Наприкінці року за доброю традицією «День» звернувся до своїх авторів, постійних читачів, партнерів та експертів із проханням відповісти на чотири запитання нашої новорічної анкети. Чесні відповіді з одного боку виступають «маркером» того, як країна провела рік, які шанси використала, а які безповоротно втратила. З другого — слугують певним прогнозом очікувань у 2016-му. Переконані, що вам цікаво буде з ними ознайомитися.
1. Чим вам найбільше запам’ятався 2015-й рік? Які події року, що минає, змінили Україну і світ?
2. Чим 2015 рік для вас особисто був особливим?
3. Кого вважаєте героєм і антигероєм року?
4. 2016-го наше видання відзначає 20-річчя свого існування. Ви і «День»: ваша історія.
Василь ЗИМА, письменник, ведучий «Еспресо ТV»:
1. Для мене цей рік став символом того, що світ — не єдиний. У ньому кожен більше думає про себе, і власне люди втратили цінність. Агресія в Сирії з боку Путіна. Загиблі, яких не помічають, біженці, яких ніби приймають, але одразу виганяють або заселяють у гетто... Донбас, який уже «гниє», але поки що не дуже непокоїть світ... Для мене це був рік розчарувань. А з іншого боку, це був рік передчуття чогось більшого, ніж війна. Бо коли люди перестають співчувати — це вже не просто війна, а світова катастрофа.
2. Чим 2015-й став для мене особливим? Я думав, що помру цього року. Бо поети чомусь гинуть у 37... Пережив. Може, я ще не такий великий поет, а може, Бог дає мені шанс ще писати.
3. Героїв багато. Це бійці АТО. Це футболіст «Манчестер-Юнайтед», котрий прихистив у себе вдома родину біженців і взяв на себе всі витрати за їхнє проживання. Хто ще? Це безпритульний пес, котрий зігрів і врятував від смерті збиту автівкою дівчину десь у лісосмузі на Полтавщині. Не дав замерзнути від холоду, накривши її собою. Є ще один герой — Реджеп Таїп Ердоган, президент Туреччини. Антигерої? Їх теж багато. І вони, певно, не антигерої, а радше, просто покидьки. Це Путін, це українські чиновники, які крадуть із бюджету. І це та дівчина-журналістка, яка збила з ніг біженця з дитиною на руках.
4. Я з газетою «День» познайомився ще в середині 1990-х, прийшов туди зі своїм першим опусом, але потім студентські будні вкрали час на журналістику. А коли став журналістом, обрав телебачення. Але ця газета для мене — наче витончена пані серед вульгарних дам у розмаїтті вітчизняної преси. А ще для мене «День» — перша газета, де вийшло моє інтерв’ю як телеведучого. Успіхів вам і не опускати планку!
