Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Оптимізму додає кожний вияв щирої уваги однієї людини до іншої»

28 грудня, 2012 - 14:05
Друзі / Фото Рейтер

Олександр РІДНИЙ, скульптор, автор меморіалу Незалежності в Харкові:

1. Я позитивно налаштований, бо рік був дуже вдалим та бурхливим. Яскравою подією була бієнале в Київському ARSENALE світового рівня. Це великий плюс для країни, для розвитку свідомості. Сподіваюся, що виставки мають продовження на такому ж високому рівні. Також на площі Конституції поставили пам’ятник Незалежності, який я зробив, замість «п’ятьох із ломбарду» (народна назва попереднього монументу). Мій інший пам’ятник Незалежності, з пташкою та дівчинкою, що стояв на площі Рози Люксембург, демонтували. Це теж добре, мені його не шкода. У році, що минає, мій син, художник Микола Рідний потрапив до списку найбільш перспективних молодих митців журналу «Форбс», у нього багато виставок за кордоном — за їхньою кількості він уже давно обігнав батька. Сучасне мистецтво взагалі більш мобільне, ніж ортодоксальне. Передав диск, надрукував — і виставка готова. Навіть через це стало простіше. А для всього людства добре, що не відбувся кінець світу. Бо всі якось цим переймалися та побоювалися. Не можу сказати, що я вірив у подібний сценарій, але є деякі речі, над якими не варто сміятися, краще помовчати.

2. Країна та місто стали більш жвавими та живими, мені здається. Різні перебудови та руйнування тільки на користь місту. Бо й Париж свого часу перебудовували та всі європейські міста. Принаймні, щось відбувається! Українці, на мій погляд, вже довгий час майже не міняються. Ми намагалися змінитися у 2004 року, потім ішли у зворотному напрямку. Хоча, якщо згадати вибори, то прихід партії «Свобода» — це свідчення нового мислення та ставлення до життя.

3. У мене досить усамітнений спосіб життя. Я ні в мистецтві, ні в житті не побачив нікого, хто б мене особливо вразив за минулий рік. Не з’явилося нової Матері Терези, яка б подарувала надію людству.

4. В мене є друзі-архітектори в Києві. Вони часто мені дарують книжки або радять. Завдяки їм я дізнався про письменника Ромена Гарі. Цей автор російського походження став знаменитим у Франції минулого століття. Вразив його роман «Обіцянка на світанку» — про почуття матері, про її життєвий подвиг.

5. Я досить довго жив у Швейцарії, і саме там є багато місць, які здаються мені такими, що надихають. Там є багато замків, природної краси. Там цікаво і влітку, і взимку. Ще мене завжди надихає Південний Крим з його буйною природою — там приходить натхнення.

6. Митці більш щасливі, ніж інші люди. Їм можна не шукати зовнішніх причин для щастя, вони самі завжди можуть вигадати для себе розваги та новий казковий світ, грати з ним. Взагалі у кожного повинна буди «щаслива пігулка» — якісь радісні спогади, що допомагають пережити скрутні часи. Для мене це спогади про дитинство мого сина Миколи, дуже щасливі моменти.

Також спогади про батьків. Вони — ті люди, що завжди додають сил. Буває, що радість приносять якісь запахи, що нагадують про приємні ситуації. Себто — це теж пов’язане з минулим. А той момент, що ми проживаємо сьогодні, ніколи не скажеш, чи він щасливий, чи ні. Це розумієш тільки пізніше. Скажімо, завтра зранку.

Микола ПРОЦІВ, старший науковий співробітник Бережанського краєзнавчого музею (Тернопільська область):

 1. Подією зі знаком плюс я вважаю Євро-2012. А також те, що мені вдалося реалізувати проект «Євро-2012 у Бережанах» (виставка футбольної атрибутики, зустрічі з футболістами, презентації книжок, початок роботи над виданням з історії футболу в Бережанах).

Щодо подій в Україні зі знаком мінус, то це:

— парламентські вибори-2012, а особливо відсутність порозуміння між опозиційними силами і наявність «тушок»;

— потяги «Хюндай»;

— LNG-скандал;

— слабка гра київського «Динамо».

В особистому житті — не вдалося завершити і видати свою другу книжку досліджень Шашкевичіани та давно обіцяні «Приколи від Миколи».

2. На жаль, Україна «не наростила м’язів суверенної держави», слабим і мало результативним був голос моральних авторитетів суспільства, а продажність і небажання порозумітися політиків «зашкалювала».

Українці стали прагматичнішими, байдужішими. Переповнили «хату з краю» в очікуванні «покращання».

3. Олег Тягнибок. Чимало моїх знайомих пройшли шлях від повного несприйняття його радикалізму до розуміння необхідності такого політика і його політичної сили в нинішній Україні.

4. Прочитав декілька цікавих книжок — Олега Лишеги «Великий міст»; Андрія Кіся «Сльоза і камінь»; Романа Кіся «Як зупинити розукраїнювання України?» Як краєзнавець «перелопатив» значно більше в пошуках фактів, дат, прізвищ ... Осібно стоїть серія книжок «Бронебійна публіцистика». Про них не скажеш «прочитав», «перелопатив», «опрацював». Радше — настільна книжка і дуже потрібна на кожен день. Спасибі газеті «День»!

5. Львів!!! Його вулиці, архітектура, музеї, повітря, кава надихають...

6. Сил та оптимізму додають добрі люди, з якими щодня спілкуюся. А також — кожне інтерв’ю чи виступ Блаженнійшого кардинала Любомира Гузара, мужність життєвого шляху Івана Франка, пісні «Океану Ельзи», ранкові ефіри радіо «Львівська хвиля» та улюблена газета «День». А взагалі, я з кожної ситуації намагаюся отримати урок життєвого досвіду. І впевнений: усе буде добре!

Валерій БАЖЕНОВ, Посол миру ООН, заслужений донор України, майстер спорту з добового бігу, марафонець, Маріуполь:

1. Особисто для мене подія року — перемога на чемпіонаті Європи з марафону, який проходив у Відні 15 квітня 2012 року. Для Маріуполя — те, що комбінат «Азовсталь» закрив аглофабрику, і тепер аглофабрика МКК ім. Ілліча працює для двох заводів. Для України — той факт, що в парламент пройшла партія ВО «Свобода», я вважаю це однозначним плюсом. Незважаючи на те, що я віддав свій голос на виборах не за цю партію, мені їхні ідеї також близькі. Із подій, які відбувались у світі, можу назвати друге президентство Барака Обами. Я вважаю це справді важливою подією.

Найбільшим мінусом в Україні цього року став ухвалений мовний закон. Мені як громадянину України за свого Президента соромно. Адже такий закон — велике гальмо для розвитку як суспільства, так і всієї держави. Взагалі я вважаю, що Україні необхідна інтелектуальна революція. Адже люди в нашій країні в основній своїй масі, а вірніше, навіть керівники, мають низький інтелектуальний рівень. Це вважаю просто неприйнятним. Треба обов’язково змінювати ситуацію.

Ще один мінус, як на мене — це проведення Євро 2012. Я маю базову юридичну освіту і вважаю, що Генпрокуратура України повинна завести кримінальну справу щодо проведення чемпіонату Європи в Україні. Економічна ситуація в Україні настільки жахлива, що яке Євро може бути? Щодня в Україні від туберкульозу помирає 30 осіб, у лікарнях хворих не годують, стільки людей живе в гуртожитках. У нас бракує грошей на соціальну політику, то звідки ж вони на Євро? З останніх новин: Польща і Португалія відмовляються від участі в Євробаченні, тоді як Україна зі своїми проблемами вирішила брати участь у конкурсі. Я вважаю, що ситуація в країні така, що нам має бути не до проведення таких фінансово витратних заходів.

2. Після так званого мовного закону українці розділилися. Цей закон вплинув і на їхній вибір на парламентських виборах, зокрема, на такий рейтинг ВО «Свобода». Партія регіонів, а зокрема — Президент Янукович, самі собі зробили капость. Адже в історії не залишаться ні Ківалов, ні Колесніченко, залишиться Янукович як людина, яка замахнулась на українську націю. Це не йде на користь цілісності України. Але, з іншого боку, ця подія згуртувала людей цього року: ще більше людей тепер не підтримує політику уряду і Президента.

3. Можливо, я буду консервативним у своєму виборі, але назву людиною року Сергія Бубку. Я його дуже поважаю. І хоча кажуть: не сотвори собі кумира, проте ця людина для багатьох є і буде кумиром у багатьох аспектах. У світі ця людина для мене Барак Обама.

4. Нещодавно прочитав книжку «Солодка Даруся» Марії Матіос і «Сильні та самотні» Петра Кралюка. Вони дуже вразили мене своєю силою, і тим, як там показано ось цю невисловлену національну ідею. Але вона не узагальнююча, а персональна, тобто та, яка виражена в кожному, хто боровся за незалежність України. Ще один автор, якого можу відзначити — мукачівський письменник Мстислав Дочинець. Він написав дуже цікаву книжку «Булава і серце».

5. Цього року під час своїх спортивних подорожей був у різних містах і країнах. Але, швидше за все, пораджу відвідати Відень. Чудове місто, дуже надихає.

6. Нещодавно прочитав статтю в журналі «Біг і ми» про 100-річного бігуна, марафонця Фауджа Сингха. Він народився 1 квітня 1911 року, бігає на день по 16 км. Ще дуже надихнула мене книга Харуки Муракамі «Про що я говорю, коли говорю про біг». Багато років чмало урядів нашої держави шукають національну ідею і, здається, досі її не знайшли. А я можу підказати: національна ідея — це здорова нація. А тут програма дуже широка. Здорова нація у всіх сенсах.

Гульнара БЕКИРОВА, кандидат політичних наук, історик, телеведуча АРК:

1. Для мене найпозитивнішою знаковою подією у світі є певне пожвавлення демократичного руху в сусідній країні Росії. Важливою подією для України і Криму вважаю поступальний і дуже інтенсивний розвиток Першого незалежного кримськотатарського телеканалу ATR, а також зйомки першого в історії кримських татар повнометражного художнього фільму «Хайтарма» — де вперше здійснено масштабні зйомки депортації кримськотатарського народу 1944 року. До подій з великої літери я зараховую також те, що у травні 2012 року в Криму вдалося зібрати найбільш впливових правозахисників радянської епохи — в такому складі вони самі ніколи не збиралися б. Для мене як для історика це було величезним потрясінням — з багатьма з них вдалося познайомитися і поспілкуватися. До особистих досягнень зараховую те, що нарешті захистила дисертацію. Про події зі знаком «мінус» говорити не хочеться — на жаль, їх більше, ніж тих, що «з плюсом».

2. Змін на краще не видно... Життя людей стало тяжчим. А вибори до Верховної Ради вкотре продемонстрували ментальний розкол, характерний для різних територій українського соціуму.

3. У житті я керуюся принципом «Не сотвори собі кумира» — тому відповісти на це запитання не зможу. Мене захоплює багато особистостей, їхні людські риси, діяльність. Але я завжди пам’ятаю, що гарне життя всіх — сукупність зусиль багатьох, це часто-густо тривалий історичний процес, і роль визначної особистості в ньому важлива, проте не вирішальна.

4. З урахуванням специфіки моєї роботи більшість часу я щось читаю — тому здивувати мене дуже важко. З важливих книжок для України назву збірку праць українських і зарубіжних вчених-істориків, яка щойно вийшла друком, «Сучаснi дискусiї про Другу світову вiйну», де представлені статті за темами, раніше табуйованими в історіографії, — геноциди Другої світової війни (зокрема моя стаття «Депортація кримських татар як геноцид»), колаборація, примусова праця.

5. Південний Тіроль (Північна Італія). Тут особливо помітно, з якою любов’ю ставляться люди до кожного клаптика своєї землі. Для мене це приклад того, що конфлікти минулого можна успішно долати.

6. Моя мама, якій 78 років і яка, проживши дуже тяжке життя, — завжди залишається оптимісткою, трудівницею, стежить за всіма подіями у країні та світі.

Ігор ГЕРИЧ, доктор медичних наук, професор кафедри загальної хірургії Львівського медичного університету, член дорадчої ради при Комітеті Верховної Ради України з питань охорони здоров’я:

1. В Україні — зі знаком «плюс»: 1) результати виборів до Верховної Ради в Західній Україні та Києві — «ідеологічне» голосування: уперше в бідній державі «зламався» механізм забезпечення електоральної підтримки за рахунок матеріального стимулювання; 2) позитивна трансформація українського суспільства під час проведення Євро-2012 як свідчення його глибинного функціонального цивілізаційного резерву; 3) реальні кроки з диверсифікації постачання газу (режим реверсної роботи газогонів та ін.) як прецедент, що ламає усталені стереотипи економічної безпеки.

В Україні — зі знаком «мінус»: 1) вибори до Верховної Ради — спосіб проведення і пропорція населення, що свідомо чи несвідомо підтримала чинну владу; 2) повна дискредитація всіх інституційних механізмів функціонування держави; 3) укладання державної інвестиційної угоди з «лижним інструктором» як апофеоз безвідповідальності влади.

У світі — зі знаком «плюс»: 1) поява в риториці речників ЄС стратегічно позитивного феномену «стратифікації» України — «нормальний народ — ненормальна чинна влада»; 2) падіння «вічних» диктаторських режимів (Лівія, Єгипет та ін.); 3) зародження повноцінного громадянського та руху опору в путінській Росії.

У світі — зі знаком «мінус»: 1) глобальне наростання формалізованого геополітичного цинізму (реакція держав-лідерів і світових безпекових інституцій на події в Сирії, Палестині та ін.); 2) тенденція до дезінтеграції ЄС; 3) критичне ослаблення геополітичних впливів США (в основному — щодо Європи й України).

В особистому житті — зі знаком «плюс»: 1) стійкий прогресивний розвиток власної наукової хірургічної школи; 2) щасливе, здорове, повноцінне життя родини; 3) повноцінна інтеграція в масштабні європейські та світові наукові проекти (CIAO-2012, WSES-2012, розробка світового консенсусу лікування ускладненої абдомінальної патології).

В особистому житті — зі знаком «мінус»: 1) не вдалося кинути палити; 2) вкотре відклав написання підручника із загальної хірургії; 3) не зміг достатньо уваги приділити усім, хто цього потребує.

2. Україна як держава стала крихкішою, уразливішою, інституційно слабшою, економічно залежнішою, непривабливішою для іноземців і загрозливішою для власних громадян. З українцями краща ситуація — вони жили своїм життям, незважаючи на державу: народжувалися й помирали, будували й руйнували, вчилися й робили свої традиційні помилки, розчаровували і приємно дивували одне одного, критикували й захоплювалися, нарікали на сміття, але продовжували смітити, кляли владу, але не змінювали звичок і традицій спостерігати за нею через бійниці власної «крайньої хати», дратувалися і святкували, святкували, святкували... Хоча ні, українці 2012 року дійшли до середини «шляху Мойсея». Подібно до інших народів, які блудять пустелею, шукаючи себе, на 20-му році мандрів загал українців почав розділятися на дві різні групи. Одна — пасивна, втомлена, яка ніколи не дійде до мети, не бачить сенсів руху або не має сил іти дальше і рано чи пізно зійде зі шляху й залишиться «тут», друга — це ядро мудрих, освічених, свідомих, рішучих і переважно молодих духом людей, які зрозуміли, куди йдуть, знають, чого хочуть, і рано чи пізно опиняться «там» — в Україні «обітованій». Я вірю, що з кожним наступним роком ця прогресивна група дедалі сильніше проростатиме в український європейський ѓрунт, — нормальну державу Україна обов’язково буде побудовано.

3. Учителька початкових класів, 27-літня Вікторія Сото, яка під час кривавої бійні в школі штату Коннектикут (США) свідомо й жертовно врятувала «своїх 16 школяриків-янголят» ціною власного життя.

4. Прочитав багато. Вразили «Спогади» Карла Густава Маннергейма (Мінськ, 2012) — національного героя, маршала і президента Фінляндії. Вразив не виклад текстів — мемуари як мемуари, а сенси життя — глибока посвята себе своєму народу, готовність віддати все і себе задля побудови своєї держави, зрештою, важкий, драматичний, але послідовний і ефективний шлях до мети. Читаючи тексти, щоразу ловив себе на думці про паралелі з Україною: обставини й часи боротьби за державність були майже тотожними, ресурси — людські й матеріальні — напевно, у нас були більшими, але... Зрештою, і сьогодні в Україні є все, необхідне для створення ефективної європейської держави. Може, бракує рішучості й духу Маннергейма?

5. Бергамо — невеличке місто в північній частині Італії. Це маленька італійська перлинка з прекрасною міською культурою, неймовірними соборами, музеями, романтичними вуличками і площами, святковою вечірньою атмосферою Верхнього міста, трохи схожого на Високий замок у Львові, запахом свіжого хліба і смажених на вогні каштанів та надзвичайно привітними мешканцями.

6. Цього року мав честь утретє прочитати курс лекцій у Школі біоетики Українського Католицького Університету. Вкотре переконався: з Україною обов’язково все буде добре. Ми маємо велику пропорцію розумних, активних, амбітних, по-європейськи вільних і розкутих молодих людей із прогресивним критичним мисленням, бажанням удосконалювати себе і світ і високою «концентрацією» позитивної енергії. Мине ще трохи часу, і вони невідворотно змінять ситуацію в державі на краще. Отож кажу майже традиційне: «Усе буде добре».

Юрій РУБАХА, координатор ініціативної групи жителів Дніпропетровська, яка намагається захистити Центральний міський парк ім. Лазаря Глоби:

1. Можемо лише виділити подію в нашому особистому житті — це утворення ініціативної групи зі збереження та захисту старовинного парку Глоби у Дніпропетровську. Не вважайте це марнославством, бо ми й самі тривалий час не приділяли уваги створенню такого неформального об’єднання. Проте навіть сторонні люди відзначають: коли два десятки людей відгукнулися на заклик в Інтернеті, постали на захист громадської власності і культурної спадщини, для Дніпропетровська це досить незвично. Так, ми займаємось незвичною справою, і це є знаковою подією нашого життя. Характеризувати її як позитивну чи негативну — непросто. З одного боку, ми узгоджено працюємо задля захисту законності та інтересів наших співвітчизників, і це добре. З іншого боку, наша діяльність — це реакція на ту невиправну шкоду, що була завдана одному з найстаріших дніпропетровських парків. Така шкода — це завжди погано.

2. Народ України, який має тисячолітню історію, на нашу думку, є досить дорослим та зрілим. В такому «віці» дуже повільно змінюються як окремі люди, так і спільноти. Один рік — надто короткий термін, аби якісь зміни стали помітними. Розуміючи це, треба шукати засоби спілкування та взаємодії між нашими громадянами, які б дозволяли їхнім чеснотам розкриватися яскравіше та переважати над вадами.

3. Людиною року можна визнати багатьох наших громадян, які зробили щось корисне для України. А от антилюдиною року для нас буде та особа, яку слідство визнає винною у вирубці сотень дерев у березні цього року в парку Глоби та притягне її до відповідальності. Така людина в наших очах та в очах багатьох наших співвітчизників — мешканців Дніпропетровська — стане уособленнями корупції, свавілля та брехні, яким все ж таки не вдалося ухилитися від закону та справедливості. Поки що це місце вільне, та ми сподіваємось, що це звання і відповідна людина знайдуть одне одного.

4. Нашим особистим «літературним» відкриттям 2012 року стало законодавство України. Всупереч іронічним та принизливим висловам щодо українського законодавства, впадає у вічі, наскільки детально та правильно виписані закони та інші нормативні акти принаймні в деяких сферах. Наприклад, у захисті довкілля. Наскільки іншою була б наша країна та наше життя, якби ці закони сумлінно та добросовісно виконувались. Звичайно, на тлі таких законів одразу виділяються ті, що написані в інтересах певного вузького кола осіб, проте загалом мова не про них. Від того світу, який зображено в українському законодавстві, нас відділяють лише людські вади: брехливість, жадоба, боягузтво, байдужість.

5. Любителям подорожувати ми б запропонували відвідати печеру «Прометей» неподалік Цхалтуба, в Грузії. Дивовижне та неповторне місце, як і все те, що тисячами років створює природа. Тому, хто не має багато вільного часу для подорожей, проте прагне яскравих вражень, можна порадити відвідати театри Дніпропетровська. Нашим театральним колективам якось вдається знаходити, зберігати й доносити до глядача добре і вічне. Це можна зрозуміти, лише особисто побувавши на виставі. Зокрема, можна відзначити п’єсу «Кайдашева сім’я» у Театрі ім. Т. Г. Шевченка або Carmina Burana і «Это танго в июне» у Театрі опери та балету — все це варте уваги. Прем’єрні покази цих вистав закінчувалися оваціями, люди стоячи плескали у долоні. Це найвища оцінка глядачів.

6. Оптимізму потроху додає кожний прояв щирої уваги однієї людини до іншої. Із уваги виростає порозуміння, із порозуміння виростає співпраця. А через співпрацю можна багато чого досягти.

Катерина ОЛЕЯРНИК, тележурналістка, Херсон:

1. Тавро під знаком «мінус» заслуговують вибори депутатів до Верховної Ради України. Я як очевидець перебігу голосувань, у зв’язку з професійною діяльністю, спостерігала за волевиявленнями у багатьох областях України. Побачене мене вразило. А більше за побачене вразили висновки влади — чесний та прозорий перебіг виборів. Ось так і живемо...

Подія, яка заслуговує на знак «плюс», — звісно ж перемога тендітної української дівчинки — Анастасії Петрик на «Дитячому Євробаченні».

Також із впевненістю можу сказати, що під знаком «плюс» у мене знаходяться люди, з якими я спілкуюся.

Цей рік для мене видався дуже насиченим та шаленим. Він став переломним у моїй професійній діяльності. Зі сфери інформаційного агентства я кинула якір до берегів тележурналістики. Шлях важкий, але результати варті численних випробувань. У моєму оточенні багато щирих людей, однак доводиться спілкуватися, співпрацювати і з аморальними особами. Спочатку ти дивуєшся та протестуєш, а потім звикаєш. Ось це й є жирним «мінусом» для мене. Але життя всіх розставить на свої місця.

2. Та як ми могли змінитися? Усі, й це нормально, хочуть добробуту, мирного життя, блага та процвітання своїм рідним. А ми бачимо комічні й від того трагічні рішення наших можновладців, несправедливі вироки суддів, дедалі бідніше населення, скандальні закони... Так, не всі опускають руки, борються — та й результати є. Утім, хіба це нормально для цивілізованої країни?

3. Людиною року для мене є наш земляк. Це — безстрашний 14-річний Віталій Коломієць, який врятував із охопленого полум’ям будинку свою бабусю, сестру та двох маленьких племінників. Ось із кого потрібно брати приклад, а не зі Спайдермена та Людини-павука.

4. Із прочитаних книжок 2012 року мене вразили твори Каміло Хосе Сели «Родина Паскуаля Дуарте», Тібора Фішера «Колекційна річ» та найбільше — твір нашого українського хлопчини, який взяв собі псевдонім Алєкс Конічіва, «П’ятеро в ліфті, не рахуючи музи». Чому? Та тому що у творі за допомогою метафор, символів, елементів фантастики та подекуди містики зображуються реалії нашого з вами життя. Усе цікаве ховається за призмами. Нам потрібно лише розгадати ці ребуси.

5. Рекомендую всім відвідати Вінницю, побувати в її районах. У місті я бувала й раніше, а от навідатися у прекрасні райони Вінницької області не доводилося. Це гарні місця, а особлива честь та хвала людям, які там живуть. Не знаю, можливо, мені пощастило з людьми. Не варто гадати — їдьте та «перевіряйте».

6. Неодноразово я відвідувала будинки, в яких мешкають люди з обмеженими можливостями. Була на їхніх концертах. Дивлячись в їхні очі, можна прочитати одне — ЖИТИ... Коли бачиш, скільки перешкод вони долають на своєму шляху, усвідомлюєш — ось вони, сильні та незламні духом, у кого завжди варто повчитися.

Газета: 
Рубрика: