1 жовтня на підпис Президентові Леоніду Кучмі було направлено Закон про вибори. Почалося виснажливе очікування. Підпише чи не підпише? Бути чи не бути новій виборчій системі, виборам і новому парламенту? З боку могло видатися, що глава держави просто тягне час. Президентська прес-служба старанно інформувала співвітчизників про зустрічі Президента - то із представниками партійного істеблішменту, які вимагали негайно підписати закон, то з окремими парламентаріями, які умовляли його ні в якому разі цього не робити. Соломонове рішення Л. Кучми направити до парламенту свої зауваження до закону за два дні до закінчення визначеного Конституцією терміну підписання закону (13 жовтня) можна вважати "компромісом" лише умовно.
Схоже, у президентській адміністрації розраховували на те, що повторно проголосувати за Закон про вибори Верховна Рада просто не зможе. Однак 15 жовтня парламент переконливою більшістю ухвалив закон у новій редакції і очікування потяглося далі. Інтрига підійшла до кульмінації 21 жовтня, коли, виступаючи на ІІІ з'їзді ФПУ, Кучма повідомив, що завтра в телевізійному зверненні до народу оголосить свою президентську волю. При цьому він настільки гнівно говорив стосовно парламенту, виборів та "передвиборних пристрастей" виборчої кампанії, що природними і навіть неминучими видавалися такі ж радикальні дії: розпуск нинішньої ВР, скасування "на перехідний період" усіх і всіляких виборів і запровадження у країні "надзвичайного" або, приміром, "надзвичайного економічного стану". На щастя, нічого такого не сталося. З'явившись 22 жовтня на екранах телевізорів, Л. Кучма повідомив, що підписав Закон про вибори і, за звичкою покартавши парламент, прочитав співвітчизникам коротку, але дуже корисну лекцію про нову, змішану виборчу систему. Утім, неявний натяк на "переворот" у президентському зверненні пролунав, оскільки глава держави побіжно сказав, що має намір і надалі ігнорувати "абсурдні", з його точки зору, закони, що їх приймає парламент. І навів як приклад ухвалену з подоланням президентського вето нову редакцію Закону "Про пенсійне забезпечення", що збільшує пенсію до 70 грн. Л. Кучма, на жаль, не пояснив, як прожити на нинішню пенсію. Безсумнівно, телевізійні уроки Президента у "школі виживання" мали б великий успіх у глядачів. Що стосується загрози не виконувати закони, то в цьому нічого нового немає, оскільки глава держави і так їх не виконує.
До офіційного старту виборчої кампанії - підписання Закону про вибори - більшість учасників була вже готова. Багато партій і блоків заздалегідь провели "підготовчі" з'їзди, які іноді задля конспірації називалися "першими етапами" з'їздів. Відбувалися інтенсивні залаштункові і відкриті узгодження та консультації, які іноді давали несподівані й цікаві результати. Найсенсаційнішим стало формування виборчого списку СДПУ(о), який очолили Леонід Кравчук та Євген Марчук. Альянс таких відомих і впливових політиків під покровом об'єднаної соціал-демократії різко підвищив шанси партії переступити 4-відсотковий бар'єр, а перехід екс-президента "у стан" Марчука продемонстрував нестійкість і слабкість команди нинішнього Президента.
На кінець місяця передвиборні з'їзди провели майже всі партії: КПУ, СПУ, СелПУ, НРУ, НДП, ДемПУ та інші. Відзначимо справді "епохальні" події: виборчий список НДП - "партії влади" (або, як твердять лихослови, "партії ілюзії влади") очолив (26 жовтня) "сам" прем'єр-міністр України Валерій Пустовойтенко. Така партійна чесність гідна поваги, яку затьмарює лише намір прем'єра продовжити виконання своїх службових (урядових) обов'язків, відмовившись від передбаченої Законом про вибори неоплачуваної відпустки на час виборчої кампанії. Людина, навіть прем'єр, слабка, і дуже важко повірити, що Валерію Павловичу вдасться поєднати обидві свої роботи - керівника уряду і глави партійного списку, жодного разу не переплутавши ролі. Спостерігачам буде непросто відрізнити, де закінчується втручання уряду в хід виборчої кампанії, а де лише надмірна активність одного з учасників виборчої гонки.
У самий розпал "з'їздівської" лихоманки (26 жовтня) громом пролунала заява Президента Кучми про те, що він неодмінно братиме участь у майбутній кампанії виборів Президента України. Власне, одного разу, десь рік тому, Леонід Данилович уже повідомляв про свій намір спробувати "облагодіяти" народ на другий термін. Тоді це лише стимулювало консолідацію опозиційних сил, після чого Л. Кучма дещо "відіграв" назад, обумовивши свою участь у президентських виборах подоланням економічної кризи. Однак раніше це були лише "маневри". Тепер же йдеться про конкретний вплив заяви Кучми на хід виборчої кампанії. Власне, заяву було адресовано до підприємців і численної армії чиновників, яких глава держави ненав'язливо поінформував, що має намір керувати країною "всерйоз і надовго" і що їхня поведінка в ході виборів може мати довгострокові наслідки.
Перший результат президентської "заявки" був несподіваним. 27 жовтня про свій намір брати участь у президентських виборах заявив Євген Марчук. Справедливо констатувавши, що "нинішня адміністрація не може вивести країну із кризи", Є. Марчук підкреслив, що відчуває в собі здатність "об'єднати однодумців, а не клани". Необхідно відзначити, що своєю заявою (яка пролунала у прямій "протифазі" проголошеним намірам Кучми) Євген Кирилович фактично відкинув чутки про можливий альянс між ним і нинішнім Президентом. Однак набагато важливіше інше. До недавнього часу Марчук вважався виключно впливовим політиком, але переважно "тіньовим". Увійшовши до партійного виборчого списку і відкрито заявивши про свою участь у виборах Президента, Євген Марчук здійснив рішучий перехід до публічної політики. Мабуть, це свідчить про серйозність його намірів навіть більшою мірою, ніж сам факт заяви.
Третій із передбачуваних учасників президентських виборів - голова ВР і лідер Соцпартії Олександр Мороз поквапився оголосити заяву Марчука і Кучми "фальстартом". Однак на можливість свого висування натякнув іще один із вірогідних кандидатів - Павло Лазаренко, який, правда, обумовив участь у президентській гонці успіхом своєї партії "Громада" на парламентських виборах. Нагадаємо, що у вересні 1996 року Павло Іванович рішуче "відхрещувався" від президентських "амбіцій" і обіцяв "підтримувати на наступних виборах Леоніда Кучму". Тому ризикнемо припустити, що в жовтні 1999 року (або раніше) Лазаренко візьме участь у президентських виборах, незважаючи на скромні успіхи "Громади" (а можливо, саме внаслідок їх).
Що стосується Олександра Мороза, то його позицію можна зрозуміти: як кандидат у Президенти, він справді залежить від результатів парламентських виборів. Найбільшою загрозою для лідера СПУ є, хоч як це парадоксально, прогнозовані успіхи комуністів Петра Симоненка і прогресивних соціалістів Наталії Вітренко. Надмірні успіхи колег по лівому руху можуть викликати в них відоме "запаморочення", і вони, чого доброго, думатимуть, що в лівих є реальні кандидати, окрім Олександра Олександровича.
