Антон ПАСЄЧНИКОВ, директор компанії TRData (ТРДата), єдиної з України, що перемогла на конкурсі стартапів Seedcamp у Лондоні:
1. ТРДата перемогла на конкурсі стартапів Seedcamp у Лондоні — це в плюс. Чемпіонат Європи з футболу — це в плюс. Невихід у плей-оф нашої команди на тому ж чемпіонаті — у мінус. Олімпіада в Лондоні — у плюс. Кінець світу, що не відбувся, — точно в плюс.
2. Рік був високосним і непростим для багатьох. На мій погляд, українці стали прагматичнішими і, можливо, почали реалістичніше дивитися на те, що відбувається довкола, — як в Україні, так і у світі.
3. Людина року для мене — Олександр Лозовюк — наш СТО. Цього року система ТРДата просунулася від робочого прототипу до ефективного інструменту, багато в чому унікального, і такого, що не має аналогів в світі. І це — багато в чому заслуга Олександра.
4. Ще раз перечитав Джорджа Оруелла «1984». Мене в цій книжці завжди вражає приголомшлива реалістичність — книжка дедалі менше схожа на фантастику (дякувати Богові, поки що в питанні технологій). Добре було б її ввести до шкільної програми, аби було зрозуміліше, чим може обернутися сильна вертикаль влади і популістська демагогія.
5. Шотландія з її надзвичайно гарною, сильною природою. Таке враження, що все тут сповнене якоїсь стародавньої енергії і прагнення свободи — ця енергія відбивається не лише в середньовічних замках, а й у сучасних людях, у їхній манері спілкуватися, у їхній своєрідній гостинності і, звичайно, у їхніх віскі.
6. Дуже давно, коли проходив студентську практику на Тянь-Шаньській станції космічних досліджень, я працював у групі одного доктора наук. Він багато років намагався закінчити експеримент, який підтвердив би його теорію. Коли керівництво втратило надію, проект закрили і вченому залишався тиждень до від’їзду назавжди. Тоді він знову запустив установку, «злегка повернувши одну з ручок» — і отримав результат, якого чекав 8 років! Світло в його очах, те, як він напився і горлав пісні під гітару пам’ятаю, неначе це було вчора. Гадаю, ми часто можемо й не знати, якої миті від мети нас віддаляє лише легкий порух, а цей випадок допомагає мені не кидати розпочате і завжди прагнути йти до кінця.
Марія ЗУБРИЦЬКА, проректор Львівського національного університету ім. Івана Франка:
1. Мій особистий рейтинг знакових позитивних подій в Україні виглядає так:
1) Футбольний чемпіонат Євро-2012 — українське суспільство продемонструвало етос гостинності, відкритості до світу і, що найважливіше, всупереч деструктивній політичній риториці щодо нашої роздільності, зуміло довести, що немає ніякої відмінності між уболівальниками у Львові, Києві, Харкові та Донецьку — вони однаково емоційно, з неймовірно креативними елементами національної символіки підтримували гравців збірної України на стадіонах і у фан-зонах.
2) Дві символічні події, що засвідчили прорив України в культурний і духовний простір Європи і які майже водночас відбулися в Парижі. Це перша українська виставка скульптур Іоанна Георга Пінзеля в Луврі, одному з найбільш відвідуваних музеїв світу. Роботи Пінзеля виставили в залі де ла Шапель, колишній каплиці, де колись складали присягу французькі монархи.
Друга знакова подія — церемонія інтронізації в соборі Паризької Богоматері владики Бориса (Ѓудзяка) як апостольського екзарха для українців греко-католиків у Франції, Бельгії, Нідерландах, Люксембурзі та Швейцарії. У Париж на інтронізацію єпископа Бориса (Ѓудзяка) з’їхалися паломники з України та усього світу. Собор Паризької Богоматері, що може вмістити чотири тисячі осіб, було наповнено ущент. Урочистості розпочалися пішою ходою від головної церкви греко-католиків у Парижі — катедри святого Володимира до собору Нотр-Дам, який цього року відзначає своє 850-річчя від часу заснування.
3) Подія зі знаком «мінус» — ухвалення закону «Про засади державної мовної політики» (закон Колесніченка-Ківалова), що відбулося із грубим порушенням Конституції України, норм регламенту та процедури розгляду.
2. Україна як держава останнього року деградувала за всіма показниками, що засвідчують різні світові рейтинги: Україну визнали найкорумпованішою державою Європи. У рейтингу міжнародної організації Transparency International Україна посіла 144 місце (зі 176 країн світу). Вкрай важкими стали умови ведення бізнесу в Україні, згідно з офіційними даними, зріс рівень безробіття, зросла кількість молодих людей з вищою освітою, охочих виїхати за кордон. Українці в різних куточках України (Миколаїв, Маріуполь, Київ) пробували в минулому році продемонструвати свою здатність до самоорганізації на знак протесту проти діяльності чи бездіяльності влади. Своє загальне ставлення до партії влади українці висловили під час парламентських виборів, однак не зуміли до кінця захистити результати свого вибору.
3. Для мене Людиною року є Аун Сан Су Чжі — перша із найвідоміших правозахисників ХХІ століття, яку західні журналісти назвали «героїнею нашого часу». Аун Сан Су Чжі все своє свідоме життя присвятила перетворенню М’янми з авторитарного в демократичне суспільство і за свої переконання провела 24 роки під домашнім арештом. 2012 року вона здійснила перше після звільнення закордонне турне. 16 червня 2012 року в Осло правозахисниця прочитала свою нобелівську лекцію, хоча саму Нобелівську премію 1991 року вручили двом її синам, котрі проживали з батьком у Лондоні, оскільки мати перебувала під домашнім арештом в М’янмі. Під час візиту до Великої Британії Оксфордський університет присвоїв їй почесне звання Doctor honoris causa, а спікер британського парламенту представив її як «совість М’янми та героїню людства». Під час виступу в ООН в Женеві Аун Сан Су Чжі назвала себе «п’ятим елементом демократії». Цього року на екрани вийшов фільм відомого французького режисера Люка Бессона «Леді», присвячений історії життя цієї мужньої жінки. А лідер гурту U2 Боно присвятив їй пісню. Історія цієї жінки — це історія віри у свій народ і його кращу долю та приклад духовної нескореності.
4. Це три книжки, з яких кожна по-своєму катарсично впливала на мою читацьку свідомість: «Тарас Шевченко і сучасна українська мова: спроба гідної оцінки» М.Мозера, «Геноцид і політика масового винищення цивільного населення у ХХ столітті» А.Козицького та «Пригоди короля Мацюся» Я.Корчака. Кожна із трьох книжок торкає найглибші пласти або нашої мовної ідентичності, або колективної пам’яті травматичного досвіду, або гідності людини. Образ короля-реформатора та дитячого парламенту міг створити лише такий педагог і віддана гуманним ідеалам людина як Януш Корчак, котрий разом зі своїми вихованцями сирітського притулку пішов до газової камери, відмовившись від шансу врятувати своє життя.
5. Цього року для мене та моєї сім’ї такими місцями духовної та емоційної енергетики стали Париж та урочище Іза на межі Львівської та Закарпатської областей.
Кармела ЦЕПКОЛЕНКО, композитор, професор Одеської музичної академії ім. А.В. Нежданової, арт-директор фестивалю «Два дні й дві ночі»:
1. Знакова подія персонально для мене — це втілення в життя вже дев’ятнадцятого фестивалю сучасного мистецтва «Два дні й дві ночі» нової музи, який відбудеться в Одесі 20—22 квітня 2013 р. У жовтні 2012 р. брала участь у Світових днях музики, які проходили у Бельгії, де асоціація «Нова музика», президентом якої я є, представляє українську сучасну музику. У грудні місяці була нагороджена орденом Капітули журналу ‘’Ї’’ «За інтелектуальну відвагу» (Львів, 2012).
2. Я композитор, тому як творча людина постійно змінююся, йду вперед, створюю нові реальності, формую і втілюю нові ідеї. Хочу, щоб й українці йшли цим шляхом, наполегливо рухаючись уперед, до кращого життя, до кращої долі. Мені здається, що останнього року в українському суспільстві стало більше «пассіонаріїв», людей, які наділені підвищеною енергетикою і які справді спрямовані на великі цілі та здатні втілити їх у життя. Вважаю, що роль особистості дуже важлива для розвитку країни, і чим більше буде особистостей, тим швидше, впевнена, ми зможемо подолати всі негаразди за наявності чіткої цілі та прагнення до неї.
Іноді вчинки особистості спочатку можуть бути зовсім не відмічені суспільством, так колись М.Гоголь створив свої «Мертві душі», І.Стравінський «Весну священну», М.Булгаков «Майстра і Маргариту», К.Малевич «Чорний квадрат», але наслідки цих вчинків ми маємо через створення нового світогляду, нових перспектив для просування вперед і, зрештою, для покращення життя. Хотілося б, щоб і в нас в Україні розкрилися особистості, які могли б зробити неординарні, творчі й ефективні ходи в економіці, політиці та мистецтві. Мені здається, що кризова ситуація, в якій опинився увесь світ, повинна стимулювати появлення нової хвилі пассіонарності і появі молодих, активних і спроможних на вчинок особистостей. Хотілося б, щоб це сталося в Україні, і щоб Україна стала лідером у суспільстві європейських країн.
3. Людиною року може стати той, хто зробить щось суттєве для поліпшення життя українців, для підвищення їхнього матеріального та духовного рівнів.
4. Книжки О.Забужко і Ю.Андруховича, деякі з їхніх творів стали матеріалом для лібрето для моєї музики.
5. Нещодавно була в Бельгії, у місті Гент, захоплена духовними цінностями цього міста, культурною атмосферою та легкістю дихання. Як кажуть астрологи, наступна епоха буде епохою духовного збагачення, матеріальне має відійти на другий план, і головним стане духовний розвиток, що, безумовно, головне для людини. Вважаю, особисте «Я» має збагачуватися духовними цінностями, а не кількістю придбаних будинків та машин. Тому радила б своїм друзям та близьким розвивати саме духовну сторону особистості, більше працювати над собою і менше відпочивати. Сама я не знаю, що таке відпочинок, завжди у роботі, зміна діяльності для мене — це відпочинок.
6. Це мій син, онук та моя родина. Потім моя професія. Захоплююся своєю професією і весь свій час, що залишається після педагогічної роботи, віддаю творчості. Дуже люблю арт-мистецтво, сама трохи малюю.
Хочу побажати всім усього найкращого! Тепла, любові, наснаги! Хочу, щоб українці були вільними, креативними і активними, своїми зусиллями будували своє щастя.
Галина ЧУМАК, директор Донецького обласного художнього музею:
1. Річ у тому, що останнім часом я живу тільки музеєм, тому виділити щось, що я могла б назвати подією року для світу або України, не можу. Але можу назвати подію, яка була пов’язана з музеєм. Це виставка картин художника Нікаса Сафронова. Його виставку відвідали тисячі дончан. І в першу чергу тому, що було проведено масштабну рекламну кампанію. Державний музей не має таких коштів, які він би міг віддавати на рекламу. Тому я дуже вдячна Нікасу Сафронову за його візит до нас, адже багато хто про наш музей дізнався лише з реклами його виставки.
2. Коли у нас було Євро-2012, здавалося, що ми всі трохи виросли, стали вихованими, щасливими. Мені було приємно спостерігати за тим, як поводяться дончани, як іноземці показували своє захоплення нами. Ми змогли показати їм, що ми теж можемо бути Європою, гордими і вільними українцями. Але, на жаль, це відчуття вже минуло. Вибори, які нещодавно у нас проходили, бійки в парламенті, чергові скандали — все це не ставить нас на рівень вище. Так поводитися не можна. Але коли це зміниться, я не можу сказати.
3. Для мене цей рік пройшов під знаком Бориса Григоровича Возницького. Ця людина була одним з головних музейників країни, авторитетом. І той факт, що його не стало, відбився і на мені, як на людині, і на музейній спільноті.
4. В основному я читаю літературу професійного характеру. Я не думаю, що вона буде цікава читачеві «Дня», і швидше здасться йому нудною. З художніх творів можу назвати «Мадонну перехресть» і «Записки українського самашедшого» Ліни Костенко, «Ave, Europa» Оксани Пахльовської. Це ті дві жінки, які по-справжньому хворіють Україною. Так само, як хворію і я.
5. Незважаючи на те, що в Софіївці я цього року не була, я завжди радитиму туди вирушати. Це прекрасне місце. І в Україні таких місцин дуже багато. Адже дуже важливо знати свою країну, кожен її прекрасний куточок, кожного разу знайомитися з нею. А цього року мені шалено сподобалися маленькі старовинні містечка у Словаччині. Там немає ніякої метушні. Ще одне місто можу відзначити — містечко Оргіїв в Молдавії. Це дно Сарматського моря — географічно надзвичайно красива місцевість.
6. Цього року було багато ситуацій, які мені надавали сил. Це люди, які мене підтримували. Було так, що своїми телефонними дзвінками і розмовами, самі того не знаючи, додавали мені сил і радості.
