З придворних газет: «На майбутніх виборах підтримуватиму Леоніда Кучму», — повідомив російський астролог Павло Глоба. «Кучма — це від Бога», — сказав російський олігарх Березовський. «Бог у нас капризний — йому треба допомагати», — заявив російський «психотерапеут» Кашпіровський.
Не зграя воронів злетілася... «Хлопцi, «жнива почалися», бабки можна косити косою, розвернись плече, размахнися рука, чия вiдвага, того й перемога, не обдуриш — не протягнеш, мета є, завдання визначенi, за роботу, дружбани!»
Ну, в Кашпіровського завдання просте: лікуєш громадян від недержання сечі в масовому порядку — попутно підіймаєш рейтинг Кучми. Й тримаєш двома руками. «Валенсі, — говорить, — я на його прохання допоміг у виборчій кампанії. Щодня в мене була аудиторія на 10 тисяч осіб. Наприклад, у Кракові, де Валенсу не підтримували, я собі готував записки: як ви ставитеся до кандидатури пана Валенси? Я їх читав і віднікувався, відповідаючи, що не маю права говорити на цю тему, як людина стороння. І, нарешті, зробивши вигляд, що мене дістали, говорю: «Якби я був жителем Кракова, то не тільки двома руками — двома ногами голосував би за Валенсу». Читач, який зателефонував на пряму лінію в «Факты», шаленів від такої цинічної відвертості: «Адже це маніпуляція людьми!» Пішла відповідь-діагноз: «А що, не можна робити маніпуляції? Я живу захлинаючись. Що, мені тільки знати, як клізму ставити? Чому Чехов став письменником? Ставив би собі клізми. Не можна людину обмежувати в свободі... Я іноді відчуваю пригніченість: люди якось по-дрібному мене оцінюють...» Тобто — по-маленькому?..
Маніакальна потреба в оцінці «по-великому», можливо, й привела метра в галузі енурезу, простатиту й аденоми до думки про вирішення невирішуваного надзавдання: «Я можу сказати про кінцевий результат — президентом буде Л.Д.Кучма. Це стовідсотково. Я з ним не зустрічався, він мені завдань таких не давав, але вдруге в Україні президентом буде Кучма. І на цьому крапка. Такий мій прогноз».
І тут же: «Колю, закрий очі й засни. А тепер відчувай, як тобі хочеться по-маленькому. Миттєво! Раз, два, три... Відчув?» Колю, я тебе благаю, ти, головне, не переплутай, коли по-маленькому, а коли за Кучму голосувати. Бо, Колю, сам знаєш, бувають помилки. Потім матуся, бідна, дзвонить у «Факты», Кашпіровському: мовляв, 10 років тому сину не було ще трьох років, він на енурез не страждав, а телевізор із сеансами подивився, й відтоді проблема всі 10 років... «Спа-ать! Ку-у-чму! Слухайтеся дзвіночка!» А вся країна в недержанні й на п'ять років у калюжі! Бр-р... Згинь, нечиста сило! Цікаво, чи пам'ятає пан Кашпіровський, як він, колись завезений до Сімферополя на вибори голови міськради, провалив свого кандидата з тріском? Причому в самий пік своєї магічної кар'єри...
Однак система в діях «сімейного» штабу Пінчука — Деркача вже переглядається: над Кашпіровським шефствують підконтрольні ним видання «Бульвар» і «Факты». Кашпіровський страждає по телепростору — невже й це ми побачимо? «Сімейні» можливості дозволяють. Які ще експерименти чекають на країну?
Павло Глоба — також підшефний цих хлопців, яким, на відміну від маси, є що втрачати й крім енурезу. Ну, це майстер. У 86-му «подивився» Чорнобиль, у 91-му — розвал Союзу, в 98-му передбачив, що Кучма піде після виборів відпочивати. Тепер говорить: «У вас просто немає іншого виходу, крім як проголосувати за нинішнього Президента». Якщо одна й та сама настирлива музика залунала з різних боків — що це означає? Це означає, що в замовника з поганим смаком хороші можливості. Це раз. І два: громадяни, нас мають за повних ідіотів. І це образливо. Але мають. Хто хоче.
Вони нас тримають за повних дурнів. Скрізь, у всьому, щокроку. До парламенту надійшли зауваження Леоніда Кучми на поправки до закону про вибори президента. Знаєте, як там пояснюється, чому не можна вводити норму про включення в декларацію про прибутки кандидатів відповідних відомостей про членів сім'ї? Досвід виборів до парламенту, виявляється, свідчить, що «за певних обставин (?) мали місце випадки, коли члени сім'ї відмовляли (?!) кандидату в наданні інформації про рухоме й нерухоме майно, що належить членам сім'ї, прибутки й фінансові зобов'язання, що ставило під загрозу (!!) участь кандидата у виборах. Така ситуація не виключена й щодо виборів президента України (!!!)». Це неможливо коментувати, й це підписано Президентом. Спікер Ткаченко, звісно, знову правий: «Що дали — те й підписав». Але це вже не держава, це клініка.
Міністр Кравченко оголошує сенсацію: в Одесі взяли 15 кілерів (?!). Сиділи собі півтора десятка професійних убивць, брали замовлення, виконували й чекали, поки міністр приїде попередити чергове масове замовлення на трьох одеських діячів. Цікаво, що подумали в дипломатичних представництвах? Щось зріє в країні, якийсь грузинський варіант із перманентною змовою? Чи 15 кілерів — просто чергова рядова шушера, що процвітала після оповіщеної перемоги над одеською злочинністю, й відповість тепер за всі «висяки» часів незалежності?..
Прем'єра Пустовойтенка — також шкода. Так хотів записати Україну до найбідніших країн на кшталт африканських, де скелетоподібні мученики, обліплені мухами, чекають на гуманітарну допомогу й прощення мільярдних боргів. А МВФ відмовив. Не визнав, що вже курс реформ Кучми вивів країну за межу виживання. Ось біда. А прем'єр сподівався. І що йому тепер робити? НДП на підписах за Кучму провалилася: сам Валерій Павлович визнав, свята простота. Партія в 40 тис. членів зібрала тільки 100 тис. підписів. Тобто, крім членів сім'ї, навіть не всіх далеких родичів охоплено. Й куди Президенту з такою партією? Ой, правий був Олександр Михайлович Волков щодо «потенції», сам-то він країну «бригадним підрядом» охопив, усе конкретно, класна робота, повний фурор, ажур і перевиконання плану зі збору. І тут такий облом! Адже йшов Олександр Волков у ВР із думкою: «Ну, парламенте, постривай!» А вийшло, як у мультику... Ну, говорив же спікер Волкову: «Ти хто такий?!»
Взагалі це той самий парламентський передвиборний НЕП-№2. Ті самі граблі. Так усе було схоплено, так організовано — так тут знову комусь боротися із злочинністю закортіло. При НЕП-№1 ініціатива виходила від Пустовойтенка, який влаштував волковському блоку «ялтинський терор» і через імена, добре відомі в злочинному світі, що поховав не лише передвиборні розрахунки НЕПу, але й деяких лідерів разом із їхніми партіями. За нинішньої ситуації Олександра Михайловича, який розслабився від президентської довіри й необмеженості в коштах і методах, підстеріг парламент на чолі зі спікером Ткаченком. Причому все сталося не раніше й не пізніше: тільки-но не дуже відомий у обличчя широким масам Олександр Михайлович перестав бути «абстрактною фігурою», неодноразово й агресивно явивши себе народові по телевізору всією своєю багатозначною колоритністю «нового українця», відразу ж масам і представили — з ким бореться «Антимафія», створивши парламентську слідчу комісію. Слова ж «валютні рахунки» після широко розкочегареної історії з Лазаренком працюють автоматично. Навіть якщо їх немає. Але особливо, якщо вони є, а Президенту дуже не хочеться, щоб про це знали.
Як усе-таки цiкаво вийшло, що Волков декілька днів поспіль не виходив із телепростору, представляючи народу «всенародну» любов до Кучми, намертво зав'язавши Президента на себе в очах громадської думки. Кажуть, Президент вийшов із віртуальної реальності, коли парламент слідчу комісію створив: чи то сам здогадався, чи то розумні люди підказали (у Волкова в оточенні Президента, як відомо, доброзичливців багато), але Леонід Данилович рвав і метав, крик стояв невідцензурованою народною мовою. Кажуть, ми тепер пана Волкова в телевізорі довго не побачимо.
Звісно, не можна не вірити свідкам сонцесяйного стану Зиновія Кулика в зв'язку з пониженням із посади президента Національної телерадіокомпанії до важко сказати якого за рахунком заступника пана Горбуліна. Не місце прикрашає людину, а людина — місце. Це раз. А по-друге, ситуація з телеявленням Волкова народу з усіма наслідками, мабуть, остаточно переконала пана Кулика: якщо так починається передвиборна кампанія, то до її кінця можна втратити всі шанси зберегти геніальну особливість своєї кар'єри — непотоплюваність за будь-якої влади. Можливо, тут ми маємо збіг інтересів особистості й системи, що застрахувалася наданням впливовому пану Кулику в інформрегуляції широкого, але підконтрольного поля діяльності. Скоріш за все, до цього варіанту доклав рук пан Горбулін, який зовсім нещодавно програв свого «протеже» Княжицького на чолі Нацтелерадіокомпанії саме Кулику...
Слід вважати, тепер великий профі Зиновій Кулик, наділений владою й представництвом РНБО, першочергову увагу приділить, окрім іншого, регіональним засобам масової інформації — радіо й телебаченню, не підконтрольним владі. Хто хазяїн, на які гроші, звідки й куди йдуть, а де податки, де ліцензія, друга, а на передавач, а дозвіл санепідемстанції, а підпис пожежників, та й перереєстрація настигла... На майстрів чекають великі справи, на інших — гучні скандали...
Загалом, країна на порозі карликової варіації оруеллівського періоду: «Свобода — це рабство! Незнання — сила!» Олігархічний колективізм — спогад про майбутнє... Тема «Старший брат дивиться на тебе» — вже є, повернулася. В Криму щойно підбито підсумки конкурсу «Діти малюють Президента» (??!), що проводився в рамках певної пропрезидентської акції «Україна — моя країна. Президент України — президент моєї країни» (?!) за підтримки Всеукраїнського благодійного фонду «Соціальний захист» (добридень, пане Волков!). Серед діточок вiком від 5-ти до 12-ти рокiв переміг семирічний художник. «Його малюнок було надіслано на конкурс до Києва», — повідомляє Кримське інформагентство... Сталін — він розумніший був, за непрофесійні спроби відправляв туди, де вже можна було: «А на левой груди — профиль Сталина, а на правой — Маринка в анфас...» Хоча півжиття не шкода — подивитися на Кучму в зображенні п'ятирічної руки... Ну, азійщина невиправна, хоч свого патрона пожалійте, якщо країну не шкода!
У режиму немає іншого виходу. Мертві хапають живих — не сьогодні сказано. Опорних сил у Президента немає. Три «кити» — НДП, СДПУ(о) та Волков — пардон, не в білому, а, навпаки, по самісінькі вуха. Соскін, Поровський та інші партійні «апостоли» — це, звісно, сила. Що має багаторазові підтвердження протилежного...
Ну, давайте ще Глобу з Кашпіровським спробуємо... Потік єресі, якою пропрезидентська преса президентської «рідні» масованим потоком полоще мозки співгромадянам, примушує думати, що достроково висунуть основний резерв головного командування. Що, зовсім погано? Поставлене штабами завдання — надихати й підтримувати думку про неминучу перемогу Кучми вже не вирішується іншими засобами? Не допомагають навіть соціологічні маніпуляції з опитуваннями? Характерна, до речі, деталь: позамежні показники Наталії Вітренко звалилися саме тоді, коли куратор ПСПУ заступник секретаря РНБО пан Разумков, головний ідеолог її паперової перемоги як страхітливої альтернативи Кучмі, перебував у довгій відсутності, справами не керував і впливу на хід процесу не мав. Хоча сигнали, що доходили від нього до деяких конкурентних штабiв, свідчили: Наталія Михайлівна вже відпрацьована пара — тобто сценарій, що вийшов із вжитку. Повертаємося до колишнього. Й тут же читаємо в Павла Глоби в «Фактах»: «Вона набере свої три відсотки — й усе. Але це також хороший результат... Битва розгориться між двома Левами: Кучмою та Симоненком. Мабуть, вони обидва вийдуть у другий тур...» Очевидно, нічого нового й кращого, ніж надійний перевірений російський сценарій, штабісти Кучми вигадати так і не змогли. Наталія Михайлівна з її «урановими рудниками» — це було дуже авангардно й тому знехтувано. Тож за останніми даними поліз угору рейтинг Петра Миколайовича...
Ой, ваша пісня гарна й нова, починайте її знову! Ой, пощастить тому, хто тепер затоваришує з Наталею Михайлівною! Ой, тут не можна було «поматросить и бросить!» Ой, здається, в РНБО будуть ще кадрові зміни, втрати, здається, будуть!
А Павло Глоба хитрує. Щось про Левів нам розказує й мовчить про Тигрів і Котів. А Тигру Кучмі, між іншим, наказано бути обережнішім із Котами, бо Коти не приймають Тигра всерйоз, дратують і знущаються. А Кішка в нас, між іншим, Наталія Михайлівна. А Кіт у нас, причому самий що не на є стовідсотковий «рудий земляний» народження 39-го — Олександр Ткаченко! І, як пишуть колеги пана Глоби, — це їхній, котячий рік, на них чекає «рідкісний успіх». Що тепер робитимемо? «Че, че — плюнь через плече...»
«Спа-а-ть! Ку-у-чму!» «А заганяти мене в клізменний стан, мою філософську роботу зводити до клізми — цього не робіть», — це той самий уповноважений «психотерапеут» попереджає. І «клізмить» нас філософськи. Громадяни, не стійте в позиції!
P.S. Газета «День» приєднується до кримської ініціативи і пропонує не зупинятися на дітях, а розширити й поглибити почин. Ми оголошуємо конкурс «Країна малює Президента», в якому пропонуємо взяти участь усім бажаючим. Кращі роботи буде надруковано.
