася біля Ющенка і проводжає більшовиків втомленими поглядами.
Опозиціонери залишаються і без бюлетенів, і без Зайця. Але з думками про те, як завтра поводитися в парламенті. Хвилин 10 обговорюють одну пропозицію — треба блокувати засідання парламенту і вимагати повернення статус-кво до голосування. Хоча деякі з опозиціонерів кажуть, що за ніч більшовики і бюлетені можуть знайти, і протоколи, і вже до ранку все буде так, що жоден опозиційний комар носа не підточить. Але й вони визнають, що поміняти до ранку вже нічого не вдасться — опозиційна рушниця, що з’явилася в першому акті, у п’ятому так і не вистрілила.
О 10-й вечора народ починає розходитися. Останні шматочки повітря революційного «беспредела» застигають памороззю на вікнах. Дорогою додому моя колега каже, що після такого близького знайомства з технологіями перемоги в українській політиці думки про еміграцію з цієї країни виглядають найприроднішим у цьому житті процесом. Як бажання дихати. Нормальним повітрям….
(www.for. com ua)
Друкується зі скороченнями